Постанова

від 13.03.2024 по справі 644/7371/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/7371/21 Номер провадження 22-ц/814/1084/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Ткаченко Світлани Василівни

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Яковенко Н.Л., повний текст рішення складено 20 жовтня 2023 року

у справі за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів, -

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2021 року керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у розмірі 352 675,35 грн.

Позовна заява мотивована тим, що за результатами проведеного обстеження та комплексного вивчення документальних матеріалів встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці площею 0,0845 га, кадастровий номер 6310138200:03:020:0012, але право власності або право користування на земельну ділянку під вищевказаним об`єктом нерухомого майна за ОСОБА_2 не зареєстровано. Позивач вказував, що ОСОБА_2 з часу набуття права власності на нерухоме майно використовує земельну ділянку без виникнення на неї права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, відповідно, не сплачує платежів за її використання. Згідно розрахунку розмір безпідставно збережених коштів за використання ОСОБА_2 земельної ділянки за період з 01.02.2020 року по 30.11.2020 року складає 352 675,35 грн.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.08.2021 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою, призначено підготовче судове засідання на 14.11.2021 року о 10 год. 00 хв. (а.с. 74).

Розпорядженням Голови Верховного Судувід 14 березня 2022 року №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ окремих судів Донецької, Запорізької та Харківської областей.

Відповідно до даного розпорядження, справи, які перебували у провадженні Ленінського районного суду м. Харкова та Орджонікідзевського районного суду м. Харкова, підсудні Київському районному суду м. Полтави.

24.02.2023 року справа № 644/7371/21 надійшла на розгляд до Київського районного суду м. Полтави (а.с. 164).

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 24.02.2023 року справу прийнято до провадження судді Яковенко Н.Л., призначено судове засідання на 10-00 год. 23.03.2023 року (а.с. 165).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2023 року позовні вимоги керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 352675,35 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 290,14 грн.

Рішення суду першої інстанціїмотивоване тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, отже, використовував земельну ділянку без виникнення права власності або права користування, тому позовні вимоги про стягнення з нього безпідставно збережених коштів у розмірі 352675,35 грн. підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Ткаченко С.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі - 59 374,015 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем було фактично сплачено за землю у 2020 році 72 879,23 грн. до місцевого бюджету, що доводиться матеріалами справи. Позивачем вказана обставина також визнається, що відображається у розрахунку суми безпідставно збережених коштів, який додано до позову. Проте, при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у формулі боргу позивачем допущено арифметичну помилку, а саме помилково вказано 352 675,35 грн. замість 279 796,32 грн. При цьому вважає, що висновок суду про те, що законодавець розмежовує поняття земельний податок і орендна плата, то сплачені до бюджету грошові кошти у розмірі 72 879,23 грн. не враховуються при обрахунку безпідставно збережених коштів, то такий висновок є таким, що не відповідає встановленим обставинам справи, та є підставою для скасування судового рішення. Крім того зазначає, що суд визнав встановленою обставину, яка має значення для справи, але не була доведена позивачем належним доказом, а саме щодо правомірного використання у розрахунку боргу ставки оренди у розмірі 8 %. Вважає, що не підлягає доведенню застосування для розрахунку ставки у розмірі - 3%, оскільки меншої ставки не може бути в силу норм Податкового кодексу України. Доведення належними доказами правомірності нарахування боргу як орендної плати саме за ставкою 8 %, то це обов`язок позивача згідно норм ЦПК України. Таким чином, при застосуванні ставки у розмірі 3%, розмір безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності за 9 місяців 2020 року становить 59 374,015 грн., з урахуванням оплати 72879,23 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Немишлянської прокуратури м. Харкова просить її залишити без задоволення, при ухваленні рішення вважати правильним розмір безпідставно збережених коштів відповідачем - 279796,12 грн., що підлягає стягненню з останнього у повному обсязі, вирішити питання про повернення надміру сплаченого судового збору при подачі позову.

У судове засідання до апеляційного суду не з`явилися інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 27.02.2024 року судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на їх офіційні електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 86-89) та відповідно були доставлені до електронних скриньок. Заяв та клопотань від них про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.2019 року та договору купівлі-продажу від 16.08.2019 року є власником нежитлової будівлі літ. «Г-1», загальною площею 24,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 51-58).

Земельна ділянка площею 0,0845 га, кадастровий номер 6310138200:03:020:0012, на якій розташований належний відповідачу об`єкт нерухомості, на праві комунальної власності належить Харківській міській раді Харківської області (т.1 а.с. 49-50).

За результатами розгляду справи по суті пред`явлених позовних вимог, суд першої інстанції з врахуванням правових висновків Верховного Суду, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач ОСОБА_2 як власник цього майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , тому з цього часу у нього виник обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими, тому, позовні вимоги є повністю обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю

Доводи представника відповідача про те, що позивачем при визначенні розрахунку суми безпідставно збережених коштів допущено арифметичні помилки у підрахунку та не враховано розмір сплаченого ОСОБА_2 земельного податку у розмірі 72 879,23 грн., суд першої інстанції визнав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72,14.1.136 пункту14.1 статті 14 ПК України). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Крім того, при вирішенні справи суд першої інстанції також виходив з того, що розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харків підготовлено Департаментом територіального контролю виконавчого комітету Харківської міської ради в межах повноважень та не спростований стороною відповідача (т. 1 а.с. 13-14). Жодні підстави вважати, що ставка у розмірі 8% при розрахунку суми орендної плати застосована протиправно, судом першої інстанції не встановлені.

Апеляційний суд у складі колегії суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного позову є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів - орендної плати у розмірі 352 675,35 грн. за фактичне користування земельною ділянкою без належних правових підстав, на якій цей об`єкт розміщений.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а)громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_3 (лат. superficiessolocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлове приміщення «Г-1» загальною площею 24,9 кв.м. по АДРЕСА_1 згідно договорів купівлі-продажу від 15 та 16 серпня 2019 року у відповідача ОСОБА_2 виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване вказане приміщення.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі №902/794/17, від 04 лютого 2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20. Судова практика у подібних правовідносинах є сталою.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки у зазначений у позові період не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме набуття відповідачем у власність будівлі, яка безпосередньо пов`язані із земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 15.08.2019 року та від 16.08.2019 року набув у власність будівлю «Г-1», загальною площею 24,9 кв.м. Отже, ОСОБА_2 як власник нерухомого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, кадастровий номер №6310138200:03:020:0012, на якій розташований цей об`єкт, тому у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розміщено майно.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що відповідач ОСОБА_2 користується вказаним нерухомим майном, а отже використовує спірну земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до статті 125 ЗК України. Доказів набуття у власність чи укладення договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер №6310138200:03:020:0012, у період з 01.02.2020 року по 30.11.2020 року матеріали справи не містять.

Таким чином, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 як власник об`єкту нерухомого майна, зокрема, у період з 01.02.2020 року по 30.11.2020 року користувався земельною ділянкою, на якій розташований належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, не сплачуючи коштів за її використання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Щодо розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати із застосуванням 8% ставки річної орендної плати колегія зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 14.09.2020 року №ЗВ-9801753872020 Департаментом земельних відносин Харківської міської ради, а також витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку здійснено відповідні розрахунки безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310138200:03:020:0012).

Рішенням Харківської міської ради №41/08 від 27.02.2008 року (зі змінами) затверджено Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові (далі - Положення №41/08). Дане Положення №41/08 є відкритими даними, розміщено на сайті Харківської міської ради й перебуває у загальному доступі.

Відповідно до п. 2.5 Положення №41/08 (у редакції до 31.12.2021 року) розмір базової ставки орендної плати встановлено на рівні 8% від нормативної грошової оцінки.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування ставки 3% при проведенні розрахунку, то ці доводи є безпідставними, оскільки цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 6310138200:03:020:0012 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та не відноситься до земель, для яких встановлено особливий режим розрахунку орендної плати (п. 4.1 Положення №41/08).

Відповідно до розрахунку Харківської міської ради щодо ОСОБА_2 за період з 01.02.2020 року по 30.11.2020 року розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 39 186,15 грн., який складається з нормативної грошової оцінки 5 877 922 грн., ставки річної орендної плати - 8 %, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов - 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки - 1.

Таким чином, розмір збережених відповідачем ОСОБА_2 коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню, розрахований міською радою виходячи з площі земельної ділянки, нормативної грошової оцінки землі, ставки річної орендної плати, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов, коефіцієнту розміру земельної ділянки, що складає за 9 місяців - 352 675,35 гривень, є обґрунтованим та арифметично правильним.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що позивачем у наданому розрахунку розміру безпідставно збережених коштів допущено арифметичну помилку.

Так, звертаючись до суду з позовною заявою керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова зазначав, що згідно повідомлення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.12.2020 року ОСОБА_2 у 2020 році сплачено 72879,23 грн. земельного податку за земельну ділянку (кадастровий номер 6310138200:03:020:0012), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Розмір безпідставно збережених ОСОБА_2 коштів розрахований як різниця між розміром плати за землю та фактично здійсненою оплатою за користування земельною ділянкою. Проте, згідно наданого Харківською міською радою розрахунку, розмір збитків за користування ОСОБА_2 землею по АДРЕСА_1 становить: 352675,35 грн. 72 879,23 грн. = 352675,35 грн. Тобто, була допущена арифметична помилка, оскільки розмір безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності у даному випадку становить 279796,12 грн.

З таким розміром погоджується і керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова у відзиві на апеляційну скаргу (т.2 а.с. 47-55).

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності підлягає зміні, зменшивши розмір стягнення з 352675,35 грн. до 279796,12 грн.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

По справі вбачається, що при зверненні до суду першої інстанції Харківською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 5290,14 грн. (т.1 а.с. 73), що відповідає 1,5 відсотка ціни позову (352675,35 грн.). При подачі апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_2 сплачено відповідно 7 935,22 грн. (5 290,14 грн. * 150%) судового збору (т.2 а.с. 39,45).

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог з відповідача ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4197,20 грн., сплачений при подачі позовної заяви. Водночас, з Харківської обласної прокуратури на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1639,42 грн., сплачений відповідачем при подачі апеляційної скарги.

Шляхом проведення взаємозаліку, з ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягнення судовий збір у розмірі 2 557,78 грн.

Доводи керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова щодо повернення надміру сплаченого судового збору не підлягають задоволенню, оскільки судовий збір сплачено при подачі позовної заяви у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» у розмірі 1,5 відсотка ціни позову (352675,35 грн. *1,5%). Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем позовні вимоги не змінювалися, судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 352675,35 грн., тому підстави для повернення надмірно сплаченого судового збору відсутні.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Ткаченко Світлани Василівни задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів змінити, зменшивши їх розмір з 352675,35 грн. до 279796,12 грн

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2 557,78 грн.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 березня 2024 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М Триголов