Постанова

від 07.03.2024 по справі 910/11639/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2024 р. Справа№ 910/11639/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Шевченко О.В.,

від відповідача: Фесенко Ю.О.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 (повний текст складено 14.11.2023)

у справі № 910/11639/23 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Фірма "МСД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісенерго"

про стягнення 398 721,95 грн,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У липні 2023 року Приватне підприємство «Фірма «МСД» (далі - ПП «Фірма «МСД», Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лісенерго» (далі - ТОВ «Лісенерго», Товариство) 398 721,95 грн, з яких 394 974,00 грн основного боргу, 2958,00 грн 3% річних та 789,95 грн інфляційних нарахувань.

В обґрунтування заявлених вимог Підприємство посилається на неналежне виконання Товариством зобов`язання зі своєчасної та в повному обсязі оплати товару, поставленого йому Підприємством за договором поставки №07-06/22 від 02.06.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 394 974,00 грн основного боргу, 2 958,00 грн 3% річних, 789,95 грн інфляційних втрат та 5 980,83 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, суд зазначив, що ці вимоги є обґрунтованими, факт наявності основної заборгованості за договором поставки №07-06/22 від 02.06.2022 у відповідача перед позивачем в сумі 394 974,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем. Задовольняючи вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, суд керувався ст. 625 ЦК України та, після проведеної перевірки, визнав наданий позивачем розрахунок обґрунтованим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить задовольнити апеляційну скаргу та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийняте без повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, без дотримання принципів верховенства права, законності та обґрунтованості, з недотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд взяв до уваги виключно доводи позивача, що слугували підставою для задоволення позову; натомість доводам відповідача належної оцінки надано не було.

Товариство зауважує, що жодної заявки на поставку товару згідно з видатковими накладними №РН-0000015 від 24.03.2023 та №РН-0000016 від 28.03.2023 на адресу Підприємства в порядку п. 3.1 договору не надсилало.

Посилаючись на умови п. 3.3 договору, Товариство зазначає, що фактично на податкові накладні за накладними №5 від 24.03.2023 та №7 від 28.03.2023 не можуть бути складені ПП «Фірма МСД» з огляду на відсутність підписаного між сторонами договору акта приймання-передачі товару у зв`язку з відсутністю такої поставки.

На думку скаржника, Підприємство не надало належних та допустимих доказів, які підтверджують саме факт передання товару Товариству, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог.

Подані Підприємством видаткові накладні апелянт вважає неналежними та недопустимими доказами, оскільки у графі «отримав» відсутній підпис уповноваженої особи Товариства, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості ідентифікувати особу, якій передавався зазначений в накладних товар.

Аналогічно і копії товарно-транспортних накладних не є допустимими доказами, оскільки графа «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» не містить відтиску печатки та підпису вантажоодержувача щодо прийняття зазначеного товару. Товарно-транспортна накладна може бути доказом переміщення товару, проте не є документом, який підтверджує отримання покупцем товару.

Щодо визначеного в товарно-транспортних накладних №05-03 від 24.03.2023 та №06-03 від 28.03.2023 місця відвантаження товару (Дніпропетровська область, ЛПБ2, с. Богданівка, вул. Горького, 214) скаржник зазначає, що ця адреса не є ані юридичною адресою ТОВ «Лісенерго», ані фактичною. Згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі судових рішень за даною адресою знаходиться Лісопереробна база №2 філії «ПУМТЗ» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» (с. Богданівка, вул. Горького, 214), яке жодного відношення до Відповідача не має.

Товариство також вважає, що покази свідка ОСОБА_1, викладені у заяві, яка нотаріально посвідчена державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Надтокою З.В., не є належним та достатнім доказом факту поставки товару за договором та посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №200/17947/16-ц: «Надання показань свідків шляхом посвідчення нотаріусом не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи ставити питання свідкам стосовно обставин справи».

Крім того, твердження цього свідка, що товар, який ним перевозився за ТТН №05-03 від 24.03.2023 та №06-03 від 28.03.2023, був переданий представникам ТОВ «Лісенерго», скаржник зазначає, що свідок не повідомляє, яким саме матеріально-відповідальним особам Товариства було передано лісоматеріали та на підставі яких документів (довіреностей).

Апелянт відзначає, що його доводам суд жодної оцінки не надав, справу розглянув поверхнево, без повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи.

Позиції учасників справи.

Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні доводи на їх спростування; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Підприємство вважає, що усі наведені в апеляційній скарзі міркування жодним чином не відповідають реальним обставинам справи та прямо суперечать тим доказам, які були наданні Підприємством суду щодо поставки товару та наявності заборгованості у Товариства перед Підприємством.

На думку Підприємства, Товариство умисно ухилялось від підписання первинних документів та повернення їх Підприємству з метою подальшого уникнення оплати за поставлений йому товар.

З урахуванням умов договору та дати поставки товару, Товариство мало здійснити оплати за отриманий ним товар в наступні терміни: за видатковою накладною №РН-0000015 від 24.03.2023 на загальну суму 209 100,00 гривень - 03.04.2023; за видатковою накладною №РН-0000016 від 28.03.2023 на загальну суму 185 874,00 грн гривень - 07.04.2023. Але на момент подання позову у цій справі оплату так і не здійснило.

При цьому Підприємство одразу після поставки товару подало відповідні податкові накладні, які були зареєстровані згідно із законодавством України, а Товариство у свою чергу скористалось відповідним податковим кредитом. Реєстрація податкових накладних підтверджується податковою накладною №5 від 24.03.2023 з квитанцією про реєстрацію; податковою накладною №7 від 28.03.2023 з квитанцією про реєстрацію.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11639/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 до надходження матеріалів справи №910/11639/23.

11.12.2023 матеріали справи №910/11639/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11639/23 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/11639/23. Розгляд справи призначено на 29.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 задоволено клопотання представника відповідача адвоката Фесенко Ю.О. про відкладення розгляду апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11639/23. Задоволено клопотання представника позивача адвоката Шевченка О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити. Відкладено судове засідання до 26.02.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 заяву представника Товариства адвоката Фесенко Ю.О. про участь у судовому засіданні, призначеному на 26.02.2024 о 12 год 40 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 на задоволення клопотання представника відповідача адвоката Стасовського М.В. відкладено судове засідання до 07.03.2024. Повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11639/23 відбудеться в режимі відеоконференції 07.03.2024 о 12 год 45 хв. Доручено представнику Підприємства адвокату Шевченку О.В. та представнику Товариства адвокату Фесенко Ю.О. забезпечити проведення судового засідання у справі №910/11639/23 в режимі відеоконференції 07.03.2024 о 12 год 45 хв.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

02.06.2022 Підприємство (постачальник) та Товариство (покупець) уклали договір поставки №07-06/22 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця пиломатеріали згідно зі специфікацією (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього.

Загальна сума та кількість конкретної партії товару зазначаються у специфікаціях, які є додатками до даного договору та невід`ємними частинами договору, виходячи із ціни товару, передбаченої у цьому пункті договору (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору поставка товару здійснюється за заявкою покупця, направленою на адресу постачальника за допомогою будь-якого засобу зв`язку як на умовах самовивозу товару покупцем у місці, визначеному постачальником, так і на умовах поставки товару за рахунок постачальника (покладання зобов`язань із транспортних витрат на постачальника).

Будь-які додаткові витрати, понесені постачальником як результат особливої вимоги стосовно доставки товару, заявленої покупцем, здійснюються за рахунок покупця.

Умови поставки та приймання-передачі товару визначаються у заявці та/або видатковій накладній.

Разом із відповідною партією товару постачальник передає покупцю наступний комплект товаросупровідних документів: товарно-транспортна (залізнична) накладна (далі - ТТН), рахунок-фактура, видаткова накладна.

За умовами п. 3.3 договору постачальник зобов`язується надати оформлену відповідно до вимог чинного законодавства податкову накладу в електронній формі не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дати події, яка настала раніше: з дати підписання акта прийому-передачі товару або з дати здійснення оплати. Якщо 3 (третій) календарний день припадає на вихідний та/або святковий день, податкова накладна надається покупцю в перший робочий день після такого вихідного та/або святкового дня.

У випадках, передбачених чинним законодавством, постачальник зобов`язується зареєструвати у встановленому порядку податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору приймання-передача товару здійснюється: за якістю - згідно з нормами відповідних ГОСТ, ТУ, інших умов законодавства України; за кількістю - згідно з товарно-транспортними накладними та/або специфікаціями до них з підписом уповноваженої особи та печаткою постачальника.

Датою передачі товару постачальником та приймання його покупцем, тобто датою поставки вважається дата складання товарно-транспортної накладної (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору розрахунок за поставлену партію товару здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський розрахунковий рахунок постачальника за кожну партію прийнятого товару протягом 10 банківських днів з дати поставки товару.

За умовами п. 10.2 даний договір діє з 02.06.2022 по 31.12.2022 до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором з можливістю пролонгації.

Закінчення строку цього договору не звільняє сторін відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.3 договору).

28.12.2022 сторони уклали додаткову угоду №1 до договору, якою продовжили дію п. 10.2 договору, а саме визначили, що «… термін дії договору встановлюється до 31.12.2023».

28.12.2022 сторони підписали специфікацію №5, згідно з якою загальна сума поставки за цим додатком - 3 114 000,00 грн, відвантаження товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2000) - склад вантажоотримувача. Обсяг поставки може змінюватись в межах +/-10%. Фактична кількість товару, що відпускається, вказується в накладній. Термін поставки - до 31.03.2023, строк оплати - 5 робочих днів після поставки.

У березні 2023 Підприємство поставило Товариству товар на підставі:

- видаткової накладної №РН-0000015 від 24.03.2023 на загальну суму 209 100,00 грн,

- ТТН №05-03 від 24.03.2023 на суму 209 100,00 грн,

- рахунка-фактури №СФ0000019 від 24.03.2023 на суму 209 100,00 грн,

- видаткової накладної №РН-0000016 від 28.03.2023 на загальну суму 185 874,00 грн,

- ТТН №06-03 від 28.03.2023 на суму 185 874,00 грн,

- рахунка-фактури №СФ0000020 від 28.03.2023 на суму 185 874,00 грн.

Зазначені документи були передані покупцю (Товариству) разом з товаром, але не були повернуті постачальнику (Підприємству) із відповідними підписами та печатками.

Оскільки Товариство підписані та скріплені печатками документи не повернуло, 19.04.2023 Підприємство (постачальник) повторно направило Товариству на юридичну адресу первинні документи для їх належного оформлення (опис вкладення у цінний лист від 19.04.2023)

24.04.2023 Товариство отримало зазначені первинні документи (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №5150201255481).

15.05.2023 Підприємство втретє направило Товариству первинні документи з відповідним супровідним листом (накладна АТ «Укрпошта» №4900000752539, опис вкладення у цінний лист від 15.05.2023).

15.05.2023 Підприємство направило Товариству претензію (вих. №10-05/23 від 01.05.2023), у якій просило сплатити 394 974,00 грн заборгованості за поставлений за договором товар.

Будь-якої відповіді на претензію чи відмови в підписанні первинних документів до матеріалів справи не надано.

На підтвердження поставки товару Підприємство також надало податкові накладні на загальну суму 394 974,00 грн, а саме:

- №5 від 24.03.2023 на суму 209 100,00 грн, яка зареєстрована 06.04.2023;

- №7 від 28.03.2023 на суму 185 874,00 грн, яка зареєстрована 07.04.2023.

З позовною заявою Підприємство також надало заяву свідка ОСОБА_1 в порядку ст. 88 ГПК України, у якій свідок повідомив, що 24 та 28.03.2023 року здійснював перевезення брусу крепіжного і дошки до пункту розвантаження за адресою: Дніпропетровська обл., Павлоградський р-н, с. Богданівка, вул. Горького, 214 ЛПБ2; отримувач вантажу - ТОВ «Лісенерго». Вантаж був переданий вантажоодержувачу із товаросупровідними документами.

Товариство надало відзив на позовну заяву, у якому проти вимог Підприємства заперечує, просить залишити їх без задоволення. Товариство зазначає, що жодної заявки на поставку товару згідно з видатковими накладними на адресу позивача відповідно до п. 3.1 договору не надсилало. Товариство відзначає, що податкові накладні №5 від 24.03.2023 та №7 від 28.03.2023 не можуть бути складені ПП «Фірма МСД» з огляду на відсутність підписаного між сторонами акта приймання-передачі товару, оскільки такої поставки не було. Товариство зазначає, що відсутність факту такої поставки підтверджується інформацією та відомостями з оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за березень 2023 року, згідно з якою ТОВ «Лісенерго» з огляду на відсутність такої поставки не відображено приходу ТМЦ.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд встановив, що Підприємство та Товариство уклали договір поставки, за умовами якого Підприємство мало поставити Товариству товар, а Товариство - прийняти товар та оплатити його. Умови поставки та приймання-передачі товару визначаються у заявці та/або видатковій накладній.

За умовами п. 3.1 договору поставка товару здійснюється за заявкою покупця, направленою на адресу постачальника за допомогою будь-якого засобу зв`язку як на умовах самовивозу товару покупцем у місці, визначеному постачальником, так і на умовах поставки товару за рахунок постачальника (покладання зобов`язань із транспортних витрат на постачальника).

Заявка на поставку товару (зазначеного у видаткових накладних №РН-0000015 від 24.03.2023 та №РН-0000016 від 28.03.2023) у матеріалах справи відсутня.

Водночас у договорі відсутня умова про те, що поставка товару здійснюється виключно на підставі заявки, або визначено конкретну форму та зміст заявки. Крім того, Товариство (яке не заперечує інші поставки за договору та заперечує саме спірну поставку з підстав відсутності заявки) не надало заявок, на підставі яких здійснювались інші численні поставки за договором №07-06/22 від 02.06.2022.

Підприємство стверджує, що 24 та 28.03.2023 здійснило поставку Товариству товару на загальну суму 394 974,00 грн з товаросупровідними документами, а також подало податкові накладні №5 від 24.03.2023 на суму 209 100,00 грн та №7 від 28.03.2023 на суму 185 874,00 грн, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.04.2023 та 07.04.2023 відповідно.

Сторони у п. 3.3 договору визначили, що постачальник зобов`язується надати оформлену відповідно до вимог чинного законодавства податкову накладу в електронній формі не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дати події, яка настала раніше: з дати підписання акта прийому-передачі товару або з дати здійснення оплати. Якщо 3 (третій) календарний день припадає на вихідних та/або святковий день, податкова накладна надається покупцю в перший робочий день після такого вихідного та/або святкового дня.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

За результатами здійснення досліджуваних у справі операцій позивач сформував податкове зобов`язання з податку на додану вартість, тобто визначив суму податку, яка підлягає сплаті до Державного бюджету з відповідних поставок. З точки зору розумності ведення господарської діяльності є дуже сумнівним, що позивач фактично сформував для себе додатковий (не підтверджений, на думку відповідача) економічний тягар у вигляді податкових зобов`язань.

У свою чергу відповідач за результатами спірних операцій та за наявності зареєстрованих податкових накладних отримав право на податковий кредит з ПДВ, тобто право зменшити суму своїх зобов`язань перед бюджетом з цього податку. Посилання відповідача на те, що він такою можливістю не скористався, могла б бути податкова декларація з ПДВ за відповідних період з розшифровкою щодо податкових накладних контрагентів, на підставі яких у такий період формувався податковий кредит. Проте таких доказів відповідач суду не подавав.

З огляду на викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі доводи Товариства щодо заяви свідка ОСОБА_1 , у якій ОСОБА_1 повідомляє про перевезення ним товару та передачу його Товариству, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються в т.ч. показаннями свідків.

За визначенням ч. 1 ст. 66 ГПК України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

За ч. ч. 1, 2 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка (ч. 1 ст. 88 ГПК України).

Щодо посилань скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №200/17947/16-ц колегія суддів відзначає, що ГПК України та ЦПК України визначають різний процесуальний порядок надання показань свідками, а тому такі доводи (щодо порушення порядку подання показів свідка, зокрема у зв`язку з поданням їх у заяві свідка, а не у судовому засіданні) колегія суддів оцінює критично.

Колегія суддів також відзначає, що суд першої інстанції, якому була подана заява свідка ОСОБА_1 , взагалі не покладав її в обґрунтування рішення під час вирішення спору у цій справі та не надавав їй оцінки (про що свідчить, зокрема, зміст оскаржуваного рішення), а тому відповідні доводи апеляційної скарги є недоречними.

Апеляційний суд не бере вказану заяву свідка як доказ тому, що вона не відповідає вимогам ч. 2 ст. 88 ГПК України, оскільки не містить підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Суд першої інстанції надав оцінку інформації в оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 з урахуванням положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №893/4186 від 21.12.1999 (далі - Інструкції).

Згідно з цією Інструкцією на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» ведеться узагальнення інформації про розрахунки з покупцями та замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи й послуги, крім заборгованості, яка забезпечена векселем, а також узагальнюється інформація про розрахунки з учасниками промислово-фінансової групи.

Рахунок 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» має, зокрема, субрахунок 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями».

За дебетом рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» відображається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов`язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів та включені у вартість реалізації, за кредитом - сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, у касу, та інші види розрахунків. Сальдо рахунку відображає заборгованість покупців та замовників за одержані продукцію (роботи, послуги).

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником за кожним пред`явленим до сплати рахунком.

На субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» ведеться облік розрахунків за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги з вітчизняними постачальниками та підрядниками.

Таким чином, у рахунку 361, наданому відповідачем, не буде відображатись інформація за договором №07-06/22 від 02.06.2022, оскільки Товариство не відвантажувало, а отримувало від Підприємства товар, а тому така інформація не повинна там міститись.

У той же час інформація про купівлю у позивача товару за договором №07-06/22 від 02.06.2022 у березні 2023 року повинна бути відображена у оборотно-сальдових відомостях підприємства (Товариства) по рахунку 631, але Товариства таку виписки з нього у матеріали справи не надало.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 2 ГПК України визначає завданням господарського судочинства справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку про доведеність позивачем факту поставки відповідачу товару на заявлену до стягнення суму.

Колегія суддів, окрім зазначеного вище, враховує, що Підприємство неодноразово направляло Товариству документи для підписання, які Товариство залишило без будь-якого реагування. До звернення Підприємства з позовом у справі, що розглядається, Товариство не виказувало заперечень щодо направлених йому для підписання документів за спірними поставками. Більше того, у відзиві та скарзі Товариство, заперечуючи проти заявлених до нього вимог, посилається саме на непідписання ним документів та відсутність доказів поставки, але не зазначає, що поставка взагалі не відбулась.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що сукупність наданих Підприємством доказів, а також поведінка Товариства (яке отримуючи документи від Підприємства не заперечувало факт поставки товару за ними, але не підписувало відповідні документи і не повертало їх) свідчить про те, що поставка товару відбулась і товар за договором Товариство прийняло, однак не оплатило, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 394 974,00 грн, яка підлягає стягненню на користь Підприємства.

Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком місцевого суду про задоволення цих вимог у заявлених до стягнення розмірах. До стягнення з Товариства на користь Підприємства підлягає 789,95 грн інфляційних нарахувань (за квітень 2023 року) та 2 958,00 грн 3% річних (нарахованих за періоди з 04.04.2023 по 05.07.2023 (93 дні) та 08.04.2023 (89 днів)).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11639/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11639/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/11639/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, , за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.03.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова