Постанова

від 13.03.2024 по справі 200/2262/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року справа №200/2262/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Азарової К.В., за участю представника позивача Резниченко Т.М., представника відповідача Холявка І.Я., представника третьої особи Палагута С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області та Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 р. у справі № 200/2262/23 (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Інтер Агролайн» до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Інтер Агролайн» (далі позивач, ПрАТ «Інтер Агролайн») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі відповідач, ГУДПС у Львівській області), третя особа Головне управління ДПС у Донецькій області (третя особа, ГУДПС у Донецькій області), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 6007/13-01-07-07 від 06 вересня 2022, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 32 347 474,00 гривень, нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 16 173 737,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 6008/13-01-07-07 від 06 вересня 2022, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та зменшено розмір від`ємного значення суми ПІДВ на загальну суму 7 637 273, 00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 5591/13-01-07-07 від 25 серпня 2022, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 15 683 574, 00 грн, нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) 3 920 893,50 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 5592/13-01-07-07 від 25 серпня 2022, відповідно до змісту якого виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування ПІДВ за грудень 2021 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування ПІДВ на рахунок платника у банку у розмірі 1 801 735,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 5593/13-01-07-07 від 25 серпня 2022 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), і зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ на загальну суму 2 922 157,00 грн.

10 липня 2023 року представником приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН подано заяву про визнання причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням строку звернення до суду відмовлено. Клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду за адміністративним позовом по справі №200/2262/23 та поновлено позивачеві строк звернення до адміністративного суду.

03 серпня 2023 року до суду надійшла заява представника відповідача про визнання зловживанням процесуальними правами факт подання Приватним акціонерним товариством Інтер Агролайн позовної заяви до Донецького окружного адміністративного суду до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав як і по справах №380/12546/22, №380/12480/22, №380/13341/22, №380/13460/22 , №380/5606/23, №320/3648/23, №320/2848/23, №320/4826/23, №380/1417/23.

Від представника позивача до суду надійшли заперечення на заяву представника відповідача щодо визнання зловживанням процесуальними правами факт подання позивачем адміністративного позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами при поданні позовної заяви Приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Також, 03 серпня 2023 року до суду надійшла заява представника Головного управління ДПС у Львівській області про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача та залишення позовної заяви без розгляду.

Від представника позивача надійшли заперечення на заяву представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог та залишення позовної заяви без розгляду.

23 серпня 2023 року представник Головного управління ДПС у Львівській області підтримав вищезазначене клопотання від 03 серпня 2023 року, просив його задовольнити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності та залишення без розгляду позовної заяви Приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН до Головного управління ДПС у Львівській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління ДПС в Донецькій області про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 року задоволено позовні вимоги, а саме суд:

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №6007/13-01-07-07 від 06 вересня 2022, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 32 347 474,00 гривень, нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 16 173 737,00 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №6008/13-01-07-07 від 06 вересня 2022, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на загальну суму 7 637 273, 00 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №5591/13-01-07-07 від 25 серпня 2022, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 15 683 574, 00 грн, нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) 3 920 893,50 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №5592/13-01-07-07 від 25 серпня 2022, відповідно до змісту якого виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2021 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 1 801 735,00 грн.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №5593/13-01-07-07 від 25 серпня 2022 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), і зменшення розмір від`ємного значення суми ПДВ на загальну суму 2 922 157,00 грн.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН сплачений судовий збір у сумі 25890 (двадцять п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) грн. 00 коп.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь спеціального фонду Державного бюджету України недоплачену суму судового збору 108310 (сто вісім тисяч триста десять) грн. 00 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що судом не дотримано вимог ст. 122, 123 КАС України в частині визначення строку звернення до суду та врахування обставин підстав поновлення строку звернення до суду, які не відповідають критеріям поважних. Також допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст. 44, 198, 200 Податкового кодексу України.

При поданні позовної заяви позивачем самостійно вказано, що податкові повідомлення-рішення від 06.09.2022 року №6007/13-01-07-07 та №6008/13-01-07-07 позивач отримав 09.09.2022, податкові повідомлення-рішення від 25.08.2022 № 5591/13-01-07-0, №5592/13-01-07-07 та №5593/13-01-07-07 позивач отримав 26.08.2022.

Зважаючи на вищенаведене строк звернення до суду з позовом щодо визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.08.2022 закінчився 25.02.2023, а податкових повідомлень- рішень від 09.09.2022 закінчився 09.03.2023. Позовна заява подана до суду лише 16.05.2023. Таким чином, на думку скаржника позивачем пропущений строк звернення до суду.

Скаржник зазначає, що в даному випадку, з метою дослідження впливу введення воєнного стану в Україні слід встановити об`єктивні обставини неможливості звернення позивача до суду.

Первинне звернення до суду із вимогами про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень позивач реалізував у межах судової справи 380/12546/22 (ухвала про повернення позовної заяви 12.09.2022) по якій долучено аналогічний пакет доказів як і в справі №200/2262/23. Усі докази, які подані в межах судової справи №200/2262/23 подавались позивачем і по справах №380/12480/22, №380/13341/22, №380/13460/22, №380/5606/23, №320/3648/23, №320/2848/23, №320/4826/23, №380/1417/23.

Вказуючи на факті відсутності штатного юрисконсульта позивач наполягає на тому, що це унеможливило своєчасне звернення до суду. Разом з тим у позивача не існувало жодних об`єктивних перешкод залучити до супроводження судової справи сторонніх юристів чи адвокатів. Також, позивач у період 2022 року користувався послугами адвоката ОСОБА_1 на підставі Угоди про надання правової допомоги адвокатом від 07.10.2022.

Щодо посилання на обстріли військами російської федерації території ПАТ «Інтер Агролайн», у зв`язку з чим підприємство не веде свою господарську діяльність, що вплинуло на матеріальний стан позивача та можливість сплатити судовий збір, скаржник зазначає, що позивачем в межах інших справ сплачувався судовий збір у 2022 році, загалом сплачено 227202,00 грн судового збору та послуг адвоката.

Юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Також звертає увагу на те, що в межах справи №320/3648/23 Київським окружним адміністративним судом та справи №200/1417/23 Донецьким окружним адміністративним судом досліджувалось питання пропуску позивачем строку звернення до суду в яких судами надано оцінку доводам аналогічним вказаним у даній справі та вказано, що посилання на те, що Слов`янська міська територіальна громада включена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій і у зв`язку з їх проведенням не було евакуйовано документацію судами не приймаються, оскільки позивачем неодноразово реалізовувалось право звернення до суду і в межах таких звернень судами відкривалось провадження у справах однак позивач самостійно відкликав такі позовні заяви.

Зважаючи на вищенаведене в контексті ч.4 ст. 78 КАС України у справі №200/2262/23 не підлягають повторному дослідженню доводи позивача про поважність причин пропуску звернення до суду, які вже були досліджені у межах справи №200/1417/23 (справа з тим же предметом спору та сторонами).

Враховуючи вказані обставини, Головне управління ДПС у Львівські області вважає, що позивач, зловживаючи процесуальними правами, подавав до Львівського окружного адміністративного суду, Київського окружного адміністративного суду та Донецького окружного адміністративного суду позови до тих самих відповідачів, з однаковим предметом та з однакових підстав, що може свідчити про дії, вчинені з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями (п. 2 ч. 2 ст. 45 КАС України).

Зважаючи на системні дії позивача, метою яких може бути виключно маніпулювання автоматизованим розподілом справ між суддями, після виявлення таких дій суд зобов`язаний вжити вичерпних заходів щодо припинення такої протиправної поведінки позивача та залишити позовну заяву без розгляду.

Разом з тим, суд в межах розгляду справи №200/2262/23 системно порушував вимоги процесуального закону (ст. ст. 45, 78, 122, 123 КАС України) та свідомо нівелював принципи адміністративного судочинства.

Також скаржник щодо господарських операцій з контрагентів зазначає про: відсутність реального джерела первинного походження товару, відтак не існувало дійсної можливості набуття його у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у ПрАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН»; наявністю істотних недоліків при складанні первинних документів, зокрема видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (відсутність обов`язкових реквізитів); відсутністю документів, передбачених умовами договору (сертифікат, посвідчення якості); відсутністю у контрагента-постачальника необхідних умов для здійснення господарських операцій: відсутність придбання насіння соняшника, та/ або відсутність придбання посівного матеріалу та його вирощування.

Аналізом даних ЄРПН встановлено, що за контрагентами в ЄРПН відсутня інформація щодо реєстрації податкових накладних з номенклатурою товару «насіння соняшника», «насіння соняшника як посівного матеріалу». Отримує податкові накладні з номенклатурою товарів відмінною від номенклатури реалізованого товару. Номенклатура придбаних товарів/послуг не має нічого спільного з номенклатурою реалізованих товарів/послуг на адресу ПрАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН».

У порушення вимог п. 11 Наказу №363 платником до перевірки надано товарно-транспортні накладні з порушенням їх заповнення, що не надає змогу встановити факт реального переміщення ТМЦ від контрагента - постачальника не має можливості встановити: пункт навантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажоодержувача. Товарно-транспортні накладні (далі ТТН) містять адресу відвантаження з невизначеної адреси.

Перевіркою не надається можливим встановити кому належить дана адреса та яке відношення вона має до контрагента.

Також Комісією регіонального рівня відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1165 було винесено рішення про відповідність платника податку (контрагентів) пункту 8 критеріїв ризиковості платника податку. Відсутня податкова звітність за спірний період.

Також, згідно отриманої податкової інформації щодо контрагентів, за податковою адресою їх не встановлено.

Скаржник наголошує, що наявність в ПАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» первинних документів не є безумовним підтвердженням того, що дані операції мали місце. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку лише бухгалтерськими проведеннями.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV.

Отже, враховуючи вищевикладене, проведені ПАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» фінансово- господарські операції з контрагентами-постачальниками є недостовірними.

Відтак, на думку скаржника, податкові накладні не підтверджують факт придбання товарів, робіт та послуг, не є свідченням реальності господарських операцій та містять недостовірні дані щодо змісту господарських операцій. Намір одержати дохід лише за рахунок відшкодування ПДВ без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Третя особа, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що досліджені в межах перевірок господарські операції не мають реального характеру, що підтверджується: відсутністю реального джерела первинного походження товару, відтак не існувало дійсної можливості набуття його у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у ПрАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН»; наявністю істотних недоліків при складанні первинних документів, зокрема видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (відсутність обов`язкових реквізитів); відсутністю документів, передбачених умовами договору (сертифікат, посвідчення якості); відсутністю у контрагента-постачальника необхідних умов для здійснення господарських операцій.

Наявність у ПрАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» документів, які відповідно до ПК України є необхідними для формування податкового кредиту - податкові накладні, видані (складені) постачальником не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту. Податкові накладні позивача не підтверджують факт придбання товарів, робіт та послуг, не є свідченням реальності господарських операцій та містять недостовірні дані щодо змісту господарських операцій.

Від позивача надійшли відзиви на апеляційні скарги відповідача та третьої особи в яких просив скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування зазначено, що мотиви та підстави, зазначені у скаргах щодо скасування рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.10.2023 по справі №200/2262/23 є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів скаржників про порушення судом процесуального права, позивач зазначає, що підприємство розташоване за адресою: Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, вул. Літературна, буд. 88. 24.02.2022 Російська Федерація розпочала війну проти України та ввела на територію держави війська для проведення окупаційної політики. З вказаної дати у Східних областях України здійснюються повномасштабні воєнні дії.

Крім того, підприємство неодноразово піддавалось ракетному обстрілу з боку окупаційних військ, внаслідок чого були зруйновані приміщення позивача та пошкоджено майно (Постановою Краматорського районного управління ВП № 4 Головного управління національної поліції в Донецькій області ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12022052510000533 від 14.05.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 110 КК України), що ускладнило зібрання доказів неправомірної поведінки апелянта.

Також внаслідок обстрілів з боку окупаційних військ підприємство опинилось в скрутному матеріальному становищі, що ускладнило захист своїх конституційних прав.

Так, загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст.8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також в ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.97 №475/97-ВР.

За змістом п.1 ст.6 конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає передусім те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Питання про поновлення процесуального строку (у тому числі строку звернення до суду) вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи, що стали причиною його пропуску, та є виключною прерогативою суду, який розглядає справу.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25.12.1997 зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Також, відповідно до абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 № 4-р/2019, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту.

Щодо посилання скаржника на порушення норм матеріального права, позивач зазначає, що викладені в акті перевірки порушення є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи, а прийнятті податкові-повідомлення рішення є протиправними.

Також, на дату складання Акту № 5136/13-01-07-07/40803038 від 26.07.2023 р (за результатами перевірки № 2) не було складено та направлено позивачу жодного ППР за результатами проведеної перевірки №1, крім того до теперішнього часу не отримано висновку комісії з розгляду заперечень, за результатами розгляду заперечення направленого позивачем за результатами перевірки №510/5-99-07-18-14/40803038 від 17.01.2022 р (результатами перевірки №1).

Тобто ГУ ДПС у Львівській області під час проведення перевірки № 2 в порушення вимог абз.2п.п. 86.7.5 п. 86.7 ст. 86 ПКУ, протиправно використало Акт перевірки від 17.01.2022 № 510/05-99-07-18-14/40803038 (складений за результатами перевірки № 1), як підставу для незаконних висновків про завищення позивачем податкового кредиту за періоди вересень-жовтень, листопад 2021 року по взаємовідносинам із всіма контрагентами, які фігурували в Акті за результатами перевірки № 1.

Щодо господарських операцій з контрагентами, позивач зазначає, що в актах перевірки посадові особи контролюючого органу, виходили з аналізу податкової інформації, приходять до висновку по ризиковість контрагентів позивача ФГ «ЗОРІ СВІТ ГРУП», ФГ «СЛОБОЖАНСЬКІ УГІДДЯ», ТОВ «ТД «АГРО СТАРГЕТ», ФГ «ТЕРМЮК СПГ», ТОВ «ЮНІКСОН», ФГ «АГРОЗЕР ОІЛ», ФГ «ЗОЛОТА РУНА», ФГ «ЗОЛОТА РУНА», ФГ «ДНІПРОВІ ХВИЛІ» та внаслідок чого визнають операції із ними нереальними, що на їх думку підтверджується: відсутністю реального джерела первинного походження товару, відтак не існувало дійсної можливості набуття його у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН»; наявністю істотних недоліків при складанні первинних документів, зокрема видаткових накладних, товарно- транспортних накладних (відсутність обов`язкових реквізитів); відсутністю документів, передбачених умовами договору (сертифікат, посвідчення якості); відсутністю у контрагента-постачальника необхідних умов для здійснення господарських операцій: відсутність придбання насіння соняшника, та/або відсутність придбання посівного матеріалу та його вирощування.

Щодо відсутності реального джерела первинного походження товару, відсутності у контрагента-постачальника необхідних умов для здійснення господарських операцій, позивач зазначає, що вказане не свідчить про нереальність факту його руху внаслідок господарських операцій.

Залучення матеріальних та трудових ресурсів для постачання насіння соняшникового могло відбуватись без оформлення підприємствами- постачальниками та його постачальниками трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів щодо залучення матеріальних ресурсів. У такому разі може йти мова про порушення вказаними контрагентами вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів та товарів. До того ж, вказані послуги могли придбаватись контрагентами та їх постачальниками у осіб, які не є платниками ПДВ, а тому Відповідач не міг відслідкувати факти залучення таких осіб лише шляхом співставлення даних Єдиного реєстру податкових накладних, що свідчить про поверховість висновків відповідача про розриви ланцюгів постачання.

Також, що стверджуючи про відсутність у контрагентів та їх постачальників необхідних ресурсів для здійснення задокументованих господарських операцій, відповідач оперує виключно припущеннями, адже не зазначає який саме обсяг ресурсів є достатнім для здійснення таких господарських операцій.

В актах перевірки відсутня інформація, що податковий орган досліджував та встановив обставини того, що вказані операції не могли бути вчинені контрагентами Позивача з залученням орендованих засобів, праці найманих працівників на підставі відповідних цивільно- правових угод, укладених вказаними контрагентами позивача з третіми особами, або придбання товарів у неплатників ПДВ.

Законодавством України не передбачено обов`язковість наявності на праві власності (на балансі підприємства) майна, обладнання, устаткування та інших видів майна, які відносяться до категорії основних засобів. Для забезпечення потреб діяльності можуть залучатися комплексні послуги сторонніх організації, придбання у власність або взяття в оренду будь-яких основних засобів у даному випадку не є обов`язковим та у більшості випадків не є раціональним, та економічно обґрунтованим.

Стосовно трудових ресурсів контрагентів перевіряючи податкового органу не врахували, що кількість штатних працівників не впливає на результат праці, тому що законодавство України не містить заборони щодо залучення для співпраці суб`єктів господарювання будь- яких організаційно-правових форм, а посилання на відсутність такої інформації не може бути підставою для невизнання реальності господарських операцій.

Крім того, покладання на позивача відповідальності за можливі порушення законодавства іншими суб`єктами господарювання та посилання податкового органу на недоведеність факту постачання та придбання позивачем товару у зв`язку із неможливістю встановлення походження такого товару за ланцюгом постачання, протирічить принципу індивідуальної відповідальності, закріплений ст. 61 Конституції України.

При придбанні товару покупець зобов`язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов`язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов`язку понести за це відповідальність.

Закон забороняє притягувати платника до відповідальності за порушення законодавства, вчинені його контрагентом, а тим більше, за порушення, здійсненні постачальниками контрагента.

Будь-які порушення по ланцюгу постачання, навіть реально вчинені контрагентами платника, не можуть позбавити платника права на податкові вигоди, якщо він у дійсності отримав від таких контрагентів товари, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Також, на момент укладання Договорів постачання насіння соняшника, постачальники не відносились до «ризикових».

При цьому, зазначаючи, що підприємства-постачальники: ФГ «ЗОРІ СВІТ ГРУП», ФГ «СЛОБОЖАНСЬКІ УГІДДЯ», ТОВ «ТД «АГРО СТАРГЕТ», ФГ «ТЕРМЮК СПГ», ТОВ «ЮНІКСОН», ФГ «АГРОЗЕР ОІЛ», ФГ «ЗОЛОТА РУНА», ФГ «ДНІПРОВІ ХВИЛІ» є ризиковими контрагентами, скаржник не врахував, що на момент проведення господарської діяльності з підприємствами - постачальниками (а саме укладання договорів поставки) вони не відносились до ризикових, що не заперечується апелянтом.

Позивач наголошує, що всі податкові накладні оформлені підприємствами-постачальниками: ФГ «ЗОРІ СВІТ ГРУП», ФГ «СЛОБОЖАНСЬКІ УГІДДЯ», ТОВ «ТД «АГРО СТАРГЕТ», ФГ «ТЕРМЮК СПГ», ТОВ «ЮНІКСОН», ФГ «АГРОЗЕР ОІЛ», ФГ «ЗОЛОТА РУНА» ФГ «ДНІПРОВІ ХВИЛІ» на адресу ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» були зареєстровані належним чином та апелянтом даний факт підтверджується, отже, можна зробити висновок, що відповідно до наведених вище положень нормативно- правових актів усі податкові накладні були перевірені податковим органом на питання ризиковості як самих господарських операцій, так і самих контрагентів-як платників ПДВ.

У зв`язку з наявною реєстрацією вбачається, що на момент такої реєстрації у податкових органах не виникало питань щодо можливої ризиковості контрагентів ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» так і самих операцій, цей факт не заперечується Апелянтом.

Позивач щодо відсутності документів, передбачених умовами договору (сертифікат, посвідчення якості), зазначає, що умовами договорів-поставки, що питання визначення якості повинно вирішуватись самостійно Покупцем. При цьому не вказано, що це повинно бути саме сертифікат або посвідчення якості, а зазначено - за результатами лабораторних досліджень.

Отже, положеннями договорів не передбачений обов`язок постачальників надавати сертифікат та посвідчення якості товару. Вказане право на перевірку якості передбачене за Покупцем, у випадку наявності спорів щодо якості отриманого товару.

Сертифікати та посвідчення якості не є документами бухгалтерського чи податкового обліку, а є лише документом, що посвідчує якість товару, а не факт проведення господарської операції, тому відсутність таких сертифікатів сама по собі не може свідчити про відсутність господарської операції.

Крім того договорами на поставку товару передбачено, що якість товару повинна відповідати чинним нормам ДСТУ, проте умови договорів не містять вимоги щодо надання сертифікату якості.

Також, позивач має власну лабораторію, яка проводить контроль якості вхідної сировини.

Отже висновки посадових осіб з цього питання є такими, що взагалі суперечать первинним документам, положенням податкового законодавства та знову зроблені на власних припущеннях.

Також позивач щодо нібито наявності недоліків при складанні первинних документів, зокрема, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (відсутність обов`язкових реквізитів), зазначає, що господарські взаємовідносини позивача із контрагентами оформлені належними первинними документами, які містять у собі усі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Посадові особи контролюючого органу в актах перевірки чітко зазначили усі реквізити складених первинних документів, не зазначали жодної обставини, яка б свідчила про неправильність їх оформлення, більш того, як встановлено ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» підтвердило факт отримання товару-насіння соняшнику належними та допустимими доказами, що описані в акті перевірки. Первинні документи містять відомості про господарську операцію, в свою чергу.

Отримання та оприбуткування платником податків придбаних у контрагентів товарів підтверджується даними бухгалтерського обліку і первинними документами. Факт використання у господарській діяльності ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» придбаних товарів, отримання з них шроту та подальший його експорт - не заперечується апелянтом.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечував.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримали, вважають, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційні скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство ІНТЕР АГРОЛАЙН є юридичною особою, зареєстроване як юридична особи та є включеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 40803038, місцезнаходження: 84107, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Літературна, буд. 88). Позивач є переробним підприємством, основним видом діяльності якого за КВЕД є: 10.41 Виробництво олій та жирів, а саме виробництво олії соняшникової.

Відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за кадастровим номером 1424282400:04:000:0076 та договору оренди землі від 18.05.2018 року, розташована на території Хрестищенської сільської ради, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, загальна площа: 4, 1250, перебуває в оренді у позивача.

Згідно договору купівлі-продажу НМА 008563 від 24.03.2017 року ПрАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН придбало у власність нежитлові споруди на земельній ділянці загальною площею 4, 1250.

Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 266799810 від 21.07.2021 року, за адресою м. Слов`янськ, в. Літературна, 88 розташований олійно-екстракційний завод з переробки олійних культур ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН.

Відповідно до наказу від 09.12.2021 року № 2136-п, виданого Головним управлінням ДПС у Донецькій області (далі контролюючий орган), на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі ПКУ) проведено документальну позапланову виїзну перевірку (далі перевірка № 1) Приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН (далі ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН, позивач) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2021 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 22.11.2021 № 9353383602 від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ІНТЕР АГРОЛАЙН (код ЄДРПОУ 40803038) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету вих. № 510/05-99-07-18-14/40803038 від 17.01.2022 (далі Акт № 510/05-99-07-18-14/40803038 від 17.01.2022), відповідно до якого встановлено порушення ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН п.п. а п. 198.1 ст. 198, абзаців 1-3 п. 198.2, абз. 1-2 п. 198.3 та абз. 3 п. 198.6 ст. 198, абз. 2, 3 п. 201.10 ст. 201 ПКУ, що призвело до завищення наступних показників: від`ємного значення різниці між сумою податковго зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 39984747, 00 грн.; бюджетного відшкодування, заявленого на рахунок платника у банку на суму 32 347 474 грн.; відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 7637273 грн.

25.01.2022 року позивачем засобами поштового зв`язку отримано Акт від 17.01.2022 № 510/05-99-07-18-14/40803038.

25.08.2022 на підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 5591/13-01-07-07, № 5592/13-01-07-07 та № 5593/13-01-07-07.

08.02.2022 року ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН на адресу ГУ ДПС у Донецькій області було направлено Заперечення на Акт від 17.01.2022 № 510/05-99-07-18-14/40803038.

14.02.2022 року комісією з питань розгляду заперечень було розглянуто Заперечення на вищевказаний Акт. Генеральним директором та юристом Позивача було прийнято участь в процесі розгляду заперечення, яке відбулось в онлайн-форматі. Доказів отримання позивачем висновку комісії з розгляду заперечень, за результатами розгляду матеріалів справи за результатами першої перевірки матеріали справи не містять.

Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до п.п. 191.1.6 п. 191.1 ст. 191, п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, ст.79, п.69.2 ст.69, п.200.11 ст.200 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (код ЄДРПОУ 40803038) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За результатами перевірки складено акт №5136/13-01-07-07/40803038 від 26.07.2022, згідно з яким перевіркою встановлено порушення ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (код ЄДРПОУ 40803038) пункту 44.1 статті 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198; п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (показник рядка 20.2.1. Декларації) за грудень 2021 року на суму 15 683 574 гривень, п.44.1 ст.44, п.200.1, п.200.4, ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємству відмовлено в отриманні заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку згідно з поданою Податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2021 р. на суму 1 801 735 гривень, пункту 44.1 статті 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198; п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за грудень 2021 року в сумі 2922157 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області 06.09.2022 прийнято податкові повідомлення-рішення №6007/13-01-07-07 та №6008/13-01-07-07.

Основним чинником виникнення ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (код ЄДРПОУ 40803038) від`ємного значення з ПДВ є оформлення взаємовідносини з ТзОВ ЮНІКСОН (ЄДРПОУ 38946865), ТзОВ ТД АГРО СТАРГЕТ (ЄДРПОУ 43242173), ФГ ТЕРМЮК СПГ (ЄДРПОУ 44261134), ФГ ЗОРІ СВІТ ГРУП (ЄДРПОУ 42905044), ФГ СЛОБОЖАНСЬКІ УГІДДЯ (ЄДРПОУ 43867392), ФГ АГРОЗЕР ОІЛ (ЄДРПОУ 43425408), ФГ ЗОЛОТА РУНА (ЄДРПОУ 42829959), ФГ ДНІПРОВСЬКІ ХВИЛІ (ЄДРПОУ 41374865), відображення яких у бухгалтерському та податковому обліку вплинуло на визначення від`ємного значення сум ПДВ, які беруть участь у бюджетному відшкодуванні ПДВ.

09.09.2022 року позивачем отримано податкові повідомлення-рішення:

-№ 6007/13-01-07-07 від 06 вересня 2022 року відповідно до змісту якого на підставі акту перевірки № 510/05-99-07-18-14/40803038 від 17.01.2022 року встановлено порушення підпункту а п.198.1 ст.198, абзаців першого-третього п.198.2, абзаців першого і другого п.198.3 та абзацу третього п.198.6 ст.198, п.200.4 б ст.200 абзаців другого і третього п.201.10.ст.201 розділу V ПКУ та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 32 347 474,00 гривень, нараховано штрафні(фінансові) санкції (штраф) 16 173 737, 00 гривень;

- № 6008/13-01-07-07 від 06 вересня 2022 року відповідно до змісту якого на підставі акту перевірки № 510/05-99-07-18-14/40803038 від 17.01.2022 року встановлено порушення підпункту а п.198.1 ст.198, абзаців першого-третього п.198.2, абзаців першого і другого п.198.3 та абзацу третього п.198.6 ст.198, п.200.4 б ст.200 абзаців другого і третього п.201.10.ст.201 розділу V ПКУ застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), і зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на загальну суму 7 637 273, 00 гривень.

26.08.2022 року позивачем отримано податкові повідомлення-рішення:

-№ 5591/13-01-07-07 від 25 серпня 2022 року, відповідно до змісту якого на підставі акту перевірки № 5136/13-01-07-07/40803038 від 26.07.2022 року встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПКУ та зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ, задекларовану на рахунок платника у банку у розмірі 15 683 574,00 грн., нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) 3 920 893,50 грн.

-№5592/13-01-07-07 від 25 серпня 2022 року відповідно до змісту якого на підставі акту перевірки № 5136/13-01-07-07/40803038 від 26.07.2022 року п. 44.1 ст. 44, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПКУ виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2021 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 1 801 735,00 грн.

-№5593/13-01-07-07 від 25 серпня 2022 року відповідно до змісту якого на підставі акту перевірки № 5136/13-01-07-07/40803038 від 26.07.2022 року встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПКУ застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), і зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на загальну суму 2 922 157, 00 грн.

Поновлюючи позивачеві процесуальні строки звернення до суду з позовом суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем з урахуванням обставин викликаних воєнним станом у державі доведено поважність пропуску цих стоків.

Відмовляючи у задоволені заяви відповідача щодо залишення позову без розгляду з підстав зловживання позивачем процесуальним правом, суд виходив з того, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. Позивачем не подавались декілька позовів до одного і того ж суду, що не може свідчити про мету маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентами не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідач не посилався на жодні дефекти в оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами, доказів того, що вказані контрагенти не задекларували свої зобов`язання з податку на додану вартість на зазначені в акті перевірки суми, контролюючим органом також не надано.

Отже, є безпідставними доводи податкового органу, про недоведеність господарських операцій між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН та контрагентами.

Відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження своєї позиції, не наведено достатніх аргументів.

Також, контролюючий орган не здійснив всіх необхідних дій для встановлення та обґрунтування факту порушення податкового законодавства ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН, акт перевірки від 17.01.2022 № 510/05-99-07-18-14/40803038 ґрунтується виключно на аналізі інформації про контрагентів та контрагентів контрагентів (про основні засоби, недостатність трудових ресурсів, не підтвердження).

Крім того, суд зазначив, що відповідач під час проведення перевірки № 2, у порушення абз. 2 п.п. 86.7.5 п. 86.7 ст. 86 ПКУ, протиправно використало Акт перевірки від 17.01.2022 № 510/05-99-07-18-14/40803038 (складений за результатами перевірки № 1), як підставу для незаконних висновків про завищення позивачем податкового кредиту за періоди вересень-жовтень, листопад 2021 року по взаємовідносинам із всіма контрагентами, які фігурували в Акті за результатами перевірки № 1.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно зрозділом Vцього Кодексу.

За положенням пп. 14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

За положенням підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Для цілей оподаткування вважається, що операція, здійснена з нерезидентами, не має розумної економічної причини (ділової мети), якщо: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Цей підпункт застосовується для цілейстатті 39цього Кодексу, в тому числі при доведенні обставин, що свідчать про відсутність ділової мети, у випадках, визначенихпунктом 140.5статті 140 цього Кодексу, які передбачають застосування відповідних положень статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до положень підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеномустаттею 50цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно доЗакону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно достатті 186цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначенийМитним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту14.1.266пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно зпунктом 187.8статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно допункту 187.9статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленоюпунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладнихподатковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтвердженімитними деклараціями(тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченимипунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Уразі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманихподаткових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені вподаткових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Згідно із пункту 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до пункту 200.4 статті 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно допункту 200-1.3статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно допункту 200-1.3статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом п. 200.7 ст. 200 ПК України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З аналізу наведених норм вбачається, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, у первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників); власний капітал - різниця між активами і зобов`язаннями підприємства.

За частиною 1 та 2 статті 3 Закону № 996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704(далі Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

За змістом п. 1, 2 Порядку заповненняподаткової накладної, затвердженогоНаказ Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Судами проаналізовано надані сторонами документи на підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами.

Так матеріали справи містять укладені договори та складенні на їх виконання первинні документи, а саме видаткові накладні, акти прийому-передачі, платіжні доручення, специфікації, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т.2 а.с.1-176, т.3 а.с.1-235, т.4 а.с.1-224, т.5 а.с.1-201, т.6 а.с.1-183, т.7 а.с.1-253, т.8 а.с.1-252, т.9 а.с.1-198, т.10 а.с.1-120).

Зазначені господарські операції відображені у проводках бухгалтерського обліку позивача.

З матеріалів справи вбачається, що товар (насіння соняшнику) отриманий позивачем від контрагентів-постачальників: ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЗОРІ СВІТ ГРУП, ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО СЛОБОЖАНСЬКІ УГІДДЯ, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ТД АГРО СТАРГЕТ, ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ТЕРМЮК СПГ, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЮНІКСОН, ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АГРОЗЕР ОІЛ, ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ЗОЛОТА РУНА, був перероблений, з використанням власних виробничих потужносте, у соняшникову олію та шрот соняшниковий гранульований насипом, що не заперечується відповідачем.

Шрот соняшниковий гранульований насипом був експортований відповідно до: контракту №IN-SFMP-201021 від 20.10.2021 р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та AB LINAS AGRO (покупець); контракту №IN-SFMP-081021 від 08.10.2021 р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та AB LINAS AGRO (покупець); контракту №IN-SFMP-131021 від 13.10.2021 р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та AB LINAS AGRO (покупець); контракту №IN-SFMP-061021 від 06.10.2021 р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та AB LINAS AGRO (покупець); контракту № IN-SFMP-191121 від 19.11.2021 р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та AB LINAS AGRO (покупець); контракту № IN-SFMP-231221 від 23.12.2021р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та AB LINAS AGRO (покупець); контракту № IN-SFMP-221021 від 22.10.2021р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та WIST Sp. z.o.o (покупець); контракту № IN-SFMP-171121 від 17.11.2021р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та WIST Sp. z.o.o (покупець); контракту № IN-SFMP-091221 від 09.12.2021р від р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та WIST Sp. z.o.o (покупець); контракту № IN-SFMP -221021-02 від 22.10.2021, укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та SOY COMMODITIES LTD (покупець); контракту № IN-SFMP -171221 від 17.12.2021, укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та SOY COMMODITIES LTD (покупець); митних декларацій №UA700040/2021/100867 від 13.10.2021 р., №UA700040/2021/100871 від 18.10.2021 р., №UA700040/2021/100942 від 23.10.2021 р., №UA700040/2021/100943 від 23.10.2021 р., №UA700040/2021/100958 від 26.10.2021 р., №UA700040/2021/100961 від 26.10.2021 р., №UA700040/2021/100974 від 27.10.2021 р., UA700040/2021/101131 від 10.11.2021р., UA700040/2021/101175 від 19.11.2021р., UA700040/2021/101205 від 25.11.2021р., UA700040/2021/101229 від 29.11.2021р.,UA700040/2021/101305 від 08.12.2021р. UA700040/2021/101273 від 06.12.2021р, UA700040/2021/101454 від 29.12.2021р., UA700040/2021/101115 від 09.11.2021р., UA700040/2021/101125 від 10.11.2021р., UA700040/2021/101160 від 16.11.2021р., UA700040/2021/101334 від 11.12.2021р., UA700040/2021/101359 від 14.12.2021р., UA700040/2021/101387 від 17.12.2021р., UA700040/2021/101421 від 21.12.2021р., UA700040/2021/101436 від 23.12.2021р. UA700040/2021/101230 від 29.11.2021р., UA700040/2021/101255 від 02.12.2021р., UA700040/2021/101301 від 08.12.2021р., UA700040/2021/101435 від 23.12.2021р., UA700040/2021/101453 від 29.12.2021р. (т.10 а.с.121-196).

Олія соняшникова нерафінована наливом була експортована відповідно до: Контракту № PC-1976-CH від 30.09.2021р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та COFCO RESOURCES S.A. (покупець); Контракту № PC-2061-CH від 05.10.2021р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та COFCO RESOURCES S.A. (покупець); Контракту № PC-2219-CH від 11.10.2021р., укладеного між ПРАТ ІНТЕР АГРОЛАЙН (продавець) та COFCO RESOURCES S.A. (покупець); митних декларацій: UA504120/2021/102753 від 01.11.2021р., UA504120/2021/103053 від 08.11.2021р., UA504120/2021/103806 від 30.11.2021р.(т.10 а.с.121-196).

Розрахунок витрат позивача за електроенергію, використану в процесі його діяльності, вбачається з податкових накладних, платіжних доручень, актів прийому-передачі.

Окрім цього Договірні правовідносини позивача з АТ УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ вбачаються з податкових накладних щодо залізничних послуг, рахунками коригуваннями кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення по оплаті позивачем послуг АТ УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ.

Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою підприємства, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами, які свідчать про реальність здійснення господарських операцій з метою отримання прибутку.

Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на недостатності первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами та помилки при їх заповненні, разом з цим з цього приводу суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Відповідно до матеріалів справи у позивача наявні податкові накладні, отримані від контрагентів, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.

Отже, первинні документи надані до перевірки та суду, оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом № 996 та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

Таким чином, як вже зазначалось реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, які містять усі необхідні реквізити та відомості для ідентифікації операції, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та ґрунтуються на припущеннях.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам їх заповнення, а саме наявні недоліки в Товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що формальні помилки або інші недоліки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу, що за умовами договорів поставка товару - сільгосппродукції (насіння), здійснювалась постачальниками. Отже всі документи щодо транспортування можуть бути у постачальника.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, від 13 липня 2022 року від справі № 520/223/20, від 29 серпня 2023 року у справі №120/1580/19-а, від 17 січня 2024 року у справі № 320/2332/19.

У постановах від 24.05.2019 (справа №826/7423/16), від 06.02.2018 (справа №816/166/15-а), від 11.09.2018 (справа №804/4787/16) Верховний Суд указував, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій.

Крім того, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 804/4874/16, від 17 січня 2024 року у справі № 520/11067/18.

Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 у справах № 813/7081/14, № 814/120/15, від 03.10.2019 у справі № 813/4079/15, від 10.09.2019 у справі №814/2412/17 та інших справах, вирішуючи спори у подібних правовідносинах, неодноразово наголошував на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних або їх окремі недоліки не є обставиною, яка б давала беззаперечні підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку; відсутність у контрагентів матеріальних, трудових та інших ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції; податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій; до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту свідків та інші документи, зібрані в рамках певного досудового розслідування, не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві.

Проте, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики.

Аналогічний підхід продемонстровано Верховним Судом у постанові від 13 липня 2022 року від справі № 520/223/20.

Скаржник зазначає, що у порушення вимог п. 11, платником до перевірки надано товарно-транспортні накладні з порушенням їх заповнення, що не надає змогу встановити факт реального переміщення ТМЦ від контрагента - постачальника не має можливості встановити: пункт навантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажоодержувача. Товарно-транспортні накладні (далі ТТН) містять адресу відвантаження з невизначеної адреси. Перевіркою не надається можливим встановити кому належить дана адреса та яке відношення вона має до контрагента.

З цього приводу суд зазначає, що за п.11.1 Правил № 363, товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної вдодатку 7до цих Правил, за умови наявності в ній інформації, зокрема, про пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

При цьому, форма ТТН та приписи Правил не передбачають обов`язку зазначення повної інформації наведеної відповідачем. Вказані відповідачем недоліки не можуть свідчити про не підтвердження факту перевезення за наявністю інших документів та заповнення всіх інших обов`язкових граф. Також, щодо посилання на відсутність у наданих ТТН даних про пункт навантаження товару, суд звертає увагу що вказана інформація міститься у них, хоча і не повна, але свідчить про наявність цієї події.

Суд зауважує, що відсутність певної документації передбаченої договором або складання її з порушенням може свідчити про неналежне виконання такого договору, а не на не підтвердження взагалі господарських операцій за таким договором, з огляду на наявність інших первинних документів які у сукупності надають можливість встановити реальність цих операцій, оскільки, як зазначалось, оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

У той же час, відповідачем не надано пояснень щодо встановлення ним факту існування адреси пункту навантаження товару, за якою позивачем та його контрагентом перевезення не здійснювалося, з огляду на що, судом обґрунтовано не прийнято як належний та допустимий доказ нереальності господарських операцій останніх вказані у акті перевірки твердження відповідача щодо не підтвердження навантаження (розвантаження) товару.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 18 січня 2024 року справа № 640/16813/19

Щодо посилання скаржника, як підставу не підтвердження вчинення господарських операцій з контрагентами, на відсутність документів, передбачених умовами договору (сертифікат, посвідчення якості), суд зазначає, що вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку. Суд звертає увагу, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 29.01.2019 р. по справі №824/392/17-а, від 16.01.2018 р. у справі №820/4648/13-а, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 07 лютого 2023 року у справі № 380/10613/21.

Суд зауважує, що відповідно до пояснень позивача наданих суду та відповідачу, він має сертифіковані лабораторії, які здійснюють аналіз та перевірку продукції яку постачають контрагенти щодо її якості та відповідності вимогам законодавства, затвердженим стандартам, що не заперечується відповідачем.

Також скаржник щодо господарських операцій з контрагентами вказує на відсутність реального джерела первинного походження товару по ланцюгу постачання, зокрема через відсутність факту володіння відповідним активом та розпорядження ними, наявність істотних недоліків при складанні первинних документів (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (відсутність обов`язкових реквізитів), відсутністю у контрагента-постачальника необхідних умов для здійснення господарських операцій (відсутність придбання насіння соняшника, та/ або відсутність придбання посівного матеріалу та його вирощування).

Крім того, аналізуючи дані ЄРПН встановив, що за контрагентами позивача (в ланцюгу постачання) в ЄРПН відсутня інформація щодо реєстрації податкових накладних з номенклатурою товару «насіння соняшника», «насіння соняшника як посівного матеріалу». Отримує податкові накладні з номенклатурою товарів відмінною від номенклатури реалізованого товару. Номенклатура придбаних товарів/послуг не має нічого спільного з номенклатурою реалізованих товарів/послуг на адресу ПрАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН».

Стосовно цих тверджень, суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Суд зважає на те, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Стосовно твердження відповідача про те, що матеріально-технічна база та трудові ресурси, не дають можливість здійснення господарських операцій, суд зазначає, що недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість здійснення договору купівлі-продажу та надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/послуг, у тому числі й по ПДВ. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) контрагентів позивача. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 640/9476/19.

Висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі №826/14549/15, від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 13.08.2020 у справі № 520/4829/19, від 21.10.2020 у справі № 140/1845/19, визначено, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимогКодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів,які бсвідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Щодо посилання відповідача на те, що по контрагентам, що перебували у господарських відносинах з позивачем, встановлена реалізація товарів (послуг), придбання яких не підтверджено, у зв`язку з чим неможливо підтвердити безпосередній факт придбання товарів заявленої номенклатури, так як неможливо підтвердити факт формування податкового кредиту за операціями, суд зазначає наступне.

Статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим Кодексом, податкова інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті).

Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами статей 72-74 ПК України.

Згідно з пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

У відповідності з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 цієї статті).

Частинами першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 2, 4 цієї статті).

Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені статтею 90 КАС України, зокрема, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 813/1200/18 зазначив, що оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилався податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось, враховується в сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичних обставин та докази, зумовили такі висновки, та ці висновки гуртуються на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача та постачальників по ланцюгу постачання.

Отже, посилання відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Так, придбаний соняшник міг бути вирощений на орендованих земельних ділянках за відповідними договорами, інформація про які не внесені до відповідного реєстру. Відсутність належного оформлення права користування земельними ділянками, за наявності інших доказів, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій, не може бути перешкодою для кваліфікації операції як таких, що фактично здійснені. Також, могло мати місце придбання ТМЦ контрагентами по ланцюгу постачання в інші періоди. Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року справа №120/858/19-а.

Також, контролюючий орган не заперечував прийняття товару і подальшу реалізацію, надання послуг з переробки і перевезення вантажу, з метою експортування олії і інших товарів.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентм, позивач та його контрагени, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, від 31.01.2011 у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а, від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19.

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).

Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що висновки щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду, про які зазначає скаржник, стосуються інших фактичних обставин справи, встановлених судами (з огляду на обсяг та встановлені обставини у кожній конкретній справі), тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018 у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.

Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників.

Отже, відповідачем протиправно було складено спірні податкові повідомлення-рішення.

Щодо посилання скаржника на зловживання позивачем процесуальними правами, суд зазначає, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Механізм зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа, яка прагне до досягнення певних правових наслідків, здійснення процесуальних дій (бездіяльності) зовні «схожі» на юридичні факти, з якими закон пов`язує настання певних наслідків. Незважаючи на те, що такі дії мають повністю штучний характер, тобто не підкріплюються фактами об`єктивної дійсності, певні правові наслідки, які вигідні особі, все ж таки можуть існувати.

Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

Управовій позиції Верховного Суду (постанова від 10 вересня 2021 року справа №766/20776/17) під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, щознаходить своє вираження, зокрема, увчиненні дій, неспівмірних ізнаслідками, дояких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню зметою обмеження можливості реалізації чиобмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного тасвоєчасного розгляду івирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Упостанові у справі № 800/482/17 ВП ВС вказала, що відповідно до ч. 2 ст. 44 КАСУкраїни учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Згідно із ч. 1ст. 45 КАС Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. У розумінніКАСУкраїни позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Тому, будучи ініціатором судового розгляду справи, позивач насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді адміністративної справи.

Суд зазначає, що дійсно подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання позивачем декількох позовів заналогічним предметом із аналогічних підстав, абовчинення інших дій, може свідчити про мету маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.

Проте, у даному випадку позивачем не подавались декілька позовів до одного і того ж суду, що не може свідчити про мету маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями. Крім того, доказів обмежень прав учасників провадження або перешкоджань у діяльності суду матеріали справи не містять. Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в цьому питанні щодо відсутності підстав для залишення позову без розгляду.

Щодо доводів скаржників відносно пропуску строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20, процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження), визначається ч.2 ст.122 КАС України становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строки воєнного стану продовжувались Законами України на підставі відповідних Указів Президента України. Станом на час розгляду справи воєнний стан триває.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Тобто, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зазначила, зокрема, що: питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку; сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Колегія суддів зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За правилами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У питанні наявності підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом, усталеним є підхід Верховного Суду про те, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи.

Тобто, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Усталеною також є і практика Верховного Суду, що в межах кожної конкретної справи під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до пункту 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 28 листопада 2022 року (справа № 140/11951/21) Верховний Суд також вказував, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Судом встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті 25 серпня 2022 та 06 вересня 2022, та отриманні позивачем 26.08.2022 та 09.09.2022 відповідно.

Неодноразово ухвалами Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №380/12546/22, від 21.09.2022 по справі № 380/12480/22, від 12.10.2022 по справі № 380/13341/22, від 17.10.2022 по справі № 380/13460/22, від 29.03.2023 по справі № 380/5606/23, позовну заяву було повернуто позивачу.

Також, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 по справі № 320/3648/23 позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 по справі №320/2848/23 позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам щодо її оформлення

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 позовну заяву повернуто позивачу.

Також, Донецьким окружним адміністративним судом було відкрито провадження по справі № 200/1417/23 за позовом щодо оскарження спірних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.05.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН про поновлення строку звернення до суду, задоволено клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позову без розгляду, залишено без розгляду позовну заяву Приватного акціонерного товариства ІНТЕР АГРОЛАЙН до Головного управління ДПС у Донецькій області, Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. У вищезазначеній ухвалі суду роз`яснено позивачеві, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

23.05.2023 позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Скаржник обґрунтовуючи свою позицію, щодо відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду зазначає, що позивачем у межах справи 380/12546/22 долучено аналогічний пакет доказів як і в справі №200/2262/23. Також зазначає, що всі докази, які подані в межах судової справи №200/2262/23 подавались позивачем і по справах №380/12480/22, №380/13341/22, №380/13460/22 , №380/5606/23, №320/3648/23, №320/2848/23, №320/4826/23, №380/1417/23.

З цього приводу суд зазначає наступне

Так суд у цій справі приймає до уваги твердження позивача щодо відсутності реальної можливості у зв`язку із бойовими діями та обстрілами підприємства, підготувати та подати позовну заяву разом з доказами (первина документація), які підтверджують позицію позивача, у визначений строк після отримання рішення відповідача.

Суд враховує ту обставину, що за зареєстрованим місцезнаходженням позивача хоча і не велися активні бойові дії та відповідна територія України на той час не була окупованою, проте у цей час було оголошено урядом обов`язкову евакуацію населення Донецької області (розпорядження КМУ від 2 серпня 2022 р. N 679-р), велись обстріли м. Слов`янськ Донецької області, що не є спірним та є загальновідомим фактом, та вказує на об`єктивні перешкоди у належному зверненні до суду.

Зазначені обставини також підтверджуються Постановою Краматорського районного управління ВП № 4 Головного управління національної поліції в Донецькій області якою ПРАТ «ІНТЕР АГРОЛАЙН» визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 12022052510000533 від 14.05.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 110 КК України, на яку посилається позивач та не спростовується скаржниками.

Також суд у зв`язку з цими обставинами враховує вимушене перебування позивача та його представників у різних частинах України, що призвело до пропуску строку, у зв`язку з проблемами комунікації та обміну інформацією.

Крім того, як вбачається з пояснень представника позивача, він тривалий час, у зв`язку з введенням воєнного стану, фактично не мав можливість здійснювати належне представництво інтересів позивача, що свідчить на неналежну організацію процесу щодо оскарження рішення відповідача з боку представника.

Позивач зазначає також про постійні повітряні тривоги у вказаний період, за наслідками яких з метою збереження життя і здоров`я працівників позивача та представнику позивача необхідно було прямувати до бомбосховища.

Крім того, намагання отримати судовий захист підтверджується зверненнями позивача до судів з попередніми позовами в межах процесуального строку. Як вбачається з пояснень позивача, та не спростовано відповідачем та третьою особою, при попередніх зверненнях з позовами ним не могло бути забезпечено належними доказами (первинними документами та іншими документами) в підтвердження позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що нормами КАС України не визначено заборону суду надавати правову оцінку поважності пропуску строку звернення до суду з позовом які вже були надані судом в іншій справі.

Відповідно до ч.7 ст. 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У даному випадку позивач вважаючи, що відсутні підстави з яких позов було залишений без розгляду у іншій справі скористався своїм правом звернення до суду у відповідності до ч. 4 ст. 240 КАС України.

З урахуванням викладеного, суд вважає помилковими посилання скаржника на безпідставне поновлення позивачу строку звернення до суду з позовом, з тих же підстав, що були заявлені позивачем при попердньому зверненні до суду та які визнані судом неповажними, оскільки, як вставнолено колегіяєю суддів, позивач звертаючись з цим позовом обгрунтував поважність причин пропуску процесуального строку.

Також, суд враховує, що пропуск строку звернення до суду з позовом є незначним, позивач вчинив дії щодо повторного звернення з позовом невідкладно після повернення попереднього позову та усунення недоліків, які стали підставою для такого повернення.

Отже, судом були враховані сукупність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку. Зазначене у сукупності надає підстави вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року справа № 320/1753/23.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області та Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 р. у справі № 200/2262/23 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2023 р. у справі № 200/2262/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 13 березня 2024 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казанчеєв

Суддя І.В. Геращенко

Суддя А.А. Блохін