Постанова

від 14.03.2024 по справі 520/28120/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 р. Справа № 520/28120/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дуліна Володимира Ростиславовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., повний текст складено 01.11.23 по справі № 520/28120/23

за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Харківської міської ради

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_3 , в якому просить суд: скасувати акт приватизації на 61/100 частину комунальної квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво на право власності зазначеної квартири; скасувати рішення про зняття (зміну) реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; внести відповідні зміни у відповідні державні реєстри.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року позов залишено без руху. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з моменту отримання ухвали шляхом подання до суду всіх наявних у позивача доказів, що є предметом оскарження (свідоцтво про право власності, акт приватизації, рішення про зняття (зміну) реєстрації місця проживання).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що у позовній заяві позивач виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, надав копії всіх наявних у нього документів. Зазначає, що у позовній заяві позивач просив суд витребувати оскаржуваний акт приватизації та документи, які стали підставою для зняття з місця реєстрації позивача та його сина, а також вказав про неможливість їх отримання самостійно. Стверджує, що на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху, яку отримав 26.10.2023 року згідно розписки про вручення, додатково направив до суду клопотання про витребування зазначених судом документів, в якому обґрунтував неможливість їх отримання, та додав документи, які це підтверджують. Звертає увагу, що позовна заява подана позивачем з дотриманням вимог КАС України та підлягає розгляду.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Враховуючи, що нормами КАС України визначено апеляційній перегляд оскаржуваної ухвали в порядку письмового провадження, характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, апеляційна скарга стосується ухвали суду, винесеної з процесуальних питань, вирішення яких суд першої інстанції здійснював без виклику сторін, з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі Екбатані проти Швеції), суд апеляційної інстанції розглядає дану справу в порядку письмового провадження.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів та розпискою про вручення поштового відправлення.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Вимогами статті 5 КАС України встановлені відповідні способи захисту порушених прав при зверненні до суду. Проте, цей перелік не вичерпний, оскільки частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч.4 ст.9 КАС України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв`язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві, який саме суб`єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Проте, закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, у який спосіб може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №520/12042/18.

Згідно з ч.1 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Частиною 5 ст.160 КАС України визначено, що у позовній заяві зазначаються, у тому числі: 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 ст.169 КАС України передбачає, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

З аналізу наведених норм вбачається, що підстави для залишення позовної заяви без руху встановлені саме статтею 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, перелік яких є вичерпним. Також, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб визначений судом тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч положенням ч.4 ст.161 КАС України, не надано відповідних рішень відповідача, що є предметом оскарження (свідоцтво про право власності, акт приватизації, рішення про зняття (зміни) реєстрації місця проживання).

З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що за статтею 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Отже, зазначеними нормами визначено обов`язок викласти обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, із зазначенням доказів, що їх підтверджують, зазначити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви та клопотання, та надати наявні в нього докази. У разі неможливості подання разом із позовною заявою доказів, позивач письмово повідомляє про це суд з зазначенням причин неможливості їх подання.

Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.3 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до приписів п.п. 1, 2, 6 ч.2 ст.173 КАС України завданням підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За правилами п.п. 5, 7 ч.2 ст.180 КАС України у підготовчому засіданні суд: роз`яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до вимог вищевказаних норм, суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі надати докази, звернувшись з відповідним клопотанням щодо цього, або витребувати такі докази з власної ініціативи.

При цьому, слід зазначити, що питання щодо витребування доказів суд може вирішити, як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого засідання шляхом зазначення про це або в ухвалі про відкриття провадження у справі, або в ухвалі про підготовку справи до розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено подання саме наявних у позивача доказів. Ненадання позивачем доказів, які ним не може бути подано з об`єктивних причин не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху чи повернення позову.

Колегія суддів вважає необхідним наголосити, що в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, отже викликані у суду питання він мав можливість з`ясувати у підготовчому засіданні. Суд першої інстанції не позбавлений можливості витребувати необхідні для розгляду справи докази за власною ініціативою.

Дослідивши зміст позовної заяви ОСОБА_2 , слід вказати, що остання містить виклад обставин, якими, на думку позивача, обумовлено виникнення спірних правовідносин, наведено обґрунтування протиправності рішень відповідача.

Разом з тим, у позовній заяві позивач, з метою дослідження судом всіх обставин справи, просить суд першої інстанції витребувати наступні документи: акт приватизації, свідоцтво про право власності та інші матеріали приватизаційної справи з комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації «Харківської міської ради»; документи, які стали підставою для зняття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач вказує, що відповідні документи, необхідні для всебічного розгляду справи, не можуть бути додані позивачем до позовної заяви, оскільки у нього немає права на їх витребування.

Однак, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки заявленому у позовній заяві клопотанню позивача про витребування доказів, обставинам неможливості надати до суду вказані документи, та необґрунтовано зазначив, що позивачем не надано відповідних рішень відповідача, що є предметом оскарження (свідоцтво про право власності, акт приватизації, рішення про зняття (зміни) реєстрації місця проживання).

Крім того, як зазначає позивач, на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху, яку отримав 26.10.2023 року згідно розписки про вручення, 30.10.2023 року додатково направив до суду клопотання про витребування зазначених судом документів, в якому обґрунтував неможливість їх отримання, та додав документи, які це підтверджують.

Так, відповідно до приписів ч.6 ст.126 КАС України, якщо учасник справи перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку цієї особи до суду.

За цим, посилання суду першої інстанції на те, що позивачем 13.10.2023 отримано ухвалу суду, що встановлено з підсистеми «Електронний суд», є безпідставними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення без руху позовної заяви, а в подальшому її повернення, у зв`язку з ненаданням позивачем всіх наявних у нього доказів, що є предметом оскарження (свідоцтва про право власності, акту приватизації, рішення про зняття (зміну) реєстрації місця проживання), що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та напралення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин та безпідставно повернуто позовну заяву з підстав ненадання позивачем всіх наявних у нього доказів, що є предметом оскарження.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позовної заяви, дійшов помилкових висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те , що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач просить суд: скасувати акт приватизації на 61/100 частину комунальної квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво на право власності зазначеної квартири; скасувати рішення про зняття (зміну) реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; внести відповідні зміни у відповідні державні реєстри.

Пунктами 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У частині 1 ст.19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/13945/22, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахування при розгляді даної справи.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 по справі № 520/28120/23 скасувати.

Справу №520/28120/23 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий О.В. Присяжнюк