Постанова

від 14.03.2024 по справі 826/10741/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

справа №826/10741/15

адміністративне провадження № К/9901/26318/21, К/9901/13861/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №826/10741/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Київської митниці Держмитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Київської митниці Держмитслужби та Державної митної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року (головуючий суддя Маруліна Л.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Оксененка О.М., суддів - Лічевецького І.О., Мельничука В.П.)

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Київської митниці Держмитслужби, третя особа - Міністерство юстиції України, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської митниці ДФС Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 травня 2015 року №686-ос;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року;

- допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 КАС України в частині поновлення на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби;

- стягнути з Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 травня 2015 року;

- допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 КАС України в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за 1 місяць, що становить 7034 (сім тисяч тридцять чотири грн) 50 коп.;

- стягнути з Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня 00 коп.;

- зобов`язати Київську міську митницю ДФС правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби інформувати Міністерство юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1 .

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала про протиправність наказу від 29 травня 2015 року №686-ос Київської міської митниці Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » як такого, що прийнятий всупереч нормам Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, на підставі Закону України «Про очищення влади» та пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

3. На переконання позивача, на неї, яка на день звільнення обіймала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці та Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, не розповсюджувалася дія Закону України «Про очищення влади», оскільки ОСОБА_1 почала служити у митних органах з 1994 року, та обіймала керівні посади з 1999 року, тобто, не виключно у період президентства ОСОБА_2 , та за час перебування на посаді жодним чином не сприяла узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , не приймала незаконних рішень та не вчиняла дій, які б були визнані протиправними в судовому чи адміністративному порядку, не ухилялася від виконання службових обов`язків.

4. Посилаючись на положення Конституції України, позивач звертала увагу, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

5. Окрім викладеного указувала, що Конституцією України та Законом України «Про державну службу» установлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, як і державна служба ґрунтується на принципі персональної відповідальність за виконання службових обов`язків, що виключає можливість колективної відповідальності за вчинені екс-Президентом дії, які визнані незаконними.

6. Наголошувала, що перевірок, відібрання пояснень, під час процедури звільнення роботодавцем не здійснювалося, у той час, як підставою звільнення у відповідному наказі зазначені: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29 травня 2015 року та доповідна записка персоналу від 29 травня 2015 року №256/26/70-04-34.

7. Переконувала, що пункт 2 статті третьої Закону України «Про очищення влади» не міг бути застосований до посади позивачки, оскільки остання забезпечувала лише реалізацію митної політики, а не її формування.

8. Позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовувала тим, що її незаконне звільнення з займаної посади завдало глибоких моральних страждань, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках та змінило її звичайний життєвий уклад, завдало шкоди діловій репутації позивачки.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської митниці ДФС від 29 травня 2015 року №686-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС;

- стягнуто з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 925 465 грн 05 коп. (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят п`ять грн 05 коп.);

- допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць у розмірі 44 070 грн 00 коп. (сорок чотири тисячі сімдесят грн. 00 коп.).

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

10. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Київської міської митниці ДФС Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 травня 2015 року №686-ос з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

11. Суд також урахував позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», у якому Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправними, а тому такий підлягає скасуванню та поновленню позивача на посаді.

12. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив, що період вимушеного прогулу позивача складає 1372 робочих днів, обраховується починаючи з дня звільнення - з 29 травня 2015 року по 16 листопада 2020 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції) та складає 925 465 грн 05 коп., які підлягають стягненню за рахунок Київської міської митниці ДФС.

13. Також, суд першої інстанції вважав, що вимога про зобов`язання Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби, інформувати Міністерство юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1 , є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

14. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суди попередніх інстанцій вирішили, що така є необґрунтованою, оскільки позивачем жодним доказом не доведено характеру моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача, а тому відмовили у її задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

15. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями Державна митна служба України звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

16. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1 та 3 Закону України «Про очищення влади» та частини другої статі 235 КЗпП України у подібних правовідносинах.

17. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник зазначає про відсутність у Законі України «Про очищення влади» процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених цим законом заборон, а тому приймаючи наказ про звільнення позивачки Київська митниця ДФС діяла відповідно до чинного законодавства.

18. Указує, що на даний час положення Закону України «Про очищення влади» неконституційними не визнано, тому адміністративний суд може здійснювати перевірку спірного наказу лише за критеріями, передбаченими статтею 2 КАС України.

19. Переконує, що цей трудовий спір розглядається більше одного року з вини позивачки, оскільки нею (позивачем) подано клопотання про зупинення провадження у справі. З огляду на викладене вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 235 КЗпП України, а саме обмеження розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу сумою за один рік.

20. Київська митниця Держмитслужби теж звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

21. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1 та 3 Закону України «Про очищення влади» та частини другої статі 235 КЗпП України у подібних правовідносинах.

22. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнято, оскільки до позивачки застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

23. Окрім тих же доводів, які викладені у касаційній скарзі Державної митної служби України зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

24. Переконує, що суди, визначаючи кількість робочих днів за період з 08 липня 2020 року по 16 листопада 2020 року помилково урахували святкові дні 24 серпня та 14 жовтня, а тому загальна кількість робочих днів за указаний період має складати 92 робочих дні.

25. Відповідно сума буде складати 84644 грн 60 коп., а за весь період вимушеного прогулу з 01 червня 2015 року по 16 листопада 2020 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складатиме 923624 грн 95 коп.

26. Також звертає увагу на те, що в частині негайного виконання рішення суду щодо стягнення за один місяць судами неправильно розраховано суму у розмірі 44070 грн (за період з червня по грудень 2015 року та 8 робочих днів 2016 року). Зазначає, що у червні 2015 року заробіток складав 5288 грн 40 коп. (264,42 х 20).

Позиція інших учасників справи

27. Відзиву (заперечень) на касаційні скарги до Верховного Суду від сторони позивача не надходило, однак в силу частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

28. 19 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної митної служби України.

29. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 квітня 2024 року для розгляду судової справи №826/10741/15 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

30. Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2021 року касаційну скаргу Державної митної служби України залишено без руху.

31. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної митної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №826/10741/15 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

32. 19 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Київської митниці Держмитслужби.

33. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за скаргою Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №826/10741/15 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

34. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі, об`єднано касаційні скарги Державної митної служби України (№К/9901/13861/21) та Київської митниці Держмитслужби (№К/9901/26318/21) в одне касаційне провадження; справу №826/10741/15 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

35. ОСОБА_1 у періоди з 17 лютого 2011 року по 14 березня 2011 року, з 21 березня 2012 року по 04 червня 2013 року займала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів.

36. У подальшому, у період з 05 червня 2013 року по 24 червня 2014 року позивачка обіймала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів.

37. Надалі, Наказом Міністерства доходів і зборів України від 18 червня 2014 року №1772-о ОСОБА_1 переведено, та наказом Київської міської митниці ДФС від 23 червня 2014 року №926-о призначено на посаду заступника начальника управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД.

38. Наказом ДФС України від 14 листопада 2014 року №270 (том 1, а.с.68-70) розпочато проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади», пунктом 7.4 якого наказано керівникам територіальних органів ДФС, спеціалізованих департаментів (органу) забезпечити проведення перевірки згідно із Законом №1682 у строки, установлені Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2014 року №1025-р.

39. Разом з тим, Наказом Київської міської митниці ДФС від 26 березня 2015 року №138 (том 1, а.с.66-67) розпочато в Київській міській митниці ДФС проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади», зокрема, з 18 травня 2015 року стосовно посадових (службових) осіб управління організації митного контролю та оформлення, управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання, управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням (підпункт 1.3 пункту 3 наказу).

40. Заявою від 27 травня 2015 року на ім`я начальника Київської міської митниці ДФС ОСОБА_1 надано згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо себе відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади» (том 1, а.с.58-59).

41. Результати указаної перевірки стосовно ОСОБА_1 оформлено довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29 травня 2015 року (том 1, а.с.62) та доповідною запискою відділу персоналу від 29 травня 2015 року №256/26-70-04-34 (том 1, а.с.63-64), відповідно до висновків яких, до позивача застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону (заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням).

42. Як наслідок, 29 травня 2015 року Київською міською митницею ДФС направлено Міністерству юстиції України повідомлення про звільнення особи ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання; критерій, на підставі якого застосовується заборона: пункт 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади»; строк, протягом якого до особи застосовується заборони: 10 років (том 1, а.с.65).

43. Наказом Київської міської митниці ДФС від 29 травня 2015 року №686-ос (том 1, а.с.60-61) звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання з 29 травня 2015 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29 травня 2015 року, доповідна записка відділу персоналу від 29 травня 2015 року №256/26-70-04-34.

44. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

45. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

46. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

47. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційних скарг за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Щодо наказу Київської міської митниці ДФС від 29 травня 2015 року №686-ос про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді

48. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивачки з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

49. Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року.

50. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

51. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

52. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

53. Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.

54. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».

55. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику.

56. За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

57. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

58. Частиною дванадцятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

59. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

60. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:

- на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

- на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;

- під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;

- у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.

61. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону України «Про очищення влади» Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:

1) прізвище, ім`я, по батькові;

2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;

3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;

4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.

Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

62. Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

63. Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» дає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

64. Водночас із аналізу цих норм випливає, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними з у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 4 частини другої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

65. Суд зазначає, що питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

66. На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

67. На момент розгляду Верховним Судом цієї касаційної скарги рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

68. Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.

69. У справі №800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

70. Як підсумок у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

71. Колегія суддів зазначає, що ці висновки є застосовними і у цій справі, а суд апеляційної інстанції правильно урахував їх при вирішенні цього спору.

72. Суд ураховує, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті, що ураховано судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи.

73. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертала увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

74. Колегія суддів ураховує, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, відповідно до якої кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

75. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

76. Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що так само, означає урахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

77. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

78. Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

79. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано у рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

80. У рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади» становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.

81. У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон України «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах:

1) їх звільнили з державної служби;

2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;

3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

82. За оцінкою ЄСПЛ поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної та професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209).

83. У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади», проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону України «Про очищення влади» можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

84. В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

85. За висновком ЄСПЛ його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом України «Про очищення влади» заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних з переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджувальними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.

86. Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ аналізував ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента ОСОБА_2., який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_2 , незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувальна загроза, яку широке коло осіб, до яких застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці зі спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 275).

87. ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява №48876/08, пункти 113-116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява №38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Zhdanoka v. Latvia) [GC], заява №58278/00, пункти 22-28, 116-136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).

88. Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ, у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

89. ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).

90. ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону України «Про очищення влади». Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).

91. У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом України «Про очищення влади» заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2 . Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про очищення влади», є прихід до влади пана ОСОБА_2 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 299-300).

92. Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом України «Про очищення влади», як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону України «Про очищення влади» (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 301-302).

93. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

94. Аналіз цього рішення ЄСПЛ та установленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом України «Про очищення влади», суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

95. У цій справі до позивачки ОСОБА_1 був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону України «Про очищення влади», законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож, при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України», оскільки за висновками ЄСПЛ саме Закон України «Про очищення влади», що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

96. Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку №788/2014 зазначила, що той факт, що Закону України «Про очищення влади» виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.

97. Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо установити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України «Про очищення влади», що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

98. Без установлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України «Про очищення влади» - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

99. Тож заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону України «Про очищення влади», визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

100. Указані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (справа №817/3431/14), з урахуванням яких [висновків] суд апеляційної інстанції прийняв оскаржуване судове рішення.

101. Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що з обсягу установлених судами попередніх інстанцій обставин установлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання на підставі Закону України «Про очищення влади» за критерієм перебування на посаді заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів у період з 04 червня 2013 року по 23 червня 2014 року із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація). Довідка про результати перевірки (том 1, а.с.62) відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідній посаді, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Київської митниці ДФС від 29 травня 2015 року №686-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади (том 1, а.с.60-61) не містить обґрунтування, що позивачка могла становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

102. Звільнення позивачки проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про її перебування на відповідній посаді. При цьому установлення фактів особистої протиправної поведінки позивачки не було метою цієї перевірки. У свою чергу відповідач ніколи не стверджував про причетність позивачки до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останньою антидемократичних заходів.

103. Оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до ОСОБА_1 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

104. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведених у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

105. Скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для її поновлення на попередній роботі, а саме на посаді, з якої його звільнили, із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчисленого за правилами Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100.

106. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог про скасування наказу та поновлення на посаді прийнято правильне по суті спору рішення.

Щодо нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу Суд зазначає таке.

107. Касаційні скарги відповідачів не містять незгоди із застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 01 червня 2015 року по 07 липня 2020 року, а тому у цій частині оскаржувані судові рішення судом касаційної інстанції не перевіряються.

108. Водночас, у тексті касаційної скарги Київська митниця Держмитслужби зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

109. Переконує, що суди, визначаючи кількість робочих днів за період з 08 липня 2020 року по 16 листопада 2020 року помилково урахували святкові дні 24 серпня та 14 жовтня, а тому загальна кількість робочих днів за указаний період має складати 92 робочих дні.

110. Відповідно сума буде складати 84644 грн 60 коп., а за весь період вимушеного прогулу з 01 червня 2015 року по 16 листопада 2020 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складатиме 923624 грн 95 коп.

111. Верховний Суд вважає такі доводи обґрунтованими та зазначає таке.

112. Так, за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

113. Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

114. У разі винесення рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата працівникові нараховується за правилами Порядку №100.

115. Пунктом 10 Порядку №100 передбачено коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, які розраховуються згідно з Порядком №100, у тому числі й за час вимушеного прогулу.

116. Розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 01 червня 2015 року по 07 липня 2020 року ґрунтується на розрахунку, наданому Київською митницею Держмитслужби (том 2, а.с.201).

117. Як зазначалось вище, у текстах касаційних скарги відсутні доводи щодо незгоди із таким розрахунком, а тому у цій частині оскаржувані судові рішення судом касаційної інстанції не перевіряються.

118. Водночас, вираховуючи кількість робочих днів за період з 08 липня 2020 року по 16 листопада 2020 року судами попередніх інстанцій допущено помилку та не ураховано, що 24 серпня та 14 жовтня були святковими днями.

119. З огляду на викладене, кількість робочих днів за період з 08 липня 2020 року по 16 листопада 2020 року становить 92 робочих дні.

120. Оскільки середньоденна заробітна плата позивачки [в указаний період] становила 920 грн 05 коп., то розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 липня 2020 року по 16 листопада 2020 року становить 84644 грн 60 коп. [920,05 х 92], а розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2015 року по 16 листопада 2020 року становить 923624 грн 95 коп.

121. За таких обставин, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права в частині розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки, а тому судові рішення у цій частині слід змінити.

122. Щодо доводів скаржників про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 235 КЗпП України, а саме обмеження розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу сумою за один рік, колегія суддів зазначає, що указаною нормою обумовлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

123. Суд зазначає, що доводам відповідачів щодо необхідності обмеження розміру стягнутого на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунком за один рік суди попередніх інстанцій дали належну правову оцінку, не установивши вини ОСОБА_1 у розгляді справи понад один рік.

124. У тексті касаційної скарги Київська митниця Держмитслужби зазначає, що в частині негайного виконання рішення суду щодо стягнення за один місяць судами неправильно розраховано суму у розмірі 44070 грн (за період з червня по грудень 2015 року та 8 робочих днів 2016 року). Зазначає, що у червні 2015 року заробіток складав 5288 грн 40 коп. (264,42 х 20).

125. Колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, оскільки відповідачем не обґрунтовано визначення суми стягнення за один місяць у іншому розмірі [ніж визначено судами попередніх інстанцій] та не вмотивовано посилання на розмір заробітної плати за червень 2015 року.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

126. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

127. За змістом частин першої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

128. Отже, касаційні скарги Київської митниці Держмитслужби та Державної митної служби України слід задовольнити частково та змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції, у частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в решті - залишити без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

129. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Київської митниці Держмитслужби та Державної митної служби України - задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №826/10741/15, змінити, виклавши абзац п`ятий його резолютивної частини у наступній редакції:

« 5. Стягнути з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 923624 грн 95 коп. (дев`ятсот двадцять три тисячі шістсот двадцять чотири гривні дев`яносто п`ять копійок).».

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №826/10741/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду