Постанова

від 16.03.2021 по справі 826/10741/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/10741/15 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

При секретарі: Лащевської Д.О.,

За участю позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Бордунової Н.В.,

представників відповідачів: Борисевича Д.В., Доброва О.І., Гришакової Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної митної служби України та Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Київської митниці Держмитслужби, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Київської митниці Держмитслужби, третя особа: Міністерство юстиції України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської митниці ДФС Державної фіскальної служби України Про звільнення ОСОБА_1 від 29.05.2015 №686-ос;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року;

- допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині поновлення на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби;

- стягнути з Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.05.2015;

- допустити негайне виконання рішення у порядку статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за 1 місяць, що становить 7034 (сім тисяч тридцять чотири грн.) 50 коп.;

- стягнути з Київської міської митниці ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 (одна) гривня 00 коп.;

- зобов`язати Київську міську митницю ДФС правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби інформувати Міністерство юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади відомості про ОСОБА_1 .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року позовні вимоги - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 №686-ос Про звільнення ОСОБА_1

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС.

Стягнуто з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 925 465 грн. 05 коп. (дев`ятсот двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят п`ять грн. 05 коп.).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць у розмірі 44 070 грн. 00 коп. (сорок чотири тисячі сімдесят грн. 00 коп.). В іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі, Державна митна служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем виконано вимоги Закону України Про очищення влади , який у свою чергу, станом на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача та прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі не був визнаний неконституційним.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не зроблено висновків та не надано правової оцінки дотримання вимог Закону України Про очищення влади при прийнятті наказу про звільнення позивача з займаної посади.

Також, скаржник не погоджується з задоволенням позовних вимог щодо стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 925 465,05 грн та зазначає, що законодавцем чітко встановлено граничний термін - не більш як за один рік для стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної митної служби України позивачем вказано, що положення Закону України Про очищення влади суперечать Конституції України, тому судом першої інстанції абсолютно правомірно та законно застосовано норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, Конституцію України та правові позиції Верховного Суду, якими безпосередньо врегульовано норми матеріального права.

Також позивач зазначає, що вона звернулась з даним позовом до суду через 5 днів після звільнення та чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав щодо зменшення виплати середнього заробітку, який виплачується за весь час вимушеного прогулу, тобто останнім днем є завжди день ухвалення рішення суду.

Окрім того, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, Київською митницею Держмитслужби, також подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

На обґрунтування зазначеної апеляційної скарги Київська митниця Держмитслужби вказує на те, що оскільки ОСОБА_1 у період з 04.06.2013 по 23.06.2014 обіймала посаду заступника керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну справу, відтак Київською міською митницею ДФС правомірно видано наказ про звільнення її з займаної посади на підставі частини третьої статті 1 Закону України Про очищення влади .

Також апелянт звертає увагу на те, що люстрація - це складова та невід`ємна частина сучасної правової держави, та не є порушенням прав людини, так як демократичній державі надано право вимагати від державним службовців бути вірними конституційним принципам, на яких вона заснована.

У письмових поясненнях Міністерством юстиції України зазначено, що апеляційна скарга Державної митної служби України є правомірною, так як обіймання посади заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не звільнення її з посади за власним бажанням відповідає критерію здійснення очищення влади, визначеному пунктом 4 частини другої статті 2 Закону України Про очищення влади , та має наслідком застосування до неї заборони, встановленої частиною третьою статті 1 вказаного Закону (10 років).

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в періоди з 17.02.2011 по 14.03.2011, з 21.03.2012 по 04.06.2013 займала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів.

У подальшому, у період з 05.06.2013 по 24.06.2014 позивач обіймала посаду заступника начальника Київської регіональної митниці Міндоходів.

Надалі, Наказом Міністерства доходів і зборів України від 18.06.2014 №1772-о ОСОБА_1 переведено, та наказом Київської міської митниці ДФС від 23.06.2014 №926-о призначено на посаду заступника начальника управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД.

Наказом ДФС України від 14.11.2014 №270 розпочато проведення перевірки відповідно до Закону України Про очищення влади , пунктом 7.4 якого наказано керівникам територіальних органів ДФС, спеціалізованих департаментів (органу) забезпечити проведення перевірки згідно із Законом №1682 у строки, встановлені Планом проведення перевірок відповідно до Закону України Про очищення влади , затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 216.10.2014 №1025-р.

Разом з тим, Наказом Київської міської митниці ДФС від 26.03.2015 №138 розпочато в Київській міській митниці ДФС проведення перевірки відповідно до Закону України Про очищення влади , зокрема, з 18.05.2015 стосовно посадових (службових) осіб управління організації митного контролю та оформлення, управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання, управління аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням (підпункт 1.3 пункту 3 наказу).

Заявою від 27.05.2015 на ім`я начальника Київської міської митниці ДФС ОСОБА_1 надано згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо себе відповідно до вимог Закону України Про очищення влади .

Результати вказаної перевірки стосовно ОСОБА_1 оформлено довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015 та доповідною запискою відділу персоналу від 29.05.2015 №256/26-70-04-34, відповідно до змісту висновків яких, до позивача застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону (заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням).

Як наслідок, 29.05.2015 Київською міською митницею ДФС направлено Міністерству юстиції України повідомлення про звільнення особи ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання; критерій, на підставі якого застосовується заборона: пункт 4 частини другої статті 3 Закону України Про очищення влади ; строк, протягом якого до особи застосовується заборони: 10 років.

Наказом Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 №686-ос звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання з 29.05.2015 з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015, доповідна записка відділу персоналу від 29.05.2015 №256/26-70-04-34.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на сам факт протиправності застосування до позивача заборон, передбачених Законом України Про очищення влади , наказ Київської міської митниці ДФС від 29.05.2015 року №686-ос є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлення факту незаконного звільнення позивача з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС, ОСОБА_1 підлягає поновленню на відповідній посаді з 29.05.2015.

Разом з тим, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки позивачем жодним доказом не доведено характеру моральних чи фізичних страждань, приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача.

Також судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Київську міську митницю ДФС, правонаступником якої є Київська митниця Держмитслужби, інформувати Міністерство юстиції України про вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади відомості про позивача у зв`язку із передчасністю останньої.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України Про очищення влади (далі - Закон №1682-VII).

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).

Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

У свою чергу, критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктом 4 частини другої цієї ж статті встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

У відповідності до пункту 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади , у порядку та строки, визначені цим Законом.

Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акту.

Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії За демократію через право (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21.04.2015) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел: 1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини; 2) прецедентного права національних конституційних судів; 3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи: Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)); Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем № 1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

При цьому, питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`зку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

Так, на розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України Про очищення влади , 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На момент розгляду даної справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас, Верховний Суд у рішенні від 18.09.2018 у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.01.2019 у справі № 800/186/17.

Так, у цій справі Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Як підсумок, у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Верховний Суд визнав ці висновки застосовними і у справі № 817/3431/14 (№ К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03.06.2020, і у подальшій своїй практиці у цій категорії спорів.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 зазначено, що складність правових питань, які постали перед судами та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, оскільки доводи позивача серед іншого ґрунтувалися на доводах про неконституційність положень Закону України Про очищення влади , зокрема в частині суперечності його норм приписам статті 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.

Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному стандарті, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що люстрація застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

У той же час, необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики ЄСПЛ, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

У рішенні ЄСПЛ у справі Полях та інші проти України , із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону № 1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції.

У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

За оцінкою ЄСПЛ поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної та професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі Полях та інші проти України , пункт 209).

Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом № 1682-VII, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 року у справі №826/1137/16, від 12.08.2020 року у справі №826/17778/14, від 19 лютого 2021 року у справі №826/17599/14.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для видання оскаржуваного наказу від 29 травня 2015 року №686-ос зазначено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 29.05.2015, доповідна записка відділу персоналу від 29.05.2015 №256/26-70-04-34.

Згідно з даною довідкою позивач, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 Закону №1682-VII за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймала посади щодо яких встановлена заборона: у період з 04 червня 2013 року по 23 червня 2014 року - заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів.

Однак, вказана довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідній посаді, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Київської міської митниці ДФС Державної фіскальної служби України Про звільнення ОСОБА_1 від 29.05.2015 №686-ос з посади заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. У свою чергу відповідач ніколи не стверджував про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

У питанні застосування заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другої статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У вищезгаданій постанові від 03.06.2020 (справа № 817/3431/14) Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. У цій справі колегія суддів не бачить підстав для відступу від цієї позиції.

Оцінюючи пропорційність обмежень у їх сукупності, застосованих до позивача, щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку з суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 809/3977/14.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ відповідача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржений позивачем наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відтак, протиправність наказу вказує на необхідність поновлення позивача на посаді заступника начальника управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Київської міської митниці ДФС з 29 травня 2015 року.

Частиною другою ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 11-134ас18) підтримала правову позицію, сформульовану раніше Верховним Судом України, та вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу з 29 травня 2015 року по 16 листопада 2020 року позивача складає 1372 робочих днів, відтак вірним є розрахунок суду першої інстанції про те, що слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 925 465,05 грн.

Посилання апелянта - Державної митної служби України в частині неправильного здійснення судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки законодавцем чітко визначено граничний термін - не більше як за один рік, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Так, згідно з приписами частини другої статті 235 КЗпП якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Втім, вини позивача у тривалому розгляді даної справи колегією суддів не встановлено.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.

У той же час, судом першої інстанції вірно було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції позивачем не було надано доказів, які б підтвердили заподіяну діями відповідача моральну шкоду, а отже не підтверджено факт заподіяння моральних страждань позивачу.

Отже, висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову є правильним та таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Державної митної служби України та Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук