Ухвала

від 12.03.2024 по справі 916/1824/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1824/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

прокуратури - Баклан Н. Ю. (прокурор),

позивача 1 - не з`явився,

позивача 2 - не з`явився,

позивача 3 - не з`явився,

відповідача - Підкова Л. В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023,

за позовом керівника Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Південного офісу Держаудитслужби,

Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області,

відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 267 302,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Подільської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі - Південний офіс Держаудитслужби, позивач 1), Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (далі - Рада, позивач 2), Відділу освіти Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (далі - Відділ освіти, позивач 3) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія", відповідач) в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди від 15.05.2021 № 3, від 12.05.2021 № 4, від 17.05.2021 № 5, від 30.08.2021 № 6, від 08.09.2021 № 7, від 14.09.2021 № 8, від 26.11.2021 № 9, від 29.11.2021 № 10, від 01.12.2021 № 11, від 03.12.2021 № 12 до укладеного між Відділом освіти та ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" договору про закупівлю електричної енергії у постачальника (конкурентна процедура закупівлі UА-2020-11-16-010695-c) від 22.12.2020 № 276;

- стягнути з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Відділу освіти безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 267 302,22 грн.

На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення законодавства в сфері публічної закупівлі, зокрема при укладанні та виконанні зобов`язань за оспорюваними додатковими угодами, що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни товару і, як наслідок, зменшення обсягу закупівлі).

Прокурор зазначає, що при укладанні додаткових угод № 3 - 12 до договору постачання електричної енергії у постачальника від 22.12.2020 № 276 (далі - Договір) сторонами оспорюваних угод було всупереч положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон №922-VIII) змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення з 1, 875375 грн до 4, 578048 грн за 1 кВт* год, тобто на 144 % від первинної ціни при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Наведені обставини є підставою для визнання додаткових угод недійсними в судовому порядку та стягнення з відповідача на користь Відділу освіти 267 302,22 грн безпідставно сплачених коштів.

Прокурор вважає, що укладання додаткових угод до Договору в дуже малий проміжок часу дає підстави для висновку, що такий підхід до оформлення змін ціни до Договору був зумовлений не відповідними коливаннями на ринку товару, а формальним дотриманням приписів щодо не перевищення 10% одноразового збільшення, який суттєво сторонами також не був дотриманий. Тобто, укладання спірних додаткових угод не мало легітимної мети у розумінні положень частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На обґрунтування необхідності здійснення представництва держави у цій справі Прокурор зазначив, що порушенням інтересів держави у даному випадку є те, що сторони Договору під час проведення закупівлі електричної енергії та при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після його укладення порушили вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання і створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері. Крім того, укладенням додаткових угод до Договору порушені матеріальні державні інтереси.

Підставою представництва інтересів держави: в особі Південного офісу Держаудитслужби Прокурор вказував на те, що позивач 1 є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, зокрема, при здійсненні державних закупівель; в особі Ради Прокурор вказував про те, що позивач 2 є органом місцевого самоврядування та представляє інтереси територіальної громади оскільки незаконне та безпідставне фінансування за недійсними додатковими угодами до Договору здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету; в особі Відділу освіти Прокурор вказував на те, що позивач 3 є стороною Договору, за рахунок якої відповідачем безпідставно набуто стягувані грошові кошти за непоставлений товар - електричну енергію та наділений правом вимоги цієї надмірно сплаченої ним грошової суми за недійними додатковими угодами до Договору.

Позивачі, як органи, уповноважені на захист інтересів держави у спірних правовідносинах не вживали жодних заходів протягом розумного строку після того, як Прокурор повідомив про можливе порушення інтересів держави, що дало правові підстави Прокурору для заявлення цього позову.

Зокрема, Прокурор направляв позивачам листи, в яких повідомляв про необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також ставив питання щодо вжиття / невжиття ними заходів щодо стягнення безпідставно сплачених коштів у судовому порядку. Однак у відповіді на вказані листи позивачі повідомляли, що не мали наміру звертатись до суду з позовом, оскільки фактів безпідставно отриманих коштів за Договором не встановлено. У подальшому 11.04.2023 Прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), надіслав Південному офісу Держаудитслужби, Раді та Відділу освіти відповідні повідомлення про пред`явлення позову в цій справі.

Господарський суд Одеської області рішенням від 04.09.2023 зі справи № 916/1824/23 (суддя Волков Р. В.) позовні вимоги задовольнив частково; визнав недійсними додаткові угоди № 3 - 12; стягнув з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Одеської обласної прокуратури 26 840,00 грн витрат по сплаті судового збору; у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Відділу освіти безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 267 302,22 грн - відмовив.

Рішення мотивував тим, що внесення змін до Договору на підставі вказаних вище додаткових угод внаслідок коливання цін на ринку електричної енергії в сторону збільшення, не відповідало умовам Договору і вимогам Закону № 922-VIII. Збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% та зменшення обсягів закупівлі в сукупності свідчать про недотримання сторонами договору положень статті 41 цього Закону та положень статей 632, 652 ЦК України.

Зокрема, суд зауважив, що відповідач помилково сприймає положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. Вказана норма застосовується лише у разі, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим саме для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, однак не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми цього закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Законодавче обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Крім того, суд виходив з того, що відповідач не довів факту коливання ціни на електричну енергію. Законодавство про публічні закупівлі та відповідно, умови укладеного між сторонами Договору, встановлюють спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах, а Відділ освіти, як сторона договору розпоряджається не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. При зверненні до замовника (позивача) з пропозиціями підвищити ціну, відповідач не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій під час участі в тендері, не навів причини, через які виконання укладеного Договору стало для постачальника вочевидь невигідним та не довів, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання тендерної пропозиції). За висновком суду, ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" під час участі у відкритих торгах, ігноруючи принцип добросовісної конкуренції, занизило ціни на продукцію (електроенергію) саме з метою отримання перемоги у торгах, а в подальшому безпідставно збільшило ціну на 144 % вищу від первинної ціни за Договором.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь Відділу грошових коштів в сумі 267 302,22 грн суд першої інстанції зазначив, що оскільки зі звіту про виконання Договору про закупівлю, вбачається, що джерелом фінансування закупівлі виступає місцевий бюджет, то саме орган місцевого самоврядування, як розпорядник відповідного бюджету, є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади і відповідно, є належним позивачем у справі про повернення бюджетних коштів. За висновком суду, Відділ освіти не може бути позивачем за вимогою про стягнення з відповідача безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11.12.2023 (колегія суддів: Діброва Г. І., Принцевська Н. М., Ярош А. І.), скасував рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 у справі № 916/1824/23 у частині відмови в задоволенні позову Прокурора про стягнення з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Відділу освіти безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 267 302,22; позовні вимоги в цій частині задовольнив та стягнув з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Відділу освіти грошові кошти в сумі 267 302, 22 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін; стягнув з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 009,54 грн та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 014,31грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині того, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод № 3 - 12 до Договору ціна на продукцію (електроенергію) збільшилась на 144 % від первинної ціни, визначеної у Договорі, а тому укладені між Відділом освіти та ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" додаткові угоди № 3 - 12 суперечать вимогам законодавства, зокрема статті 41 Закону №922-VIII та положенням статті 203 ЦК України і є недійсними. За висновком суду апеляційної інстанції, грошові кошти у розмірі 267 302,22 грн, сплачені Відділом освіти за товар, який був поставлений ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" за завищеною ціною підлягають до стягнення з відповідача як безпідставно отримані.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував висновки, які були викладені у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, зокрема, щодо впливу обставин укладення спірних додаткових угод у подібних правовідносинах на ефективність використання бюджетних коштів та щодо застосування до спірних правовідносин норм частини першої статті 670 ЦК України.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині відсутності підстав для стягнення вказаної суми грошових коштів на користь Відділу освіти, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Прокурор вірно визначив його позивачем у цьому спорі. Зокрема, за висновком апеляційного господарського суду, Договір та спірні додаткові угоди до нього були укладені саме між Відділом освіти і ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія". У спірних правовідносинах Відділ освіти є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за Договором).

З огляду на те, що Відділ освіти з урахуванням оспорюваних додаткових угод № 3 - 12 отримав 371 196 кВт*год електричної енергії, за яку мав би сплатити лише 696 103,86 грн (відповідно до умов Договору за 1 кВт*год 1,8753 грн у тому числі ПДВ), а фактично сплатив 963 406,08 грн, унаслідок безпідставного збільшення вартості електроенергії, а тому, переплата в розмірі 267 302,22 грн підлягає стягненню з відповідача саме на користь Відділу освіти, як розпорядника бюджетних коштів.

ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - скаржник) 21.12.2022 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 скасувати (у частині задоволення позовних вимог) та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні названих позовних вимог.

Касаційна скарга ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" подана а підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає про:

- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 19 Конституції України, статті 23 Закону № 1697-VII та частин третьої, п`ятої статті 53 ГПК України, які викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2021 у справі № 917/561/21, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 31.08.2022 у справі № 924/996/21 та від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 13.04.2021 у справі № 906/756/20 (у контексті того, що бездіяльність замовника публічних закупівель, які не уповноважені здійснювати державний контроль у сфері публічних закупівель, не є підставою для звернення Прокурора за захистом інтересів держави в судовому порядку);

- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII (у контексті "розумності строку" невжиття компетентним органом жодних заходів після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави), які викладено у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 21.12.2018 у справі № 922/901/17;

- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (у контексті того, що у спорі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, отже, належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них);

- неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, які викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17, від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21 (у контексті того, що положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів [не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії - у будь-який час] змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю);

- судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду спору не було застосовано приписи частини першої статті 321 ЦК України, положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та порушено положення статті 217 ЦК України;

- суди попередніх інстанцій порушили приписи пункту 1 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 11 ГПК України, за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах;

- суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального законодавства щодо оцінки доказів та змісту мотивувальної частини рішення.

Зокрема, за твердженням скаржника, в цьому конкретному випадку Прокурор не навів об`єктивних обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, внаслідок укладання оспорюваних додаткових угод до Договору. Прокурор не надав доказів звернення до будь-якого з органів, визначених в статті 7 Закону № 922-VIII, в порядку статті 23 Закону № 1697-VII. Також скаржник вказує на недотримання Прокурором процедури попереднього повідомлення та недотримання розумності строків.

Відповідач вважає, що у розгляді цього спору і тлумаченні змісту пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII суди попередніх інстанцій порушили приписи пункту 1 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 11 ГПК України, що призвело до прийняття незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Водночас висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах відсутні.

Зокрема, за твердженням скаржника, укладення додаткових угод № 3 - 12 здійснювалось сторонами Договору з дотриманням положень чинного законодавства (пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII). Поряд з тим, Прокурор, в порушення приписів частини першої статті 74 ГПК України, не довів належними та допустимими доказами факт порушення вимог законодавства під час укладання оспорюваних додаткових угод.

Зважаючи на сталу практику Європейського суду з прав людини, скаржник вважає, що у розгляді цього спору тлумачення змісту пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII має здійснюватися на користь відповідача, оскільки вказана норма не відповідає критеріям "якості закону".

Суди не врахували, що положення Закону № 922-VIII передбачають можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10%. Про, що свідчить формулювання "не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару". Тобто, на думку скаржника, законодавець дав можливість сторонам Договору про закупівлю електричної енергії підвищувати ціну до 10% через 90 днів з моменту підписання Договору або внесення змін щодо збільшення ціни.

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Суди встановили, що за результатами проведеної процедури закупівлі 20.12.2020 між Відділом освіти (споживач) та ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) було укладено Договір про закупівлю електричної енергії № 276 та додатки до нього, відповідно до пункту 2.1. якого постачальник постачає споживачу електричну енергію, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. Договору предметом даного договору є електрична енергія (код згідно ДК 021:2015 09310000-5). Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 520 000 кВт*год та затверджена у Додатку № 3 "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу".

За умовами пункту 3.1 Договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору.

У пункті 5.1 Договору сторони визначили ціну на 2021 рік в розмірі 975 156,00 грн, в тому числі ПДВ 162 526,00 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору.

Ціна електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (пункт 5.2 Договору).

У матеріалах справи наявна Комерційна пропозиція до Договору відповідно до якої ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає 1,56275 грн. за 1 кВт*год без ПДВ, а станом на 01.01.2021 - 1,54392 грн. за 1 кВт*год без ПДВ.

Строк постачання електричної енергії визначений сторонами з 01.01.2021 до 31.12.2021.

Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає законної чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання , яка є додатком 1 цього договору та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника (пункт 13.1 Договору).

За умовами пункт 13.2 Договору згідно з вимогами Закону України "Про публічні закупівлі", умови Договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону ( у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі крім випадків, одним із яких є збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

У подальшому сторони підписали низку додаткових угод до Договору про закупівлю електричної енергії. Зокрема:

- додатковою угодою від 21.12.2020 за №1 сторони домовились зменшити ціну на електричну енергію за 1 кВт*год з урахуванням зменшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії та викладено пункт 5.1 Договору у такій редакції: "5.1. Ціна цього Договору на 2021 рік становить 963 406,08 грн, у тому числі ПДВ-160 567,68 грн";

- додатковою угодою від 05.05.2021 № 3 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год. не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 1,9967028 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 482 498 кВт*год;

- додатковою угодою від 12.05.20211 № 4 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 2,1963708 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначено в обсязі 440 516 кВт*год;

- додатковою угодою від 17.05.2021 № 5 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 2,416010388 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначено в обсязі 402 350 кВт*год;

- додатковою угодою від 30.08.2021 № 6 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 2,6576114268 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 395 358 кВт*год;

- додатковою угодою від 08.09.2021 № 7 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 2,9233725695 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 384 581 кВт*год;

- додатковою угодою від 14.09.2021 № 8 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 3,1280086493 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 377 530 кВт*год;

- додатковою угодою від 26.11.2021 № 9 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 3,440496 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 375 714 кВт*год;

- додатковою угодою від 29.11.2021 № 10 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 3,7842 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 374 062 кВт*год;

- додатковою угодою від 01.12.2021 № 11 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 4,162248 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 372 561 кВт*год;

- додатковою угодою від 01.12.2021 № 12 сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт* год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару ринку, та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб сайту Державного підприємства "Оператор ринку" (https: // www.oree.com.ua) ціна за 1кВт*год становить - 4,578048 грн. Кількість електричної енергії на 2021 рік визначена в обсязі 371 196 кВт*год.

Додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії підписані сторонами та скріплені їх печатками.

На виконання умов Договору постачальник передав у власність споживача електричну енергію на загальну суму 963 406,08 грн, що підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу:

- акт приймання-передачі електроенергії від 18.02.2021 № 2, обсяг електроенергії 64462 кВт*год, вартістю 155 740,76 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 16.03.2021 № 3, обсяг електроенергії 63765 кВт*год, вартістю 154 056,83 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 21.04.2021 № 4, обсяг електроенергії 37 497 кВт*год, вартістю 90 593,05 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 17.05.2021 №5, обсяг електроенергії 33613 кВт*год, вартістю 81 209,26 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 15.06.2021 №6, обсяг електроенергії 38572 кВт*год, вартістю 93 190,25 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 15.07.2021 №7, обсяг електроенергії 18198 кВт*год, вартістю 43 966,52 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 16.08.2021 №8, обсяг електроенергії 14041 кВт*год, вартістю 43 920,32 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 17.09.2021 №9, обсяг електроенергії 25170 кВт*год, вартістю 78 731,84 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 19.10.2021 №10, обсяг електроенергії 41520 кВт*год, вартістю 129 874,69 грн;

- акт приймання-передачі електроенергії від 18.11.2021 №11, обсяг електроенергії 48636 кВт*год, вартістю 222 637,97 грн.

Всі акти підписані належним чином та скріплені печатками сторін.

Також у матеріалах справи наявні копії платіжних доручень, з яких вбачається, що на виконання умов Договору Відділ освіти здійснював оплату спожитої електричної енергії на рахунок відповідача.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі Прокурор вказував на те, що необхідність звернення з даним позовом зумовлена потребою захистити інтереси держави. Підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів. Зокрема, Відділ освіти є стороною спірних правочинів та юридичною особою, яка здійснює процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів не звертався до суду про стягнення вказаної суми коштів.

З посиланням на те, що укладання додаткових угод № 3 - 12 до Договору призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов Договору - зростання ціни товару), що не відповідає положенням Закону №922-VIII та законодавчо визначеним принципам, за якими мають здійснюватися такі закупівлі, Прокурор звернувся з позовом до суду про визнання таких додаткових угод до договору недійсними та стягнення з відповідача вартості електричної енергії, недопоставленої на виконання Договору в розмірі 267 302,22 грн, як безпідставно отриманих грошових коштів.

Верховний Суд зазначає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх інстанцій в частині висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними: додаткових угод № 3- 12 до Договору у частині зміни ціни за 1 кВ/год електричної енергії та, відповідно, зміни запланованих обсягів постачання і стягнення з ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на користь Відділу освіти безпідставно отриманих грошових коштів.

На думку скаржника, має місце невірне встановлення суб`єктного складу учасників цієї справи. Відповідач вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам Закону №922-VIII (статті 7, 8), статтям 1, 20, 22 Бюджетного кодексу України і висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 08.11.2021 у справі № 917/561/21, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 31.08.2022 у справі № 924/996/21 та від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 13.04.2021 у справі № 906/756/20.

Касаційна скарга ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" в цій частині обґрунтована посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги в цій частині та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідач у касаційній скарзі стверджує, що Прокурор не довів та не обґрунтував у чому полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах. У матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання позивачами, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, пов`язаних з раціональним та ефективним використанням державних коштів; факт незвернення позивачів з позовом протягом певного періоду часу без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору не свідчить про неналежне виконання такими органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

За змістом частини третьої та абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

У контексті доводів касаційної скарги та підстав відкриття касаційного провадження Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновок, який викладено у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19,від 05.10.2022 у справі № 923/199/21.

У контексті доводів касаційної скарги Суд також зазначає, що у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 цього Закону передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта, восьма статті 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами другою, четвертою статті 61 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою, другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У цьому спорі суди встановили, що Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області є територіальною громадою.

З урахуванням зазначеного вище та враховуючи, що закупівля за оспорюваними додатковими угодами до Договору здійснювалась за кошти місцевого бюджету, саме завданням Ради, як органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування Відділом освіти незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Водночас проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, а тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 22.08.2023 у справі № 924/564/22, від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20.

Поряд з тим Відділ освіти підконтрольний органу місцевого самоврядування, як сторона договору та суб`єкт владних повноважень у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів, має право вимагати повернення грошової суми, сплаченої за електричну енергію, яка не була поставлена відповідачем.

Крім того Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 відступила від протилежних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 (підпункт 1.2. пункту 5.27) та від 01.02.2023 у справі № 924/996/21 (на які посилається скаржник), у яких Верховний Суд відхилив доводи Прокурора щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею товарів за бюджетні кошти, з посиланням на те, що відповідні органи місцевого самоврядування не були сторонами договорів про закупівлю.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині правильності визначення Прокурором позивачем у справі також Південного офісу Держаудитслужби, як органу державного фінансового контролю, який здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень у повній мірі відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17.

Щодо дотримання прокурором вимог статті 23 Закону № 1697-VII

Як вже було зазначено вище, питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII.

За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Подібну за змістом правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Отже, Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Тобто, Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У контексті доводів касаційної скарги в цій частині Суд зазначає, що у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як встановили суди попередніх інстанцій, при обґрунтуванні представницьких функцій держави Прокурор зазначав, що Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області є органом уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, щодо визнання недійсними оспорюваних угод, оскільки, стороною оспорюваних угод є Відділ освіти, як представницький орган Ради, що є одержувачем бюджетних коштів, і закупівля проводилась за бюджетні кошти.

Неналежне виконання відповідачем умов договірних зобов`язань порушує економічні права та інтереси територіальної громади, що спричинило невиправдані витрати бюджетні кошти без отримання очікуваного блага для українського народу в особі Куяльницької сільської територіальної громади - Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

Прокурор звертався до Ради та Відділу освіти з листами від 25.01.2023 №61-531вих-23 та № 61-532вих-23 у яких повідомив про порушення законодавства під час проведення тендеру UA-2020-11-16-010695-с укладання та виконання Договору та додаткових угод до нього. У вказаних листах Прокуратура викладала обставини, які передували укладенню між сторонами оскаржуваних додаткових угод до Договору та зазначала про недотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель і про порушення інтересів держави, які спричинено за результатом укладання таких угод.

У свою чергу, Рада листом від 31.03.2021 № 02-36/191 повідомила, що позовні вимоги окружної прокуратури підтримує, проте заходів представницького характеру вживати не буде.

Відділ освіти у листі від 10.08.2022 № 385 також зазначив, що не звертався до ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія"з приводу повернення коштів, безпідставно сплачених внаслідок укладання додаткових угод до Договору. Тобто ним не вживались заходи до повернення коштів.

Відтак, Відділом освіти та Радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Крім того листом від 25.01.2023 Прокуратура звернулась до Південного офісу Держаудитслужби та повідомила про можливі порушення статті 41 Закону №922-VIII, при здійсненні закупівель за державні кошти, вжиття заходів спрямованих на припинення дії додаткових угод та інформування Прокуратури про вжиті заходи.

Оскільки позивачі самостійно не звернулись до суду, Прокурор звернувся до них з повідомленням про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачі належним чином не здійснили захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах. Прокурор дотримався процедури, передбаченої статтею 23 Закону № 1697-VII, а саме: попередньо до звернення до суду з позовом, повідомив уповноважені органи про порушення інтересів держави, чим надав цим органам можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави у належний спосіб. У зв`язку з чим у Прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, а також не свідчать про те, що судами під час розгляду справи № 916/1824/23 було застосовано положення статті 23 Закону № 1697-VII інакше, ніж у справі № 912/2385/18.

Суд зазначає, що зміст оскаржуваних судових рішень в цій частині у повній мірі узгоджується та не суперечить висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 21.12.2018 у справі № 922/901/17 щодо застосування приписів статті 23 Закону № 1697-VII, а також висновкам Верховного Суду у наведених скаржником постановах щодо встановлення суб`єктного складу учасників спору.

Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення в цій частині прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 зі справи № 912/2385/18, від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 08.11.2021 у справі № 917/561/21, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 31.08.2022 у справі № 924/996/21 та від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 13.04.2021 у справі № 906/756/20, оскільки у кожній справі суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих Прокурором доказів та обґрунтувань наявності порушення інтересів держави, що виключає подібність спірних правовідносин у наведених скаржником справах зі справою, що розглядається (№ 916/1824/23).

Таким чином стосовно доводів скарги в частині обов`язку суду встановлювати належного відповідача, а також посилання на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, Суд зазначає таке.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У справі, що розглядається предметом спору є вимоги Прокурора про визнання недійсними додаткових угод № 3 - 12 до Договору з підстав невідповідності їх положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів.

Поряд з тим, у справі № 523/9076/16-ц було заявлено позов про визнання незаконними дій засновників юридичної особи, пов`язаних із внесенням змін до статуту; стягнення із засновників юридичної особи моральної шкоди; відміну статуту юридичної особи та стягнення з неї моральної шкоди.

Крім того, спір у справі № 523/9076/16-ц судами попередніх інстанцій по суті не розглядався, адже суди виснували про його підсудність господарському суду.

У постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц Верховний Суд вирішував питання, зокрема, до якої юрисдикції належить спір у згаданій справі і вирішуючи його суд касаційної інстанції виснував про приналежність цього спору до цивільної юрисдикції. Водночас висновків по суті спору не надавав, а висновок щодо обов`язку суду встановлювати належного відповідача Верховний Суд зробив виключно у контексті визначення підсудності справи.

З огляду на наведене, а також враховуючи, що підстав для перегляду оскаржуваних рішень в частині правомірності визначення Прокурором у якості відповідача Відділу освіти у цій справі Суд не виявив, посилання скаржника на постанову суду касаційної інстанції у справі № 523/9076/16-ц на підтвердження наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Отже, у контексті наведеного вище у Суду відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається (№ 916/1824/23), та у справах, на які посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження прийнятих у справі рішень, є неподібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Щодо застосування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що у розгляді цього спору та тлумаченні змісту пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII суди попередніх інстанцій порушили приписи пункту 1 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 11 ГПК України. Такі порушення призвели до прийняття незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню.

Відповідач у цій частині вказує про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах.

Крім того, відповідач наголошує на неврахуванні судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, які викладені у постановах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17, від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21. Згідно з яким: "… положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів [не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії - у будь-який час] змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю".

У контексті доводів касаційної скарги в цій частині та підстав відкриття касаційного провадження Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановили суди попередніх інстанцій, Відділ освіти та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону № 922-VIII, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою Закону № 922-VIII є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями статті 3 Закону № 922-VIII визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 Закону № 922-VIII тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Суд зазначає, що за загальним правилом істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону № 922-VIII). Однак вказана норма передбачає випадки, при яких допускається зміна істотних умов договору про закупівлю.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII зміна істотних умов договору можлива у разі збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Тобто, положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII прямо передбачають, що обов`язковою умовою для збільшення ціни договору є наявність підтверджених обставин коливання цін на ринку щодо відповідного товару.

Разом з тим чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону № 922-VIII дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на мені запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений Договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання Договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного Договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Суд зауважує, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим Договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) Договору не повинна збільшуватися (подібний висновок застосування цієї статті Закону № 922-VIII наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022 у справі № 927/189/22).

Також Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) Договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

У справі, що розглядається Прокурор, звертаючись з позовом підставою для визнання недійсними додаткових угод № 3 - 12 до Договору визначив саме положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

У контексті доводів касаційної скарги (в частині доводів про неправильне застосування судами положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII та порушення приписів пункту 1 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 11 ГПК України) Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 викладала правову позицію щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII як у редакції, чинній до 19.04.2020, так і в редакції Закону України № 114-IX від 18.09.2019 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель".

Зокрема, у справі № 922/2321/22 заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби та Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між за результатами проведення публічної закупівлі на вебсайті Prozorro.

Позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури були обґрунтовані тим, що внаслідок укладення протягом квітня - жовтня 2021 року додаткових угод до договору про постачання електричної енергії реальна вартість 1 кВт/год електричної енергії зросла на 1,48 грн або на 92 %, а її обсяг зменшився на 355 154,9531 кВт/год, або на 46,57 % і це, за доводами заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, призвело до повного нівелювання результатів тендерної закупівлі.

Крім того, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури вважав, що внесення зазначених змін до умов договору про постачання електричної енергії шляхом укладення численних додаткових угод відбулося з порушенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, а тому ці додаткові угоди мають бути визнані судом недійсними. При цьому, за доводами заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, порушення законодавства про публічні закупівлі під час укладення додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави.

Таким чином, з урахуванням критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Суд зазначає, що справа № 922/2321/22 є подібною зі справою що розглядається (№ 916/1824/23), а тому відповідно до частини четвертої статті 236, частини четвертої статті 300 ГПК України висновки які викладені Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 зі справи № 922/2321/22 підлягають врахуванню у вирішенні цього спору.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 підтримала висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та зазначила:

"…частиною п`ятою статті 41 Закону № 922-VIII (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних у цій справі додаткових угод до Договору про постачання електричної енергії споживачу) встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Системний аналіз приписів ЦК України, Господарського кодексу України та Закону №922-VIII свідчить про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Водночас зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялися, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку, передбаченому статтею 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали б його на інших умовах.

Разом з тим у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета, визначена Законом №922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку".

Отже Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 вже виклала висновок та сформувала єдину правозастосовчу практику щодо застосування норми права, на яку посилається скаржник.

Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, укладаючи Договір сторони визначили кількість електричної енергії на 2021 рік в обсязі 520000кВт*год відповідно до додатку 3 до Договору "Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу".

У пунктах 5.1, 5.2 Договору сторони визначили ціну договору на 2021 рік в сумі 975 156,00 грн (у тому числі ПДВ 162 526,00 грн). За умовами Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього Договору; ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Згідно з комерційною пропозицію до Договору ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складала 1,56275 грн за 1 кВт*год без ПДВ, а станом на 01.01.2021 - 1,54392 грн за 1 кВт*год без ПДВ.

Разом з тим, умовами Договору сторони погодили можливість зміни ціни за одиницю електричної енергії за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі про закупівлю та не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.

Таким чином, з наведеного вбачається, що навіть умовами Договору передбачено можливість зміни ціни електричної енергії, шляхом укладання додаткових угод, однак також встановлено обмеження, аналогічні обмеженням визначеним у Законі. Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватись однак не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10 %.

Поряд з тим, як встановили суди, пунктом 1 додаткової угоди № 3 сторони змінили ціну товару без збільшення загальної вартості договору до 1,9967028 грн за 1кВт*год (у тому числі ПДВ 20% - 0,3327838 грн). Також вказаною додатковою угодою № 3 були внесені зміни до основного Договору та додатків до нього № 2 та № 3 в частині ціни та, відповідно, кількості електроенергії, яка мала бути поставлена споживачеві і внаслідок збільшення ціни обсяг постачання було скорочено до 482,498 тис. кВт*год.

Крім того, суди також встановили, що у подальшому при укладанні оспорюваних додаткових угод № 3 - 12 сторонами Договору не були додержані вимоги про збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 %.

Як встановили суди, споживач (Відділ освіти) мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак, підписав оскаржувані додаткові угоди і внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 144 % (з 1,56275 грн до 4,578048 грн за 1 кВт-год).

Крім того суди встановили, що відповідач взагалі не довів суду обставин збільшення вартості електричної енергії та підстав для укладання додаткових угод до Договору в частині збільшення ціни електричної енергії.

Як встановили суди, надані відповідачем цінові роздруківки з сайту Державного підприємства "Оператор ринку" за своїм змістом є лише документами довідково-інформаційного характеру і фактично дублюють дані із сайту Державного підприємства "Оператор ринку" та не містять точної інформації про коливання цін на електричну енергію станом як на момент звернення відповідача з пропозиціями про внесення змін до Договору, так і на момент підписання спірних додаткових угод. Жоден із наведених документів не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з датою укладення Договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до нього змін у частині збільшення ціни на одиницю товару.

Отже, з урахуванням наведеного вище та з огляду на положення статті 41 Закону №922-VIII, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 144 % шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця та вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів. Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд зауважує, що скаржник помилково тлумачить положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. У цьому контексті, Суд зазначає про необґрунтованість доводів ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія", що положення цієї статті не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії, оскільки згідно з вказаною нормою не застосовуються в частині строків зміни ціни, а не в частині обмежень більш ніж на 10 % збільшення ціни за одиницю товару.

Наведене у сукупності свідчить про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод недійсними та, відповідно, наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене вище, Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій, що додаткові угоди № 3 - 12 до Договору до договору є недійсними в силу статті 41 Закону № 922-VIII, та, відповідно не породжують жодних правових наслідків для сторін, є правильними і в повній мірі узгоджуються з висновками Верховного Суду.

Отже, встановивши недійсність укладених між сторонами Договору додаткових угод суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що правовідносини з постачання електричної енергії між позивачем та відповідачем у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 регулюються Договором, а відтак, і поставка електричної енергії, і оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного Договору в частині вартості поставленої електричної енергії. Враховуючи умови Договору відповідач повинен був поставити Відділу освіти електричну енергію за ціною 1,56275 грн за 1 кВт за год. без ПДВ.

З огляду на те, що спірні додаткові угоди № 3 - 12 до Договору підлягають визнанню недійсними та відповідно, не породжують правових наслідків, підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною встановленою у додаткових угодах фактично відпала, а тому ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" має обов`язок повернути Відділу освіти грошові кошти в розмірі 267 302,22 грн, як безпідставно набуте майно, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Таке правозастосування також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22

Разом з тим, Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині того, що спірна сума грошових коштів у розмірі 267 302,22 грн підлягає стягненню з відповідача на користь Відділу освіти на підставі частини першої статті 670 ЦК України також узгоджується із сталою та послідовною позицією Верховного Суду, наведеною у постановах які ухвалені саме за наслідками розгляду спорів щодо дотримання вимог Закону № 922-VIII у редакції після 19.04.2020 при виконанні сторонами договору постачання електричної енергії.

Крім того, у контексті доводів касаційної скарги Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 вирішила відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 05.04.2023 № 420/17618/21 (на яку посилається скаржник), про те, що приписи пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів (не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії - у будь-який час) змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, з викладеного убачається, що Верховний Суд у своїх постановах викладав правовий висновок щодо питання застосування норми права (пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII) у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій дійшли висновків, які не суперечать такому висновку.

Разом з тим, доводи касаційної скарги в частині того, що суди попередніх інстанцій у вирішенні спору порушили приписи пункту 1 частини третьої статті 2, частини четвертої статті 11 ГПК України зводяться лише до вільного бачення скаржником правильності їх застосування судами.

У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що такі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками місцевого і апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас касаційна скарга не містить обґрунтування щодо неврахування судами обставин, які є ключовими у контексті вказаного висновку, а Верховний Суд позбавлений, відповідно до приписів статті 300 ГПК України, можливості самостійно доповнювати зміст підстави касаційного оскарження. Тобто заявник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не наводить доводів та мотивів, які б надали можливість сформувати висновок Верховного Суду, відмінний від наведеного вище і такий висновок вказував би на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Посилання скаржника на зміст листів-роз`яснень Міністерства економічного розвитку та торгівлі України "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" від 16.04.2014 № 3302¬05/11961-07, від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07, від 27.10.2016 № 3302-06/34307¬06, від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 колегією суддів відхиляється, оскільки право тлумачити норму права є виключно правом суду; роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення.

За наведених обставин, колегія суддів також не вбачає підстав відступати від висновку щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII сформованого Великою Палатою Верховного Суду. Такий висновком у спірних правовідносинах є чітким, зрозумілим і сприяє однозначному застосуванню норм права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Отже, зважаючи на наявність висновку щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України закриває касаційне провадження у справі в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Інші аргументи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Крім того, такі доводи були предметом апеляційного перегляду та спростовуються наведеним в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Стосовно підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх судових інстанцій по суті спору, визначеної відповідачем з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Проте, як вже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження (пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України), наведена позивачем у касаційній скарзі у цьому випадку, не отримала свого підтвердження.

З огляду на необґрунтованість зазначених відповідачем у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, а також на доводи, що стосуються порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та недослідження зібраних у справі доказів.

Отже, наведені ТОВ "Одеська обласна енергопостачальна компанія" доводи касаційної скарги не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що також виключає можливість скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції на цій підставі.

При розгляді цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Суд погоджується з аргументами Прокурора, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 916/1824/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова