Постанова

від 13.03.2024 по справі 537/541/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 537/541/23

провадження № 61-16606 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Близнюк Ігор Володимирович,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка Ігоря Володимировича, на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М. від 18 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд:

- визнати житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним майном подружжя;

- визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку

по АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 205 296,47 грн як ринкову вартість 1/2 частки автомобілю KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, залишивши автомобіль у власності відповідача.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 01 березня 2008 року вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року (справа № 537/940/22). Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що за час шлюбу вони за спільні кошти побудували новий будинок на земельній ділянці відповідача, якувін прийняв у дар від ОСОБА_4 згідно з договору дарування від 27 грудня 2008 року. Державна реєстрація права власності на новозбудований спірний житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , здійснена 08 жовтня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ101200721721, яка затверджена та видана Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області. Власником зареєстровано ОСОБА_2 .

Крім того, за час шлюбу вони придбали автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В,

2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 239 600,00 грн, який зареєстровано за відповідачем згідно з договору купівлі-продажу від 16 січня

2021 року № 7866/21/000091.

Позивач зазначала, що між ними не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна подружжя, яке набуте під час шлюбу за спільні сімейні кошти.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистим приватним майном, в якому просив суд визнати за ним майно, яке є його особистим, а саме приватний будинок, розташований по АДРЕСА_1 та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що між ним та відповідачем 01 березня 2008 року було зареєстровано шлюб, який у подальшому розірвано рішенням Крюківського районного суд м Кременчука Полтавської області від 13 червня

2022 року. Від шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між ними припинено з лютого

2018 року, тому вважав, що вищевказане спірне майно не є об`єктом права спільної сумісної власності.

ОСОБА_2 зазначав, що він прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1190 га

та житловий будинок літ. А, а, аг з господарськими будівлями

по АДРЕСА_1 від ОСОБА_4 згідно з договором дарування від 27 грудня 2008 року. Отже, вказане майно вважав його особистою власністю. Для будівництва нового будинку за вказаною адресою він їздив на заробітки до Республіки Польща. Частину коштів, а саме 8 000 доларів США, він отримав у борг від ОСОБА_5 згідно з борговою розпискою. У період окремого проживання, 16 січня 2021 року за власні кошти він придбав автомобіль

KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_2 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 02 березня 2023 року прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання майна особистим приватним майном. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

у складі судді Маханькова О. В. від 03 травня 2023 року позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- житловий будинок з господарськими будівлями Є, єг, єт, загальною площею

102,90 кв. м, житловою площею 58,80 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 ;

- автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями Є, єг, єт, загальною площею 102,90 кв. м, житловою площею 58,80 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 205 296,47 грн, що становить

1/2 частку вартості автомобіля марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно, а саме: житловий будинок та автомобіль, яке зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , були придбані за час шлюбу сторін у справі, тому є спільним майном подружжя.

Суд вказав, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_2 ,

а ОСОБА_1 не заперечує отримати матеріальну компенсацію за належну їй частку автомобіля, тому вказаний автомобіль підлягає поділу між сторонами шляхом виділення відповідачу спірного транспортного засобу із визнанням за ним права власності на цей автомобіль, зі стягненням з відповідача на користь позивача 1/2 частини його вартості. Відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що ОСОБА_2 не довів, що спірне майно було набуто за його особисті кошти.

Суд першої інстанції послався на відповідну правову позицію, викладену

у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Поставною Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 03 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистим приватним майном задоволено.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями Е, ег, ет, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,90 кв. м, житловою площею

58,80 кв. м, та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , як набуте ним майно за час окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щорішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 встановлено юридичний факт про те, що з лютого 2018 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтримують шлюбні відносини. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 , зазначаючи у позові період припинення шлюбних відносин з лютого 2018 року, повинна була усвідомлювати правові наслідки щодо зазначення нею періоду припинення фактичних шлюбних відносин під час розгляду її позову про розірвання шлюбу та ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу, оскільки це у майбутньому у разі виникнення між сторонами спору про поділ майна подружжя, придбаного за час шлюбу, може вплинути при його вирішенні. Вказане рішення районного суду про розірвання шлюбу між сторонами було ухвалено після здійснення 08 жовтня 2020 року державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та після придбання 16 січня 2021 року та продажу 17 травня 2022 року спірного автомобіля.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не надала суду належні та допустимі докази про те, що саме у 2015-2016 роках почалося будівництво спірного житлового будинку, а також не надала доказів на підтвердження того, що після лютого 2018 року сторони помирилися, що шлюбні відносини між подружжям були відновлені та їх сім`я існувала.

Суд апеляційної інстанції вказав, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями був побудований ОСОБА_2 після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 за рахунок особистих грошових коштів. Спірний автомобіля був ним придбаний після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 також за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_2 , та був проданий ним 17 травня 2022 року за договором купівлі-продажу транспортного засобу, тому суд дійшов висновку, що на вказане майно не поширюється поняття права спільної сумісної власності подружжя та за ОСОБА_1 не може бути визнано право власності на 1/2 його частину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Близнюк І. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 29 листопада 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка І. В., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Близнюк І. В., виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 29 листопада 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 537/541/23 із Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка І. В., про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року відмовлено. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

22 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка І. В., мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, суд належним чином не встановив фактичні обставини у справі, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 149/2479/20, безпідставно визнав преюдиційну обставину, а саме те, що шлюбні відносини між сторонами припинилися з лютого 2018 року, встановлену рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі

№ 537/940/22 про розірвання шлюбу між сторонами, оскільки преюдиційність обставин встановлюється не змістом позовної вимоги, не описовою частиною рішення суду, а висновками, які суд зробить у мотивувальній частині рішення суду після дослідження та правової оцінки всіх доказів у справі. Також посилається на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11 сво 17).

При цьому, зазначення про те, що сторони з лютого 2018 року шлюбно-сімейні відносиниприпинили не може бути визнана преюдиційною, оскільки під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу № 537/940/22 не досліджувались докази та не перевірялись обставини щодо часу припинення шлюбних відносин. Матеріали справи № 537/940/22 взагалі не містили доказів щодо часу припинення шлюбних відносин, не були встановлені обставини припинення спільного проживання сторін та ведення спільного господарства сторонами.

Вказує, що апеляційний суд неповно дослідив докази у справі, не встановив час припинення шлюбних відносин між подружжям. Встановлення часу припинення шлюбних відносин має принципове значення для застосування частини шостої статті 57 СК України щодо визнання особистою приватною власністю дружини, чоловіка майна, набутого нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. При цьому, зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не має сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Таким чином, суд повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували те, що шлюбні відносини між сторонами були припинені з лютого 2018 року.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції в постанові застосував частину шосту статті 57 СК України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 128/2224/20, від 19 квітня 2023 року у справі № 464/6055/20, в яких вказано, що на майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Тому вважають, що судом апеляційної інстанції належним чином не встановлено необхідні обставини, які передбачають застосування частини шостої статті 57 СК України, зокрема: що шлюбні відносини дійсно були припинені між сторонами

у лютому 2018 року, що будівництво спірного будинку почалося з лютого 2018 року та що спірне майно було придбано відповідачем за його особисті кошти.

Крім того, зазначає, що відповідач надав як доказ, що він нібито побудував будинок за особисті кошти копію розписки від 03 березня 2018 року. Згідно цієї розписки, ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_5 8 000,00 доларів США на будівництво спірного будинку. При цьому судом апеляційної інстанції не враховано, що вчинення боргових зобов`язань в інтересах сім`ї одним з подружжям згідно з

пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року

№ 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» враховується при поділі спільного майна подружжя. Наведений висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, а також у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження

№ 61-4114 св 20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суд апеляційної інстанції в повній мірі дослідив всі наявні у справі докази, у тому числі припинення фактичних шлюбних відносин, правомірно застосував преюдиційність факту припинення шлюбних відносин з лютого 2018 року, які були встановленні рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 про розірвання шлюбу та показаннями свідків, й дійшов правильного висновку, що спірне майно придбане відповідачем після припинення шлюбних відносин за рахунок його особистих коштів, тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 березня 2008 року, який було зареєстровано Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 38, у подальшому шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 (т. 1, а. с. 106-107).

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження,

серії НОМЕР_2 , виданим Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області

від 19 березня 2010 року (т. 1, а. с. 14).

Згідно з копій паспорту та довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Крюківською районною адміністрацією Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02 травня 2022 року № 4826, ОСОБА_1 з 02 червня 2009 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8, 10).

З довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Крюківською районною адміністрацією Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05 травня 2022 року № 4934, убачається, що дочка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 16).

На підставі договору дарування від 27 грудня 2008 року ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , подарувала, а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняв в дар земельну ділянку площею 0,1190 га та житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. А, а, аг, житловою площею 28,5 кв. м, загальною площею 41,1 кв. м, сараю літ. Б, Бп, вбиральні літ. Г, гаража літ. Е, огорожі № 1 розташованих на земельній ділянці приватної власності розміром - 1190 кв. м (т. 1, а. с. 11).

Згідно з даних Комунального підприємства Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації, право власності на нерухоме майно, а саме будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстровано 22 квітня 2009 року (т. 1, а. с. 11 зворот).

Судами встановлено, що дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має особливості організму та через підвищену чутливість до вологості повітря у старому будинку часто хворіла. У матеріалах справи наявні копії виписок з історії хвороби та консультативний висновок спеціалістів (т. 1, а. с. 140-143).

У зв`язку з постійними захворюваннями дочки, відвідуванням спеціалізованого дитячого садочка, ОСОБА_1 займалась домогосподарством, а саме доглядала за дитиною, обробляла присадибну ділянку та супроводжувала процес будівництва нового будинку, а відповідач був на заробітках у Республіці Польща.

Відповідно до копії розписки від 03 березня 2018 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_5 8 000 доларів США на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 109).

Державна реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок з господарськими будівлями Е, ег, ет за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 314592398 від 09 листопада 2022 року здійснена 08 жовтня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ 101200721721, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області (т. 1, а. с. 32-33).

Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту про незалежну оцінку майна виконану ФОП ОСОБА_6 оціночна вартість об`єкту оцінки: житловий будинок літ. Е, загальною площею 102,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , становить 106 000 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 44-59).

Сторони у справі у період шлюбу, а саме 16 січня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7866/21/000091 придбали транспортний засіб KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1 , за ціною 239 600 грн, який був зареєстрований на ОСОБА_2

(т. 1, а. с. 37-43).

17 травня 2022 року, а саме під час зареєстрованого шлюбу, за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 спірний автомобіль продав ОСОБА_7 за 100 тис грн

(т. 2, а. с. 96). Сторонами у справі зазначене не заперечувалося.

Згідно з висновком судового експерта Корягіна В. В. від 29 вересня 2022 року

№ 28-22 за результатами проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля KIA K5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_3 , середня ринкова вартість автомобіля станом на 29 вересня 2022 року складає 410 592 грн. Вартість відповідачем не спростована (т. 1, а. с. 60-84).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) Застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка І. В., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що між сторонами з лютого 2018 року фактично припинено шлюбні відносини, що встановлено, на думку суду, преюдиційним рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 про розірвання шлюбу.

Обставини вказаного рішення районного суду у справі № 537/940/22 суд апеляційної інстанції визнав преюдиційними для справи, яка переглядається, й застосував положення частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України.

Верховний Суд з таким висновком апеляційного суду не погоджується, він не відповідає вимогам закону.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження

№ 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження

№ 14-20цс21).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 червня 2022 року у справі № 537/940/22 про розірвання шлюбу є преюдиційними для справи, яка переглядається, є помилковими.

Так, предметом позову у справі № 537/940/22 було розірвання шлюбу. Зі змісту зазначеного рішення суду вбачається, що обставини дати припинення шлюбних відносин зазначено лише в описовій частині рішення суду як перепис тексту позовної заяви ОСОБА_1 . У подальшому зазначена обставина, яку апеляційний суд помилково визнав, як встановлений юридичний факт, судом не досліджувалася, сторони в судове засідання не з`явилися, відповідні докази не надавалися ні позивачем, ні відповідачем, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України докази не оцінювалися. У мотивувальній чи резолютивній частинах рішення суду про розірвання шлюбу цій обставині не надано жодного правового висновку.

А тому апеляційний суд повинен був встановити дату припинення шлюбних відносин саме у справі, яка переглядається, чого він у порушення вимог ЦПК України не зробив.

Крім того, при поділі майна подружжя чи при визнанні майна, набутого за час шлюбу, особистим приватним майном одного з подружжя, указане майно повинно бути наявним на час розгляду справи. Проте апеляційний суд сам посилається на те, що ОСОБА_2 17 травня 2022 року, за час зареєстрованого шлюбу, продав за договором купівлі-продажу спірний транспортний засіб. Тому є незрозумілим і передчасним визнання апеляційним судом у резолютивній частині постанови суду право власності на спірний автомобіль за ОСОБА_2 , якого в наявності немає і який продано.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка Ігоря Володимировича, задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець