Ухвала

від 05.03.2024 по справі 761/10495/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Київського апеляційного суду Борисової О.В.

у справі №761/10495/21 (апеляційне провадження №22-ц/824/325/2024) за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Шаповалова Андрія Миколайовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року про залишення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, постановлену під головуванням судді Савицького О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білінк», третя особа: директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Білінк» Ющенко Євген Іванович про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

на підставі частини 3 ст.35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

У березні 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Білінк» від 16 липня 2020 року щодо його звільнення;

поновити його на посаді техніка із структурованої кабельної системи в ТОВ «Білінк» з 16 липня 2020 року;

стягнути з ТОВ «Білінк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2020 року по 17 березня 2021 року у розмірі 59978,12 грн.

12 червня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - Шаповалов А.М. подав до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог разом з заявою про поновлення строку для звернення до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року відмовлено представнику позивача ОСОБА_1 - Шаповалову А.М. в задоволенні клопотання про поновлення строку для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - Шаповалова А.М. про збільшення розміру позовних вимог залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - Шаповалов А.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати вказану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що з позовної заяви вбачалось, що відповідачем по справі були порушені права ОСОБА_1 , як працівника, що гарантовані Конституцією України та КЗпП України щодо збереження місця роботи, займаної посади та виплати середнього заробітку на підприємстві.

Вказував, що однією з позовних вимог було стягнення з ТОВ «Білінк» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що в заявах про збільшення розміру позовних вимог від 06 вересня 2021 року, 03 грудня 2021 року, 13червня 2022 року та 09 червня 2023 року вказувалось про обставини стягнення середнього заробітку по день вирішення справи по суті. Тому представником позивача був зроблений лише проміжний розрахунок середнього заробітку.

Посилався на те, що у зв`язку із тим, що відповідачем по справі не прийнято рішення про поновлення на роботі позивача, а судовий розгляд справи №761/10495/21 ще триває, кількість робочих днів з дня звільнення і до ухвалення рішення по суті спору збільшується, звідси і розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає збільшенню.

Вказував, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що адвокат Шаповалов А.М. фактично здійснює адвокатську діяльність на території м. Київ, місце реєстрації незалежної професійної діяльності - м. Київ. Ведення бойових дій на території м. Київ, ракетні удари унеможливлювали вчасне звернення адвоката Шаповалова А.М. до суду з заявою про збільшення позовних вимог та клопотанням про поновлення строку.

Зазначав, що в сукупності дані обставини свідчать про те, що пропуск процесуального строку, визначеного ст.49 ЦПК України був обумовлений поважною причиною - неможливість ознайомлення з матеріалами справи, запровадження на всій території карантинних заходів та обмежень, а також введення воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява про збільшення розміру позовних вимог подана представником позивача майже через два роки після першого судового засідання, тобто зі значним порушенням процесуального строку, при цьому поважності причин його пропуску з врахуванням того, що у справі вже відбулось чотири судових засідання, не встановлено, а тому суд не вбачав підстав для поновлення стороні позивача пропущеного процесуального строку.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Шаповалова А.М. задоволено.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приймаючи постанову у даній справі Київський апеляційний суд виходив з того, що розглядаючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд має враховувати положення ст.235 КЗпП України. При цьому, подання позивачем власного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з часу порушення трудових прав та на чергову дату призначеного судом засідання, коли, на думку позивача, суд мав ухвалити проте не ухвалив судове рішення по суті спору, не може вважатись збільшенням позовних вимог (п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України) та (або) зміною предмету та підстав позову (ч.3 ст.49 ЦПК України).

Однак, з наведеними висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитися в повній мірі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 березня 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шаповалова А.М. звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Білінк», в якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ «Білінк» від 16 липня 2020 року щодо його звільнення;

поновити його на посаді техніка із структурованої кабельної системи в ТОВ «Білінк» з 16 липня 2020 року;

стягнути з ТОВ «Білінк» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2020 року по 17 березня 2021 року у розмірі 59978,12 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 29 червня 2021 року, залучено до участі у справі керівника ТОВ «Білінк» Ющенка Є.І. як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також встановлено йому строк для подання пояснення щодо позову і відзиву.

Під час судового розгляду справи, а саме: 09 вересня 2021 року, 06 грудня 2021 року та 13 червня 2022 року представником позивача Шаповаловим А.М. до суду першої інстанції подавалися заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині періоду і суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, від 07 грудня 2021 року та від 15 червня 2022 року у задоволенні клопотань про збільшення розміру позовних вимог було відмовлено.

Ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року оскаржувалась позивачем в апеляційному порядку та постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог без змін.

12 червня 2023 року від представника позивача Шаповалова А.М. на адресу суду першої інстанції надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині періоду і суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу разом з клопотанням про поновлення процесуального строку для подання вказаної заяви.

У клопотанні про поновлення процесуального строку для подання заяви про збільшення розміру позовних вимог представник позивача вказував на те, що враховуючи висновки апеляційного суду, викладені в постанові Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року по справі №761/10495/21, вважає за доцільне подати до суду заяву про поновлення позивачу пропущеного строку на подання заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, вказавши причини пропуску даного строку, визначеного ст.49 ЦПК Кодексу, які є підставою для поновлення такого строку.

Посилався на те, що відповідачем були порушені права ОСОБА_1 , як працівника, що гарантовані Конституцією України та КЗпП України щодо збереження місця роботи, займаної посади та виплати середнього заробітку на підприємстві.

Вказував, що вимога про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст.233 КЗпП України та стягнення таких сум не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Посилався на те, що на момент розгляду справи Урядом України було винесено постанову «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року№1236, у зв`язку з чим на момент запровадження карантинних заходів суди запровадили обмежений доступ учасників справи на судові засідання та роботу канцелярій, що ускладнило можливість ознайомлення з матеріалами справи.

Вказував, що з24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.Зрозуміло, що в період дії воєнного стану існує реальна загроза життю і здоров`ю кожної людини. В ОСОБА_1 на той час, як і в усіх громадян держави, були панічні настрої та розгубленість.

Зазначав, що ракетні та бомбові удари по воєнних та цивільних об`єктах на всій території України, щоденні сигнали повітряної тривоги, окупація російськими військами все більше і більше територій виключали можливість своєчасного реагувати та приймати рішення щодо подачі заявив передбачений законом строк. Адже в таких умовах ОСОБА_1 в першу чергу думав про безпеку свого життя.

Посилався на те, що він, як адвокат позивачафактично здійснює індивідуальну адвокатську діяльність на території м. Київ, місце реєстрації незалежної професійної діяльності - м. Київ. Ведення бойових дій на території м. Київ, унеможливило вчасне звернення адвоката Шаповалова А.М. до суду з заявою про збільшення позовних вимог та клопотанням про поновлення строку.

Вважав, що всукупності дані обставини свідчать про те, що пропуск процесуального строку, визначеного ст.49 ЦПК України, був обумовлений поважними причинами - продовженням строків розгляду справи, що призвело до збільшення періоду вимушеного прогулу та збільшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неможливість ознайомлення з матеріалами справи, запровадження на всій території карантинних заходів та обмежень, а також введення воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України.

Нормами статті 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Вказана норма сприяє уникненню зловживань позивачем (його законними або уповноваженими представниками) процесуальним правом на збільшення або зменшення розміру позовних вимог в будь-який час на стадії розгляду справи.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №686/15112/22.

Відповідно до вимог частини першої, другої статті 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Як вбачається з матеріалів справи, у ній було проведено чотири судових засідання, а саме: 29 червня 2021 року, 16 вересня 2021 року, 09 грудня 2021 року, 15 червня 2022 року у двох з яких були присутні представники позивача.

Оскільки дана справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на підставі ухвали від 24 березня 2021 року про відкриття провадження, то кінцевим строком подання заяви про збільшення розміру позовних вимог було 29 червня 2021 року.

Проте, із заявою про поновлення строку для подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог про стягнення середнього заробітку разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог про стягнення середнього заробітку представник позивача звернувся 12 червня 2023 року.

Щодо зазначених представником позивача у клопотанні причин поважності пропуску строку для подачі заяви про збільшення позовних вимог, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Поновлення процесуального строку без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Поновлення процесуального строку зі спливом зазначеного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Отже, безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги про те, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог визначено стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день вирішення справи по суті, а в позовній заяві був зроблений лише проміжний розрахунок середнього заробітку є неспроможними, оскільки зазначені обставини не звільняють позивача від обов`язку своєчасного подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до початку розгляду справи по суті, як це передбачено нормами 49, 279 ЦПК України. Крім того, позовна заява, яка подана представником позивача, який є фахівцем в галузі права, не містить застереження про те, що розрахунок середнього заробітку за визначений позивачем період є проміжковим, а він має намір збільшувати позовні вимоги в частині остаточної дати вимушеного прогулу.

24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року №64/2022, яким у Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено й який триває досі.

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами.

В умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

Отже, встановлений судом строк може бути поновлений за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з воєнним станом в Україні.

Разом з тим, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, заявником не доведено, що зазначені ним обставини пропуску строку унеможливили подання заяви про збільшення розміру позовних вимог у визначений законодавством строк.

Сам по собі факт запровадження в Україні обмежень, пов`язаних з воєнним станом в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок цього запровадження та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом процесуального строку.

Слід зауважити, що після запровадження воєнного стану на території України діяльність судів не зупинялася. Лише на окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ. Шевченківський районний суд міста Києва не припиняв свою діяльність як в умовах запровадженого карантину, так і в умовах воєнного стану, при цьому сторона позивача за відсутності можливості особисто прибути до суду для подання заяви, мала можливість надіслати її засобами електронної пошти в межах встановленого законом строку.

Не заслуговують на увагу посилання представника позивача, що перешкодою для своєчасного звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог стала наявність у позивача панічних настоїв та розгубленість, неможливості в умовах воєнного стану своєчасно реагувати і приймати рішення, оскільки інтереси ОСОБА_1 у даній справі представляє адвокат, який мав можливість подати вказану заяву з дотриманням встановлено законом строку.

Посилання представника позивача на те, що він, як адвокат позивача фактично здійснює індивідуальну адвокатську діяльність на території м. Київ, місце реєстрації незалежної професійної діяльності - м. Київ, а ведення бойових дій на території м. Київ, унеможливило вчасне звернення адвоката Шаповалова А.М. до суду з заявою про збільшення позовних вимог та клопотанням про поновлення строку, відхиляються, оскільки бойові дії в основному велись на території Київської області та припинились 02 квітня 2022 року.

Наказом від 13 січня 2023 року №14 внесено зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно з яким місто Київ виключено із переліку територій можливих бойових дій.

При цьому заява подана представником позивача лише 12 червня 2023 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторона позивача звернулась до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог про стягнення середнього заробітку від 12 червня 2023 року після закінчення визначеного законом процесуального строку без поважних причин.

Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, вважаю, що відсутні підстави для скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року.

Суддя О.В. Борисова