Рішення

від 15.03.2024 по справі 420/4332/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4332/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн; зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 включно, та допомоги на оздоровлення за 2023 р., виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн за 2022 р., 2684 грн за 2023 р., 3028 грн за 2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплат; зобов`язати ДСА України здійснити фінансування належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2023 р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2022 р. 2481 грн, у 2023 р. 2684 грн, у 2024 р. - 3028 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, як суддя місцевого суду, має право за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 на виплату суддівської винагороди, обчислення якої здійснюється, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обчисленого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн за 2022 р., 2684 грн за 2023 р. та 3028 грн за 2024 р. Однак в цьому періоді позивачу суддівська винагорода та допомога на оздоровлення виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір. Позивач у лютому 2022 р. звернувся до голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду з проханням здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в цьому періоді, проте безрезультатно, що зумовило його звернутися за судовим захистом із даним позовом.

Ухвалою суду від 13.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до ст. 262 КАС України.

Відзиви на адміністративний позов від відповідачів до суду не надійшли, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 02.11.2017 №350/2017 призначений безстроково на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду. Рішенням Голови Верховного Суду від 22.08.2022 № 398/0/149-2 ОСОБА_1 відряджено до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для здійснення правосуддя з 29.08.2022.

Наказом в.о. голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 №188-ОС позивача зараховано до штату цього суду з 29.08.2022 з посадовим окладом згідно штатного розпису, а наказом від 30.08.2022 №189-ОС встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 70 відсотків посадового окладу з 30.08.2022.

Відповідно до наказу голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.04.2023 №57-В ОСОБА_1 виплачена допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

За період з 30.08.2022 по 01.02.2024 позивачу була нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, доплати за вислугу років в розмірі 70 відсотків від посадового окладу судді.

У вказаний період суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачу виплачувалася із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ.

Листом від 01.02.2022 позивач звернувся до голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду з проханням доручити фінансовому підрозділу Івано-Франківського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді ОСОБА_1 за період з 01.09.2022 року по 01.02.2024 року, обчисливши її, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі: 2481 грн за 2022 р., 2684 грн за 2023 р., 3028 грн за 2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У відповіді від 02.02.2024 № 04-30/790/24 на вказаний лист голова суду зазначив, що посадовий оклад судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 затверджується у відповідності до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням норм Законів України про Державний бюджет на відповідний рік. Впродовж 2022-2024 років вищевказана норма не змінювалася, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді складає 2102 грн. Підстав для перерахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за зазначений період немає.

Вказана відмова послугувала підставою звернення позивача до суду для захисту своїх майнових прав із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів (частина 2 статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. (частина 5 статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ (далі Закон №1082-ІХ) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (далі Закон №1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривня.

Згідно з ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ) установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установити з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Матеріалами справи встановлено, що суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення в періоді з 30.08.2022 по 01.02.2024 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзаців 5 статей 7 Законів №1928-ІХ, №2710-ІХ, № 3460-IX з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, Законами про Державний бюджет на 2022-2024 рр. разом із встановленням на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн, 2684,00 грн та 3028 грн відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого у 2022, 2023 та 2024 роках становить 2102,00 грн.

Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, № 3460-IX.

Водночас Закони № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, № 3460-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 (2481,00 грн), на 01.01.2023 (2684,00 грн), на 01.01.2024 (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), з 30.08.2022 по 01.02.2024 рр. на підставі абзаців 5 статей 7 Законів України № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, 3460-IX є неправомірною, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.09.2022 по 01.02.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн та зобов`язання Івано-Франківського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.09.2022 по 01.02.2024, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році - 2481,00 грн, 2023 році - 2684,00 грн, 2024 році 3028 грн із урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Крім того, згідно з нормами частин 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державна судова адміністрація України.

Відповідно до статті 149 Закону 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частинами 1, 2 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Одним із головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, є Державна судова адміністрація України.

Згідно з пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

У межах спірних правовідносин Івано-франківський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Івано-франківський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах на 2022-2024 роки.

Сума коштів відповідно до затверджених Державною судовою адміністрацією України кошторисів на 2022, 2023, 2024 роки була недостатньою для забезпечення виплати Івано-франківським окружним адміністративним судом позивачеві суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, обчислених з урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2481,00 грн у 2022 році, 2684,00 грн у 2023 році, 3028 грн у 2024 році.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

Із урахуванням статусу Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» (Заяви №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 02.06.2016 №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).

Із урахуванням зазначеного, Державною судовою адміністрацією України допущено бездіяльність щодо незабезпечення Івано-Франківського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 01.09.2022 по 01.02.2024, виходячи із встановленого на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2684,00 грн, на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн.

Отже, задля належного захисту права позивача, Державну судову адміністрацію належить зобов`язати забезпечити Івано-Франківський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу та допомоги на оздоровлення за період з 01.09.2022 по 01.02.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2022 - у розмірі 2481 грн, на 01.01.2023 - у розмірі 2684 грн, на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами та 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вирішуючи питання, якою нормою закону слід керуватися при розгляді таких справ, Верховний Суд в постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 визначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

За приписами частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, строк на звернення до суду із даними позовними вимогами позивачем не пропущено, оскільки позивач продовжує працювати в Івано-Франківському окружному адміністративному суді та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України має право на звернення у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову, то сплачена останнім сума судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягає поверненню з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 46; ЄДРПОУ 35021574), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 включно, та допомоги на оздоровлення за 2023 р., виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481 грн за 2022 р., 2684 грн за 2023 р., 3028 грн за 2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплат.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2022 по 01.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2023 р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі у 2022 р. 2481 грн, у 2023 р. 2684 грн, у 2024 р. - 3028 грн.

Повернути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65001, вул. Садова, 1-А, м. Одеса; ЄДРПОУ 37607526) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк