Постанова

від 12.03.2024 по справі 910/4495/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2024 р. Справа№ 910/4495/20 (910/14242/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Отрюха Б.В.

Копитової О.С.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

ліквідатора позивача арбітражного керуючого Різника О.Ю.,

представників відповідача-1 Сметанюк Р.М., Чорної В.В.,

представника відповідача-2 Статкевич В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

та апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.12.2023 (суддя Пасько М.В.)

у справі №910/4495/20 (910/14242/23)

за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

до Головного управління ДПС у м. Києві,

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 666233,21 грн,

в межах справи № 910/4495/20

про банкрутство Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (код 21568905),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 повністю, закрити провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.02.2024.

Також, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 в частині стягнення судового збору з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Фалбі" в розмірі 2684 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.02.2024.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2023 справу № 910/4495/20 (910/14242/23) передано на розгляд колегії суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, суддя-доповідач), Копитова О.С., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 відкладено розгляд справи на 12.03.2024.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню,а провадження у справі належить закрити з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/4495/20 про банкрутство Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі".

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.12.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Різника О.Ю.

У вересні 2023 року ліквідатор боржника звернувся з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених податків та зборів в загальній сумі 666233,21 грн, що складається із наступних податків:

- з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів (код класифікації доходів бюджету 11020300) у розмірі 657324,95 грн;

- з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського (код класифікації доходів бюджету 21080900) у розмірі 1908,10 грн;

- з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати (код класифікації доходів бюджету 11010100) у розмірі 1393,64 грн;

- з рентної плати за спеціальне використання води (крім рентної плати за спеціальне використання води водних об`єктів місцевого значення) (код класифікації доходів бюджету 13020100) у розмірі 3182,48 грн;

- земельний податок з юридичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010500) у розмірі 2424,04 грн.

Як на підставу позову ліквідатор послався на необгрунтовану відмову органу контролю за справлянням податків і зборів з повернення надмірно сплачених податків.

Так, відповідач-1, відмовляючи повернути надмірно сплачені податки, посилався на пропуск 1095-ти денного строку для повернення переплат та наявність у платника податків податкового боргу.

Тобто, суду при вирішенні даного спору належить надати оцінку на предмет відповідності законодавству дій податкового органу як суб`єкта владних повноважень щодо відмови у поверненні надмірно сплачених податків.

Ухвалою від 12.09.2023 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду у межах провадження у справі № 910/4495/20 про банкрутство призначив справу до розгляду у судовому засіданні.

Відповідач-1 подав відзив, у якому просив про закриття провадження у справі, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 позов задоволено.

Відхиляючи доводи відповідача-1 про наявність підстав для закриття провадження у справі, суд першої інстанції зазначив, що сума податкових переплат позивача підтверджена податковим органом у листах на запити ліквідатора, даними податкового обліку банкрута із кабінету платника податків та інформацією із фінансових звітів банкрута. Спір щодо нарахування, формування чи будь-яких рішень суб`єкта владних повноважень про правомірність нарахування переплат або їх розмір, про стягнення боргу у платника податків відсутній. Спір про повернення існуючих переплат банкрута до ліквідаційної маси напряму впливає на розмір ліквідаційної маси. Публічно-правовий характер спору відсутній. Зазначення відповідачем суб`єкта владних повноважень не може бути безумовною підставою для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо визначення юрисдикції господарського суду щодо даного спору з огляду на наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) викладено правовий висновок щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх змішування в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

Водночас, Господарський процесуальний кодексу України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі КузПБ).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Статтею 7 КУзПБ визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому Податковий кодекс України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість, КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 у справі Феррадзіні проти Італії (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, вказав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі № 26/48/09(808/4194/15) щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції, яка підлягає врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень щодо відмови в поверненні надмірно сплачених податків (зборів), тому суть спору про стягнення цих податків з Державного бюджету України свідчить про публічно-правовий характер такого спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права та помилково розглянув спір по суті, який не віднесений до юрисдикції господарського суду, то оскаржуване судове рішення належить скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, на думку колегії суддів, апеляційну скаргу відповідача-1 належить задовольнити, а скаргу відповідача-2 - задовольнити частково, оскаржуване рішення від 05.12.2023 слід скасувати повністю та закрити провадження у справі № 910/4495/20 (910/14242/23) за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 666233,21 грн.

Частиною 2 статті 231 ГПК України встановлено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Роз`яснити позивачу, що дана справа належить до юрисдикції адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 231, 269, п. 4 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 278, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/4495/20 (910/14242/23) скасувати.

4. Закрити провадження у справі № 910/4495/20 (910/14242/23) за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 666233,21 грн.

5. Роз`яснити позивачеві, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.03.2024.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Б.В. Отрюх

О.С. Копитова