Постанова

від 06.06.2024 по справі 910/4495/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4495/20 (910/14242/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г.,

суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"- Різник О. Ю.,

представники Головного управління ДПС у м. Києві - Ісаєв С. П., Тихий А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" - арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича (вх. № 2304/2024)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024

у складі колегії суддів: Сотнікова С. В. (головуючий), Отрюха Б .В., Копитової О. С.

у справі № 910/4495/20 (910/14242/23)

за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі"

до Головного управління ДПС у м. Києві,

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про стягнення 666 233,21 грн,

в межах справи № 910/4495/20

про банкрутство Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (код 21568905),

На розгляд суду постало питання визначення юрисдикції спору за позовом юридичної особи, відносно якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до податкового органу та казначейства про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених податків та зборів.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 10.09.2020 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі № 910/4495/20 про банкрутство Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" (далі - ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі").

2. 08.12.2022 постановою Господарського суду міста Києва боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Різника О. Ю.

Короткий зміст позовних вимог

3. У вересні 2023 року ліквідатор боржника звернувся з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених податків та зборів в загальній сумі 666233,21 грн, що складається із наступних податків:

- з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів (код класифікації доходів бюджету 11020300) у розмірі 657 324,95 грн;

- з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського (код класифікації доходів бюджету 21080900) у розмірі 1 908,10 грн;

- з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати (код класифікації доходів бюджету 11010100) у розмірі 1 393,64 грн;

- з рентної плати за спеціальне використання води (крім рентної плати за спеціальне використання води водних об`єктів місцевого значення) (код класифікації доходів бюджету 13020100) у розмірі 3 182,48 грн;

- земельний податок з юридичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010500) у розмірі 2 424,04 грн.

4. Підставою позову ліквідатор вказує необґрунтовану відмову органу контролю за справлянням податків і зборів з повернення надмірно сплачених податків.

5. Заперечуючи проти позовних вимог ліквідатора, відповідачі просили суд закрити провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. 05.12.2023 рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві на користь ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" надмірно перераховані суми зобов`язань із сплати податків та зборів у загальному розмірі 666 233,21 грн, що складається із наступних переплат:

- з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів (код класифікації доходів бюджету 11020300) у розмірі 657 324,95 грн.;

- з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського (код класифікації доходів бюджету 21080900) у розмірі 1 908,10 грн;

- з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати (код класифікації доходів бюджету 11010100) у розмірі 1 393,64 грн;

- з рентної плати за спеціальне використання води (крім рентної плати за спеціальне використання води водних об`єктів місцевого значення) (код класифікації доходів бюджету 13020100) у розмірі 3 182,48 грн;

- земельний податок з юридичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010500) у розмірі 2 424,04 грн.

Стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн.

Стягнуто з Головного управління ДПС у м. Києві на користь підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" судовий збір в розмірі 2 684 грн.

7. Місцевий господарський суд виходив з того, що сума податкових переплат ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" підтверджена податковим органом у листах на запити ліквідатора, даними податкового обліку банкрута із кабінету платника податків та інформацією із фінансових звітів банкрута. Спір щодо нарахування, формування чи будь-яких рішень суб`єкта владних повноважень про правомірність нарахування переплат або їх розмір, про стягнення боргу у платника податків - відсутній. Спір повернення існуючих переплат банкрута до ліквідаційної маси, що напряму впливає на розмір ліквідаційної маси. Публічно-правовий характер спору - відсутній. Зазначення відповідачем суб`єкта владних повноважень не може бути безумовною підставою для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

8. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку спір стосується повернення вже нарахованих переплат банкрута і включення їх до ліквідаційної маси, отже застосуванню підлягають норми матеріального права про банкрутство разом із положеннями податкового законодавства, відповідно має бути вирішений у справі про банкрутство згідно ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), що відповідає принципу концентрації всіх майнових та грошових вимог за участі боржника саме в межах процедури банкрутства. Спір не стосується порядку нарахування чи обліку переплат, нарахування чи стягнення заборгованості на підставі податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, що виключає публічно-правовий характер спору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. 12.03.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 18.03.2024) рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/4495/20 (910/14242/23) скасовано. Закрито провадження у справі № 910/4495/20 (910/14242/23) за позовом ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" до Головного управління ДПС у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 666 233,21 грн. Роз`яснено позивачеві, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

10. Апеляційний господарський суд із посиланням на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22) дійшов висновку, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень щодо відмови в поверненні надмірно сплачених податків (зборів), тому суть спору про стягнення цих податків з Державного бюджету України свідчить про публічно-правовий характер такого спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. 01.04.2024 (через підсистему "Електронний суд") ліквідатором ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" - арбітражним керуючим Різником О. Ю. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2023 у справі № 910/4495/20 (910/14242/23).

12. Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду скаржник зазначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

13. Скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, ст. 7 КУзПБ, п. 14.1.7 ст. 14 ПК України та ст. 19 КАС України при вирішенні питання про юрисдикцію спорів з повернення підтверджених контролюючим органом переплат банкрута з податку на прибуток, штрафних санкцій, податку на доходи фізичних осіб, рентної плати за спеціальне використання води та земельних ресурсів. Скаржник доводить, що у цій справі правовідносини щодо повернення підтверджених переплат банкрута не стосуються їх розміру, порядку нарахування чи списання тощо, не мають публічно-правового характеру, адже не підпадають під ознаки таких, що визначені ст. 19 КАС України. На думку скаржника, позовні вимоги ліквідатора є похідними від вимог у приватно-правовому спорі щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.

14. Ліквідатор стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 19 КАС України, п. 8 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, ст. 7 КУзПБ, не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 29.03.2023 у справі № 905/1965/19(905/422/22) про те, що надмірно сплачені платежі з податків є активом боржника, який підлягає включенню ліквідаційну масу, висновків про принцип концентрації у справі про банкрутство майнових спорів у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19, від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15(911/1626/21), від 29.03.2023 у справі № 905/1965/19(905/422/22), від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16, від 27.04.2022 у справі № 27/104б та не врахував практику Європейського суду з прав людини у рішенні від 22.12.2019 "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03), що правила визначення юрисдикції не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

15. Скаржник вважає, що суд першої інстанції застосував п. 43.1 ст. 43 ПК України в сукупності із положеннями законодавства про банкрутство - пп. 1.3 ст. 1 ПК України, п. 14 ст. 39, с. 1 ст. 45, ч. 2 ст. 47, ч. 1 ст. 59, ч. 1 ст. 61 КУзПБ та зробив законний та обґрунтований висновок про стягнення переплат, які є активом, на користь банкрута, незважаючи на наявність податкового боргу у боржника та обліку переплат у картці ІКПП більше 1095 днів.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

16. 24.05.2024 від ГУ ДКС України у м. Києві надійшов відзив, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

17. Відповідач вважає, що цей спір має публічно-правовий характер, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Також ГУ ДКС України у м. Києві вказує, що залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині покладення на ГУ ДКС України у м. Києві обов`язку відшкодувати судовий збір є неправомірним, оскільки Головне управління Казначейства у правовідносини з позивачем не вступало та не допускало порушення прав та законних інтересів позивача.

18. 29.05.2024 та 30.05.2024 від ГУ ДПС у м. Києві надійшли аналогічні за змістом відзиви на касаційну скаргу з проханням залишити скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. ГУ ДПС у м. Києві наголошує, що позовні вимоги пов`язані з неповерненням надміру сплачених податкових зобов`язань напряму не пов`язані зі справою про банкрутство. Фактично спірні відносини виникли у межах публічно-правового спору у сфері бюджетного відшкодування надмірно сплачених коштів, тобто заборгованості держави щодо повернення платнику переплати з податку на прибуток, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством. Тому, на думку податкового органу, автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується із принципом правової визначеності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

20. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання щодо визначення юрисдикції спору за позовом юридичної особи, відносно якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до податкового органу та казначейства про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених податків та зборів.

21. У цій справі ліквідатор ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" обґрунтовував свої вимоги тим, що контролюючий орган підтвердив наявність переплат у ПзІІ у формі ТОВ "Фалбі" за податками і зборами. Заяву позивача про повернення переплат з податку на прибуток підприємств та рентної плати за спеціальне використання води податковий орган залишив без розгляду з підстав пропуску 1095 денного терміну на повернення, а заяву про повернення переплат із земельного податку з юридичних осіб - з підстав відсутності сплати земельного податку від 01.01.2021. Вважаючи таку відмову податкового органу необґрунтованою, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно перерахованих сум зобов`язань за податками та зборами.

22. Здійснивши перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та відзивів, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

23. Колегія суддів звертається до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22 (908/1333/22) щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство.

24. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх змішування в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

25. Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

26. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

27. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.

28. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

29. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

30. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

31. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

33. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

34. Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

35. У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.

36. Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

37. Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

38. Водночас, Господарський процесуальний кодексу України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

39. Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

40. Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

41. Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

42. Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КузПБ).

43. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

44. Статтею 7 КУзПБ визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

45. Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

46. Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

47. Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

48. Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

49. При цьому Податковий кодекс України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

50. Натомість, КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

51. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

52. Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

53. Колегія суддів також відзначає, що Велика Палата Верховного Суду у справі №908/129/22(908/1333/22) не знайшла підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20.

54. Так, у справі № 320/12137/20 Велика Палата дійшла висновку, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

55. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень щодо відмови в поверненні надмірно сплачених податків (зборів), тому суть спору про стягнення цих податків з Державного бюджету України свідчить про публічно-правовий характер такого спору, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

56. Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, ст. 7 КУзПБ, п. 14.1.7 ст. 14 ПК України та ст. 19 КАС України при вирішенні питання про юрисдикцію спорів саме з повернення підтверджених контролюючим органом переплат банкрута з податку на прибуток, штрафних санкцій, податку на доходи фізичних осіб, рентної плати за спеціальне використання води та земельних ресурсів не змінюють правову природу правовідносин у цій справі як публічно-правових, а саме таких, що виникли із заборгованості держави щодо відшкодування платнику податків переплати з податків. Натомість висновок, щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство вже викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22), що спростовує протилежні доводи касаційної скарги.

57. При цьому, висновки, що їх дійшов суд апеляційної інстанції відповідають наведеним вище висновкам Великої Палати і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.

58. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання недійсним запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, затримки видачі трудової книжки та виплати належних сум при звільненні, стягнення заборгованості із заробітної плати з нарахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б про витребування з чужого незаконного володіння квартири та визнання за права власності на це нерухоме майно (квартиру), від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 визнання права власності на врожай, від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10 про зобов`язання виконати пункт договору щодо безоплатної земельних ділянок шляхом підписання акту приймання-передачі, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18 про стягнення збитків, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19 про передачу до комунальної власності територіальної громади об`єктів житлового фонду, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 про стягнення заборгованості, 3 % річних інфляційних втрат, від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15(911/1626/21) про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України про відмову у задоволенні скарги на дії державного реєстратора, від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16 та від 27.04.2022 у справі № 27/104б за скаргою на дії державного виконавця, Верховний Суд відхиляє, оскільки у наведених справах не вирішувалося питання щодо юрисдикції податкового спору, стороною в якому є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство. Відтак, висновки Верховного Суду у зазначених постановах не є релевантними цій справі.

59. Відносно посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 905/1965/19(905/422/22), де Суд зазначив, що надмірно сплачені платежі з податків є активом боржника, який підлягає включенню в ліквідаційну масу і повинні бути спрямовані на погашення вимог кредиторів відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, колегія суддів зазначає таке.

60. У вказаній справі не розглядалося питання щодо юрисдикції податкового спору, стороною в якому є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство. Разом з тим, постанова у справі № 905/1965/19(905/422/22), що розглядалася в межах справи про банкрутство, прийнята 29.03.2023, тобто до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанов від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22).

61. Слід зазначити, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Аналогічні правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

62. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію.

63. Відтак колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 905/1965/19(905/422/22).

64. Скаржник в касаційній скарзі також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції рішення Європейського суду з прав людини від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03), де Суд наголосив, що "правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

65. Колегія суддів у цій справі не вбачає обмежень позивача у використанні доступного засобу правового захисту та зазначає, що практика Верховного Суду щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство до судів адміністративної юрисдикції наразі є стабільною та передбачуваною, натомість доводи скаржника фактично зводяться до незгоди із прийнятою постановою суду апеляційної інстанції.

66. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження, а колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного господарського суду.

67. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

68. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

69. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що постанова у справі прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

70. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова апеляційного господарського суду - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

72. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ліквідатора Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Фалбі" - арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 910/4495/20 (910/14242/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік