Постанова

від 13.03.2024 по справі 591/1304/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 591/1304/21

провадження № 61-3281св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Сумська міська рада;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сумської міської ради на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 15 листопада 2022 року у складі судді Северинової А. С. та постанову Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року Сумська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позовних вимог Сумська міська радазазначила, що ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення площею 334,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0570 га, кадастровий номер 5910136300:02:008:0010, яка сформована відповідачем на підставі рішення Сумської міської ради від 02 листопада 2016 року № 1366-МР «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Про необхідність належного оформлення права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 була повідомлена листом про порушення земельного законодавства, в якому їй запропоновано оформити договір оренди земельної ділянки із Сумською міською радою.

Однак відповідач не звернулася до міської ради для укладання нового договору оренди вказаної земельної ділянки, з часу набуття права власності на нежитлове приміщення право користування земельною ділянкою нею не оформлено, право оренди не зареєстровано, орендна плата за користування земельною ділянкою не сплачується, що призводить до втрати територіальною громадою коштів, які відповідач мав би сплатити за звичайних умов у вигляді орендної плати.

Враховуючи викладене, Сумська міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно набуті кошти в розмірі 191 745,92 грн за бездокументарне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 13 вересня 2021 року позов Сумської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Сумської міської ради безпідставно набуті кошти в розмірі 191 745,92 грн за бездокументарне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 10 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Зарічного районного суду міста Суми від 13 вересня 2021 року. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 15 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, закрито провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що в 2007 році між відповідачкою, яка на той час була зареєстрована як фізична особа - підприємець, та Сумською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився 04 грудня 2012 року. Оскільки зобов`язання ОСОБА_1 виникли з орендних правовідносин, договір оренди земельної ділянки був укладений з нею як з фізичною особою - підприємцем і вона не повернула земельну ділянку орендодавцю, продовжує її використовувати, тому даний спір щодо стягнення безпідставно збережених коштів (недоотриманого доходу орендодавця) за використання такої земельної ділянки належить розглядати в суді господарської юрисдикції, так як правовідносини виникли з господарського договору з фізичною особою - підприємцем. До подібних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 12 липня 2021 року у справі № 925/854/20.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року Сумська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 15 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Також касаційна скарга містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, та мотивована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду міста Суми.

04 травня 2023 року матеріали справи № 591/1304/21 в електронному вигляді надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Сумської міської ради мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що основним та єдиним видом діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було: 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», однак 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність.

Тому між Сумською міською радою та фізичною особою ОСОБА_1 не могли виникнути підприємницькі відносини з оренди земельної ділянки та її не повернення, натомість у ОСОБА_1 виникли перед Сумською міською радою зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто виникли цивільні правовідносини, пов`язані з використанням нею земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовано її нерухоме майно.

За таких обставин суди неправильно визначили характер спірних правовідносин і дійшли помилкового висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до відомостей з електронного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна нежитлове приміщення салон-магазин по продажу меблів площею 334,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2006 року, виданого виконавчим комітетом Сумської міської ради (т.1 а.с.9-10).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 05 серпня 2020 року земельна ділянка площею 0,0570 га, кадастровий номер 5910136300:02:008:0010, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності (т.1 а.с.17).

В період з 14 серпня 2002 року до 20 березня 2012 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, 20 березня 2012 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

17 грудня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (т.1 а.с.163, 221-226).

Листом від 14 травня 2020 року за № 06-01-16/986 Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради повідомив ОСОБА_1 про необхідність належного оформлення користування нею земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , а також запропонував оформити новий договір оренди нової земельної ділянки із Сумською міською радою, оскільки укладений в 2007 році договір оренди земельної ділянки закінчився 04 грудня 2012 року та не був продовжений шляхом підписання додаткової угоди (т.1 а.с.11).

За розрахунком Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 19 листопада 2020 року № 06.01-16/2728 місцевий бюджет не отримав дохід за користування відповідачем земельною ділянкою за адресою: адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 191 745,92 грн (т.1 а.с.14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 15 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга Сумської міської ради не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади.

Згідно з пунктом «в» статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частини перша, друга статті 93 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи- підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такі правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Згідно з частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України).

Отже, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

15 грудня 2017 року набрав чинності ГПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем.

Таким чином, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц (провадження № 14-43цс18) та від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірна земельна ділянка вперше була передана відповідачці в користування на підставі договору оренди, укладеного з нею в 2007 році як із фізичною особою - підприємцем, однак строк дії цього договору оренди закінчився і відповідач не повернула земельну ділянку.

В позовній заяві Сумська міська рада посилалася на те, що після спливу строку дії договору оренди відповідач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, однак не звернулася до міської ради для укладання нового договору оренди вказаної земельної ділянки.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 14 серпня 2002 року до 20 березня 2012 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, а 20 березня 2012 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Однак 17 грудня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено новий запис про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, оскільки спірна земельна ділянка вперше була передана відповідачці в користування на підставі договору оренди, укладеного з нею в 2007 році як із фізичною особою - підприємцем, однак строк дії цього договору оренди закінчився і відповідач не повернула земельну ділянку, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 17 грудня 2020 року, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки останній запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в інший день, а саме 06 січня 2021 року та згідно з вищенаведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності.

Крім того, з обставин, встановлених судами попередніх інстанцій вбачається, що земельна ділянка площею 0,0570 га, кадастровий номер 5910136300:02:008:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , має цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а розміщений на цій земельній ділянці об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення салон-магазин по продажу меблів площею 334,8 кв. м використовується для здійснення господарської діяльності.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16 тощо, є безпідставним, оскільки висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумської міської радизалишити без задоволення.

Ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 15 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович