Ухвала

від 11.01.2024 по справі 756/7514/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

11 січня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у суді першої інстанції - прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_7 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, у кримінальному провадженні № 12018100050002084 щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бухара Республіки Узбекистан, без громадянства, раніше неодноразово судимого, останній раз 15.12.2016 року вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді 2 років обмеження волі, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком 1 рік, без місця реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 187 КК України,

за участю сторін провадження:

прокурорів - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

захисника - ОСОБА_11 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а:

Згідно з вироком Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та засуджено до покарання у виді 2 (двох) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.

Цим же вироком ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України - виправдано, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з не доведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, суд першої інстанції зарахував ОСОБА_8 в строк відбування призначеного покарання строк його попереднього увязнення в період з 18 березня 2018 року по 13 серпня 2020 року з розрахунку день за день та визнав призначене останньому покарання за цим вироком відбутим.

Крім цього, суд частково задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 та стягнув з ОСОБА_8 на її користь 20 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, а також вирішив питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.

Як встановлено вироком суду, органом досудового розслідування ОСОБА_8 , обвинувачується у тому, що він 18.03.2018, приблизно о 15 год. 20 хв., перебував у супермаркеті «Велика Кишеня», що за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31, де придбав каву та направився до виходу на вулицю. У цей же час за вищевказаною адресою неподалік від вказаного супермаркету проходила ОСОБА_12 , та розмовляла по мобільному телефону марки «Нокіа 1661-2». В цей момент у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 з корисливих мотивів.

У той же день та час, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, ОСОБА_8 попрямував за ОСОБА_14 , яка здійснювала рух в напрямку буд. 18 по вул. Озерна, що у м. Києві. Перебуваючи біля будинку за вищевказаною адресою, ОСОБА_8 , тримаючи в руці металевий слюсарний молоток, який мав при собі, та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті ОСОБА_15 та бажаючи їх настання, підбіг до ОСОБА_15 та умисно наніс ним близькою 10 ударів в область голови, задівши життєво важливі органи потерпілої. Після чого вирвав з руки ОСОБА_15 мобільний телефон марки «Нокіа 1661-2» вартістю 250 гривень та намагався заволодіти сумкою останньої вартістю 1000 гривень. На вказані дії звернули увагу інші особи, які почали гучно висловлюватися щодо припинення протиправних дій останнього. ОСОБА_8 , помітивши, що його дії викриті, з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, викинув мобільний телефон марки «Нокіа 1661-2» у сніг та почав бігти у напрямку будинку № 49 по проспекту Оболонському у м. Києві.

Своїми протиправними діями ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_13 закриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в тім`яній ділянці частці зліва медіально, множинні забійні рани голови, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; відкриту травму правої кисті у вигляді перелому діафізу проксимальної фаланги 2-го пальця зі зміщенням уламків, забійної рани проксимальної фаланги з наявністю кістки у дні, що відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_8 , обвинувачується у тому, що він 18.03.2018, близько 15 години 25 хвилин, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Озерна, 18, та в цей час у нього виник злочинний умисел, направлений на вчинення нападу з метою заволодіння майном, яке належить ОСОБА_12 , поєднаного з насильством, небезпечним для життя або здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, знаходячись в той же час та в тому ж місці, ОСОБА_8 наніс близько 10 ударів металевим слюсарним молотком, який тримав у руці, в область голови ОСОБА_12 , від яких остання впала на ґрунтову ділянку вкриту снігом, тримаючи мобільний телефон марки «Нокіа 1661-2» в руці та притиснувши при собі сумку.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на вчинення нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_12 , поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я останньої, ОСОБА_8 відкрито шляхом ривку заволодів мобільним телефоном марки «Нокіа 1661-2» та намагався вирвати жіночу сумку.

Своїми протиправними діями ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_12 закриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в тім`яній ділянці частці зліва медіально, множинні забійні рани голови, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; відкриту травму правої кисті у вигляді перелому діафізу проксимальної фаланги 2-го пальця зі зміщенням уламків, забійної рани проксимальної фаланги з наявністю кістки у дні, що відносяться тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_12 матеріальну шкоду на загальну суму 1250 грн.

При цьому, згідно з вироком Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, дії ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, перекваліфіковані на ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, а за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України ОСОБА_8 виправдано, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з не доведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 187 КК України та призначити покарання за ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді 10 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 187 КК України - у виді 7 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України остаточно призначити покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, та в результаті неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Як зазначає апелянт, суд першої інстанції безпідставно піддав сумніву ряд доказів, досліджених в судовому засідання, які підтверджують наявність умислу ОСОБА_8 саме на вбивство ОСОБА_12 , з корисливих мотивів.

Крім того, прокурор вказує на те, що судом першої інстанції незаконно та необґрунтовано змінено правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 з ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України, при чому судом не взято до уваги конкретні обставини вчинення злочину, викладенні в обвинуваченні, підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а також протоколами огляду місця події від 18.03.2018 та фототаблицями до них, протоколами пред`явлення для впізнання за фотознімками, проведеними за участю свідків та потерпілої, висновками експертів № 169 ц, № 173 ц, № 921/е, протоколами проведення слідчих експериментів та іншими матеріалами кримінального провадження.

Також обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу прокурор вказала на те, що показання потерпілої ОСОБА_12 прямо підтверджують існування обставин, які підтверджують умисел на вбивство з корисливих мотивів, повністю узгоджуються з показаннями інших свідків, висновками проведених експертиз та з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції.

Так, прокурор звертає увагу на те, що допитаний у суді свідок ОСОБА_16 , вказав, що удари обвинувачений ОСОБА_8 наносив потерпілій в область голови та тягнув потерпілу за її сумку, однак, судом першої інстанції не було враховано й те, що ОСОБА_16 чітко вказує, що на потерпілу було вчинено напад, ушкодження ОСОБА_8 наносилися в область життєво-важливих органів молотком. Свідок ОСОБА_17 надав суду покази, згідно яких ОСОБА_8 мав при собі молоток та під час затримання викинув знаряддя на кришу магазину. На місці події, бачив сліди крові, особисті речі потерпілої та мобільний телефон. У ОСОБА_12 була розбита голова, волосся було в крові, на обличчі синці та подряпини. Свідок ОСОБА_17 вказав, що боявся підходити до ОСОБА_8 , оскільки він поводив себе агресивно та погрожував молотком. Свідок ОСОБА_20 повідомив, зокрема, що бачив, як ОСОБА_8 наносить удари жінці молотком, при цьому тягнучи її за сумку. Сторона обвинувачення звертає увагу, що істотних розбіжностей в показаннях свідків та потерпілої не було.

Однак, суд першої інстанції в свою чергу, піддав сумніву всі вищевикладені докази та поклав в основу вироку саме версію подій викладених обвинуваченим ОСОБА_8 , а ті суперечності, які містяться в доказах, наданих стороною обвинувачення, тлумачить на користь останнього, який категорично заперечив наявність у нього умислу на вбивство потерпілої з метою заволодіння майном останньої.

При цьому, сторона обвинувачення вказує, що судом першої інстанції не враховано знаряддя злочину - сталевий молоток, нанесення ним значної кількості - близько 10 ударів в область голови, де розташовані життєво-важливі органи, інтенсивність таких ударів, а також те, що середньої тяжкості тілесні ушкодження, які виразились в відкритій травмі правої кисті були отримані потерпілою внаслідок дій, спрямованих на захист голови.

Крім того, прокурор зазначає, що висновок суду про те, що висунуте ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 1 ст. 187 КК України, не знайшло свого підтвердження, спростовується доказами, які надані стороною обвинувачення та досліджені в ході судового розгляду. Натомість, судом першої інстанції взагалі не беруться до уваги показання потерпілої ОСОБА_12 , яка розповіла саме про обставини, які свідчать про корисливі мотиви ОСОБА_8 при вчиненні даного злочину.

Також прокурор вказує, що в ході судового розгляду, ОСОБА_8 вину в інкримінованих йому злочинах не визнав, не розкаявся за вчинене ним діяння, а навпаки намагався уникнути відповідальності надаючи свою версію вчиненого, в тому числі, вводячи в оману суд. Викладене свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_8 , його схильність до вчинення нових злочинів, стійку антисоціальну спрямованість та вперте небажання стати на шлях виправлення.

Крім того, на думку прокурора, при призначенні ОСОБА_8 покарання не враховано характер безпосереднього об`єкта посягання, якими є власність, а також здоров`я потерпілої, та подвійна мотивація злочину - корислива і насильницька. Зважаючи на особу обвинуваченого, а саме його стан здоров`я, вік, матеріальний стан та прагнення одержати матеріальну вигоду шляхом нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, що свідчить про зухвалість і стійкість злочинних намірів ОСОБА_8 , а отже, і про його більшу суспільну небезпеку.

Таким чином, прокурор оспорюючи фактичні обставини справи, які суд визнав недоведеним та зміну правової кваліфікації дій обвинуваченого, вважає, що вирок суду підлягає безумовному скасуванню, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх підстав для ухвалення виправдувального вироку в частині висунутого ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, а саме у розбої, тобто нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, у зв`язку з не доведеністю в діянні обвинуваченого складу зазначеного кримінального правопорушення, а також щодо наявності підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 з ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, а саме з незакінченого замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів на умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, з огляду на таке.

По-перше, дійсно, згідно роз`яснень, які наведені у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», під нападом за ст. 187 КК України, слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Розбій, як це передбачено цими ж роз'ясненнями, вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Водночас, надаючи правову оцінку наданим стороною обвинувачення та дослідженим під час судового розгляду доказам в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 187 КК України, в тому числі показанням потерпілої ОСОБА_12 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що матеріали кримінального провадження не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_8 мав намір та здійснив напад з метою заволодіння будь-яким майном потерпілої, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу.

Більш того, як обґрунтовано зазначено у вироку суду, в судовому засіданні потерпіла дала показання про те, що в процесі боротьби з ОСОБА_8 , її телефон по якому вона розмовляла, впав на сніг у тому місці, де на неї було здійснено напад, що не виключає можливості втрати мобільного телефону «Нокіа» під час сутички з обвинуваченим, а тому її показання в цій частині не можуть служити беззаперечним підтвердженням того, що в даному випадку мав місце напад саме з метою заволодіння мобільним телефоном або іншим майном потерпілої.

Аналогічні показання потерпіла надавала і під час слідчого експерименту, що підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту від 25.05.2018 року за її участю (т. 3, а.с.159-163), та даними, які зафіксовані на цифровому носії інформації DVD-R диску, а саме на відеозапису слідчого експерименту, який було досліджено в судовому засіданні (т. 3, а.с.164).

Вказані обставини були підтверджені також іншими доказами по справі, а саме протоколом огляду місця події від 18.03.2018 р., відповідно до якого мобільний телефон «Нокіа» було виявлено та вилучено безпосередньо на місці події (т. 3, а.с.73-80) та показаннями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_17 .

При цьому, з урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції цілком правомірно критично поставився та не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_20 , який в судовому засіданні повідомив про те, що бачив, як обвинувачений повалив потерпілу на землю та молотком наніс два удари по голові та два удари по руці останньої, а потім взяв із сумки потерпілої якийсь предмет, який за своїми розмірами поміщається до руки, та почав тікати з місця події, оскільки такі показання свідка не узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами та з позицією самої потерпілої, яка вказувала на те, що сумку під час сутички не випускала з рук, а мобільний телефон при цьому тримала в руці.

З огляду на такі обставини, які були встановлені під час судового розгляду, суд першої інстанції, керуючись наведеними у вироку нормами КПК України, роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, зокрема, які наведені у постанові від 01.11.1996 року № 6 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», а також висновками Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості, як одного із основних засадничих принципів кримінального судочинства, дійшов обґрунтованого висновку, що висунуте ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 1 ст. 187 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад цього кримінального правопорушення.

По-друге, аналізуючи надані стороною обвинувачення докази на підтвердження вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме у незакінченому замаху на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку і про те, що така правова кваліфікація дій обвинуваченого є неправильною, оскільки досліджені під час судового розгляду докази не дозволяють стверджувати про те, що обвинувачений ОСОБА_8 мав не просто умисел, а прямий умисел на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_12 , з корисливих мотивів, враховуючи ту обставину, що відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», замах на злочин, передбачений ст. 115 КК України, може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Детально описавши у вироку докази сторони обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, в тому числі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, які були досліджені під час судового розгляду, зокрема показання потерпілої ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а також письмові докази, зокрема: протоколи огляду місця події від 18.03.2018 року; протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 18.03.2018 року; протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18.03.2018 року; протоколи пред`явлення особи для впізнання за участю свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 та потерпілої ОСОБА_12 ; висновки експертів, у тому числі судово-медичного експерта № 921/е від 04.06.2018 року щодо характеру та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілій ОСОБА_12 в результаті дій обвинуваченого ОСОБА_8 , які мали місце 18.03.2018 року; протоколи проведення слідчого експерименту від 25.05.2018 року за участю потерпілої ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_16 та інші докази, суд першої інстанції встановив, що наносячи удари молотком потерпілій, обвинувачений усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде заподіяно шкоду здоров`ю потерпілої.

Водночас, як обґрунтовано зазначено у вироку суду, цілеспрямовано наносячи удари, обвинувачений не конкретизовував у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю потерпілої буде фактично заподіяно внаслідок його дій.

Тобто, за встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_8 діяв із невизначеним «неконкретизованим» умислом, згідно з яким останній якщо і не бажав, то в будь-якому випадку свідомо припускав спричинення шкоди здоров`ю потерпілої, принаймні у вигляді тілесних ушкоджень, а тому, в даному конкретному випадку, обвинувачений має відповідати за ту шкоду, яку фактично було заподіяно, тобто за умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Вказаний висновок, а також формулювання обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК України, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та кримінального правопорушення, форми вини і його мотивів, а саме, що 18.03.2018 року близько 15:20 - 15:30 год. ОСОБА_8 , будучи раніше не знайомим з потерпілою ОСОБА_12 , зіткнувся з останньою на вході - виході супермаркету «Велика Кишеня», що за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31, внаслідок чого на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, викликаних образами потерпілої на адресу обвинуваченого у останнього виник умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 . Зокрема, в той час коли ОСОБА_12 , рухаючись по вул. Героїв Дніпра та розмовляючи по мобільному телефону, висловила образи в бік ОСОБА_8 , обвинувачений завдав потерпілій хаотичні удари в область плеча, внаслідок чого остання втратила рівновагу та впала на землю. В подальшому, під час сутички, обвинувачений продовжив завдавати тілесні ушкодження потерпілій, в результаті чого остання отримала відкриту травму правої кисті, яка за ступенем тяжкості відноситься до тілесного ушкодження СЕРЕДНЬОГО ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я на строк понад 21 добу та закриту черепно-мозкову травму, яка за ступенем тяжкості, відноситься до ЛЕГКОГО тілесного ушкодження, підтверджуються не лише показаннями самого обвинуваченого, а й іншими наведеними у вироку доказами, зокрема: висновком експерта № 921/е від 04.06.2018 року, показанням самої потерпілої ОСОБА_12 , показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_20 , які в судовому засіданні підтвердили факт сутички, але безпосередніми очевидцями події вони не були та під час проведення слідчих експериментів та дачі показань в судді давали суперечливі показання, плутаючись у кількості нібито завданих ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілій, а також не вказуючи чітко область завдання таких ударів.

Зокрема, надаючи оцінку показанням зазначених вище свідків, суд першої інстанції у своєму вироку зазначив, що під час перегляду відеозапису та співставлення його з протоколом проведення слідчого експерименту від 25.05.2018 року, за участю свідка ОСОБА_16 , було встановлено, що відеозапис знаходиться на DVD-RW диску, на двох окремих відео файлах. На одному з відео файлів, знятому на відеокамеру «Sony», свідок ОСОБА_16 вказав, що почувши крики про допомогу, побачив як чоловік наносить спрямовані удари молотком. Потерпілої він не бачив, оскільки вона була не у його полі зору, так як знаходилась за кутом приміщення бойлерної, а побачив її лише тоді коли підбіг ближче. Вказав що було декілька ударів в область голови, проте, механізм нанесення цих ударів показати не зміг, оскільки обвинувачений побачивши його почав тікати. На цьому відео перервалось. На другому відео файлі, знятому на відеокамеру «Iphone 6», свідок ОСОБА_16 на запитання «вкажіть як обвинувачений тягнув потерпілу», продемонстрував на манекені як обвинувачений тягнув потерпілу та наніс її один удар в область лицевої частини голови та почав тікати.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , не були безпосередніми очевидцями самого нападу та побиття потерпілої, а приймали участь лише в затриманні обвинуваченою, який, у свою чергу, підтверджує та не спростовує показання свідків щодо його втечі з місця події та факту викидання на дах магазину молотка, який в подальшому було виявлено та вилучено в присутності допитаного в якості свідка ОСОБА_19 .

Також суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на відсутність підстав піддавати сумніву зазначену версію перебігу подій, які мали місце під час вчинення кримінального правопорушення, оскільки матеріали обвинувачення, дослідженні в судовому засіданні містять суперечливі дані, на які вказувала потерпіла ОСОБА_12 з моменту нападу на неї та до дачі останньою показань у судовому засіданні.

Зокрема, вказані суперечності стосувалися як отриманих нею тілесних ушкоджень, так і завданих їй матеріальних збитків, оскільки потерпіла постійно змінювала свою позицію, вказуючи на нібито заволодіння ОСОБА_8 золотим годинником «London» та мобільним телефоном «Нокіа», що підтверджується протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (т. 3, а.с. 88), а в подальшому давала показання про те, що не виключає можливості втрати мобільного телефону в процесі сутички.

При цьому, слушним є посилання у вироку суду на ту обставину, що сама подія мала місце 18.03.2018 р., о 15:20 - 15:30 год., після чого потерпіла самостійно покинула місце події та направилась до місця свого проживання, а потім о 16:55 год. того ж дня повернулась, викликавши карету швидкої медичної допомоги, що підтверджується рапортом-повідомленням зі служби 102 (т. 3, а.с. 72).

У свою чергу, оцінюючи версію перебігу подій, про яку показав у своїх показаннях обвинувачений ОСОБА_8 , суд першої інстанції цілком правомірно визнав її правдивою та послідовною, а ті суперечності в доказах, наданих стороною обвинувачення, які були встановлені під час судового розгляду даного кримінального провадження, обґрунтовано витлумачив на користь обвинуваченого, який категорично заперечував наявність у нього умислу на вбивство потерпілої з метою заволодіння майном останньої, виходячи з приписів ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім цього аналізуючи, ту обставину, що під час події злочину ОСОБА_8 тримав у руках молоток та використовував його як знаряддя вчинення протиправного діяння, суд першої інстанції, при наданні правової оцінки діям останнього, обґрунтовано виходив не лише з встановлених об`єктивних даних щодо поведінки самої потерпілої, яка виявилась у зневажливому ставленні та висловленні образ на адресу обвинуваченого, а й об`єктивних даних щодо наслідків, які настали, зокрема у виді черепно-мозкової травми, яка, відповідно до висновку експертизи, визнана легким тілесним ушкодженням.

При цьому, як прямо зазначено у висновку експерта, виявлені у потерпілої ОСОБА_12 ушкодження не супроводжувалися небезпечними для життя явищами, а встановлений їй діагноз «Забій м`яких тканин лівого плеса та правого колінного суглоба» визнаний необґрунтованим та таким, що не підлягає судово-медичній оцінці ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, через відсутність достатніх об`єктивних судово-медичних даних.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів застосування ОСОБА_8 вказаного знаряддя, саме з метою протиправного заподіяння смерті потерпілій.

Колегія суддів погоджується з цим висновком, а також з висновком суду першої інстанції про те, що правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, як незакінчений (у вироку суд помилково вказав закінчений) замах на умисне вбивство (протиправне заподіяння смерті іншій людині) з корисливих мотивів, який не було закінчено з причин, які не залежали від його волі (так зазначено в обвинувальному акті та у вироку суду), хоча, відповідно до вимог закону (ч. 3 ст. 15 КК), замах вважається незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, є невірною, оскільки оцінка досліджених в судовому засіданні доказів, як окремо кожного доказу з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, так і сукупності зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не дозволяла суду першої інстанції зробити висновок про наявність в діях обвинуваченого прямого умислу на вчинення замаху на умисне вбивство.

Не встановив підстав для такого висновку і суд апеляційної інстанції, оскільки, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, в тому числі шляхом повторного дослідження, за клопотанням сторони обвинувачення, обставин, встановлених під час кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК України, колегію суддів не було здобуто будь-яких даних, які б, поза розумним сумнівом, вказували на наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_8 не тільки складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, а й складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 цього Кодексу.

У зв`язку з цим, колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на таке.

Дійсно, всі ці обставини, відповідно до вимог ч. 1 ст. 409 КПК України, є підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, незважаючи на це, в апеляційній скарзі прокурора не наведено ґрунтовних даних, які б дозволили зробити висновок про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на вимоги, передбачені ч. 1 ст. 411 КПК України, а саме через те, що:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції не лише навів докази, досліджені під час судового розгляду, на підтвердження своїх висновків, а мотивував свої висновки про те, чому він не взяв до уваги докази, які, на думку прокурора, могли істотно вплинути на його висновки, в тому числі при наданні правової оцінки показанням потерпілої та допитаних в судовому засіданні свідків.

Більш того, твердження прокурора про те що показання, надані потерпілою, прямо підтверджують існування обставин, які підтверджують умисел на вбивство з корисливих мотивів, повністю узгоджуються з показаннями інших свідків, висновками проведених експертиз та з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, є не тільки безпідставними, а й такими що прямо суперечать тим доказам, на які посилається прокурор.

Зокрема, характер, локалізація та ступінь тяжкості виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, а також її дії під час та після здійснення нападу, не дозволяють беззаперечно стверджувати про те, що кожен або хоча б один із нанесених потерпілій ударів молотком був цілеспрямовано направлений в життєво важливі органи, зокрема в область голови потерпілої, та наносився з такою силою, щоб спричинити її смерть, навіть за умови, що остання закривала голову своїми руками, хоча за показаннями самої потерпілої та свідків однією рукою вона тримала сумку, яку хотів вирвати обвинувачений.

Крім того, жоден з допитаних свідків, як в суді першої, так і повторно в суді апеляційної інстанції, не був безпосереднім очевидцем того, як відбувався початок самого нападу на потерпілу, а стали очевидцями певних подій лише після того, як почули крик потерпілої та здійснювали переслідування обвинуваченого.

При цьому, ні потерпіла, ні свідки, не змогли назвати точну кількість та локалізацію нанесених ударів в область голови потерпілої, які б дозволили стверджувати про існування обставин, які, як вважає прокурор, підтверджують не просто умисел, а прямий умисел на вбивство з корисливих мотивів та з яких саме причин, на думку обвинувачення, що не залежали від волі ОСОБА_8 , останній, який за пред`явленим йому обвинуваченням умисно наніс молотком близько 10 ударів в область голови, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, через недотримання вимог, які передбачені ч. 1 ст. 374 КПК України, а саме не зазначення найменування (номеру) кримінального провадження та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, то вони також не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового вироку, оскільки не містять посилання на обставини, передбачені ч. 2 ст. 412 КПК України, які у будь-якому разі тягнуть за собою скасування судового рішення, а посилання прокурора на відсутність формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним взагалі є безпідставним та не відповідає змісту мотивувальної частини вироку щодо ОСОБА_8 , в якому зазначені відомості, передбачені ч. 3 ст. 374 цього Кодексу.

Безпідставними слід також визнати доводи апеляційної скарги прокурора щодо неповноти судового розгляду та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки наведені прокурором обставини не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості вироку Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, ухваленого щодо ОСОБА_8 .

Таким чином, перевіркою доводів апеляційної скарги прокурора, судом апеляційної інстанції не встановлено законних підстав для скасування вироку суду відносно ОСОБА_8 та ухвалення щодо нього нового вироку, відповідно до приписів, передбачених ч. 1 ст. 420 КПК України.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, у відповідності до ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставин, що, відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Крім цього, приймаючи до уваги положення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» про те, що суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості, та індивідуалізації покарання, суд першої інстанції, при обранні ОСОБА_8 виду та міри покарання, врахував дані, що характеризують особу обвинуваченого, його відношення до вчиненого, що обвинувачений раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітнього сина 2014 року народження (зі слів), характер та спосіб вчинених діянь.

Враховуючи вищенаведене, а також фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки, на думку суду, менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Приймаючи до уваги наведені у вироку мотиви призначеного обвинуваченому покарання, а також загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК України, в тому числі згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі строком на два роки і чотири місяці, яке він, на час ухвалення оскаржуваного вироку, фактично відбув, слід визнати таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому не може погодитися з доводами апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про наявність законних підстав для скасування оскаржуваного вироку та ухвалення нового вироку, зокрема через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Зважаючи на вказані вище вимоги закону, а також мотиви, на підставі яких суд апеляційної інстанції не погодився з доводами апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема в частині виправдання ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України та в частині перекваліфікації дій останнього з ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 цього Кодексу, колегія суддів не вбачає будь-яких переконливих даних для висновку про те, що призначене ОСОБА_8 покарання за злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 (двох) років і 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі, у вчиненні якого його вина визнана доведеною, за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість.

За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції вважає за необхідне прийняти рішення, яким вказаний вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора, - без задоволення, оскільки визнає цей вирок законним, обґрунтованим та вмотивованим.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у суді першої інстанції - прокурора Київської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_8 , - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

---

---

---

( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )

Номер справи : 756/7514/18

Номер провадження : 11-кп/824/978/2024

Категорія: ч. 3 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 187 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_21

Доповідач - суддя ОСОБА_1