Постанова

від 10.10.2024 по справі 756/7514/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 756/7514/18

провадження № 51-1919км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100050002084, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бухара, Республіка Узбекистан, фактично проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше судимого: востаннє вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2016 року за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком у 1 рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України і призначено покарання у виді позбавлення воліна строк2 роки 4 місяці.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 в строк відбування призначеного покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 18 березня 2018 року по 13 серпня 2020 року з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

У зв`язку із фактичним відбуттям ОСОБА_7 покарання за цим вироком, його звільнено з під варти в залі суду, а запобіжний захід до набрання вироком законної сили змінено на особисте зобов`язання.

Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_8 і стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої 20 000 гривень у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 березня 2018 року, близько 15:20-15:30, перебуваючи по АДРЕСА_2 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків через образи ОСОБА_8 на його адресу, завдав їй удари в область плеча, внаслідок чого та втратила рівновагу і впала на землю. ОСОБА_7 продовжив завдавати ОСОБА_8 тілесні ушкодження, в наслідок чого у потерпілої утворилися: закрита черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в тім`яній ділянці частці зліва медіально, множинні забійні рани голови, що відносяться до легких тілесних ушкоджень і призвели до короткочасного розладу здоров`я, а також відкрита травма правої кисті у вигляді перелому діафізу проксимальної фаланги 2-го пальця зі зміщенням уламків, забійної рани проксимальної фаланги з наявністю кістки у дні, що відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, вироком місцевого суду ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, а саме: у зв`язку з не доведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він за наведених вище обставин, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, здійснив на ОСОБА_8 напад, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, в ході якого наніс потерпілій близько 10 ударів металевим слюсарним молотком по голові, від яких вона отримала вище описані легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, після чого вирвав з рук потерпілої мобільний телефон марки «Nokia 1661-2» та намагався заволодіти її сумкою, чим завдав матеріальної шкоди на загальну суму 1250 гривень.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 січня 2024 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд не надав відповіді на усі доводи апеляційної скарги та формально погодився із висновками місцевого суду.

Зокрема, під час перегляду вироку, прокурор стверджував, що висновки про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 із ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України є необґрунтованими, оскільки без належної уваги залишилося те, що засуджений діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілій з корисливих мотивів, використав під час нападу металевий молоток і завдавав удари у життєво важливий орган - голову.

Також прокурор не погодився із виправданням ОСОБА_7 у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать про те, що засуджений мав намір і намагався заволодіти майном потерпілої.

Крім зазначеного, на переконання сторони обвинувачення, апеляційний суд не взяв до уваги доводи про м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання з огляду на обставини скоєних злочинів.

На касаційну скаргу прокурора сторона захисту подала письмові заперечення, у яких указує на безпідставність викладених у ній доводів та законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу сторони обвинувачення на викладених у ній підставах.

Засуджений ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_6 вважали подану касаційну скаргу необґрунтованою, просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Вимогами ст. 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Тобто у своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь.

Також ухвала суду апеляційної інстанції повинна містити встановлені обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

В ході касаційного розгляду цього кримінального провадження встановлено, що вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у скоєнні закінченого замаху на умисне вбивство (протиправне заподіяння смерті іншій людині) з корисливих мотивів, яке не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, та нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, перевірив зібрані під час досудового розслідування фактичні дані, навів їх аналіз, надав оцінку і прийшов до переконання, що кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України є невірною, оскільки не доведено, що обвинувачений діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілої з корисливих мотивів. За встановлених в ході судового розгляду обставин, протиправне діяння обвинуваченого отримало кримінально-правову кваліфікацію за ч. 1 ст. 122 КК України.

У той же час, місцевий суд прийшов до висновку, що матеріали кримінального провадження не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_7 напав на ОСОБА_8 із наміром заволодіти її майном, тобто що у його діях був склад злочину (суб`єктивна сторона), передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Так, колегія суддів місцевого суду визнала переконливою версію обвинуваченого, що він побив потерпілу виключно через конфлікт, який виник між ними у супермаркеті та в подальшому на вулиці, і не намагався вирвати у ОСОБА_8 телефон і сумку.

Прокурор, не погодившись із такими висновками, подав апеляційну скаргу, в якій окрім доводів про безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_7 із ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України, стверджував про необґрунтованість рішення стосовно виправдання обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Мотивуючи свою позицію щодо незаконності оскарженого судового рішення у цій частині, сторона обвинувачення вказувала про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, оскільки вони були зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Зокрема прокурор наголошував на тому, що без належної уваги залишилися показання ОСОБА_8 про обставини, які підтверджують наявність у ОСОБА_7 умислу на заволодіння її майном і корисливого мотиву при вчиненні нападу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора та провівши часткове судове слідство, колегія суддів апеляційного суду погодилася із місцевим судом у тому, що стороною обвинувачення не було здобуто будь-яких даних, які б поза розумним сумнівом вказували на наявність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

На переконання Верховного Суду цей висновок є передчасним та зроблений без належних на те підстав.

Статтею 187 КК України передбачено кримінальну відповідальність за розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

З об`єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187 КК України).

Суб`єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад - заволодіння чужим майном.

При цьому розбій має усічений склад злочину і вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

Приймаючи рішення про залишення без змін вироку місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 187 КК України, апеляційний суд взяв до уваги тільки версію подій викладену обвинуваченим і не навів мотивів з яких відкинув встановлені в ході допиту потерпілої і свідків обставини, які, на переконання прокурора, спростовували висновки місцевого суду про відсутність у ОСОБА_7 умислу на розбійний напад.

Так, під час допиту потерпіла ОСОБА_8 наголошувала, що обвинуваченого раніше не бачила, з ним не знайома і ніякого конфлікту в той день у них не було. ОСОБА_7 певний час слідував за нею і в подальшому скоїв напад, в ході якого вона втратила мобільний телефон, а сумку, яку обвинувачений намагався вирвати силою, вдалося втримати у руках.

Ці показання потерпілої підтвердили свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які повідомили суд, що ОСОБА_7 не тільки наносив потерпілій удари молотком, а й тягнув за сумку що знаходилася у руках ОСОБА_8 , намагаючись нею заволодіти.

Колегія суддів касаційного кримінального суду погоджується із доводами касаційної скарги прокурора про те, що зазначені фактичні дані не отримали належної оцінки в ході апеляційного перегляду вироку суду щодо ОСОБА_7 , в той час як питання про наявність або відсутність умислу необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.

Враховуючи наведене, ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суд має належним чином перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, повторно дослідити докази, надати їм оцінку відповідно до ст. 94 КПК України, і ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Крім цього, слід звернути увагу на те, що відповідно до положень ст. 374 КК України, у випадку ухвалення вироку, суд повинен чітко викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, у тому числі із вказівкою на знаряддя кримінального правопорушення, яке у цьому кримінальному провадженні було встановлено, однак не знайшло свого відображення у судових рішеннях.

Оскільки під час нового судового розгляду апеляційний суд має повторно дослідити усі обставини кримінального провадження, то колегія суддів Верховного Суду не перевіряє інших доводів, наведених у касаційній скарзі сторони обвинувачення.

Виходячи з наведеного - касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_11 ОСОБА_2 ОСОБА_3