Постанова

від 13.02.2024 по справі 355/1021/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 355/1021/20

провадження № 22-ц/824/1878/2024

13 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т.І.

при секретарі Усковій Я. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Л.Ю.К.С.» про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запису про інше речове право, зобов`язання повернути земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року в складі судді Червонописького В.С.,

встановив:

26.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень від 18.04.2023 просила:

визнати недійсним договір оренди землі б/н від 17.08.2018 про передачу в оренду земельної ділянки, кадастровий номер 322028300:09:068:1424, площею 3,7701 га, де орендодавцем зазначено ОСОБА_1 , а орендарем - Фермерське господарство «Л.Ю.К.С.»;

скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Перевага» (Київська обл.) Кащеєва В. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44750109 від 20.10.2018 та запис про інше речове право: 29577179, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав 15.12.2018 року;

зобов`язати Фермерське господарство «Л.Ю.К.С.» повернути ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Судові витрати по сплаті судового збору та витрати на проведення судової експертизи просила покласти на відповідача.

Посилалась на ті підстави, що згідно Державного акту про право власності на земельну ділянку від 17.12.2008 року ЯЖ №209020 вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220283000:09:068:1424, площею 3,7701 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лехнівської сільської ради Баришівського району Київської області.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що в реєстрі зареєстровано право оренди відповідача ФГ «Л.Ю.К.С.» належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 3220283000:09:068:1424, площею 3,7701 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лехнівської сільської ради Баришівського району Київської області. Вказане право зареєстроване згідно рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Перевага» (Київська обл.) Кащеєва Вячеслава Івановича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер : 44750109 від 20.12.2018. Номер запису про інше речове право :29577179 дата реєстрації 15.12.2018 р. Як підставу внесення запису вказано договір оренди землі б/н від 17.06.2018 року. Строк дії договору 10 років.

Зазначала, що вона не підписувала та не укладала з Фермерським господарством «Л.Ю.К.С.» договір оренди землі б/н від 17.06.2018 про передачу в оренду вказаної земельної ділянки, її волевиявлення щодо укладення договору оренди землі не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Висновком експертів за результатами проведення судової технічної експертизи документів від 03.04.2023 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі, датованому 17.06.2018, виконано у період часу раніше лютого 2017 року, тобто не у вказану в документів дату, а раніше.

Вказане свідчить, що позивач не підписувала спірний договір оренди землі б/н від 17.06.2018, відповідачем протиправно використано сторінку з її підписом з іншого договору. Таким чином, договір у письмовій формі не підписаний позивачем.

Позивач не заперечує одержання коштів за користування належною їй земельною ділянкою від відповідача, проте жодних дій на передачу в оренду землі не вчиняла.

Крім цього, договір оренди не містить такої істотний умови, як розмір орендної плати.

У пункті 10 договору оренди землі б/н від 17.06.2018 вказано, що орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у грошовій формі. Розмір орендної плати на момент укладення цього договору становить не менше 3% від вартості землі.

Вказане визначення розмір у орендної плати не є чітким та не відповідає вимогам ст. 15, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», що є самостійною підставою для визнання цього договору недійсним.

Оскільки жодні речові права на земельну ділянку у відповідача не виникли, отже реєстрація права оренди грубо порушує права позивача.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

16.06.2023 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зазначила, що вона не підписувала спірний договір оренди землі б/н від 17.06.2018, на останній його сторінці справді стоїть її підпис, проте вказаний підпис вона зробила не у зв`язку з укладенням спірного договору. Відповідач не довів належними доказами факт укладення спірного договору у зазначену в ньому дату - 17 червня 2018 року.

Тобто, відсутнє її волевиявлення як орендодавця на укладення оспорюваного правочину на умовах, що в ньому викладені.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку судової технічної експертизи.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України.

Правомірність даного висновку підтверджується постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року по справі №704/42/18.

Суд першої інстанції також не надав належну оцінку відсутності у спірному договорі оренди землі істотної умови, що визначення частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (строк дії договору оренди).

Суд першої інстанції не надав належну оцінку відсутності у спірному договорі оренди землі істотної умови, що визначена частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (орендна плата із визначенням її розміру), не врахував правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року, справа №282/422/20.

Посилається на помилковість визначення судом першої інстанції ефективного способу захисту прав позивача.

Судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позову про визнання договору оренди землі, який не відповідав вимогам ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, і такий спосіб захисту прав позивача був ефективним.

Зазначила, що окрім вимоги про визнання договору оренди недійсним позивач заявила вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди та вимогу про повернення земельної ділянки позивачу, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

09.08.2023 представник Фермерського господарства «Л.Ю.К.С.» - Петренко Ю.Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що позивач особисто підписала оспорюваний договір оренди, волевиявлення її було вільним, істотні умови договору були дотримані, державна реєстрація договору була проведена, доводи, викладені в апеляційній скарзі є надуманими та не відповідають дійсності. Орендна плата за користування спірною земельною ділянкою виплачується вчасно (що підтверджується платіжними відомостями), земельна ділянка орендарем використовується виключно за цільовим призначенням, в суборенду ділянка не передавалась, а отже відсутні підстави для визнання договору недійсним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Костюченко П. О. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

В судове засідання інші учасники справи не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 3 ,7701 га, кадастровий номер 3220283000:09:068:1424, площею 3,7701 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лехнівської сільської ради Баришівського району Київської області.

Відповідно до договору оренди землі від 17 червня 2018 року, зареєстрованого 15 грудня 2018 року державним реєстратором Кащеєвим В. І., Комунальне підприємство «Перемога», ОСОБА_1 передала Фермерському господарству «Л. Ю.К.С.» в строкове платне володіння і користування належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 3, 7701 га, у тому числі 3, 7701 га ріллі, з яких 3, 7701 га використовуватимуться для товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору - 10 років.

Для встановлення обставин, на які посилається позивачка в обґрунтування своїх доводів, а саме відсутності волевиявлення на підписання договору оренди землі від 17 червня 2018 року, у справі ухвалою суду від 11 жовтня 2021 року була призначена судово-технічна експертиза.

Згідно з висновками експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у цивільній справі №355/1021/20, складеного 03.04.2023 експертами КНДІСЕ: 1) підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі, датованому 17.06.2018, виконаний кульковою ручкою, спорядженою пастою синьо-фіолетового кольору; 2) в договорі оренди землі, датованому 17.06.2018, відсутні ознаки штучного зістарювання документів; 3) підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі, датованому 17.06.2018, виконано у період часу раніше лютого 2017 року, тобто не у вказану в документі дату, а раніше. Більш точно встановити період виконання дослідженого підпису не представляється можливим у межах наданих зразків порівняння (а.с. 132-149 т.1).

Судом встановлено та не спростовано позивачем, що у 2018-2020 позивач отримувала орендну плату від відповідача за передану нею в оренду земельну ділянку ( а.с. 63-74 т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі б/н від 17.08.2018, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження того, що вона дійсно не підписувала оскаржуваний договір, що остання не мала волевиявлення на укладення договору на умовах, що в ньому викладені.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Судом встановлено, що договір оренди землі від 17 червня 2018 року містить підпис позивача ОСОБА_1 .

Висновок судового експерта про те, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі, датованому 17.06.2018, виконано у період часу раніше лютого 2017 року, тобто не у вказану в документі дату, а раніше, не є достатнім доказом на підтвердження тієї обставини, що вказаний підпис було вчинено ОСОБА_1 не у зв`язку з укладенням спірного договору.

Позивачем не надано суду доказів укладення з нею договору оренди землі, який би був датований раніше лютого 2017 року та за своїм змістом повністю відповідав сторінці договору, дійсність якого вона не заперечувала.

Відповідно до висновку судового експерта, в договорі оренди землі, датованому 17.06.2018, відсутні ознаки штучного зістарювання документів.

Матеріли справи не містять доказів того, що друкований текст сторінки договору, на якому міститься підпис позивача, вчинення якого вона не оспорює, виготовлений іншим способом відносно друкованого тексту інших сторінок договору, де містяться істотні умови договору.

Відсутні також докази того, що наданий примірник договору містить повторне скріплення металевими скобами, або повторне перешивання аркушів тощо.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання договору оренди землі від 17 червня 2018 року недійсним в силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №704/42/18 , оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

Так, у справі №704/42/18 судом встановлено, що на час підписання додаткової угоди остання не містила тексту про строк дії договору оренди землі, який, як встановлено судовим експертом, було додруковано пізніше.

Разом з тим, в даній справі позивач взагалі заперечувала факт підписання договору оренди, при цьому не надала достатніх доказів на підтвердження відсутності свого волевиявлення на його укладення на умовах, що в ньому викладені.

Підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги про те, що договір оренди землі від 17 червня 2018 року не містить такої істотної умови договору, як розміру орендної плати.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до пункту 10 спірного договору оренди землі від 17 червня 2018 року вказано, що орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється у грошовій формі. Розмір орендної плати на момент укладення цього договору становить не менше 3% від вартості землі та виплачується орендодавцю без урахування розміру земельного податку, сума якого визначається окремо і підлягає до виплати орендарем, а також за мінусом податку на доход з фізичних осіб.

Відповідно до частини першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Вищенаведений зміст пункту 10 спірного договору оренди землі від 17 червня 2018 року про розмір орендної плати з прив`язкою «не менше 3% від вартості землі» є зрозумілим, оскільки сторони чітко визначили, що відсоток плати повинен становити не менше 3% вартості землі, останній не може буди зменшений сторонами договору за власним волевиявленням.

При цьому сплата орендної плати орендодавцю у розмірі більшому, ніж 3% від вартості землі, не призведе до порушення прав або законних інтересів позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом правового висновку Верховного Суду у постанові від 28 жовтня 2021 року по справі №282/422/20, є безпідставними, оскільки справи є нерелевантними.

У справі №282/422/20 умови договору оренди земельної ділянки передбачали, що: «орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі понад 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю)», що надавало орендарю право за власним волевиявленням визначати орендну плату, розмір якої не може бути меншим від зазначеної межі, проте щороку може бути різним і залежить від волі відповідача, внаслідок чого орендодавець не отримує того, на що він розраховував при підписанні додаткової угоди.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України та частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач не довела, що умовами укладеного договору оренди було порушено її права, як орендодавця, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені нею позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам позивача про те, що спірний договір оренди не містить такої істотної умови, як строк його дії, з огляду на зазначення про те, що початку перебігу його строку (10 років) починається з дати його державної реєстрації, а не з дати державної реєстрації права оренди, як визначено законом, є безпідставним.

Вказана обставина не була предметом заявлених позовних вимог, на неї позивач не посилалась також в заяві про уточнення позовних вимог з урахуванням їх доповнень.

Відповідно до ч. 6 ст. 357 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 березня 2024 року.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук