Постанова

від 18.03.2024 по справі 240/8636/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8636/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

18 березня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коломийської ДПІ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування вимог,

В С Т А Н О В И В :

у травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Коломийської ДПІ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області в якому просила:

-визнати протиправною та скасувати вимогу Коломийської державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58970-52-у від 11.02.2019;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Коломийської державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58970-52-у від 11.03.2021.

08 листопада 2023 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено те, що 09.03.1993 ОСОБА_1 була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, номер державної реєстрації Р-62, код контролюючого органу 907, а також взята на облік, як фізична особа-підприємець Коломийською міською радою, номер взяття на облік №1783F.

Позивача взято на облік як платника єдиного соціального внеску, що підтверджується копією витягу з інформаційної системи органу доходів і зборів щодо позивача, яка надана відповідачем.

У період з 01.07.2004 та до теперішнього часу позивач до державних реєстраторів, податкових органів реєстраційної картки для реєстрації її фізичною особою-підприємцем не подавала, що стверджується позивачем, при цьому не спростовано відповідачем.

Так, стосовно позивача сформовано наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 11.02.2019 №Ф-58970-52 на суму 18276,72 грн та від 11.03.2021 №Ф-58970-52 на суму 37788,74 грн.

В інтегрованій картці платника за позивачем рахується недоїмка (заборгованість) у розмірі 37788,74 грн, у тому числі за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн, за 2019 рік - 11016,72 грн та за 2020 рік - 8495,30 грн.

В особистому кабінеті платника ОСОБА_1 відображається податковий борг/заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн.

Не погоджуючись з вказаними вимогами позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, Закон України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

З 01.07.2004 розпочав функціонування Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

До 01.07.2004 реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності здійснювалась на підставі Закону України від 07.02.1991 №698-XII «Про підприємництво».

Згідно ст. 8 Закону України від 07.02.1991 №698-XII «Про підприємництво», було передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб`єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені цим Законом. Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов`язкових платежів.

Тобто, відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб`єкта підприємництва.

Також вказаною статтею Закону передбачено і умови та порядок скасування державної реєстрації, а саме, скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина.

Так, Закон України від 15.05.2003 №755-IV«Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» набрав чинності з 01.07.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 вказаного Закону, для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.

Згідно п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01 липня 2010 року №2390-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Згідно п. 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Згідно п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Так, відповідно до п.9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01.07.2010 №2390-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», Міністерством юстиції України було видано наказ №575/5 від 12.04.2012 «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Таким чином, строки включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, визначені пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору.

Із копії витягу з інформаційної системи органу доходів і зборів щодо позивача вбачається, що позивач перебуває на обліку в Коломийській ДПІ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, відомості про припинення відсутні.

Так, 25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (Закон №1155-VII).

Вказаним Законом п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Так, основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 вказала, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Проте, Коломийською ДПІ Головного управління ДПС в Івано-Франківській області не надано будь-яких доказів на підтвердження правомірності реєстраційних дій відносно ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця.

Також, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували статус позивача, як фізичної особи-підприємця, крім відомостей реєстраційних даних з інформаційних систем контролюючого органу.

При цьому, відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця, у тому числі шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, таке виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

Враховуючи те, що відповідачем не надано письмових доказів у підтвердження волевиявлення позивача на збереження статусу фізичної особи-підприємця після 01.07.2004 шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки або будь-яким іншим чином, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю та виставлення оскаржуваних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.