Постанова

від 15.03.2024 по справі 808/932/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року

м. Київ

справа № 808/932/16

адміністративне провадження № К/9901/31269/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2016 (суддя Семененко М.О.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016 (судді: Богданенко І.Ю., Уханенко С.А., Дадим Ю.М.)

у справі № 808/932/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного

управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, податковий/контролюючий орган), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2016 № Ф-0004201702, якою визначено суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35924,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність вимоги, оскільки вона ґрунтується виключно на висновках контролюючого органу про відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ФГ «Золоте руно 2013». Разом з тим, позивач зазначив, що господарські операції з даним контрагентом належним чином оформлені, поставлений товар - соняшник, фактично отриманий та використаний в господарській діяльності позивача для виготовлення соняшникової олії, у зв`язку з чим вважає, що витрати на придбання такого товару правомірно віднесені до складу валових витрат відповідного періоду. Зазначає, що висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ФГ «Золоте руно 2013» базується на висновках за результатами аналізу господарської діяльності ФГ «Золоте руно 2013», а не позивача, а відтак є припущенням податкового органу про нереальність такої господарської операції.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2016, залишеною без змін ухвалою. Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016, позов задоволено та визнано протиправною та скасовано вимогу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004201702 від 03.03.2016.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з ФГ «Золоте руно 2013» у квітні та травні 2014 року ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються наданими до матеріалів справи письмовими доказами та поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків, у зв`язку з чим позивачем правомірно сформовано валові витрати за 2014 рік з урахуванням господарських операцій з ФГ «Золоте руно 2013» та обраховано та сплачено єдиний внесок з урахуванням даних сум.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В доводах касаційної скарги скаржник, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки, при цьому зазначивши, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Заперечення на касаційну скаргу від позивача до Суду не надходили, що не є перешкодою для розгляду справи.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець виконавчим комітетом Запорізької міської ради та з 28.03.2010 перебуває на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, основним видом господарської діяльності є виробництво олії та тваринних жирів, КВЕД 10.41.

У період з 01.01.2014 по 31.12.2014 ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування та був платником, крім іншого, єдиного внеску.

В період з 07.09.2015 по 25.09.2015 (з урахуванням продовження терміну на 5 днів) співробітниками ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 02.10.2015 № 1029/0828-1702/2678912534 (том 1 а.с. 12-43).

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема, вимог п/п. 1 п. 2 ст. 6, п. 3, п. 5 ст. 7, п. 2, п. 8, п. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі п/п.3.3 розділу ІІІ, абз. 2 п/п. 2 п. 4.5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 № 455, не нарахування та несплата у строки, зазначені відповідно до Закону № 2464-VI абзацом другим п/п. 2 п. 4.5 розділу IV, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 № 455, сум єдиного внеску за 2014 рік на загальну суму 35924,90 грн. (том 1 а.с. 43).

На підставі акта перевірки відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2015 № Ф-0015611702 (том 1 а.с. 44), якою позивача зобов`язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 35924,90 грн.

Також відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0016871702 від 15.10.2015, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 3592,49 грн.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішенням ГУ ДФС у Запорізькій області від 16.01.2016 №29/14/08-01-10-04-13 (том 1 а.с. 46-48) вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.10.2015 № Ф-0015611702 залишено без змін, а рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 15.10.2015 № 0016871702 скасовано.

Також судами встановлено, що позивач, не погодившись з рішенням, прийнятим за результатами розгляду первинної скарги, звернувся з повторною скаргою до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 26.02.2016 №2092/М/99-99-10-01-0725 (том 1 а.с. 49-51) частково задоволено скаргу позивача, скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0015611702 від 02.10.2015 та зобов`язано відповідача скласти та направити позивачу нову вимогу, у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому ДФС України виходив з того, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0015611702 від 02.10.2015 сформована на підставі нормативно-правового акта, який втратив чинність, а тому підлягає скасуванню.

03 березня 2016 року контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004201702 (том 1 а.с. 52), якою позивача зобов`язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 35924,90 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено базу нарахування єдиного внеску, зокрема, для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), та встановлено, що єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Тобто, розмір належного до сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску залежить від розміру доходу, отриманого нею від здійснення підприємницької діяльності, який є базою для оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 177.2 ст.177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Пунктом 177.4 ст. 177 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи 28.04.2014 між ФОП ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Золоте руно 2013» укладено договір поставки № 37 (том 1 а.с. 75), відповідно до умов якого позивачем придбано соняшник. Здійснення господарських операцій підтверджується податковими (том 1 а.с. 116-123) та видатковими накладними (том 1 а.с. 80, 83, 86, 88, 92, 96, 100, 103, 105, 108, 111, 114). Оплата за товар здійснена позивачем шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями (том 1 а.с. 124-132).

Також між ФОП ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Золоте руно 2013» було укладено додаткові угоди від 28.04.2014 № 1 (том 1 а.с. 77), від 14.05.2014 № 2 (том 1 а.с. 78) та від 22.05.2014 № 3 (том 1 а.с. 79).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, транспортування товару здійснювалось ФОП ОСОБА_1 власним транспортом, що підтверджується товарно-транспортними накладними (том 1 а.с. 81, 82, 84, 85, 87, 89-91, 93-95, 97-99, 101-102, 104, 106, 107, 109, 110, 112, 113 та 115) та подорожніми листами (том 2 а.с. 73-125). При цьому, на підтвердження наявності у позивача транспортних засобів, якими здійснювалось перевезення соняшника, а також трудових відносин з водіями, до матеріалів справи надано трудові договори з найманими працівниками (водіями) (том 2 а.с. 67-72) та договори оренди вантажного транспорту (том 2 а.с. 47-66). Крім того, до матеріалів справи долучено копію журналу реєстрації довіреностей за 2014 рік (том 2 а.с. 153-159), якими підтверджується видача довіреностей на отримання соняшника від фермерського господарства «Золоте руно 2013» водіям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що придбаний товар відвантажувався позивачу на елеваторі ТОВ «Зачепилівське хлібоприймальне підприємство», який розташований в с. Ногорне, смт. Зачепілівка, Зачепилівський район, Харківська область, що підтверджується копію журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Зачепілівське хлібоприймальне підприємство (том 1 а.с. 133).

Тоді як придбаний у ФГ «Золоте руно 2013» соняшник позивачем використано у власній господарській діяльності шляхом виготовлення соняшникової олії, що підтверджується наданими до матеріалів справи накладними на передачу готової продукції, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (том 1 а.с. 156-172 та том 2 а.с. 1-30).

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що всі господарські операції між позивачем з контрагентом - ФГ «Золоте руно 2013» підтверджуються відповідними первинними документами, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України, а відтак дійшли вірних висновків щодо необґрунтованості доводів відповідача про заниження ФОП ОСОБА_1 оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 2972916,67 грн., що вочевидь свідчить про відсутність у позивача обов`язку нарахувати та сплачувати єдиний внесок за 2014 рік в розмірі 35 924,90 грн.

Щодо посилання відповідача на Інструкцію про ведення обліку й оформлення операцій із зерном та продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затверджена наказом Мінагрополітики від 13.10.2008 № 661, то колегія суддів погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій, що відповідно до п. 1.1 ця Інструкція встановлює процедуру ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах незалежно від їх форм власності, а відтак, зважаючи на те, що позивач не є хлібоприймальним та зернопереробним підприємством в розумінні даної Інструкції, її норми на нього не поширюються.

Також Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання відповідача на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2015 у справі № 808/905/15 є безпідставним, оскільки у справі № 808/905/15 предметом оскарження було податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 03.02.2015 № 0002321702 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість, прийняте на підставі висновків акта документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 23.01.2015 № 33/17-2678912534, тоді як в акті перевірки від 02.10.2015 № 1029/0828-1702/2678912534, на підставі висновків якого винесено оскаржувану в даній справі вимогу, не міститься жодних посилань на результати перевірки, оформленої актом від 23.01.2015 №33/17-2678912534, а всі порушення встановлювались перевіряючими на підставі наданих позивачем до перевірки первинних документів та наявної податкової інформації.

Отже доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016 у справі № 808/932/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

В.П. Юрченко