Постанова

від 19.03.2024 по справі 916/3901/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3901/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023, прийняте суддею Гутом С.Ф., м. Одеса, повний текст складено 28.11.2023,

у справі №916/3901/23

за позовом: Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ"

до відповідача: Приватного підприємства "СОЛЕКС"

про стягнення 113 946,93 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 р. Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" звернулося з позовом до Приватного підприємства "СОЛЕКС", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 113946,93 грн, з яких: 89776,80 грн основного боргу, 21256,76 грн пені та 2913,37 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7411 від 14.06.2005.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 03.10.2023 відкрито провадження у справі №916/3901/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/3901/23 (суддя Гут С.Ф.) у задоволенні позову відмовлено; витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладено на Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ".

Судове рішення мотивоване тим, що внаслідок неможливості використання відповідачем з 24.02.2022 судна "ГЕНУЯ", переданого йому позивачем на підставі укладеного між сторонами договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7411 від 14.06.2005, Приватне підприємство "СОЛЕКС" в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" рахунків.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/3901/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на необґрунтованості висновку місцевого господарського суду щодо наявності підстав для звільнення відповідача від зобов`язань, прийнятих останнім на підставі договору стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7411 від 14.06.2005, тим більше, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів, натомість кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Крім того, апелянт стверджує про недоведеність відповідачем факту неможливості використання з 24.02.2022 судна "ГЕНУЯ", переданого йому на підставі зазначеного договору, а також про недотримання Приватним підприємством "СОЛЕКС" процедури звільнення від сплати фрахтової ставки.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (113946,93 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю. від 14.02.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду було встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 29.02.2024, а також повідомлено Приватне підприємство "СОЛЕКС" про передбачений частиною шостою статті 6 Господарського процесуального кодексу України обов`язок останнього зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через вказану систему або її окрему підсистему (модуль).

28.02.2024 до суду апеляційної інстанції від Приватного підприємства "СОЛЕКС" надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 25.02.2024 (вх.№42/24/Д3 від 28.02.2024), в якому, зокрема, зазначено про неможливість проведення реєстрації електронного кабінету відповідача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , який є одноособовим засновником та директором даного підприємства, на теперішній час перебуває у Німеччині, де працевлаштований за контрактом, внаслідок чого він не може прибути до України для того, щоб згенерувати цифровий ключ для реєстрації Приватного підприємства "СОЛЕКС" в системі "Електронний суд", тим більше, що дружина ОСОБА_1 також працевлаштована в Німеччині, а відтак ні з ким залишити дітей, за якими необхідно доглядати в іноземній державі.

Колегія суддів зауважує на тому, що 18.10.2023 набув чинності Закон України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", яким, зокрема, внесено низку істотних змін до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

За умовами частин першої, четвертої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. До відзиву застосовуються правила, встановлені частиною десятою статті 165 цього Кодексу.

Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку (частина десята статті 165 Господарського процесуального кодексу України).

Південно-західний апеляційний господарський суд за допомогою системи "Електронний суд" сформував запит на отримання інформації про наявність у Приватного підприємства "СОЛЕКС" зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС та за результатами опрацювання даного запиту отримав відповідь про відсутність у вказаної юридичної особи такого кабінету.

Посилання Приватного підприємства "СОЛЕКС" на наявність поважних причин для непроведення реєстрації електронного кабінету останнього в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, судом апеляційної інстанції оцінюються критично з огляду на недоведеність відповідачем об`єктивної неможливості прибуття директора даного підприємства ОСОБА_1 з Німеччини в Україну, тим більше, що трудовий договір з ним було укладено 14.09.2022 строком на 12 місяців, між тим докази його пролонгації або укладення іншого трудового договору у матеріалах справи відсутні. Доводи відповідача про працевлаштування дружини ОСОБА_1 у Німеччині, у зв`язку з чим він зобов`язаний здійснювати догляд за дітьми, також не підтверджені доказами.

За таких обставин, зазначені відповідачем підстави не є тими обставинами, які перешкоджають можливості зареєструвати електронний кабінет Приватного підприємства "СОЛЕКС", адже вони є суб`єктивними, тобто такими, що залежать виключно від організації роботи відповідача, натомість останній, діючи добросовісно, розумно та обачливо, повинен був з достатнім поспіхом вчиняти дії щодо реєстрації свого кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та розуміти процесуальні наслідки своєї пасивної поведінки у вигляді невчинення відповідних дій.

Отже, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про розгляд справи за наявними матеріалами без урахування відзиву Приватного підприємства "СОЛЕКС" на апеляційну скаргу б/н від 25.02.2024 (вх.№42/24/Д3 від 28.02.2024), оскільки вказаний відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але за відсутності поважних причин не зареєструвала його.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2005 між Державним підприємством "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" ("Судновласник") та Приватним підприємством "СОЛЕКС" ("Фрахтувальник") укладено договір стандартного бербоутного чартеру Балтійської та міжнародної морської ради (БІМКО) проформи "BARECON 89" №КД-7411 (далі договір №КД-7411 від 14.06.2005), за умовами частини І якого: назва судна, радіопозивні та прапор (стаття 9 (с)) "ГЕНУЯ", прапор Україна (бокс 5); тип судна пасажирський катер (бокс 6); межі перевезень територіальні води України (бокс 19); термін дії чартеру 12 місяців (бокс 20); орендна плата (стаття 10) 70,66 грн за добу (без урахування ПДВ) (бокс 21); відсоткова ставка згідно зі статтею 10(f), якщо застосовна у відповідності з частиною IV подвійна облікова ставка НБУ (бокс 22); валюта та засоби оплати (стаття 10) українська гривня, передоплатою за наступний місяць (бокс 23); право та арбітраж згідно з законодавством України за місцезнаходженням відповідача (бокс 33).

В силу статті 2 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" судно здається в оренду та приймається фрахтувальниками у порту або у місці, зазначеному у боксі 13, біля підготовленого причалу за вказівкою фрахтувальників.

Положенням статті 9 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" передбачено, що судно має протягом терміну дії чартеру перебувати у повному володінні та в абсолютному розпорядженні для всіх цілей фрахтувальників та в усіх відношеннях під їх повним контролем. Фрахтувальники зобов`язані утримувати судно, його механізми, котли, пристрої та запасні частини у належному відремонтованому стані та у доброму робочому стані відповідно до звичайної комерційної експлуатаційної практики та, крім того, що передбачено у статті 13(1), забезпечити наявність на борту судна класифікаційних документів з терміном дії, який не сплив, для збереження класу, зазначеного в боксі 10, та інших необхідних свідоцтв, дійсних протягом всього часу. Фрахтувальники зобов`язані вживати негайних заходів для необхідного ремонту в межах розумного терміну, інакше судновласники мають право вивести судно з експлуатації фрахтувальників, не заявляючи морського протесту та без шкоди для претензій, які судновласники на інших підставах можуть мати к фрахтувальникам за умовами даного чартеру. Якщо не погоджено інше, у разі виникнення необхідності вдосконалення, конструктивних змін або придбання коштовного нового обладнання для подальшої експлуатації судна через нові класифікаційні вимоги або обов`язкові правила вартістю понад 5% від вартості морського страхування судна, як зазначено в боксі 27, величина, на яку ставка оредної плати має бути змінена, та пропорція, на яку згадана вартість підлягає розподілу між зацікавленими сторонами, з метою досягнення справедливого розподілу її між судновласниками і фрахтувальниками з урахуванням, крім іншого, тривалості строку оренди, що залишився, по даному чартеру, повинна за відсутності згоди бути передана до арбітражу згідно зі статтею 26. Фрахтувальники зобов`язані внести і підтримувати фінансове забезпечення або зобов`язання щодо збитків від забруднення моря нафтою або іншими речовинами на вимогу будь-якого уряду, включаючи федеральні, штатні або муніципальні, або інші підрозділи або органи, для того, щоб судно могло без сплати штрафу або збору законно входити, залишатися в будь-якому порту або виходити з нього, з будь-якого місця, територіальних або прилеглих вод будь-якої країни, штату або округу при виконанні чартеру без будь-яких затримок. Це зобов`язання застосовується незалежно від того, чи запроваджена така вимога законодавчим шляхом таким урядом або його відділів або органом. Фрахтувальники зобов`язані досягти і підтримувати всі домовленості через гарантію або інакше, дивлячись за необхідністю, для задоволення таких вимог виключно за рахунок фрахтувальників, а останні звільняють судновласників від відповідальності за будь-які наслідки (у тому числі за втрату часу) у разі неможливості прийняття таких заходів судновласниками (підпункт (а). Фрахтувальники зобов`язані власним коштом укомплектувати екіпаж, харчування, судноплавство, експлуатацію, постачання, бункерування і ремонт судна у будь-який час протягом терміну дії чартеру, і оплачують власним коштом всі збори та витрати будь-якого роду і характеру, у будь-якому випадку їх використання та експлуатації судна за даним чартером, включаючи будь-які місцеві та іноземні загальні муніципальні та/або державні податки. Капітан, командний склад та екіпаж судна є службовцями фрахтувальників у будь-якому разі, навіть якщо вони з якоїсь причини призначені судновласниками. Фрахтувальники щодо командного та рядового складу екіпажу підпорядковуються законам країни прапора судна або будь-яким іншим чинним законам (підпункт (b). Протягом терміну дії цього чартеру судно має зберігати свою назву, як зазначено у боксі 5, та плавати під прапором, вказаним у боксі 5, за умови, що фрахтувальники мають право фарбувати судно в обраний ними колір, встановлювати свою марку на трубі та нести свій фірмовий прапор або вимпел. Фарбування або перефарбування, встановлення та зняття марок виконуються за рахунок фрахтувальників, а використаний на це час вважається орендним (підпункт (с).

У статті 10 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" визначено, що фрахтувальники сплачують судновласникам оренду судна на умовах люмпсум за календарний місяць, як зазначено в боксі 21, починаючи з дати та години здачі судна фрахтувальникам, та виплачують узгоджену тверду суму (люмпсум) за будь-яку частину місяця. Оплата орендт триває до дати та години, коли судно повертається фрахтувальниками його власникам (підпункт (а). Орендна плата за перший та останній платіжні місяці, якщо вони становлять не повний місяць, розраховується пропорційно числу днів у конкретному календарному місяці, та виплата проводиться відповідно (підпункт (с). У разі загибелі або зникнення судна оплата припиняється з дня та часу його загибелі або від часу отримання останньої звістки про нього. Будь-яка орендна плата, видана авансом, регулюється відповідно (підпункт (d). Будь-яка затримка з виплатою орендної плати дає судновласникам право на отримання відсотків за ставкою згідно з боксом 22. Якщо ж бокс 22 не заповнений, то за існуючою ринковою ставкою в тій країні, де розташована головна контора судновласників (підпункт (f).

Відповідно до статті 12 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" протягом терміну оренди судно страхується фрахтувальниками за їх рахунок від морських і воєнних ризиків та від відповідальності перед третіми особами у тій формі, на яку отримано згоду судновласників у письмовій формі, у чому судновласники не повинні необґрунтовано відмовляти (підпункт (а).

За умовами статті 14 частини ІІ Стандартного бербоут-чартеру "БЕРКОН 89" фрахтувальники повинні після спливу строку дії чартеру повернути судно судновласнику у тому ж самому або у такому же справному стані та з тим же класом, в якому воно було передано в оренду, включаючи природний знос, що не впливає на клас судна.

Згідно з додатковими умовами до договору №КД-7411 від 14.06.2005 деякі статті останнього було викладено в наступній редакції:

-стаття 27. Термін дії договору встановлюється з моменту підписання акту прийому-передачі;

-стаття 28. (b) Виплата орендної плати, виключаючи перший та останній платіжні місяці, якщо застосовується підпункт (с) цієї статті, виконується перерахуванням з розрахункового рахунку Фрахтувальника на розрахунковий рахунок Судновласника кожен місяць авансом у перший робочий день кожного місяця валютою та способом, зазначеним у боксі 23, та у місці, зазначеному у боксі 24;

-стаття 29. Термін дії чартеру може бути пролонгований на наступні 12 місяців за письмовою згодою сторін, якщо сторони не мають претензій одна до одної;

-стаття 30. Судновласник зобов`язується надати Фрахтувальнику обладнане місце для зимової стоянки на плавпірсах причалу 27-28, а Фрахтувальник гарантує оплату згідно з портовими тарифами;

-стаття 31. Судновласник забезпечує за заявкою Фрахтувальника з оплатою за його рахунок бункеровку судна, ПММ, воду, електроенергію та інші послуги;

-стаття 32. У період експлуатації судна у порту Одеса Судновласник надає Фрахтувальнику місце на причалі-плавпірсі 16А та інших причалах порту, оснащене для стоянки, посадки та висадки пасажирів з оплатою Фрахтувальником.

14.06.2005 позивач за відповідним актом, підписаним без зауважень та скріпленим печатками сторін, на виконання договору №КД-7411 від 14.06.2005 передав відповідачу судно "ГЕНУЯ".

В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до договору №КД-7411 від 14.06.2005, а саме:

-№КД-7411/1 від 23.09.2005, в якій, зокрема, узгоджено зміну строку дії чартеру (5 років з моменту підписання акту приймання-передачі) та бербоут-чартерної ставки (8165 доларів США за місяць);

-№КД-7411/2 від 10.10.2006, якою у тому числі збільшено строк дії чартеру (10 років з моменту підписання акту приймання-передачі);

-№КД-7411/3 від 29.10.2013, відповідно до якої збільшено орендну плату (74,59 грн за добу без урахування ПДВ);

-№КД-7411/4 від 12.06.2015, згідно з якою, поміж іншого, змінено строк дії чартеру (11 років з моменту підписання акту приймання-передачі) і збільшено орендну плату (115 грн за добу без урахування ПДВ; ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства);

-№5 від 30.09.2016, якою передбачено збільшено строк дії чартеру (16 років з моменту підписання акту приймання-передачі) та орендну плату (135 грн за добу без урахування ПДВ; ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства);

-№КД-7411/6 від 19.01.2017 та №КД-7411/8 від 23.09.2019 щодо зміни реквізитів сторін;

-№КД-7411/7 від 16.04.2018 стосовно викладення статті 35 додаткових умов у новій редакції, згідно з якою Судновласник має право на обґрунтовану зміну фрахтової ставки при внесенні змін до законодавства України та право на перегляд розміру фрахтової ставки (в бік збільшення) в разі зміни кон`юктури фрахтового ринку, але не рідше 1 разу на рік;

-№9 від 07.12.2021, в якій сторони дійшли згоди про зміну строку дії чартеру (21 років з моменту підписання акту приймання-передачі) та орендної плати (222 грн за добу без урахування ПДВ; ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства);

На підставі договору №КД-7411 від 14.06.2005 Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" виставило відповідачу рахунки №610028 від 25.02.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.03.2022-31.03.2022); №610037 від 25.03.2022 на суму 7992 грн за період (01.04.2022-30.04.2022); №610048 від 11.04.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.05.2022-31.05.2022); №610065 від 10.06.2022 на суму 7992 грн (за період 01.06.2022-30.06.2022); №610068 від 10.06.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.07.2022-31.07.2022); №610076 від 10.06.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.08.2022-31.08.2022); №610104 від 18.07.2022 на суму 7992 грн (за період 01.11.2022-30.11.2022); №610084 від 22.08.2022 на суму 7992 грн (за період 01.09.2022-30.09.2022); №610094 від 26.09.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.10.2022-31.10.2022); №610114 від 24.11.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.12.2022-31.12.2022); №610008 від 26.12.2022 на суму 8258,40 грн (за період 01.01.2023-31.01.2023).

18.03.2022 Приватне підприємство "СОЛЕКС" звернулося до начальника адміністрації Одеського морського порту з листом №09 від 18.03.2022, в якому повідомило про неможливість здійснення оплати рахунків з огляду на наявність форс-мажору у вигляді воєнного стану та бойових дій на території України.

За результатами опрацювання вищенаведеного звернення Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" надало відповідь №06/25.03.2022 від 25.03.2022, в якій зазначило про те, що наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, але ніяк не підставою для звільнення від виконання таких зобов`язань. З огляду на викладене, позивач у даному листі повідомив про те, що з розумінням ставиться до викладеної Приватним підприємством "СОЛЕКС" ситуації, проте зазначає, що наявність існуючих форс-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення від сплати орендної плати за користування державним майном, між тим, у разі неможливості вчасного перерахування орендної плати, відповідач буде звільнений від відповідальності внаслідок обставин непереборної сили.

В подальшому Приватне підприємство "СОЛЕКС" направило відповідачу лист б/н та б/д, в якому просило надати інформацію щодо приходу/відходу орендованих відповідачем суден у період з 24.02.2022 та до теперішнього часу.

У наданій позивачем відповіді №41-15/1-105 від 19.09.2022 вказано, що відповідно до диспетчерської портового флоту Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" у період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна "ГЕНУЯ", від/до причалу порту Одеса не здійснювався.

В адресованій відповідачу претензії №20/6-05/71 від 16.03.2023 Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" просило у добровільному порядку протягом 7 робочих днів з моменту отримання цього листа перерахувати заборгованість за договором №КД-7411 від 14.06.2005.

У матеріалах справи також міститься копія договору добровільного страхування суден №УА272403 від 20.01.2023, згідно з яким предметом страхування виступає майновий інтерес страхувальника Приватного підприємства "СОЛЕКС", що не суперечить законодавству України, пов`язаний з витратами, викликаними повною загибеллю судна "ГЕНУЯ" або пошкодженням його корпусу, машин, обладнання внаслідок настання страхового випадку.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 113946,93 грн, з яких: 89776,80 грн основного боргу за договором №КД-7411 від 14.06.2005, а також 2913,37 грн 3% річних та 21256,76 грн пені, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Приватним підприємством "СОЛЕКС" прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок неможливості використання відповідачем з 24.02.2022 судна "ГЕНУЯ", переданого йому позивачем на підставі договору №КД-7411 від 14.06.2005, Приватне підприємство "СОЛЕКС" в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України підлягає звільненню від сплати виставлених Державним підприємством "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" рахунків.

Колегія суддів частково погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права

Як зазначалося вище, між сторонами був укладений договір №КД-7411 від 14.06.2005, який має назву "договір стандартного бербоутного чартеру".

Згідно зі статтею 912 Цивільного кодексу України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов`язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також форма цього договору встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Відповідно до статті 134 Кодексу торговельного мореплавства України договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в пункті 1 цієї статті; 3) інші письмові докази.

Положеннями статті 203 Кодексу торговельного мореплавства України унормовано, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами (стаття 204 Кодексу торговельного мореплавства України).

За умовами статті 205 Кодексу торговельного мореплавства України у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

В силу статті 206 Кодексу торговельного мореплавства України, яка має назву "Суборенда" фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила цієї глави.

У статті 207 Кодексу торговельного мореплавства України зазначено, що судновласник зобов`язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов`язаний, крім того, спорядити і укомплектувати судно екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Відповідно до статті 208 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник зобов`язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів (стаття 209 Кодексу торговельного мореплавства України).

Згідно зі статтею 212 Кодексу торговельного мореплавства України фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Він звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок неморехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника.

Отже, колегія суддів вбачає, що Кодексом торговельного мореплавства України передбачено укладення низки відмінних між собою договорів, а саме: статтею 133 цього Кодексу регламентовано укладення договорів морського перевезення (чартеру), у той час як статтею 203 даного Кодексу визначена можливість укладення договорів фрахтування судна на термін з екіпажем (тайм-чартер) та фрахтування судна без екіпажу (бербоут-чартер).

Приписами 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За умовами частини першої статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

В силу статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору №КД-7411 від 14.06.2005, апеляційний господарський суд зазначає про відсутність правових підстав для кваліфікації вказаного правочину в якості договору перевезення, оскільки до суду першої інстанції не подано жодного доказу, з яким чинне законодавство пов`язує здійснення перевезень (зокрема, коносаментів, рейсових чартерів тощо). Крім того, узгоджені у договорі №КД-7411 від 14.06.2005 права та обов`язки сторін також не є характерними для змісту зобов`язань з перевезення, натомість вони в повній мірі співвідносяться зі змістом відносин з передачі в оренду судна.

Щодо співвідношення договору чартеру (стаття 912 Цивільного кодексу України та статті 133 Кодексу торговельного мореплавства України) і договору найму (оренди) судна (статті 759, 798 Цивільного кодексу України), то судом апеляційної інстанції враховується, що за договором найму у наймача виникає право володіння предметом найму як річчю (окремим об`єктом майна), у той час як право фрахтувальника за договором чартеру (у розумінні вищенаведених норм) виникає лише на всю або частину місткості у транспортному засобі для одного чи декількох рейсів з метою перевезення вантажу, пасажирів, багажу та ін.

Відповідно до умов договору №КД-7411 від 14.06.2005 позивач передає відповідачу за обумовлену плату у користування на певний строк судно (пасажирський катер "ГЕНУЯ") в цілому як окремий транспортний засіб, а не місткість у ньому, що безумовно підтверджує неможливість віднесення вказаного правочину до договорів чартеру, передбачених статтею 912 Цивільного кодексу України та статтею 133 Кодексу торговельного мореплавства України.

Південно-західний апеляційний господарський суд також наголошує на тому, що безпосередньо у договорі №КД-7411 від 14.06.2005 конкретно визначено, що судно "ГЕНУЯ" передається відповідачу оплатно (за орендну плату, а не за фрахт) у повне володіння для усіх цілей останнього та у всіх відношеннях під його повний контроль, що, в свою чергу, додатково свідчить про спрямованість зазначеного договору на виникнення між сторонами саме орендних правовідносин.

Крім того, зміст договору №КД-7411 від 14.06.2005 свідчить про те, що останній має низку інших ознак, характерних для договору найму (оренди), а саме: позивач передає відповідачу за плату у тимчасове користування індивідуально визначене майно; можливість автоматичної пролонгації договору; доходи, отримані відповідачем від експлуатації судна, залишаються у його власності; з моменту передання судна у користування відповідачу останній експлуатує судно від свого імені відповідно до договору та чинного законодавства України; виявлені протягом дії договору недоліки судна відповідач зобов`язаний усунути за власні кошти; позивач здійснює контроль за використанням судна, його машин, механізмів, майна тощо; відповідач на весь період дії договору здійснює за власні кошти страхування судна на користь позивача; будь-які конструктивні зміни судна, здійснені відповідачем за згодою позивача, а також без такої згоди стають власністю останнього, а грошові кошти, витрачені на їх здійснення, відшкодуванню відповідачу не підлягають; поточні ремонти судна відповідач виконує за власні кошти і т.д.

Використання у договорі №КД-7411 від 14.06.2005 таких найменувань сторін як "судновласник" та "фрахтувальник" замість традиційних для орендних правовідносин назв "наймодавець" та "наймач" жодним чином не спростовує наявності правових підстав для кваліфікації зазначеного правочину саме як договору найму (оренди) транспортного засобу, а лише свідчить про те, що цей правочин має свої особливості, які першочергово пов`язані з певною специфікою самого предмета найму судна.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.

На підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на те, що запровадження воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною, яка унеможливила виконання Приватним підприємством "СОЛЕКС" прийнятих на себе за договором №КД-7411 від 14.06.2005 зобов`язань.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який в оскаржуваному рішенні послався місцевий господарський суд, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв`язку з цією агресією воєнного стану, форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість виконання Приватним підприємством "СОЛЕКС" прийнятих на себе зобов`язань за договором №КД-7411 від 14.06.2005.

За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором №КД-7411 від 14.06.2005 внаслідок існування обставин непереборної сили, які б унеможливили використання Приватним підприємством "СОЛЕКС" орендованого останнім судна "ГЕНУЯ".

Подана Приватним підприємством "СОЛЕКС" до місцевого господарського суду відповідь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" №41-15/1-105 від 19.09.2022 на запит відповідача, згідно з якою у період з 24.02.2022 по теперішній час відхід/прихід зафрахтованих відповідачем суден, у тому числі і судна "ГЕНУЯ", від/до причалу порту Одеса не здійснювався, підтверджує лише факт невикористання відповідачем об`єкта оренди, але аж ніяк не відсутність у нього можливість використання цього судна. Водночас жодного доказу на підтвердження того, що відповідачу було відмовлено у доступі до судна "ГЕНУЯ" або у виході цього судна в територіальні води України, враховуючи, що не вся акваторія замінована, Приватним підприємством "СОЛЕКС" до Господарського суду Одеської області надано не було.

При цьому, місцевий господарський суд, посилаючись в оскаржуваному рішенні на те, що позивачем не представлено дозволу капітана порту на вихід судна "ГЕНУЯ" в море, безпідставно та всупереч процесуальному принципу змагальності сторін переклав обов`язок доказування обставин неможливості використання об`єкта оренди на Державне підприємство "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" (орендодавець), а не на орендаря Приватне підприємство "СОЛЕКС". Поза увагою Господарського суду Одеської області також залишився той факт, що такий дозвіл видається саме за зверненням орендаря судна, у зв`язку з чим позивач не повинен був вирішувати питання про надання такого дозволу за відсутності попередньої заявки відповідача.

Як зазначалося вище, у додатковій угоді №9 від 07.12.2021 до договору №КД-7411 від 14.06.2005 сторони дійшли згоди про те, що розмір орендної плати за вказаним договором становить 222 грн за добу без урахування ПДВ (ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства).

Отже, за календарний місяць, в якому 30 днів, сума орендної плати становить 7992 грн (222 грн х 30 днів + 20% ПДВ = 7992 грн), а за календарний місяць, в якому 31 день 8258,40 грн (222 грн х 31 день+ 20% ПДВ = 8258,40 грн).

Перевіривши виставлені відповідачу рахунки за договором №КД-7411 від 14.06.2005 за період 01.03.2022-31.01.2023, колегія суддів зазначає про правильність вказаних у них сум орендної плати.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №КД-7411 від 14.06.2005, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати відповідачем виставлених позивачем рахунків за період 01.03.2022-31.01.2023, що зумовлює наявність у Приватного підприємства "СОЛЕКС" відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" 89776,80 грн основної заборгованості з орендної плати.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Державним підприємством "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ", з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №КД-7411 від 14.06.2005, обґрунтовано нараховано Приватному підприємству "СОЛЕКС" 3% річних у загальній сумі 2913,37 грн (зокрема, 158,15 грн по рахунку №610008 від 26.12.2022, нараховані за період з 03.01.2023 по 23.08.2023; 179,87 грн по рахунку №610114 від 24.11.2022, нараховані за період з 02.12.2022 по 23.08.2023; 219,92 грн по рахунку №610094 від 26.09.2022, нараховані за період з 04.10.2022 по 23.08.2023; 283,73 грн по рахунку №610076 від 10.06.2022, нараховані за період з 02.07.2022 по 23.08.2023; 283,73 грн по рахунку №610068 від 10.06.2022, нараховані за період з 02.07.2022 по 23.08.2023; 366,54 грн по рахунку №610028 від 25.02.2022, нараховані за період з 02.03.2022 по 23.08.2023; 324,45 грн по рахунку №610048 від 11.04.2022, нараховані за період з 03.05.2022 по 23.08.2023; 254,21 грн по рахунку №610104 від 18.07.2022, нараховані за період з 02.08.2022 по 23.08.2023; 233,85 грн по рахунку №610084 від 22.08.2022, нараховані за період з 02.09.2022 по 23.08.2023; 274,57 грн по рахунку №610065 від 10.06.2022, нараховані за період з 02.07.2022 по 23.08.2023; 334,35 грн по рахунку №610037 від 25.03.2022, нараховані за період з 02.04.2022 по 23.08.2023).

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У договорі №КД-7411 від 14.06.2005 сторонами погоджено, що у разі порушення відповідачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Колегія суддів зазначає, що позивачем у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання за договором №КД-7411 від 14.06.2005 нараховано пеню у загальній сумі 21256,76 грн.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема, в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Враховуючи вищевикладене, поведінка Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ", яке спочатку в адресованому позивачу листі №06/25.03.2022 від 25.03.2022 зазначило про те, що у разі неможливості вчасного перерахування орендної плати відповідач буде звільнений від штрафних санкцій, а в подальшому нарахувало пеню та заявило її до стягнення в межах даної справи з мотивів прострочення сплати Приватним підприємством "СОЛЕКС" орендних платежів, не може кваліфікуватися як послідовна та добросовісна.

Таким чином, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "СОЛЕКС" на користь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" 21256,76 грн пені.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/3901/23 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "СОЛЕКС" на користь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" 89776,80 грн основного боргу та 2913,37 грн 3% річних з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині та покладення судових витрат на відповідача.

В силу частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються відповідача, оскільки спір у даній виник внаслідок неправильних дій останнього.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі №916/3901/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "СОЛЕКС" на користь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" 89776,80 грн основного боргу та 2913,37 грн 3% річних скасувати, позов в цій частині задовольнити, в частині розподілу судових витрат змінити, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" до Приватного підприємства "СОЛЕКС" задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "СОЛЕКС" на користь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" 89776,80 грн основного боргу, 2913,37 грн 3% річних та 2684 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову відмовити".

Стягнути з Приватного підприємства "СОЛЕКС" на користь Державного підприємства "ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ" 4026 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя О.Ю. Аленін