Постанова

від 11.03.2024 по справі 910/9791/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2024 р. Справа№ 910/9791/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Бутченко А.В. (директор), Хитрук Н.І.,

від відповідача: Трикоз О.М.,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізко»

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 (повний текст складено 16.11.2023)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 (повний текст складено 28.11.2023)

у справі №910/9791/23 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові мережі України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізко»

про стягнення 3 593 700,00 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові мережі України» (далі - ТОВ «Нові мережі України», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізко» (далі - ТОВ «Лізко», відповідач) 3 593 700,00 грн заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Нові мережі України» посилається на порушення ТОВ «Лізко» зобов`язання за договором про надання телекомунікаційних послуг №1233 від 25.01.2019 в частині оплати наданих послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 позовні вимоги ТОВ «Нові мережі України» задоволено. Стягнуто із ТОВ «Лізко» на користь ТОВ «Нові мережі України» заборгованість у сумі 3 593 700,00 грн та судовий збір у розмірі 53 905,50 грн.

Суд дійшов висновку, що з огляду на порушення ТОВ «Лізко» умов договору про надання телекомунікаційних послуг №1233 від 25.01.2019 в частині оплати наданих послуг та положення ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, вимоги ТОВ «Нові мережі України» про стягнення заборгованості у розмірі 3 593 700,00 грн підлягають задоволенню.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 стягнуто з ТОВ «Лізко» на користь ТОВ «Нові мережі України» 90 344,21 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд врахував клопотання ТОВ «Лізко» про зменшення заявлених ТОВ «Нові мережі України» витрат на професійну правничу допомогу, оцінив подані заявником докази на підтвердження витрат та, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, взяв до уваги, що: справа №910/9791/23 розглядалась у порядку загального позовного провадження, оскільки ціна позову перевищувала п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при цьому позивач заявив до стягнення лише суму основного боргу, відповідно, підготовка позовної заяви не вимагала великих витрат часу та зусиль на здійснення розрахунку позовної вимоги; адвокат Хитрук Н.І. брала участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних засобів зв`язку; у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 54 853,00 грн, а за наслідками розгляду справи заявлений розмір значно перевищує попередній (орієнтовний).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2023, ТОВ «Лізко» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати; прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі; стягнути з ТОВ «Нові мережі України» понесені ТОВ «Лізко» судові витрати (в т. ч. судовий збір).

Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що починаючи лютого 2022 року позивач не надавав послуги в обсязі та якості, передбачених договором. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про те, що матеріали справи підтверджують надання позивачем відповідачу телекомунікаційних послуг у якості та обсягзі, що передбачені Договором.

Такий висновок суду скаржник вважає помилковим та таким, що спростовується матеріалами справи та ґрунтується лише на твердженнях ТОВ «Нові мережі України» про нібито повне виконання ним зобов`язань за договором, що на хибну думку суду підтверджено за період з лютого по грудень 2022 року підписаними обома сторонами договору актами наданих послуг, а з січня по квітень 2023 року - односторонніми актами позивача.

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження нібито належного виконання позивачем зобов`язань за договором; натомість надані ТОВ «Лізко» докази повністю спростовують твердження позивача.

Скаржник вважає помилковим висновок суду про те, що «суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо включення позивачем до актів наданих послуг: №2 від 28.12.2022, №3 від 31.03.2022, №4 від 30.04.2022, №5 від 31.05.2022, №6 від 30.06.2022, №7 від 31.07.2022, №8 від 31.08.2022, №9 від 30.09.2022, №10 від 31.10.2022, №11 від 30.11.2022, №12 від 31.12.2022 послуг, які за його твердженням, позивачем не надавались, з огляду на те, що ці акти підписані та скріпленні печаткою ТзОВ «Лізко»». На думку скаржника, в матеріалах справи відсутні будь-які докази та ТОВ «Нові мережі України» ніяким чином не підтверджено безпосередньо сам факт надання послуг. Самі по собі сформовані позивачем акти наданих послуг не є належним доказом виконання взятих на себе зобов`язань за договором. Надані суду первинні документи містять протиріччя за змістом, дублювання та доводять лише намагання ТОВ «Нові мережі України» безпідставно отримати кошти за ненадані послуги.

Посилаючись на наявні докази (листи регіональних провайдерів, листи єдиного дистриб`ютора каналів, тощо), ТОВ «Лізко» стверджує, що ТОВ «Нові мережі України» безпідставно включило до актів приймання-передачі наданих послуг надмірний (фактично не наданий) обсяг послуг. На думку скаржника, надані ним докази беззаперечно доводять відсутність реального вчинення господарських операцій. За таких обставин апелянт вважає, що надані як докази документи у вигляді актів не мають юридичної сили до фактичних обставин, а отже і посилання на них є недоцільним взагалі. Зазначені документи не є належними, допустимими, достатніми доказами, що підтверджують факт виконання надання послуг за договором.

Апелянт вважає, що суд неповно дослідив обставини справи та, відповідно, не надав правової оцінки вказаним обставинам, чим порушив вимоги ГПК України щодо повного, всебічного та об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом.

Формально посилаючись на підписані сторонами акти наданих послуг та не беручи до уваги наданні ТОВ «Лізко» докази, які повністю спростовують позовні вимоги, суд у розгляді справи не здійснив жодних передбачених процесуальним законодавством дій, спрямованих на встановлення дійсних обставин справи.

Оскільки у межах даної справи досліджуються факти наявності заборгованості ТОВ «Лізко» перед ТОВ «Нові мережі України» за нібито надані послуги за договором, апелянт вважає, що з`ясування питання про обсяг наданих послуг / сам факт надання послуг має важливе значення для правильного вирішення спору у цій справі.

На думку скаржника, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів надання послуг за договором, а підписання актів наданих послуг з огляду на стандарт доказування «вірогідності доказів» не може бути самодостатньою підставою встановлення юридичного факту відсутності порушення умов договорів та/або доказом належного надання послуг. Спірне судове рішення не містить жодних доводів та доказів на підтвердження надання послуг, а тому висновки суду з цього приводу є безпідставними і як наслідок ґрунтуються на припущеннях.

Апелянт вважає, що суд не вжив заходів із з`ясування факту належного виконання ТОВ «Нові мережі України» своїх зобов`язань за договором (зокрема, не витребував у позивача доказів належного виконання). Окрім того, незважаючи на значимість поданих ТОВ «Лізко» доказів (які повністю спростовують позовні вимоги), суд першої інстанції не надав їм належної оцінки, припустився помилки в оцінці суті цих доказів, що своєю чергою призвело до винесення неправомірного рішення.

Так, на думку скаржника, суд дійшов хибного висновку, що «... надані відповідачем листи регіональних провайдерів щодо відсутності доставки сигналу з боку ТОВ «Нові мережі України» не свідчить про невиконання останнім умов договору, ураховуючи при цьому, що вказані суб`єкти не є сторонами укладеного договору про надання телекомунікаційних послуг № 1233 від 25.01.2019». Натомість покладаючи в основу оскаржуваного лише те, що регіональні провайдери не є сторонами укладеного договору про надання телекомунікаційних послуг №1233 від 25.01.2019, суд тим самим фактично самостійно змінив умови та суть самого договору. Апелянт відзначає, що надані ним з відзивом на позовну заяву листи свідчать про відсутність результатів наданих послуг з боку ТОВ «Нові мережі України», однак на хибну думку суду не це не є порушенням умов договору.

Скаржник стверджує, що суд не встановив зв`язок спірним договором та відносинами / договорами, що мало укласти ТОВ «Нові мережі України» з третіми особами (провайдерами), не встановив наслідки неукладання ТОВ «Нові мережі України» договорів з провайдерами (третіми особами), а обмежився лише поверховим з`ясуванням обставин справи.

Крім того, суд не надав належного значенні тим обставинам, що акти наданих послуг, що становлять предмет спору, ТОВ «Нові мережі України» направило на неналежну адресу ТОВ «Лізко», а саме: вул. Щусєва, 26, м. Київ, 04060. Акти виконаних робіт №1 від 31.01.2023, №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023, тобто за січень, лютий, березень та квітень 2023 року, були направлені одним листом у травні 2023 року, що грубо порушує умови п. 9.3 та 14.1 договору.

Скаржник відзначає, що фінансово-господарські документи, пов`язані з виконанням договору (в т. ч. акти за січень-квітень 2023 року) в порядку та строки, встановлені договором, а також на визначену договором адресу ТОВ «Лізко» для кореспонденції (п. 14.1 договору) не надходили.

На думку скаржника, за таких обставин виникла ситуація, коли ТОВ «Лізко» не могло виконати припис ст. 7 договору, а саме - надіслати зауваження та/або заперечення на відповідні акти в силу їх відсутності. За відсутності первинних документів - самих актів - не зрозуміло, що пояснювати чи заперечувати мало ТОВ «Лізко».

За таких підстав відповідач вважає, що ці акти не можуть вважатися прийнятими ним.

Отримані ТОВ «Лізко» 15.05.2023 «пакетом» акти за період січень-квітень 2023 року були повернуті позивачу без підписання у зв`язку з фактичною відсутністю надання послуг, що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи описом.

Апелянт зауважує, що , як зазначено у відзиві на позовну заяву, він неодноразово як в усному, так і письмовому (в т.ч. із застосування електронних засобів) порядку повідомляв ТОВ «Нові мережі України» про наявність заперечень відносно якості та обсягу наданих послуг.

Скаржник відзначає, що факт повідомлення ним ТОВ «Нові мережі України» про незгоду з актами наданих послуг підтверджуєтеся поштовим відправленням, направленим на адресу ТОВ «Нові мережі України», яке повернулось до ТОВ «Лізко» у зв`язку з його неотриманням, що підтверджується описом поштового відправлення та трекінгом його руху.

Апелянт зазначає, що лист від 12.06.2023 №39 помилково не був доданий до відзиву, але у самому відзиві було зазначено про суть листа та міститься опис з відміткою поштового відділення з датою відправлення, що підтверджує факт направлення зазначеного листа та факт неприйняття послуг і повернення актів наданих послуг за період січень-квітень 2023 року без підпису ТОВ «Лізко». Зазначене, на думку ТОВ «Лізко», доводить наявність заперечень з його боку.

Скаржник відзначає, що у разі наявності у суду сумнівів щодо вказаного листа або необхідності з`ясувати додатково його зміст суд міг витребувати його (лист), якби не розглядав справу упереджено.

ТОВ «Лізко» додало лист від 12.06.2023 №39 до апеляційної скарги та просило поновити строк на подання доказів, долучити його до матеріалів справи та врахувати при апеляційному розгляді справи.

Апелянт зазначає, що підставою для відмови від підписання актів наданих послуг, зокрема, зазначалось, що у вказаний період з січня по квітень 2023 року ТОВ «Нові мережі України» не надавало, а замовник, відповідно, не замовляв та не отримував послуги, а тому акти, в яких повинні бути зазначені фактичні об`єми наданих послуг за відповідні місяці позивачем, відповідачу не надавались. Тому ТОВ «Лізко» вважає, що спроба надіслати нібито «повторно» для підписання таких актів наданих послуг є намаганням ТОВ «Нові мережі України» викривити дійсний стан речей та спробувати створити нікчемні акти наданих послуг, не дивлячись на відсутність в дійсності наданих послуг.

ТОВ «Лізко» вважає, що у нього були відсутні підстави для проведення оплати, зокрема, і з підстав відсутності доказів належного надання послуг у повному обсязі.

За твердженням ТОВ «Лізко», очевидним є той факт, що оскаржуване рішення ґрунтується лише на припущеннях, оскільки оформлені в односторонньому порядку акти наданих послуг за період січень-квітень 2023 року не можуть свідчити про прийняття послуг ТОВ «Лізко» та бути підставою для їх оплати.

Оскаржуючи додаткове рішення від 27.11.2023, скаржник вважає його таким, що прийнято без всебічного з`ясування обставин справи та без урахування доказів ТОВ «Лізко».

Скаржник вважає, що ТОВ «Нові мережі України» не надало суду першої інстанції належного документального підтвердження надання правової допомоги (доручень, детального опису виконаних доручень, рахунку на оплату, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат тощо), що є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

На думку скаржника, суд не надав належної оцінки наданим сторонами справи доказам, розмір присуджених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу (90 344,21 грн) не відповідає обсягу і часу роботи, потрібним для належного виконання доручення; ступеню складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом.

Апелянт вважає, що суд не врахував, що адвокат майже завжди брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, а також те, що на засіданні був присутній сам директор, який представляв інтереси товариства як позивача у справі та надавав суду докази та інше, що свідчить про відсутність доцільності залучення адвоката для представництва інтересів у суді та те, що адвокат виконав значно менший обсяг роботи, ніж заявлено у актах (акті) послуг.

Позиції учасників справи.

ТОВ «Нові мережі України» надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. ТОВ «Нові мережі України» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а її такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

ТОВ «Лізко» надало відповідь на відзив, у якій проти доводів поданого ТОВ «Нові мережі України» відзиву заперечує та наводить власні доводи на їх спростування.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9791/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ТОВ «Лізко» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 до надходження матеріалів справи №910/9791/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Лізко» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/9791/23. Розгляд справи призначено на 24.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 заяву представника ТОВ «Нові мережі України» адвоката Хитрук Н.І. про участь у судовому засіданні, призначеному на 24.01.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Судове засідання 24.01.2024 не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 11:41 до 13:57.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 Призначити судове засідання на 07.02.2024 на 13 год 20 хв. Доручено представнику ТОВ «Нові мережі України» адвокату Хитрук Н.І. забезпечити проведення судового засідання у справі №910/9791/23 в режимі відеоконференції 07.02.2024 о 13 год 20 хв.

У судовому засіданні 07.02.2024 колегія суддів оголосила перерву у судовому засіданні до 11.03.2024 до 13:00 на підставі ст. 216 ГПК України та повідомила, що судове засідання буде проведене в режимі відеоконференції за участю представника позивача Хитрук Н.І.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

25.01.2019 ТОВ «Нові мережі України» (виконавець) та ТОВ «Лізко» (замовник) уклали договір про надання телекомунікаційних послуг №1233 (далі - договір), за умовами п. 2.1 якого (в редакції додаткової угоди № 2) виконавець зобов`язався за замовленням замовника, а також в інших випадках, передбачених договором, надати послуги, що складаються із: забезпечення надійної маршрутизації основного і резервного сигналу програми від точки комунікації до точок доставки відповідно до замовлення (яке оформлюється у вигляді додатку до даного договору і є його невід`ємною частиною) та в інших випадках, передбачених договором; організація каналу передачі даних системи моніторингу замовника від провайдера.

Згідно з п. 2.2 договору замовник зобов`язується оплатити виконавцю вказані послуги у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені цим договором.

Замовник повинен доставити сигнал до двох точок комунікації за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 9, та м. Київ, вул. Дорогожицька, 10. Точкою розмежування зони відповідальності між замовником та виконавцем вважається вхідний роз`єм комунікації виконавця. Виконавець повинен доставити відповідний сигнал програми замовника до точок доставки у місці присутності провайдера за адресами згідно із замовленням. Точкою розмежування зони відповідальності між виконавцем та провайдером вважається вхідний роз`єм комутації провайдера (п. п. 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п. 6.2.3 договору замовник має право подавати виконавцю заяви, скарги з питань надання та отримання послуг (заяви та скарги подаються виключно у письмовій формі із зазначенням дати, часу, умов, за яких замовник намагався отримати послуги, та результат спроби їх отримання, технічних характеристик замовника, адреси розташування обладнання тощо. Розгляд заяв, скарг замовника та надання відповідей на них здійснюється протягом 3 робочих днів з дати їх отримання. Облік оригіналів таких заяв та скарг здійснюється відповідно до чинного законодавства України).

За умовами п. 6.2.9 договору замовник здійснює контроль за належним наданням виконавцем телекомунікаційних послуг за цим договором, зокрема, за переданням сигналу програми, за допомогою наявних власних програмно-апаратних засобів об`єктивного контролю з можливістю оперативного оповіщення про виникнення проблем та довгострокової реєстрації контрольованих параметрів. Дані об`єктивного контролю є підставою для подання виконавцю заяви, скарги, претензії та застосування відповідальності згідно з п. 12.3 договору. Надання виконавцю заяв, скарг, претензій замовником можливе у разі наявності скарг (зауважень) провайдерів та/або глядачів. При цьому надані неналежним чином телекомунікаційні послуги не включаються до акта наданих послуг, не тарифікуються та не оплачуються замовником згідно з п. 12.4 договору.

Відповідно до п. п. 7.2, 7.3 договору види послуг, ціна послуг та умови їх надання визначаються положеннями цього договору, додатками та додатковими угодами до нього. Сторони дійшли згоди, що ціна послуг визначається за договірними тарифами, що узгоджені у додатку №1 до цього договору.

Періодом обліку наданих послуг з метою їх оплати є календарний місяць. Вартість послуг за неповний календарний місяць розраховується пропорційно (кратно) кількості днів календарного місяця, у якому ця послуга була фактично отримана замовником. Загальна вартість послуг за один календарний місяць складається із суми вартості всіх послуг за усіма чинними (діючими) замовленнями до цього договору у цьому календарному місяці (п. п. 7.7, 7.8 договору).

Згідно з п. 7.9 договору дата початку тарифікації кожної послуги, найменування всіх послуг та вартість всіх послуг, що надаються за всіма діючими замовленнями, зазначаються в акті наданих послуг. Форма акта наданих послуг наведена у додатку №3 до цього договору.

Акт наданих послуг є підставою для визначення фактичної вартості всіх послуг, отриманих замовником у звітному місяці, та нарахування замовнику плати за звітний місяць (п. 7.10 договору).

За умовами п. 7.11 договору замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання належним чином оформленого акта наданих послуг, але не пізніше 15 (п`ятнадцяти) днів із дня його відправлення виконавцем, зобов`язаний підписати його та повернути 1 (один) примірник виконавцю. У випадку, якщо замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, не було повернуто підписаний акт, не направлено вмотивовану відмову від підписання акта чи надіслано лист-вимогу про ненадходження акта/отримання копії акта, то такий акт вважається прийнятим замовником, а послуги такими, що надані належним чином.

Вартість отриманих замовником послуг оплачується ним щомісячно на поточний рахунок виконавця за один (звітний) місяць після підписання акта наданих послуг. Оплата відбувається протягом 20-ти календарних днів кожного місяця, наступного за звітним, на підставі рахунка виконавця (або цього договору) та акта наданих послуг (п. 7.14 договору).

Згідно з п. 8.9 договору замовник має право відмовитись від послуг, які надаються у звітному періоді за окремим замовленням у повному об`ємі, попередивши про це виконавця належним чином у строк не менший ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати припинення. Останньою датою надання такої послуги є дата останнього повного календарного дня отримання послуг, визначена замовником. У випадку такої відмови замовник компенсує документально підтверджені витрати, понесені виконавцем у повному розмірі.

Відповідно до п. 9.2 договору у випадку, якщо замовник має претензії до наданих послуг, він зобов`язаний належним чином направити виконавцю вимогу у письмовій та електронній формах з цього приводу, а виконавець зобов`язується негайно усунути виявлені недоліки та надати протягом 10 (десяти) календарних днів пояснення причин неналежного надання послуг.

Цей договір набуває чинності із дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору будь-яка зі сторін не виявить письмового бажання розірвати договір та не надішле іншій стороні лист про розірвання, то договір вважається таким, що автоматично пролонгований на наступний рік на аналогічних умовах.

У додатку №1 до договору сторони погодили тарифи на послуги та порядок розрахунків.

Зокрема, згідно з п. 2.1 додатку №1 в редакції додаткової угоди №1 тариф послуги з передавання даних із використанням ІР-протоколу у телекомунікаційній мережі сигналів програми Інтер замовника до одного провайдера складає щомісячно 1 065,00 грн, ПДВ 20% 213,00 грн, всього 1 278,00 грн. Тариф послуги із передавання даних із використання ІР-протоколу у Телекомунікаційній мережі сигналів програм НТН, К1, Мега, К2, Ентер-фільм, Піксель tv, ZOOM замовника не обмежується кількістю підключень провайдерів згідно з додатком №2 до цього договору, і складає щомісячно 82 500,00 грн, крім того ПДВ 20% 16 500,00 грн, всього 99 000,00 грн.

Тариф послуги автоматично коригується у сторону збільшення на кожні 10 (десять) % у випадку зниження офіційного курсу гривні Національним банком України до долара США на величину кратну 10 (десяти) % у кожному відповідному випадку.

На виконання умов договору сторони підписали замовлення послуг від 01.03.2019, від 01.04.2019, від 10.04.2019, від 15.04.2019, від 30.04.2019, від 31.05.2019, від 15.06.2019, від 15.07.2019, від 30.09.2019, від 15.10.2019, в яких погодили найменування контрагентів, адреси точок доставки, мінімальну швидкість приймання, № ІР-потоку та дату початку надання послуг.

У період з лютого 2022 року по квітень 2023 року ТОВ «Нові мережі України» надало, а ТОВ «Лізко» прийняло телекомунікаційні послуги на загальну суму 3 593 700,00 грн, про сторони підписали без зауважень акти наданих послуг: №2 від 28.02.2022, №3 від 31.03.2022, №4 від 30.04.2022, №5 від 31.05.2022, №6 від 30.06.2022, №7 від 31.07.2022, №8 від 31.08.2022, №9 від 30.09.2022, №10 від 31.10.2022, №11 від 30.11.2022, №12 від 31.12.2022.

18.02.2023 та 10.05.2023 ТОВ «Нові мережі України» направило на адресу ТОВ «Лізко» для підписання акт наданих послуг №1 від 31.01.2023, який ТОВ «Лізко» отримало 20.02.2023, акти наданих послуг №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023 та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 30.04.2023, які ТОВ «Лізко» отримало 15.05.2023.

ТОВ «Лізко» акти №1 від 31.01.2023, №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023 та акт звіряння взаємних розрахунків ТОВ «Нові мережі України» не повернуло, будь-яких зауважень щодо обсягу, якості та вартості наданих послуг не надало.

ТОВ «Нові мережі України» у поданому позові просить стягнути з ТОВ «Лізко» 3 593 700,00 грн заборгованості за договором за період з лютого 2022 року по квітень 2023 року включно.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Суд встановив, що ТОВ «Нові мережі України» як виконавець та ТОВ «Лізко» як замовник уклали договір про надання телекомунікаційних послуг.

ТОВ «Нові мережі України» направило ТОВ «Лізко» акти наданих послуг, згідно з якими Товариство як виконавець надало ТОВ «Лізко» в період з лютого 2022 року по квітень 2023 року телекомунікаційні послуги на загальну суму 3 593 700,00 грн.

ТОВ «Лізко» заперечує проти надання йому ТОВ «Нові мережі України» послуг, зокрема, за актами: №2 від 28.12.2022, №3 від 31.03.2022, №4 від 30.04.2022, №5 від 31.05.2022, №6 від 30.06.2022, №7 від 31.07.2022, №8 від 31.08.2022, №9 від 30.09.2022, №10 від 31.10.2022, №11 від 30.11.2022, №12 від 31.12.2022, які (акти) підписані та скріпленні печаткою ТОВ «Лізко» без заперечень.

У апеляційній скарзі ТОВ «Лізко» зазначає, що підписані ним акти наданих послуг не свідчать про належне надання ТОВ «Нові мережі України» послуг за договором.

Колегія суддів відзначає, що за умовами п. 7.10 договору акт наданих послуг є підставою для визначення фактичної вартості всіх послуг, отриманих замовником у звітному місяці, та нарахування замовнику плати за звітний місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Однак це не означає, що здійснення таких прав є абсолютним та безумовним, оскільки ст. 13 ЦК України встановлює межі здійснення цивільних прав, зокрема, частина 3 цієї статті визначає, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Конституційний Суд України у Рішенні від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке: «словосполуку «а також зловживання правом в інших формах», слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його ст. ст. 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій» (абз. 2 підп. 3.6 п. 3 мотивувальної частини);

Частина 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абз. 3 підп. 5.4 п. 5 мотивувальної частини).

Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства як справедливість, добросовісність і розумність (абз. 3 підп. 3.5 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23.04.2020 №2-р(ІІ)/2021).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

А отже, підписавши акти наданих послуг, ТОВ «Лізко» визнало надання йому ТОВ «Нові мережі України» послуг за договором, зокрема за актами №2 від 28.02.2022, №3 від 31.03.2022, №4 від 30.04.2022, №5 від 31.05.2022, №6 від 30.06.2022, №7 від 31.07.2022, №8 від 31.08.2022, №9 від 30.09.2022, №10 від 31.10.2022, №11 від 30.11.2022, №12 від 31.12.2022.

Щодо направлених 18.02.2023 та 10.05.2023 ТОВ «Нові мережі України» на адресу ТОВ «Лізко» для підписання акта наданих послуг №1 від 31.01.2023, який ТОВ «Лізко» отримало 20.02.2023, та актів наданих послуг №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023 та акта звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 по 30.04.2023, які ТОВ «Лізко» отримало 15.05.2023, суд зазначає таке.

ТОВ «Лізко» акти №1 від 31.01.2023, №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023 та акт звіряння взаємних розрахунків ТОВ «Нові мережі України» не повернуло, будь-яких зауважень щодо обсягу, якості та вартості наданих послуг не надало.

Посилання ТОВ «Лізко» у відзиві на позовну заяву на лист №39 колегія суддів оцінює критично та зазначає, що ТОВ «Лізко» не надало вказаний лист до матеріалів справи під час її розгляду у суді першої інстанції.

З огляду на доводи ТОВ «Лізко» у апеляційній скарзі про те, що у разі наявності у суду сумнівів щодо вказаного листа або необхідності з`ясувати додатково зміст листа, суд міг витребувати його (лист), якби не розглядав справу упереджено, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, стверджуючи про те, що у листі №39 ТОВ «Лізко» повідомило ТОВ «Нові мережі України» про незгоду з актами наданих послуг №1 від 31.01.2023, №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023, ТОВ «Лізко» мало підтвердити такі обставини відповідними доказами. Однак ТОВ «Лізко» такі докази (зокрема, лист №39) не надало і за текстом відзиву на позовну заяву не навело підстав, за яких не надає такий лист.

Колегія суддів відзначає, що за умовами договору ТОВ «Лізко» як замовник на підставі п. 9.2 у разі наявності у нього претензій до наданих послуг зобов`язаний належним чином направити виконавцю вимогу у письмовій та електронній формах з цього приводу, а виконавець зобов`язується негайно усунути виявлені недоліки та надати протягом 10 (десяти) календарних днів пояснення причин неналежного надання послуг.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ТОВ «Лізко» направляло на адресу ТОВ «Нові мережі України» вимоги щодо неналежної якості наданих послуг.

Суд відзначає, що за умовами договору у ТОВ «Лізко» як замовника визначено право здійснення контролю за належним наданням виконавцем телекомунікаційних послуг за договором і дані об`єктивного контролю є підставою для подання виконавцю заяви, скарги, претензії і надання таких скарг можливе у разі наявності скарг (зауважень) провайдерів та / або глядачів. Такі заяви, скарги, претензії за період, визначений у актах №№1-4, до матеріалів справи не надано.

Надані ТОВ «Лізко» листи регіональних провайдерів щодо відсутності доставки сигналу з боку ТОВ «Нові мережі України» не свідчать про невиконання останнім умов договору, як це доцільно зазначив суд першої інстанції.

Зазначені листи регіональних провайдерів є відповідями на запити самого ТОВ «Лізко», направлені ним цим особам після порушення провадження у цій справі за позовом ТОВ «Нові Мережі України». Більше того, ТОВ «Лізко» не надало у матеріали справи направлені ним до регіональних провайдерів запити, а тому встановити дійсний їх зміст не вбачається за можливе.

Тут, з огляду на доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає, що ці особи не є сторонами договору №1233 від 25.01.2019 про надання телекомунікаційних послуг, як це помилково вважає ТОВ «Лізко», оскільки сторонами договору є ті особи, які його уклали (в цьому випадку - саме ТОВ «Лізко» та ТОВ «Нові мережі України»).

Матеріали справи не містять жодних письмових вимог, скарг, заяв тощо, які стосувались би наданих ТОВ «Нові мережі України» послуг за вказаними вище актами, саме до звернення позивача до суду з даним позовом. Відповідна підстава для відмови у підписанні зазначених актів наданих послуг виникла під час розгляду судом першої інстанції даної справи.

Тобто, такі дії відповідача свідчать про зловживанням правом, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.

За наведених підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу положень п. 7.11 договору акти №1 від 31.01.2023, №2 від 28.02.2023, №3 від 31.03.2023, №4 від 30.04.2023 вважаються прийнятими відповідачем, а послуги такими, що надані належним чином, оскільки ТОВ «Лізко» їх отримало, але та не повернуло ТОВ «Нові мережі України» підписаними і при цьому будь-яких зауважень щодо обсягу, якості та вартості наданих послуг ТОВ «Лізко» не надало.

У п. 7.14 договору визначено, що вартість отриманих замовником послуг оплачується ним щомісячно на поточний рахунок виконавця за один (звітний) місяць після підписання акту наданих послуг. Оплата відбувається протягом 20-ти календарних днів кожного місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку виконавця (або цього договору) та акта наданих послуг.

ТОВ «Лізко» надані йому ТОВ «Нові мережі України» телекомунікаційні послуги не оплатило, що ним не заперечується.

Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Враховуючи наведене та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог ТОВ «Нові мережі України» до ТОВ «Лізко» про стягнення 3 593 700,00 грн заборгованості.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

ТОВ «Нові мережі України» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з ТОВ «Лізко» 3 593 700,00 грн заборгованості за договором про надання телекомунікаційних послуг №1233 від 25.01.2019. У позовній заяві позивач зазначив, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку він очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи, становить 54 853,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 позовні вимоги ТОВ «Нові мережі України» задоволено та присуджено до стягнення з ТОВ «Лізко» на користь ТзОВ «Нові мережі України» 3 593 700,00 грн заборгованості та 53 905,50 грн судового збору.

15.11.2023 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Нові мережі України» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/9791/23, у якій заявник просив стягнути з ТОВ «Лізко» 180 688,43 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Нові мережі України» надало: договір №25/01/23-1 від 25.01.2023 про надання правової допомоги, укладений між ТзОВ «Нові мережі України» та адвокатом Хитрук Н.І.; додаткову угоду від 30.05.2023 до цього договору; акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 14.11.2023 на суму 180 688,43 грн разом з додатком до нього, в якому наведено розрахунок розміру винагороди адвоката.

З наданих ТОВ «Нові мережі України» доказів встановлено таке.

25.01.2023 ТОВ «Нові мережі України» (клієнт) уклало з адвокатом Хитрук Н.І. (адвокат) договір №25/01/23-1 про надання правової допомоги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту у обсягах, визначених п. 1.2 договору.

Згідно з п. 3.1. договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.6 договору розмір гонорару встановлюється сторонами на підставі додаткової угоди.

30.05.2023 сторони уклали додаткову угоду до договору, згідно з п. 2 якої ТОВ «Нові мережі України» доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати представництво інтересів позивача у господарському (-их) суді (-ах) щодо спору, який виник між клієнтом та ТОВ «Лізко» у зв`язку з порушенням ТОВ «Лізко» свого обов`язку по сплаті послуг за договором №1233 від 25.01.2019 про надання телекомунікаційних послуг.

За умовами п. 4 додаткової угоди гонорар адвоката становить 70 євро за годину надання послуг адвокатом, окрім випадків, визначених п. 6 цієї додаткової угоди.

У п. 6 додаткової угоди сторони погодили, що вартість участі у кожному судовому засіданні у справі становить 125 євро. Плата за участь у судовому засіданні стягується незалежно від того, чи фактично відбулось судове засідання, окрім випадків, якщо таке засідання не відбулось із вини адвоката.

Окрім основної винагороди клієнт зобов`язаний сплатити додаткову винагороду у розмірі 1,5% від розміру позовних вимог, які будуть задоволені (п. 7 додаткової угоди).

У п. 5 додаткової угоди сторони погодили наступний попередній розрахунок розміру гонорару адвоката: ознайомлення із матеріалами справи та правовий аналіз матеріалів справи: кількість витрачених годин - 8 год, вартість 560 євро; підготовка позовної заяви: кількість витрачених годин - 12 год, вартість 840 євро.

Клієнт здійснює оплату гонорару протягом 30 (тридцяти) днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Клієнт здійснює оплату гонорару у національній грошовій одиниці України. Гонорар розраховується відповідно до офіційного курсу гривні до євро, встановленого Національним банком України на день підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п. п. 9-11 додаткової угоди).

14.11.2023 ТОВ «Нові мережі України» та адвокат на виконання умов договору та додаткової угоди до нього підписали акт приймання-передачі наданих послуг №1 про надання правової допомоги на загальну суму 180 688,43 грн та додаток №1 до цього акта, в якому наведено розрахунок розміру винагороди адвоката.

Згідно з п. 1 додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг №1 адвокат надав, а ТОВ «Нові мережі України» прийняло послуги правової допомоги:

- ознайомлення із матеріалами справи та правовий аналіз матеріалів справи: кількість витрачених годин - 8 год, вартість - 560 євро;

- підготовка позовної заяви: кількість витрачених годин - 12 год, вартість - 840 євро;

- підготовка відповіді на відзив та долучення до матеріалів справи документів (копій замовлень), що підтверджують викладені у відповіді на відзив обставини: кількість витрачених годин - 10 год, вартість - 700 євро;

- збирання доказів та підготовка клопотання про долучення доказів (копій актів наданих послуг за 2019 та 2020 роки, виписки з банківських рахунків): кількість витрачених годин - 4 год, вартість - 280 євро;

- надання консультацій і роз`яснень щодо участі клієнта у судових засіданнях: кількість витрачених годин - 4 год, вартість - 280 євро;

- участь у судових засіданнях, що відбулись 24.07.2023, 11.09.2023, 25.09.2023, 30.09.2023, 13.11.2023: кількість - 5 засідань, вартість - 625 євро.

Згідно з п. 2 додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг №1 окрім основної винагороди клієнт зобов`язаний сплатити адвокату додаткову винагороду у розмірі 1,5% від розміру позовних вимог, які були задоволені судом у справі. Розмір додаткової винагороди становить 1,5% від 3 593 700,00 грн, а саме 53 905,50 грн.

У п. 3 додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг №1 сторони погодили, що остаточна вартість послуг, зазначених у п. 1 становить 3 285,00 євро, що на момент направлення акта приймання-передачі наданих послуг становить 126 782,93 грн. Разом до сплати з урахуванням додаткової винагороди - 180 688,43 грн.

ТОВ «Лізко» подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача шляхом відмови у задоволенні клопотання позивача про стягнення судових витрат, у якому просить відмовити у задоволенні поданої ТОВ «Нові мережі України» заяви.

В обґрунтування поданого клопотання ТОВ «Лізко» посилається на необґрунтованість заявленої до стягнення суми та її невідповідність критерію реальної необхідності таких витрат. ТОВ «Лізко» зазначає, що ТОВ «Нові мережі України» не надало доказів на підтвердження надання правової допомоги, що є підставою у відмови у задоволенні поданої ТОВ «Нові мережі України» заяви.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, за змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. У встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

А отже, згідно із зазначеною нормою гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - у разі фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом у наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість (однієї) години роботи того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але у розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

За положенням ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема в абз. 2 підп. 4.1 п. 4 Рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 він наголосив на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, ч. 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Окрім цього у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у т.ч. в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Колегія суддів також бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на доводи ТОВ «Лізко» про те, що ТОВ «Нові мережі України» не надало суду першої інстанції належного документального підтвердження надання правової допомоги (доручень, детального опису виконаних доручень, рахунку на оплату, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат тощо), що є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку із недоведеністю їх наявності, колегія суддів звертається до висновків Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

У цій постанові Об`єднана палата зазначила, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що адвокат майже завжди брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, а також те, що на засіданні був присутній сам директор, який представляв інтереси товариства як позивача у справі та надавав суду докази та інше, що свідчить про відсутність доцільності залучення адвоката для представництва інтересів у суді, та те, що адвокат виконав значно менший обсяг роботи, ніж заявлено у актах (акті) послуг, колегія суддів оцінює критично.

Так, чинне законодавство не містить заборони на особисту участь особи у судовому засіданні, а також не обмежує право такої особи у кількості представників. Більше того, ч. ч. 1, 2 ст. 56 ГПК України прямо визначають, що особа може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника; особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Щодо доводів в частині участі адвоката у судовому засіданні в режимі відеоконференції суд відзначає, що ГПК України надає йому (представнику) таке право за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. У цій справі явка представника ТОВ «Нові мережі України» обов`язкою не визнавалась.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення клопотання ТОВ «Нові мережі України» та стягнення з ТОВ «Лізко» 90 344,21 грн витрат на професійну правничу допомогу, що є 50% від заявленої до стягнення суми.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізко» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/9791/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 у справі №910/9791/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №910/9791/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.03.2024.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак