Постанова

від 15.03.2024 по справі 903/1188/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року Справа № 903/1188/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Шилан О.С.

представники сторін в судове засідання не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на ухвалу Господарського суду Волинської області, постановлену 28.12.2023 (суддя Гарбар І.О.) у справі № 903/1188/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амал-Агро"

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка

про стягнення 683 308, 91 грн

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Волинської області перебуває справа № 903/1188/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амал-Агро" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 683 308,91 грн заборгованості внаслідок порушення відповідачем договору поставки № 11/07/23 від 11.07.2023.

Відповідачем до Господарського суду Волинської області подано заяву про забезпечення доказів шляхом витребування у позивача оригіналів усіх доказів, що долучені останнім до позовної заяви, задля підтвердження або спростування наявності спірної заборгованості, оскільки подання таких доказів відповідачем є неможливим.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.12.2023 у справі № 903/1188/23, серед іншого, заяву Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про забезпечення доказів повернуто заявнику.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що при зверненні із заявою про забезпечення доказів заявником недотримані вимоги статті 110 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 111 ГПК України.

Не погоджуючись із вказаним процесуальним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення заяви про забезпечення доказів у визначений заявником спосіб та стягнути з позивача понесені судові витрати.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги зазначає про відсутність підстав для повернення заяви про забезпечення доказів з огляду на імперативні приписи абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на ухвалу Господарського суду Волинської області від 28.12.2023 у справі № 903/1188/23; апеляційну скаргу постановлено розглянути в судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін 07.03.2024 об 15:00 год.

Разом з цим, 07.03.2024 від скаржника до суду надійшло клопотання про винесення окремої ухвали, якою звернути увагу суду Господарського суду Волинської області на допущення судом нижчої інстанції порушення норм процесуального права - в частині постановлення 12.01.2024 року Господарським судом Волинської області ухвали у справі № 903/1188/23 про повернення відзиву ПОСП ім. Івана Франка на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України, оскільки заявником зокрема у відзиві не зазначено відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідача.

Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони явку уповноважених представників в судове засідання 07.03.2024 не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для її розгляду.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, а також перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 110 ГПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Статтею 111 ГПК України передбачено, що у заяві про забезпечення доказів зазначаються: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) іншої сторони (сторін), якщо вона відома заявнику, а також якщо відомо відомості, що її ідентифікують: її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази; перелік документів, що додаються до заяви. Заява підписується заявником або його представником. До заяви, яка подана представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. За подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Місцевий господарський суд вказав на те, що звертаючись до суду з заявою про забезпечення доказів, заявником не зазначено та не доведено належними і допустимими доказами існування обставин, які б свідчили, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, як обов`язкової умови для забезпечення доказів в порядку ст. 110 Господарського процесуального кодексу України.

Процесуальною підставою для повернення заяви про забезпечення доказів в порядку ч. 4 статті 11 ГПК України стало недотримання заявником пункту 5 частини першої зазначеної статті (обґрунтування необхідності забезпечення доказів у визначений спосіб).

Водночас заявник стверджував, що існує необхідність у витребуванні від позивача оригіналів усіх доказів, копії яких долучені останнім до позовної заяви, та звертав увагу на імперативні приписи абз. 2 ч. 6 ст. 91 ГПК України.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно норм ч. 2, 3 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).

Статтею 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 91 ГПК України передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

При цьому ч. 6 ст. 91 ГПК України визначено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 (пункт 7.3.2) сформовано висновок, що відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу такого письмового документа (частина п`ята - шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, вимога про надання оригіналів документів насамперед викликана необхідністю встановлення достовірності документа, що подається в копії.

Так, якщо подані копії документів викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

Необхідною умовою для забезпечення доказів є наявність підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Забезпечення доказів - це механізм збору доказів, що гарантує збереження доказів, необхідних для підтвердження певних обставин у справі. При цьому збереження доказів зумовлене існуванням обставин, які свідчать про можливу втрату таких доказів або ускладнення чи неможливість їх подання.

Заяву про забезпечення доказів відрізняє від звичайного клопотання про виклик свідка, витребування доказу чи призначення експертизи те, що у ній необхідно вказати на ті обставини, які свідчать про небезпеку того, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Саме ці обставини зумовлюють необхідність забезпечення доказів, щоб вони все-таки змогли бути використані для з`ясування обставин у справі.

Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Заявник повинен довести наявність підстав, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або утрудненою. Суд не може вжити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі міркувань учасника що носять характер припущень.

Подібний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 9901/845/18, від 09.10.2019 у справі № 9901/385/19.

Аналізуючи наведені положення у зіставленні з вимогами заявника насамперед треба зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені відповідачем вимоги та доводи щодо необхідності у витребуванні від позивача оригіналів усіх доказів, копії яких додані до матеріалів позовної заяви, на підтвердження або спростування спірної заборгованості по суті є клопотанням про витребування доказів та не можуть слугувати достатньою підставою для забезпечення цих доказів відповідно до наведених положень Господарського процесуального кодексу України.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала Господарського суду Волинської області від 28.12.2023 у справі № 903/1188/23 відповідає матеріалам справи та ґрунтується на чинному законодавстві.

Відповідно до п. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розподіл судових витрат за подання даної апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не здійснюється, оскільки відповідно до ст. 129 ГПК України питання про судові витрати вирішується за наслідками розгляду спору по суті.

Клопотання скаржника про винесення окремої ухвали залишається колегією суддів без розгляду, оскільки порушене скаржником питання стосується процесуальних дій суду, які не відносяться до предмету даного апеляційного розгляду.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Волинської області від 28 грудня 2023 року у справі № 903/1188/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Справу № 903/1188/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.