Рішення

від 29.02.2024 по справі 910/7799/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2024 Справа № 910/7799/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Виконавчого комітету Ірпінської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд"

про стягнення 5269656,02 грн

за участю представників:

від позивача УкраїнськаТ.О.

від відповідача Шапченко І.С., Гладченко В.О.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про стягнення 5269656,02 грн. Зокрема позивач просить стягнути з відповідача 1674749,47 грн, як безпідставно збережені грошові кошти у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь, по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, 410199,00 грн - 3% річних та 3184707,55 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2023 матеріали справи №910/7799/23 передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.09.2023 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. В судовому засіданні 31.10.2023 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідача проти позовних вимог заперечили, у задоволенні позову просили відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Також представники відповідача підтримали подану заяву про застосування строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд встановив таке.

26.12.2005 Ірпінською міською радою Київської області прийнято рішення №1543-42-IV "Про (відведення) передачу ТОВ "Житло-Буд" земельної ділянки та функцій замовника для проектування, будівництва, обслуговування та експлуатації багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення в м. Ірпінь по вул. Шевченка, 4" (далі - об`єкт будівництва).

20.10.2010 Комунальним підприємством "Ірпіньводоканал" видано Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" технічні умови №71 на підключення об`єкта будівництва, що проектується.

29.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" звернулося до позивача з листом за №265, в якому зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" завершує будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Шевченка, 4а м. Ірпінь, а технічними умовами КП "Ірпіньводоканал" на підключення об`єкту до інженерних мереж водопостачання та каналізування, ПАТ "Київоблгаз" на газопостачання та ПАТ "Київобленерго" на електропостачання передбачається необхідність будівництва мереж поза межами земельної ділянки. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" у відповідності до ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" просило зменшити розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Ірпінь на суму кошторисної вартості вищезазначених інженерних мереж та вказувало про те, що побудовані інженерні мережі будуть передані у комунальну власність.

Листом №01-22/2218 від 05.08.2014 позивачем надано відповідачу для ознайомлення та підписання проект договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь по об`єкту будівництва за адресою: м. Ірпінь, вул. Шевченка, 4В, розрахований відповідно до кошторисної вартості.

05.03.2015 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстрував декларацію №КС143150640241 про готовність об`єкта будівництва до експлуатації.

Між Комунальним підприємством "Ірпіньводоканал" та відповідачем були складені акти технічного приймання водопроводу та каналізації від вулиць Пролетарської, Грибоєдова, Комсомольської до вулиці Шевченка, 4 для об`єкта будівництва.

Листом від 16.06.2015 №193 Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" звернулось до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради із заявою про прийняття до комунальної власності міста Ірпеня зовнішніх мереж водопостачання та каналізацї від вулиць Пролетарської, Грибоєдова, Комсомольської до вулиці Шевченка, 4 для об`єкта будівництва, побудованих відповідно до технічних умов №71 від 20.10.2010. В додатках до заяви зазначено перелік документів, що додаються, а саме: технічні умови №71 від 20.10.2010 (водопостачання та каналізації); довідка Комунального підприємства "Ірпіньводоканал" від 29.04.2015 №741 про виконання технічних умов у повному обсязі; акт від 05.12.2014 №35 технічного приймання водопроводу; акт від 15.04.2015 технічного приймання каналізації; балансова вартість прокладання зовнішніх мереж водопостачання В-1 на суму 1383,618 тис. грн (зведений кошторисний розрахунок та локальні кошториси); балансова вартість прокладання зовнішніх мереж каналізації на суму 686,358 тис. грн (зведений кошторисний розрахунок та локальні кошториси); документи, які підтверджують витрати на будівництво зовнішніх мереж водопостачання та каналізування: платіжне доручення від 30.03.2015 №1399 на промивку мережі, платіжне доручення від 31.03.2015 №1434 на аналіз води, укладений з Приватним підприємством "Укрпроектбуд" договір від 14.11.2014 №14/11-14 підряду на врізування водопровідних мереж та каналізаційних мереж з актами виконаних робіт на 343868 т.грн, договір від 29.08.2013 №04/06-2 по бурінню свердловини та будівництво насосної станції, укладений з Комунальним підприємством "Ірпіньводоканал" договір від 01.04.2015 по промиванню та дезінфекції мережі та свердловини 18570 тис. грн. договір від 23.07.2013 №04/06-1 погодження проекту водозабірної свердловини в Державному підприємстві "І Українська геологічна компанія", накладні вартості основних матеріалів (труби, засувки, елементи колодязів).

Листом від 23.06.2015 №01-24/1899 Виконавчий комітет Ірпінської міської ради повідомив відповідача про невідповідність наданих документів (акти виконаних робіт) заявленій балансовій вартості мереж, про невідповідність об`ємів переданих конструктивів порівняно з актами технічного приймання Комунального підприємства "Ірпіньводоканал" і актами форми КБ-2 (або локальних кошторисів при відсутності актів), а також про необхідність для вирішення даного питання виконати низку додаткових вимог, а саме: надати виконавчі схеми, акти прихованих робіт та випробувань, паспорти на обладнання (скважини та насосної), інші виконавчі документи; виділити окремо балансову вартість артскважини з насосною станцією та скласти разом з Комунальним підприємством "Ірпіньводоканал" акт технічного приймання; підтвердити актами виконаних будівельних робіт витрати на тимчасові споруди, або виключити їх з загальної вартості (нарахування в відсотках даних витрат можливо лише в інвесторському кошторисі, а не в балансовій вартості); виключити з актів виконаних робіт на дезінфекцію водопровідних мереж внутрішньодомові трубопроводи; виключити з балансової вартості зовнішніх мереж витрати на аналіз питної води.

17.07.2015 комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд", Комунального підприємства "Ірпіньводоканал", Товариства з обмеженою відповідальністю "Гидротехнобур" складено акт № 3 технічного приймання водозабірної свердловини для водопостачання об`єкта.

Згідно з довідкою Комунального підприємства "Ірпіньводоканал" від 29.09.2015 №741, наданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" (вул. Шевченка, 4, м. Ірпінь), технічні умови від 20.10.2010 №71 виконані в повному обсязі.

07.12.2015 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" з листом №01-24/3613/58, в якому пропонував звернутися до відділу економіки виконавчого комітету та укласти договір про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпінь, надавши перелічені у вказаному листі документи.

18.07.2016 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" з листом за №01-24/2138, в якому повідомив останнього про те, що в серпні 2014 року на звернення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради відділом економіки був підготовлений та наданий для підписання проект договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь по об`єкту будівництва за адресою: м. Ірпінь, який в порушення ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Положення про порядок залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, не підписано, натомість, по новозбудованому об`єкту за адресою: м. Ірпінь, вул. Шевченка 4, у березні 2015 року зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації №КС143150640241 без сплати пайового внеску до міського бюджету, а крім того повідомлено, що Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради направлено лист до Головного оперативного управління державної фіскальної служби України щодо не укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" договору та не сплати коштів пайової участі до міського бюджету.

20.10.2017 позивач звернувся до відповідача з листом №01-24/2874 з пропозицією щодо укладення договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь із долученням відповідного проекту договору.

Листом від 16.11.2017 №296 Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" відмовилось підписувати проект договору з тих підстав, що раніше воно зверталось з пропозицією укласти відповідний договір, а позивач протягом 10 робочих днів не надав належним чином оформлений договір та не повідомив у інший спосіб про бажання укласти цей договір. Крім того, у листі йдеться про відсутність правових підстав для укладення відповідного договору після введення об`єкта будівництва в експлуатацію; про те, що в межах відповідного будівництва було збудовано зовнішні мережі постачання та зовнішні мережі каналізації, які на теперішній час працюють, у зв`язку з чим 17.06.2015 позивачу було направлено низку документів з метою прийняття зазначених мереж до комунальної власності.

Листом від 05.12.2017 №01-24/3347 Виконавчий комітет Ірпінської міської ради повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про те, що відповідний спір буде вирішуватись в судовому порядку.

Як стверджує позивач, будівництво було здійснено без виконання замовником зобов`язань взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпінь, що було передбачено чинним у період виникнення зобов`язань Законами України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019, Положенням про порядок залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, затвердженим рішенням сесії Ірпінської міської ради від 06.11.2014 №4146-60-VI.

Як зазначено у позовній заяві, з метою захисту порушених прав та укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста із ТзОВ "Житло-Буд", виконавчим комітетом було подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву від 11.01.2018.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 відкрито провадження у справі №910/758/18 за позовом Виконавчого комітету Ірпінської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про визнання укладеним договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі №910/758/18 первісний та зустрічний позови задоволено частково, визнано укладеним між сторонами договір пайової участі в редакції, наведеній у рішенні. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ТзОВ "Житло-Буд" як замовник об`єкта будівництва зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпінь. Проте суд не погодився з розрахунками суми пайової участі, наданими сторонами, та визначив цю суму, виходячи з кошторисної вартості будівництва за декларацією про готовність об`єкта від 05.03.2015 №КС143150640241, в сумі 38107356,00 грн. Доводи ТзОВ "Житло-Буд" про зменшення суми пайової участі на 2096976,00 грн у зв`язку з будівництвом інженерних мереж поза межами його земельної ділянки відхилені, оскільки матеріали справи не містять доказів кошторисної вартості такого будівництва.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 рішення місцевого суду у справі №910/758/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено. Рішення апеляційного суду в частині відмови у первісному позові мотивовано тим, що ТзОВ "Житло-Буд" збудувало мережі водопроводу та каналізації, передало їх в експлуатацію комунальному підприємству "Ірпіньводоканал" та звернулось до Комітету із заявою про прийняття цих мереж на баланс і в разі прийняття рішення про визнання укладеним договору в запропонованій Комітетом редакції, у Відповідача виникне подвійне зобов`язання щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, зокрема шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, а також шляхом будівництва відповідних об`єктів. В частині відмови у зустрічному позові рішення мотивоване відсутністю доказів, що підтверджують кошторисну вартість інженерних мереж, збудованих ТОВ "Житло-Буд". Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що діючим законодавством не передбачено обов`язкове укладення договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури у разі будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури та виконання ним у повному обсязі обов`язку щодо участі у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2018 у справі №910/758/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Як вказано у постанові Верховного Суду, замовники, які бажають здійснювати забудову, зобов`язані здійснити відрахування коштів до бюджету на створення об`єктів соціальної сфери на підставі відповідного договору пайової участі, а в разі необхідності будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту може бути зменшений на суму їх кошторисної вартості. Верховний Суд не погодився з позицією апеляційного суду про відсутність у замовника будівництва обов`язку укласти договір пайової участі у разі будівництва ним інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури, а також виникнення у такого замовника подвійного зобов`язання щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту внаслідок укладення договору пайової участі, оскільки положеннями статті 30 Закону передбачено механізм зменшення розміру пайової участі. Також Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з кошторисної вартості об`єкта будівництва у сумі 38107356,00 грн, встановленої на підставі декларації про готовність, однак суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що при розрахунку величини пайової участі слід виходити із суми кошторисної вартості будівництва, зазначеної в декларації про готовність об`єкта до експлуатації, оскільки місцевим судом не перевірено, чи визначена така вартість будівництва згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

За наслідком нового розгляду справи №910/758/18 рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з тим, що 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019, якими скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору. Як вказано у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі №910/758/18, визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності, не є законним та ефективним способом захисту та не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

Як вказано у позовній заяві у даній справі 910/7799/23, у період з 11.01.2018 по 06.03.2023 фактично тривав судовий розгляд позовної заяви про визнання укладеним договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь, а з 24.10.2017 тривають правовідносини між виконавчим комітетом Ірпінської міської ради та ТзОВ "Житло-Буд" в рамках вимоги із укладення цього договору та відповідно виконання свого прямого обов`язку зі сплати грошових коштів в якості пайового внеску до бюджету міста.

Як зазначив позивач, враховуючи вищевикладене та фактично вказівку Господарського суду міста Києва про необхідність подання позову про стягнення збитків (упущеної вигоди) з ТзОВ "Житло-Буд", оскільки це наразі єдиний законодавчо обгрунтований спосіб захисту порушених прав виконавчого комітету Ірпінської міської ради, який полягає у недоотоиманні місцевим бюджетом м. Ірпінь значної суми грошових коштів, яке спричинене невиконанням ТзОВ "Житло-Буд" законодавчо визначеного обов`язку, позивачем задля забезпечення належним способом свого захисту подано до суду позовну заяву у даній справі.

При цьому позивач зазначив, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від обов`язку сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Як зазначено у позовній заяві, будівництво було завершено 05.03.2015 і у даний період діяли норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тому обов`язок зі сплати пайової участі виник ще до скасування положень статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому не має наслідком скасування обов`язку щодо сплати пайової участі відповідачем, який виник під час дії таких норм.

Позивач зазначає, що нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" на період 2020 року було фактично змінено порядок виконання обов`язку щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тому у відповідача зник обов`язок укладати договір про пайову участь, однак обов`язок сплатити пайову участь не зник та відповідач мав самостійно звернутися з відповідною заявою.

Як стверджує позивач, враховуючи те, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, то він зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивілького кодексу України.

Таким чином позивач стверджує, що у зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску Виконавчий комітет Ірпінської міської ради має право вимагати стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" упущену вигоду в сумі 1674749,47 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно збережених грошових коштів у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, що нараховані відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.02.2015 №17, що діяв на дату введення об`єкта в експлуатацію.

При цьому позивач у відповіді на відзив звертає увагу суду, що ТзОВ "Житло-Буд" зі зверненнями до Ірпінської міської ради та її виконавчого комітету із належним чином оформленою документацією не зверталось, а зазначені у відзиві на позовну заяву мережі на балансі КП "Ірпіньводоканал" не перебувають, договір з ТзОВ "Житло-Буд" на їх обслуговування не укладався, а мережі водопостачання та водовідведення споживача експлуатуються та обслуговуються споживачем, тобто ТзОВ "Житло-Буд".

Крім того позивач на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 410199,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 3184707,55 грн. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем за період з 06.03.2015 по 03.05.2023.

Таким чином враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача 5269656,02 грн, з яких 1674749,47 грн - безпідставно збережені грошові кошти у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь, по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, 410199,00 грн - 3% річних та 3184707,55 грн - інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву та додаткові пояснення. Зокрема Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" зазначає, що у частині 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність. При цьому відповідач зазначив, що у зв`язку із зведенням житлового будинку у м. Ірпінь, по вул. Шевченка, 4, ТзОВ "Житло-Буд" здійснило будівництво інженерних мереж та об`єктів інженерної інфраструктури, поза межами його земельної ділянки, оскільки це було необхідним відповідно до технічних умов, а в подальшому, інженерні мережі та об`єкти інженерної інфраструктури були введені в експлуатацію та передані Ірпінській міській раді для прийняття в комунальну власність, відповідно до приписів частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Як вказано у відзиві на позовну заяву, на виконання Технічних умов №71 на підключення об`єкту, які 20.10.2010 були надані Комунальним підприємством "Ірпіньводоканал" у відповідь на запит Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд", відповідно до проекту, розробленого проектним інститутом СБУ, відповідач здійснив будівництво мереж водопроводу та каналізації, які після завершення будівництва були передані в експлуатацію Комунальному підприємству "Ірпіньводоканал", що підтверджується підписаним сторонами актом технічного приймання водопроводу, актом технічного приймання водозабірної свердловини для водопостачання об`єкту та актом технічного приймання каналізації.

При цьому відповідач посилаєься на довідку №741 від 29.04.2015, видану Комунальним підприємсвом "Ірпіньводоканал", згідно з якою Технічні умови №71 від 20.10.2010 виконані в повному обсязі.

16.06.2015 ТзОВ "Житло-Буд" звернулося з листом №193 до Ірпінського міського голови Карплюка В.А., до якого як зазначає відповідач, додано всі необхідні документи, та просило передати у комунальну власність міста Ірпінь зовнішні мережі, побудованих відповідно до Технічних умов №71 від 20.10.2010. Заява-звернення зареєстрована у загальному відділі Виконкому Ірпінської міської ради 17.06.2015 за вхідним номером №2242/01-24. Як стверджує відповідач, у поданому листі чітко описано якісні характеристики об`єктів, що передаються в комунальну власність міста Ірпінь, а також їх вартість. Балансова вартість прокладання зовнішніх мереж водопостачання становила 1383,618 тис.грн., а балансова вартість прокладання зовнішніх мереж каналізації - 686,358 тис.грн.

Таким чином, як стверджує відповідач, загальна вартість побудованих ТзОВ "ЖИТЛО-БУД" зовнішніх мереж становила 2069976,00 грн, з огляду на що на переконання відповідача ним було належним чином виконало вимоги частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов`язкової передачі у комунальну власність міста Ірпінь зовнішніх мереж каналізації та водопроводу, які прокладені (побудовані) забудовником поза межами наданої йому земельної ділянки, а відтак розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста Ірпінь мав бути зменшений на суму їх вартості, тобто на 2069976,00 грн.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що він не повинен сплачувати будь-які грошові кошти в якості пайової участі, оскільки ним вже виконано відповідні зобов`язання щодо розвитку інженерно транспортної і соціальної інфраструктури міста Ірпінь шляхом будівництва мереж та передачі їх у власність територіальній громаді, з огляду на що відповідач заявляє, що немає жодної підстави вважати, що ТзОВ "Житло-Буд" безпідставно зберегло грошові кошти, які належали Ірпінській міській раді.

Відповідач також зазначив, що оскільки інфляційні втрати і 3%, які намагається стягнути з нього позивач, є похідними від основного зобов`язання, тому на думку відповідача відсутність заборгованості по основному зобов`язанню свідчить про безпідставність здійснення будь-яких нарахувань за прострочення виконання грошового зобов`язання, з огляду на що ТзОВ "Житло-Буд" просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" зазначає, що позивач щонайменше з 30.06.2015 знав про недоотримання місцевим бюджетом міста Ірпінь коштів, яке спричинене невиконанням ТзОВ "Житло-Буд" зобов`язання щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та мав можливість звернутися за захистом свого порушеного права на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, однак звернувся до суду лише у травні 2023 року, тобто звернувся до суду з пропущенням трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, що відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлюються Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Як встановлено судом, 05.03.2015 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстрував декларацію №КС143150640241 про готовність об`єкта будівництва до експлуатації, а саме багатоповерхтового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Шевченка 4 , м.Ірпінь, Київської області.

Відповідно до частини 1 та 5 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, що була чинна станом на 05.03.2015, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Отже як вбачається із матеріалів справи, об`єкт будівництва був прийнятий в експлуатацію 05.03.2015.

Відповідно до частин 1-3 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, що була чинна станом на 05.03.2015, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, що була чинна станом на 05.03.2015, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Частиною 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції, що була чинна станом на 05.03.2015 визначено, зокрема, що невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, зі змісту статті 40 вказаного Закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому у відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області №4146-60-VI від 06.11.2014 відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Бюджетного кодексу України (із наступними змінами), керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" міська рада вирішила внести зміни до рішення двадцять першої сесії шостого скликання Ірпінської міської ради №1192-21-VI від 15.11.2011 "Про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м.Ірпінь" із змінами, внесеними рішенням Ірпінської міської ради від 20.12.2012 №2635-39-VI, а саме затвердити Положення про порядок залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м.Ірпінь в новій редакції, згідно з додатком 1 (надалі - Положенння).

Так, відповідно до пункту 1.1. Положення, залучення, розрахунок розміру і використання коштів замовників будівництва об`єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м.Ірпінь проводиться відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та цього положення.

Пунктом 2.1. Положення визначено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури визначається у договорі, укладеному Ірпінською міською радою із замовником будівництва об`єктів архітектури, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Згідно з пунктом 2.2. Положення, у разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається виходячи із затверджених Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, зокрема, показників опосередкованої вартості спорудження житла, розрахованої на дату укладання договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури - для багатоповерхових житлових будинків.

При цьому відповідно до Показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України " від 06.02.2015 №17, який був чинним станом на 05.03.2015, вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) у Київській області становив 6082,00 грн.

Суд зазначає, що визначення позивачем суми коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а саме визначення ним внеску пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 1674749,47 грн на підставі опосередкованої вартості здійснено у відповідності до вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Положення про порядок залучення коштів замовників будівництва об`єктів архітектури, що здаються в експлуатацію, на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м.Ірпінь, які були чинними станом на дату виникнення спірних правовідносин між сторонами.

Відповідно до пунктів 2.3. та 2.4. Положення, якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки та які погоджені Ірпінською міською радою (прийняття відповідного рішення ради) на стадії затвердження проектної документації замовника, в такому разі розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та (або) об`єкти передаються у комунальну власність. У разі, якщо кошторисна вартість будівництва об`єктів визначених в пункті 2.3. цього Положення перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, міська рада може приймати відповідні рішення щодо відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста.

Згідно з пунктом 2.5. Положення, розмір пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Ірпінь складає для: житлових будинків з вбудовано-прибудованими об`єктами комерційного призначення, розмір коштів пайової участі визначається диференційовано, з урахуванням (загальної кошторисної вартості об`єкта будівництва (для об`єкта комерційного призначення - пайова участь визначається як для нежитлових будівель та споруд (10%), а для об`єкта житлового фонду - відповідно, як для житлових будинків (4%).

Пунктами 2.9., 2.10., 3.1. та 3.6. Положення визначено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури міста може коригуватись, у разі, коли фактична кошторисна вартість буде більше або менша після закінчення об`єкта будівництва. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м.Ірпінь сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. У випадку проведення робіт (будівництва, реконструкції, ремонту) поза межами земельної ділянки на якій знаходиться об`єкт будівництва та необхідні для розвитку соціальної інфраструктури міста Ірпінь, розмір пайової участі може бути зменшений (зарахований) за рішенням Ірпінської міської ради, за умови попереднього надання актів виконання таких робіт, виконавчої та технічної документації. Розмір пайової участі та форма оплати у випадках, які не передбачені цим положенням встановлюється окремими рішеннями Ірпінської міської ради.

Слід зазначити, що рішення Ірпінської міської ради щодо зменшення пайової участі не приймалось.

Зі змісту частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 2.3. та 3.1. Положення, які були чинними станом на дату виникнення спірних правовідносин, вбачається, що ними передбачена процедура зменшення розміру пайової участі на суму кошторисної вартості побудованих інженерних мереж, проте вони не встановлюють обов`язок (імперативну норму) виконавчого комітету Ірпінської міської ради здійснювати зменшення суми пайового внеску замовнику будівництва без належним чином оформлених та підтверджуючих документів.

Також як вбачається із матеріалів справи, виконавчим комітетом Ірпінської міської ради було направлено лист-відповідь №01-24/1899 на звернення ТзОВ "Житло-Буд" про прийняття до комунальної власності збудованих зовнішніх мереж каналізації і водопроводу, яким надано ТзОВ «Житло-Буд» відповідь про те, що для вирішення питання про прийняття до комунальної власності зовнішніх мереж водопостачання і каналізації необхідно надати документи, перелік яких наведено у листі-відповіді №01-24/1899. Тобто ТзОВ "Житло-Буд" мало довести кошторисну вартість інженерних мереж, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами з метою зменшення розміру пайової участі, чого відповідачем не було зроблено.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження кошторисної вартості будівництва інженерних мереж, побудованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» поза межами його земельної ділянки у рамках будівництва об`єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Шевченка, 4 в м.Ірпінь Київської області.

Поряд з цим, суд погоджується із доводами позивача про те, що надані відповідачем копія технічних умов №71 від 20.10.2010, акт технічного приймання каналізації, акт технічного приймання каналізації, акт №3 технічного приймання водозабірної свердловини для водопостачання об`єкту, довідка №741 від 29.04.2015 не підтверджують розмір витрат замовника будівництва, які б могли бути зарахованими в якості зменшення розміру пайової участі.

Необхідно також зазначити, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/758/18 призначалась експертиза з метою визначення кошторисної вартості будівництва інженерних мереж, побудованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» поза межами його земельної ділянки у рамках будівництва об`єкта «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Шевченка, 4 в м.Ірпінь Київської області, однак 08.12.2022 від експерта надійшло повідомлення про неможливість проведення судово-економічної експертизи та залишення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 без виконання у зв`язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 25.01.2021 щодо надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи.

З огляду на вказані норми законодавства та встановлені судом обставини, переріривши розрахунок пайового внеску, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 1674749,47 грн безпідставно збережених грошових коштів у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь, по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, є обгунтована.

Щодо заяви відповідача про застосування трирічного строку позовної давності, суд зазначає таке.

Так, статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із статтею 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 261 та статті 266 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Так, судом встановлено, що відповідач зобов`язаний був сплатити 1674749,47 грн внеску пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, тобто до 05.03.2015, і при цьому, як вбачається із матеріалів справи, позивачу було відомо про те, що Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстрував декларацію №КС143150640241 про готовність об`єкта будівництва до експлуатації.

Втім, як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою від 11.01.2018 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про визнання укладеним договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ірпінь, провадження у справі №910/758/18 відкрито 14.02.2018. При цьому рішення у справі №910/758/18 ухвалено 06.03.2023.

Так, за наслідком нового розгляду справи №910/758/18 рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з тим, що 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019, якими скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору. Як вказано у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі №910/758/18, визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності, не є законним та ефективним способом захисту та не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

Як зазначив позивач у позовній заяві, враховуючи вищевикладене та фактично вказівку Господарського суду міста Києва про необхідність подання позову про стягнення збитків (упущеної вигоди) з ТзОВ "Житло-Буд", оскільки це наразі єдиний законодавчо обгрунтований спосіб захисту порушених прав виконавчого комітету Ірпінської міської ради, який полягає у недоотриманні місцевим бюджетом м. Ірпінь значної суми грошових коштів, яке спричинене невиконанням ТзОВ "Житло-Буд" законодавчо визначеного обов`язку, позивачем задля забезпечення належним способом свого захисту подано до суду позовну заяву у даній справі.

Згідно з частиню 2 статті 267 Цивільного кодексу України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, суд звертає увагу, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.

У період з січня 2018 року по березень 2023 року тривав судовий розгляд позовної заяви про визнання укладеним договору про залучення коштів замовників будівництва об`єктів на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь у справі № 910/758/18, яка була подана позивачем до суду з метою відновлення свого права на отримання від відповідача коштів у вигляді внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури, і при цьому як встановлено судом, станом на дату пред`явлення позивачем позову у вказаній справі норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" були чинними.

Необхідно зазначити, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/758/18, тобто до набуття чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якою скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", судом була призначена експертиза, яка тривала понад три роки, тобто по грудень 2022.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, у 2020 та 2021 році провадження у справі № 910/758/18 судом поновлювалось з метою вирішення клопотань експерта, після чого провадження надалі зупинялось на час проведення експертизи, що на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключало для позивача необхідність вчинення будь-яких інших процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі іншого позову з метою відновлення свого права на отримання коштів у вигляді внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури.

З огляду на викладене, суд вважає, що обставини наведені вище утруднювали своєчасне пред`явлення позивачем позову у даній справі.

Крім того, як вбачається з поштового відправлення, позовна заява з додатками у даній справі направлена до Господарського суду міста Києва 12.05.2023, поряд з цим рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі №910/758/18 набрало законної сили 07.04.2023, тобто позовна заява у даній справі подана у розумний строк після набрання рішення суду у справі №910/758/18 законної сили.

З огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку визнати поважними причин пропущення позовної давності, а відтак порушене право підлягає захисту.

Отже враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 1674749,47 грн безпідставно збережених грошових коштів у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь, по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних в розмірі 410199,00 грн та інфляційних втрат в розмірі 3184707,55 грн, які нараховані за період з 06.03.2015 по 03.05.2023 суд зазначає таке.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Необхідно зазначити, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються інфляційні нарахування від простроченої суми та 3% річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №910/6053/19.

Крім того зважаючи на те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, тому в даному випадку необхідно зазначити, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, належить застосовуати загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Належить зазначити, що у частині стягнення 1674749,47 грн безпідставно збережених грошових коштів, суд визнав поважними причини пропущення позовної давності, та дійшов висновку, що порушене право підлягає захисту, проте у випадку стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, належить застосовуати загальну позовну давність тривалістю у три роки, з огляду на таке.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а відтак право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У даній справі позивач пред`явив позов до суду 12.05.2023. При цьому позивач заявив до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення, який, як він вважає, тривав з 06.03.2015 по 03.05.2023 та надав відповідні розрахунки річних та інфляційних втрат, які охоплюють увесь зазначений період.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про застосування строку позовної давності та вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми боргу, нараховані у межах строку позовної давності за три роки до звернення позивача до суду з позовом, тобто починаючи з 13.05.2020. При цьому судом враховується те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснюється позивачем по 03.05.2023, тобто при здійсненні перерахунку інфляційних втрат та 3% річних суд не виходить за межі заявленого позивачем періоду їх нарахування.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, зважаючи на те, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а також беручи до уваги заявлений позивачем період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, судом здійснено їх перерахунок за період з 13.05.2020 по 03.05.2023.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 13.05.2020 по 03.05.2023, судом встановлено, що їх розмір становить 149400,97 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 13.05.2020 по 03.05.2023, судом встановлено, що їх розмір становить 1595316,87 грн.

При цьому щодо нарахування інфляційних втрат необхідно зазначити, що відповідно до постанови від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд прийшов до висновку, що статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний суд роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Крім того в даному випадку також необхідно звернути увагу на те, що розрахунок інфляційних втрат здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №924/534/19 та від 23.09.2021 у справі №924/2/21.

Також суд звертає увагу на правову позицію, що наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №921/489/22, згідно з якою у випадку якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Отже для визначення розміру інфляційних втрат за період з 13.05.2020 по 03.05.2023, беручи до уваги вищезазначену судову практику про те, що інфляційні втрати нараховуються боржнику на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 1595316,87 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Тобто для правильного визначення розміру інфляційних втрат за період з 13.05.2020 по 03.05.2023, такий розрахунок здійснено судом з врахуванням того, що сума основного боргу станом на дату, з якої починається нарахування (станом на 13.05.2020), є збільшена на індекс інфляції за всі попередні місяці прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1674749,47 грн безпідставно збережених грошових коштів у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь, по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, 149400,97 грн - 3% річних та 1595316,87 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог суд дійшов висновку відмовити.

При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 79044,84 грн (1,5% ціни позову), що підтверджується платіжною інструкцією №61 від 10.05.2023.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 51292,01 грн витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" (82200, Львівська область, місто Трускавець, вулиця Городище, будинок 1А, ідентифікаційний код 24368041) на користь Виконавчого комітету Ірпінської міської ради (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 2-а, ідентифікаційний код 05408846) 1674749,47 грн - безпідставно збережених грошових коштів у зв`язку з будівництвом та введенням в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку №4 в місті Ірпінь, по вулиці Шевченка, без сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, 149400,97 грн - 3% річних, 1595316,87 грн - інфляційних втрат та 51292,01 грн - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили у відповідності до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.03.2024.

Суддя Петрашко М.М.