Постанова

від 13.03.2024 по справі 916/2119/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2119/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - Явченко Д.В. (самопредставництво)

відповідача - Мандриченко Ж.В. (адвокат)

третьої особи - Самокиш І.В. (самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геродот"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2023 (суддя Рога Н.В.)

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геродот"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 1 594 501,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 29.08.2022 Одеська міська рада (далі - Позивач, Рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геродот" (далі - Відповідач, ТОВ "Геродот", Скаржник) про стягнення 1 594 501,97 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належним чином оформленого права користування.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Геродот" як власник нерухомого майна у період з 01.01.2019 по 08.06.2021 користувався земельною ділянкою у місті Одеса, Французький бульвар, 85 без належним чином оформленого права такого користування, що призвело до неотримання територіальною громадою міста Одеси доходу у вигляді орендної плати, що є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.05.2023, залишеним в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023, позов задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Ради безпідставно збережені кошти у розмірі 1 594 501,97 грн.

2.2. При цьому суди дійшли висновку, що ТОВ "Геродот" як фактичний користувач земельної ділянки безпідставно зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, тому його зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

2.3. Судами встановлено, що Відповідач фактично користується земельною ділянкою з 19.08.2015 (з моменту державної реєстрації права власності останнього на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці), при цьому кошти за таке користування до укладення договору оренди не сплачував.

2.4. Оскільки використання землі в Україні є платним, то у такого фактичного користувача виникли кондикційні зобов`язання перед Радою щодо сплати коштів за таке користування.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Ухвалою Верховного Суду від 05.02.2024 відкрито Касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі ТОВ "Геродот" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

3.3. При цьому Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неврахування висновку щодо застосування окремих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 922/535/18.

3.4. Відповідач також просить сформувати висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 1212 та пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, а саме чи підлягають поверненню безпідставно набуті кошти потерпілій особі, які набувач мав сплатити за користування земельною ділянкою, якщо потерпіла особа своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє повноваження щодо припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою за попереднім її користувачем, і чи має означена поведінка призводити до припинення зазначеного права вимоги.

3.5. Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.6. Одеська міська рада не скористалася правом подати відзив на касаційну скаргу.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.

4.1. 11.08.2015 між ТОВ «Геродот» та Управлінням обласної ради з майнових відносин укладено договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна по Французькому бульвару, 85 у місті Одеса загальною площею 1283,8 кв.м. 19.08.2015 запис про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

4.2. Вказаний об`єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці площею 9664 га, яка зареєстрована на праві комунальної власності за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради 28.11.2019.

4.3. Згідно витягу з Державного земельного кадастру Управлінням Держземагентства у м. Одесі 10.07.2015 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, 85, та присвоєно їй кадастровий номер.

4.4. За умовами договору оренди вказаної земельної ділянки від 09.06.2021 її передано в оренду Відповідачу на строк до 09.06.2026.

4.5. Судами також враховано рішення Господарського суду Одеської області від 12.03.2018 у справі № 916/3186/17 за позовом ТОВ "Геродот", яким припинено право постійного користування Одеської обласної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:47:004:0010, площею 1,9664 га, що розташована за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, 85.

Вказане судове рішення набрало законної сили 04.04.2018 і з огляду на це суди попередніх інстанцій у даній справі виснували, що саме з цієї дати припинилося право постійного користування Одеської обласної ради на спірну земельну ділянку, відхиливши доводи Відповідача про припинення цього права з моменту відповідної державної реєстрації, тобто з 28.11.2019.

4.6. З огляду на встановлені обставини, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Геродот" на користь Одеської міської ради як власника земельної ділянки безпідставно збережених коштів за спірний період з 01.01.2019 по 08.06.2021 (до дня укладення договору оренди).

4.7. При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми суди виходили з наступного.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17).

4.8. Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

4.9. Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

4.10. Пунктом 289.3 статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

4.11. Згідно з рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 №1267-VІ "Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі" (з урахуванням змін від 27.08.2014 та від 08.02.2017) ставка орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:47:004:0010 становить 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4.12. У подальшому рішенням Одеської міської ради від 11.12.2019 №5593-VIІ (яким, зокрема, був затверджений проект договору оренди спірної земельної ділянки) орендна плата за користування даною земельною ділянкою також встановлена у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4.13. Вказаний розмір орендної плати Відповідачем не заперечувався, вищезазначені рішення Ради щодо встановлення саме такої процентної ставки ним не оскаржувалися.

4.14. Водночас упродовж усього спірного періоду оплата за фактичне користування земельною ділянкою ТОВ "Геродот" не здійснювалася.

4.15. Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області 23.10.2019 за № 2299, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, складає 13 538 224 грн 16 коп.

4.16. За наслідками такого розрахунку Позивачем визначено розмір заборгованості у вигляді безпідставно збережених грошових коштів за період з 01.01.2019 по 08.06.2021 у сумі 1 594 501,97 грн, який судами було перевірено та визнано обґрунтованим.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.3. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

5.4. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.5. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

5.6. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

5.7. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

5.8. Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

5.9. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

5.10. Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

5.11. В силу статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

5.12. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

5.13. Частина перша статті 93 Земельного Кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

5.14. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Відповідач не був орендарем спірної земельної ділянки у період з 01.01.2019 по момент укладення договору оренди (08.06.2021), проте був її фактичним користувачем в силу права власності на розміщену на ділянці нерухомість.

5.15. Враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані.

5.16. Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) у якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереженням майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі?

За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ «Геродот» не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

5.17. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

5.18. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.

5.19. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

5.20. За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

5.21. Зокрема частина друга вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

5.22. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

5.23. Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).

5.24. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).

5.25. Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

5.26. Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

5.27. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

5.28. Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

5.29. Згідно з вимогами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

5.30. Відповідач обґрунтовує касаційну скаргу, зокрема, тим, що спірна земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільного права та не належала Одеській міській раді упродовж усього періоду, за який стягується заборгованість.

5.31. Водночас Верховний Суд не погоджується із такими доводами з огляду на те, що з набранням чинності з 01.01.2002 Земельним кодексом України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частина друга статті 83 вказаного кодексу).

Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Законом України від 05.02.2004 "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013 на підставі Закону України № 5245-VI від 06.09.2012) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 вищевказаного закону від 05.02.2004 було визначено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Починаючи з 01.01.2013 правовідносини у цій сфері регулює Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Вказані правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

5.32. З огляду на викладене, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування відповідно до положень статті 791 Земельного кодексу України не є підставною для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості.

5.33. З урахуванням викладеного та беручи до уваги, що Управлінням Держземагентства у м. Одесі 10.07.2015 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, 85, та присвоєно їй кадастровий номер, Суд відхиляє доводи Скаржника про безпідставність позовних вимог з цих підстав.

5.34. Також колегія суддів критично сприймає заперечення Відповідача щодо недоведення Позивачем факту користування всією спірною ділянкою. Так саме за його заявою Рада надала в оренду земельну ділянку площею 1,9664 га, і жодних доказів звернення Відповідача про оренду земельної ділянки у меншому розмірі матеріали справи не містять.

5.35. За таких обставин Суд зазначає, що всупереч вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України Скаржник не довів, що він фактично використовує земельну ділянку іншого/меншого розміру, ніж одержана ним у оренду за договором з Одеською міською радою.

5.36. Суд відхиляє доводи Відповідача щодо зменшення періоду, за який стягується заборгованість, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що Скаржник фактично користується спірною земельною ділянкою з моменту придбання об`єкта нерухомості (19.08.2015), проте оплату за таке користування не здійснює.

5.37. Щодо посилань Скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме викладених у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 922/535/18 колегія суддів, зокрема оцінюючи подібність вказаної та даної справ, зазначає наступне.

5.38. Вищевказана постанова Верховного Суду від 09.07.2019 прийнята у справі за позовом Харківської міської ради до фізичної особи - підприємця про стягнення безпідставно збережених коштів, а саме коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, яка належить на праві постійного користування іншій юридичній особі. З огляду на це суд визнав недоведеним факт набуття (збереження) відповідачем коштів орендної плати саме за рахунок позивача (міської ради), за наявності іншої особи, за якою зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, що унеможливлює задоволення позову на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Водночас у справі, що розглядається, право постійного користування спірною земельною ділянкою за попереднім землекористувачем припинено 04.04.2018.

5.39. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає помилковими посилання ТОВ "Геродот" на подібність справ № 922/535/18 та № 916/2119/22, оскільки у кожній із них судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення.

5.40. За таких обставин зазначена Відповідачем підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.

5.41 Водночас посилання ТОВ "Геродот" на відсутність правового висновку щодо застосування до подібних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України без врахування пункту 6 статті 3 цього кодексу спрямовані виключно на переоцінку обставин справи та викликані незгодою з оскаржуваними судовими рішеннями.

5.42. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій врахували сталу практику Верховного Суду щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, згідно з вимогами якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

5.43. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого інших осіб чи наслідком події.

5.44. Тобто застосування вказаної норми права не ставиться у залежність від поведінки, у даному разі, міської чи обласної рад чи інших осіб, яку Скаржник вважає суперечливою. Тобто вчинення/невчинення Радою, Департаментом чи іншими особами певних бажаних для Відповідача дій не може і не повинно нівелювати обов`язку останнього здійснювати оплату за користування земельною ділянкою.

5.45. З огляду на викладене Суд вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а оскаржувані рішення - такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та правильним застосуванням норм процесуального права.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геродот" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.05.2023 у справі № 916/2119/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко