Постанова

від 18.03.2024 по справі 645/5847/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 645/5847/19

провадження № 61-15052св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ», Товариства з обмеженою відповідальністю «РЄР ГРУП»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Салімовська Марина Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 20 серпня 2020 року у складі судді Сілантьєвої Е. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Пилипчук Л. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» (далі - ТОВ «АНСУ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «РЄР ГРУП» (далі - ТОВ «РЄР ГРУП»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Салімовська М. М. (далі - приватний нотаріус), про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири.

Позов обґрунтовано тим, що 26 грудня 2007 року між Акціонерним банком «Факторіал-Банк» (далі - АБ «Факторіал-Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), та нею укладено договір кредиту від 25 грудня 2007 року № 366-Н-В/01/07, відповідно до умов якого вона отримала від банку кредит у розмірі 30 000,00 дол. США.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором сторони 26 грудня 2007 року уклали іпотечний договір № 366/07, зареєстрований в реєстрі за № 336, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лазаревим В. М., згідно з яким вона передала в іпотеку банку належну їй на праві власності однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З листа ПАТ «Фідобанк» від 10 квітня 2018 року вих. №1-1-3/1097-ЛК їй стало відомо, що 10 квітня 2018 року ПАТ «Фідобанк» відступило ТОВ «АНСУ» право вимоги за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 366-Н-В/01/07 та право вимоги за іпотечним договором від 26 грудня 2007 року № 366/07.

З інформаційної довідки від 16 серпня 2019 року № 177695583 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна їй стало відомо, що ТОВ «АНСУ» продало, а ТОВ «РЄР ГРУП» придбало у власність нерухоме майно, а саме належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У вказаному договорі купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М. М. та зареєстрованим в реєстрі № 798, право на продаж вказаного майна виникло у ТОВ «АНСУ» на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2007 року № 366/07 та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 20 березня 2009 року.

Зазначена квартира - єдине місце її проживання, а тому відповідно до Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) це нерухоме майно не може бути примусово стягнуто (без згоди власника) протягом дії зазначеного закону.

Крім того, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відбулася з порушенням вимог законодавства, оскільки іпотекодавець не отримував від іпотекодержателя письмових повідомлень про порушення зобов`язання та необхідність усунення порушень у тридцятиденний строк, а також повідомлення про прийняте іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

З огляду на викладене просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2019 року між ТОВ «АНСУ» та ТОВ «РЄР ГРУП», який був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Салімовською М. М., зареєстрований в реєстрі за № 798.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 20 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19 липня 2019 року між ТОВ «АНСУ» та ТОВ «РЄР ГРУП», який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М. М., зареєстрований в реєстрі за № 798.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до статей 36, 38 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки, далі - Закон № 898-IV) між сторонами 26 грудня 2007 року був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з пунктами 2.1, 2.2 в разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов основного договору, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно буде здійснено шляхом продажу від імені іпотекодержателя предмету іпотеки.

Згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Вищевказані застереження передбачені у пункті 4.1 договору іпотеки від 26 грудня 2007 року.

Кредитор направляв позивачу листи від 13 квітня 2018 року, 04 липня 2018 року та від 01 серпня 2018 року.

Суд першої інстанції встановив обізнаність позивача про намір нового кредитора ТОВ «АНСУ» продажу предмета іпотеки.

Водночас, іпотечне майно підпадає під ознаки, визначені підпунктом 1 пункту 1 Закону № 1304-VII, а тому на нього не може бути звернуто стягнення, у тому числі не може бути продане.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається що у ОСОБА_1 відсутнє на праві власності будь-яке інше нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

18 жовтня 2023 року через засоби поштового зв`язку ТОВ «АНСУ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 20 серпня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17990/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з актом державного виконавця від 12 липня 2019 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 щодо виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/9393/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованості за кредитним договором у розмірі 701 459,05 грн встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , боржник ОСОБА_1 фактично не проживає, майно боржника відсутнє, квартира перебуває в оренді.

Зазначене унеможливило звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_1 для погашення існуючої заборгованості.

Водночас усупереч викладеному суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях дійшли протилежного висновку, встановивши що спірна квартира - єдине місце проживання позивачки, тому на правовідносини поширюється дія Закону № 1304-VII.

В контексті цього, судам попередніх інстанцій слід було застосувати принцип добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції, відмовлено ТОВ «АНСУ» у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 грудня 2007 року між АБ «Факторіал-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту від 25 грудня 2007 року № 366-Н-В/01/07, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000,00 дол. США на придбання нерухомого майна.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 366-Н-В/01/07 АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 26 грудня 2007 року уклали іпотечний договір № 366/07, зареєстрований в реєстрі за № 336, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лазаревим В. М., згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

25 грудня 2017 року АТ Фідобанк відступило ТОВ «АНСУ» право вимоги за договором кредиту від 25 грудня 2007 року № 366-Н-В/01/07на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10 квітня 2018 року та право вимоги за іпотечним договором від 26 грудня 2007 року № 366/07 на підставі договору про відступлення прав за іпотечним договором від 10 квітня 2018 року.

Листом ПАТ Фідобанк від 10 квітня 2018 року вих. №1-1-3/1097-ЛК ОСОБА_1 повідомлено про зміну кредитора.

Згідно з договором купівлі-продажу від 19 липня 2019 року, укладеним між ТОВ «АНСУ» та ТОВ «РЄР ГРУП», посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салімовською М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 798, ТОВ «АНСУ» продало, а ТОВ «РЄР ГРУП» набуло у власність квартиру АДРЕСА_2 .

У серпні 2019 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист від ТОВ «АНСУ» зі звітом про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки від 19 липня 2019 року, в якому ТОВ «АНСУ» повідомило боржника про продаж 19 липня 2019 року предмета іпотеки за іпотечним договором № 366/07, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою № 177695583 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 серпня 2019 року, ТОВ «РЄР ГРУП» є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2019 року, укладеного з ТОВ «АНСУ».

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Спірні правовідносини стосуються необхідності захисту права власності позивачки на квартиру, яка є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеному нею з АБ «Факторіал-Банк», правонаступником за яким є ТОВ «АНСУ»,та яка вибула з власності позивачки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб згідно зі статтями 36, 38 Закону № 898-IV.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). За змістом частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV (тут і далі у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору станом на 12 травня 2006 року) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частини перша та третя статті 33 Закону № 898-IV).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на відсутність підстав для вибуття з її власності на користь іпотекодержателя спірної квартири, оскільки вона не отримувала від іпотекодержателя письмових повідомлень про порушення зобов`язання та про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону № 898-IV, а також на неможливість звернення стягнення на іпотечне майно відповідно до Закону № 1304-VIІ.

Оскільки ТОВ «АНСУ» у касаційній скарзі заперечує проти застосування до спірних правовідносин Закону № 1304-VIІ, рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 20 серпня 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в іншій частині, а саме щодо передумов для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, у касаційному порядку не переглядаються відповідно до статті 400 ЦПК України.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) (далі - Закон № 1023-XII) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Згідно із Законом № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, у справі №759/5454/19 від 26 липня 2023 року).

Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без його згоди на таке відчуження.

Застосування до правовідносин у цій справі Закону № 1304-VII залежить від належного встановлення реального місця проживання позивача.

Суди встановили, що ОСОБА_1 отримувала від іпотекодержателя письмову вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, а також обізнаність позивачки про намір нового кредитора ТОВ «АНСУ» на продаж предмета іпотеки.

Указані вимоги надіслані ТОВ «АНСУ», отримані ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у ОСОБА_1 відсутнє на праві власності будь-яке інше нерухоме майно.

Те, що позивачка тимчасово виїжджала на роботу до Чехії, не впливає на наявність у неї в України єдиного житла, оскільки саме по собі перебування позивачки закордоном не скасовує її права мирно володіти майном, що гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Верховний Суд у схожих правовідносинах, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі № 643/7723/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 754/17518/14-ц, зробив висновок, що неспростованість іпотекодержателем доводів іпотекодавця про відсутність у нього на праві власності іншого житла та того, що предмет іпотеки є постійним місцем проживання, є підставою для застосування мораторію.

Доказів наявності у позивачки іншого житла відповідачем ТОВ «АНСУ» суду не надано.

Встановивши, що іпотечне майно (спірна квартира) підпадає під ознаки, визначені підпунктом 1 пункту 1 Закону № 1304-VII, зокрема, спірна квартира є єдиним місцем її проживання, суди правомірно виходили з того, що на цю квартиру не може бути примусово звернуто стягнення (без згоди власника) протягом дії цього закону.

З огляду на це, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири від 19 липня 2019 року недійсним, з чим погоджується Верховний Суд.

Доводи заявника щодо штучного створення позивачем взаємовиключних умов, за яких іпотекодержатель не може виконати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/9393/14 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АНСУ» заборгованості за кредитним договором у розмірі 701 459,05 грн через відсутність у боржника майна, та одночасно не може звернути стягнення на спірну квартиру, висновків судів у цій справі не спростовують.

Підстави, за яких суди задовольнили позов у цій справі, не скасовують та не перешкоджають кредитору (стягувачу) у виконанні рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/9393/14. Окремі дії державного виконавця під час виконання судового рішення можуть бути оскаржені стягувачем як стороною виконавчого провадження відповідно до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та статті 447 ЦПК України у порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Встановлені згідно з актом державного виконавця від 12 липня 2019 року у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 щодо виконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/9393/14 обставини того, що за адресою: АДРЕСА_1 , боржник ОСОБА_1 фактично не проживає, не мають правового значення для справи, що переглядається, оскільки спростовуються встановленими у ній обставинами.

Посилання заявника на необхідності застосування у цій справі по відношенню до дій позивачки принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину, за обставин цієї справи не є виправданими.

Заборона на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки у даному випадку передбачена дією Закону № 1304-VII, прийнятим 03 червня 2014 року, тоді як кредитний та іпотечний договори укладені 26 грудня 2007 року. Таким чином, неможливість примусового звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі створена не умисними діями позивачки, а передбачена нормами Закону.

Водночас Верховний Суд зазначає, що з огляду на пункт 1 Закону № 1304-VII дія цього Закону лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника)

Зазначений Закон унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Вказане узгоджується з правовим висновком щодо застосування положень цього Закону, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

На момент звернення стягнення на майно позивачки діяла встановлена Законом № 1304-VII заборона на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року

№ 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон № 1304-VII втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.

Таким чином, після втрати чинності Законом № 1304-VII іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов іпотечного договору та вимог законодавства, яке регулює питання майнового забезпечення кредитів.

Постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17990/19, на які заявник посилається у касаційній скарзі, прийняті за інших обставин та стосуються правовідносин, які не є подібними зі справою, що переглядається.

Доводи касаційної скарги ТОВ «АНСУ» були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів та спростовуються встановленими вище обставинами справи.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 20 серпня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара