Постанова

від 13.03.2024 по справі 757/35506/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 757/35506/16-ц

провадження № 61-15617св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

cудді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Златобанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Ніксервіс груп»,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантік», публічне акціонерне товариство «Венчурний закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Унібудінвест», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Златобанк» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Ніксервіс груп», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантік», публічне акціонерне товариство «Венчурний закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Унібудінвест», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового виконання зобов`язань за кредитним договором.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Ніксервіс груп» (далі - ТОВ «Ніксервіс груп»), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантік» (далі - ТОВ «Атлантік»), публічне акціонерне товариство «Венчурний закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Унібудінвест» (далі - ПАТ «Венчурний закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Унібудінвест»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України (далі - НБУ), про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового виконання зобов`язань за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 13 лютого 2013 року між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Атлантік» був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 8 000 000 дол. США зі сплатою 14 % річних з кінцевим строком повернення 12 лютого 2014 року включно. Цього ж дня, на забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого є належна ОСОБА_1 семикімнатна квартира АДРЕСА_1 та машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 на І рівні підземної автостоянки на АДРЕСА_2 .

У зв`язку з тим, що ТОВ «Атлантік» свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконало, станом на 07 липня 2016 року у позичальника виникла заборгованість перед банком у сумі 407 499 996,87 грн, в рахунок погашення якої позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року у складі судді Новака Р. В. провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу його право звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, місцевий суд виходив з того, що предметом цього спору є майно, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, у спорі щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, та стягнення на предмет іпотеки, власником якого є юридична особа, в рахунок часткового виконання зобов`язань за кредитним договором між юридичними особами.

Подавши 22 лютого 2022 року уточнену позовну заяву, позивач змінив суб`єктний склад учасників справи. Залишення ОСОБА_1 в якості відповідача носить формальний характер, оскільки в уточнених позовних вимогах фактично відсутні позовні вимоги до ОСОБА_1 . Тобто, позивач, залишивши ОСОБА_1 в якості відповідача у справі, штучно створив підстави перебування справи в суді загальної юрисдикції для продовження розгляду справи в порядку цивільного судочинства з метою уникнення необхідності звернення до суду в порядку господарського судочинства.

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року в порядку забезпечення позову у цій справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року у складі судді Новака Р. В. клопотання задоволено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року у цій справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що АТ «Златобанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 у липні 2016 року, а провадження у справі відкрито 02 серпня 2016 року, а тому суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково застосував статтю 20 ГПК України в редакції Закону України № 2147-VIII, а не статтю 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову до суду.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження, залишивши поза увагою, що питання про відкриття провадження було вирішено ще 02 серпня 2016 року на підставі закону, чинного на час вчинення цієї процесуальної дії, а тому подання позивачем уточнених позовних вимог у 2022 році та внесення змін до процесуальних кодексів Законом України № 2147-VIII під час розгляду справи не є підставою для закриття провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанови суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2023 року.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року (щодо скасування заходів забезпечення позову) відмовлено. Відкрито касаційне провадження у цій справі в частині оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року про перегляд ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі, витребувано справу із Печерського районного суду м. Києва.

28 грудня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 27 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 11 березня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 2-2328/11.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не врахував, що питання про можливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства також підлягає вирішенню при поданні позивачем таких заяв як зміна предмета або підстав позову, уточнення позовних вимог та зміна складу відповідачів у справі.

Позовні вимоги банку, з огляду на зміну предмета позову в 2021 році, а також залучення в якості відповідача юридичної особи та подання банком нової редакції позову в 2022 році, стосується правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та нерухомого майна, власником якого є юридична особа - тобто, підлягають розгляду в порядку не цивільного, а господарського судочинства.

Заявник також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2023 року НБУ надіслало відзив (з клопотанням про закриття касаційного провадження) на касаційну скаргу у якому вказує, що постанова суду апеляційної інстанції є обґрунтованою та просить закрити касаційне провадження.

У грудні 2023 року ТОВ «Ніксервіс груп» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржувану постанову.

У грудні 2023 року ПАТ «Златобанк» надіслало відзив на касаційну скаргу, проте вказаний відзив до уваги не береться, оскільки ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відзив був повернутий особі, яка його подала.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

З матеріалів справи відомо, що в липні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Атлантік», про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у редакції Закону № 2147-VIII), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасносуб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Підвідомчість господарських справ визначалася статтею 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII (далі - Закон України № 2147-VIII), яким внесено зміни до процесуальних кодексів, зокрема відповідно до статті 20 ГПК України, якою визначено перелік справ, що відносяться до господарської юрисдикції, суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами у яких є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 3 ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII.

Аналізуючи наведені положення процесуального законодавства необхідно дійти висновку, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, у тому числі перевірячи юрисдикційність (підвідомчість) спору, судам належить застосовувати процесуальне законодавство, чинне на час звернення з позовом до суду.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 201/8180/16-ц.

З матеріалів справи відомо, що провадження у цій справі відкрито ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року.

Відповідно до вказаного, оскільки АТ «Златобанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 у липні 2016 року, а провадження у справі відкрито 02 серпня 2016 року, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у цій справі підлягає застосуванню стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду).

Та обставина, що станом на час розгляду справи в суді, набрав чинності Закон № 2147-VIII (15 грудня 2017 року), яким внесено зміни до процесуальних кодексів та викладено їх у новій редакції, що стосується, зокрема, й статті 20 ГПК України, згідно з пунктом 1 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, не може бути перешкодою у доступі позивача до правосуддя у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/39672/17-ц та висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 201/9859/16-ц.

Залучення у 2022 році до участі у справі в якості співвідповідача ТОВ «Ніксервіс груп» викликано відчуженням предмета іпотеки на користь вказаної юридичної особи. За умови, коли відповідач ОСОБА_1 є стороною іпотечного договору, його участь у справі в такій якості не можна вважати явно надуманою, а обґрунтованість заявлених до вказаної фізичної особи вимог суд має визначити за наслідками розгляду справи по суті, а не шляхом закриття провадження в цивільній справі.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 2-2328/11 є безпідставними, оскільки сторонами у справі № 2-2328/11 є лише юридичні особи.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У листопаді 2023 року НБУ надіслало відзив (з клопотанням про закриття касаційного провадження) на касаційну скаргу у якому вказує, що у цій справі вбачаються достатні підстави для закриття провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Разом із цим, колегія суддів вважає, що відповідним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник та які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно дати оцінку під час касаційного перегляду з урахуванням фактичних обставин справи, як і дати оцінку доводам касаційної скарги.

Отже, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання НБУ про закриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленої постанови не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. В. Сердюк