Рішення

від 06.03.2024 по справі 910/6178/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2024Справа № 910/6178/20

За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" м. Києва

до Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" м. Києва

про стягнення боргу, неустойки, ціна позову 89051459,22 грн.,

зустрічним позовом Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" м. Києва

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" м. Києва,

про визнання договору частково недійсним,

треті особи 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб м. Києва, 2. Національний банк України

Суддя Паламар П.І.

Секретар судового засідання Григоряк М.С.

Представники:

від позивача: Кібець Р.Р.,

від відповідача: Терещенко Л.В.

від третіх осіб: 1. Кібець Р.Р., 2. Клименко О.В.

СУТЬ СПОРУ :

У квітні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" звернулося в суд з указаним позовом, вимоги за яким зменшило заявою від 12 серпня 2020 р.

Позивач зазначав, що всупереч умов укладеного між ним та відповідачем договору про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08 від 1 вересня 2008 р. (далі також-договір, кредитний договір) відповідач прострочив сплату належної на підставі п. 2.6 цього договору в редакції додаткової угоди від 1 вересня 2015 р. комісійної винагороди за управління та обслуговування кредитної лінії, заборгувавши 79291500 грн.

З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 79291500 грн. боргу за комісією, 9759959,22 грн. пені за прострочення комісії, а також понесені ним по справі судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Заперечуючи проти позову відповідач вказував, що встановлена умовами п. 2.6 кредитного договору комісійна винагорода за управління та обслуговування кредитної лінії становить фактично нав`язану банком послугу, придбання якої було обов`язковою умовою банківської послуги з надання коштів у кредит.

Виконання кредитного договору на таких умовах призводить до непропорційного збільшення плати за одержані у кредит кошти, що суперечить встановленим ст. 509 ЦК України засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, вимогам ст. 627 ЦК України про небезмежність свободи договору.

З цих підстав у червні 2020 року відповідач завив зустрічний позов про визнання недійсними як самого кредитного договору в частині умов п. 2.6, так і всіх наступних правочинів на зміну цих умов договору.

Підтримуючи свій зустрічний позов відповідач у поданому відзиві, його представник у судовому засіданні заперечив проти поданого до нього позову, вимогам за яким не може бути надано правового захисту через їх невідповідність засадам розумності та справедливості, а також недоведеності самого факту надання заявлених послуг.

Позивач у письмових поясненнях на зустрічну позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти зустрічного позову заперечив, посилаючись на безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог, відповідність спірних умов кредитного договору вимогам чинного законодавства. Вказував, що погодження сторонами у п. 2.6. кредитного договору та додаткових угод до нього умови про сплату комісійної винагороди за управління кредитною лінією відповідає принципу свободи договору. Заявив також про сплив позовної давності до часу звернення відповідача в суд з указаним зустрічним позовом.

Треті особи у письмових поясненнях на позовну заяву, їх представники у судовому засіданні підтримали заявлені позивачем вимоги, проти зустрічного позову заперечували з підстав, аналогічних викладеним позивачем.

Представник Національного банку України також вказував на непослідовність поведінки відповідача, який раніше протягом більше 10 років не сприймав спірні умови кредитного договору нерозумними та несправедливими, виконав раніше значну частину цього зобов`язання у розмірі 11791500 грн.

Справа розглядається після скасування на підставі постанови Верховного Суду від 12 квітня 2023 р. рішення господарського суду міста Києва від 30 вересня 2020 р., постанови Північного апеляційного господарського суду від 16 листопада 2022 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 1 вересня 2008 р. між сторонами у справі укладено кредитний договір про мультивалютну кредитну лінію № 1267м-08, відповідно умов якого позивач зобов`язався надати відповідачу грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, оплатності і цільового використання (кредитні кошти).

Відповідно умов розділів 1, 2, 3 договору банк первісно зобов`язався надати відповідачу кредит у гривні або доларах США у максимальному розмірі еквівалентному 17000000 грн. на строк до 1 вересня 2010 р. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18 % річних у гривні/13,5 % річних у доларах США або подвійного розміру зазначених процентів у разі порушення строків повернення кредиту.

Пунктом 2.6. договору сторони погодили сплату позичальником банку комісійних винагород: а) за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій в розмірі 0 (нуль) грн, одноразово протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту укладення цього договору. Комісійна винагорода перераховується позичальником на рахунок банку без ПДВ; б) за управління та обслуговування кредиту в розмірі 0 (нуль) грн / 0 % (нуль відсотків) від суми кредиту, встановленої в пункті 1.1 цього договору, щомісячно, за цілий календарний місяць строку дії цього договору. Комісійна винагорода перераховується позичальником на рахунок банку без ПДВ.

Згодом протягом 2009-2015 років кредитний договір між сторонами на підставі додаткових угод та додатків до них неодноразово змінювався у частині у розміру кредитної лінії, строку повернення кредиту, розміру та строку сплати процентів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 вересня 2016 р. у справі № 910/14053/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 5 грудня 2016 р., до спірного кредитного договору внесено зміни в частині встановлення та продовження строків (термінів) повернення кредитних коштів та сплати нарахованих за ними процентів на 36 місяців, починаючи з 01.10.2016 по 01.10.2019, з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів, шляхом викладення положень договору у наступних редакціях, а саме:

-відповідної частини абзацу 1 пункту 1.1. договору в наступній редакції: «…, а Позичальник зобов`язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 01 жовтня 2019 року»;

-абзацу 1 пункту 2.5. договору у наступній редакції: «Позичальник зобов`язується повернути отримані кредитні кошти Банку та сплатити комісійну винагороду до 01 жовтня 2019 року»;

-абзацу 4 та 5 пункту 2.6. договору щодо порядку та строків виплати комісійної винагороди вилучити;

- пункту 3.4 договору в наступній редакції: «Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Проценти, нараховані до 01 жовтня 2016 року та непогашені Позичальником, підлягають сплаті з 01 квітня 2019 року по 01 жовтня 2019 року щомісячно пропорційно рівними платежами.

Сплата процентів, які підлягають нарахуванню за користування кредитними коштами за період з 01 жовтня 2016 року по 01 жовтня 2019 року здійснюється щомісячно в строк з 26 числа кожного наступного місяця після місяця, в якому нараховуються проценти, та не пізніше за останній робочий день такого наступного місяця.

Позичальник сплачує проценти за останній звітній період (тобто звітній період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п. 1.1 цього Договору.

Якщо Позичальник скористається своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) Позичальник зобов`язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості за кредитом, яка погашається) до терміну його погашення".

Ухвалою того ж суду від 24 квітня 2017 р. вищевказане рішення було роз`яснене, відповідно до її змісту з прийняттям та набранням законної сили рішенням господарського суду м. Києва від 13 вересня 2016 р. у справі № 910/14053/16, яким внесено зміни до кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008, укладеного між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ПАТ "Київмедпрепарат", враховуючи, що терміни (строки) повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів продовжено до 1 жовтня 2019 р. з встановленням порядку повернення (погашення) заборгованості по всіх видах платежів у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відсутні підстави для:

застосування процентної ставки у розмірі 46,0 %, відповідно до абзацу другого підпункту б) пункту 3.1. кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008, та абзацу першого підпункту в) пункту 3.1 кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008 р., при розрахунку процентів, нарахованих до 01 жовтня 2016 р., - до настання кінцевого строку повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням господарського суду м. Києва від 13 вересня 2016 р. у справі № 910/14053/16;

нарахування пені, яка передбачена п. 7.1. кредитного договору № 1267м-08 від 01.09.2008 р., - до настання кінцевих строків повернення кредитних коштів та сплати всіх платежів, встановлених рішенням господарського суду м. Києва від 13 вересня 2016 р. у справі № 910/14053/16".

Окрім того, починаючи з 11 березня 2011 р. додатковою угодою (додаток № 8 до договору) сторони на часткову зміну п. 2.6 договору вперше встановили комісійну винагороду за управління кредитною лінією у розмірі 3900000 грн., яка належала до сплати відповідачем користь позивача.

Наступними 46 додатковими угодами (від 28 квітня 2011 р. (додаток № 9), від 31 травня 2011 р. (додаток № 10), від 30 червня 2011 р. (додаток № 11), від 4 серпня 2011 р. (додаток № 12), від 30 серпня 2011 р. (додаток № 13), від 29 вересня 2011 р. (додаток № 14), від 1 листопада 2011 р. (додаток № 15), від 1 грудня 2011 р. (додаток № 16), від 3 липня 2012 р. (додаток № 22), від 31 липня 2012 р. (додаток № 23), від 31 липня 2012 р., від 28 серпня 2012 р. (додаток № 24), від 30 серпня 2012 р., від 28 вересня 2012 р. (додаток № 25), від 2 жовтня 2012 р. (додаток № 26), від 1 листопада 2012 р. (додаток № 27), від 30 листопада 2012 р. (додаток № 28), від 25 грудня 2012 р. (додаток № 29), від 28 грудня 2012 р. (додаток № 30), від 29 березня 2013 р. (додаток № 32), від 30 квітня 2013 р. (додаток № 33), від 30 травня 2013 р., від 1 липня 2013 р., від 1 серпня 2013 р. (додаток № 34), від 23 серпня 2013 р. (додатки №№ 35, 36), від 30 серпня 2013 р., від 31 жовтня 2013 р. (додаток № 37), від 21 листопада 2013 р., від 31 січня 2014 р. (додаток № 38), від 28 лютого 2014 р. (додатки №№ 39, a, b), від 30 квітня 2014 р. (додаток № 41), від 30 травня 2014 р. (додаток № 42), від 1 липня 2014 р. (додаток № 44), від 31 липня 2014 р. (додаток № 45), від 29 серпня 2014 р. (додатки №№ 46, 47), від 30 вересня 2014 р. (додаток № 48), від 28 жовтня 2014 р. (додаток № 49), від 28 листопада 2014 р. (додаток № 50), від 25 грудня 2014 р. (додаток № 51), додаток № 52, від 30 січня 2015 р. (додаток № 53), від 23 лютого 2015 р. (додаток № 54), від 27 лютого 2015 р. (додаток № 55), від 2 квітня 2015 р. (додаток № 56), від 28 серпня 2015 р. (додаток № 57)) сторони змінювали розмір, порядок та строки оплати такої комісійної винагороди.

Останньою додатковою угодою від 1 вересня 2015 р. (додаток № 58) сторони, змінюючи п. 2.6 кредитного договору, передбачили, що за управління кредитною лінією позичальник сплачує банку щомісячну комісійну винагороду, розмір якої за період до 31 березня 2014 р. становить 39691500 грн., з 1 до 30 квітня 2014 р. - 1500000 грн., з 1 травня до 31 серпня 2014 р. по 2500000 грн. щомісяця, з 1 вересня 2014 до 31 серпня 2015 років - по 4220000 грн. щомісяця, з 1 до 28 лютого 2015 р. - 0 грн., з 1 до 31 березня 2015 р. - 7000000 грн., а загалом 79291500 грн.

Указані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, наявними у матеріалах справи копіями вищевказаних договору, додаткових угод, судовими рішеннями.

Заявлені позивачем вимоги стосуються виконання зобов`язання, яке виникло на підставі п. 2.6 кредитного договору, заперечення відповідача з цього приводу засновані на недійсності такого зобов`язання.

У цьому зв`язку первісно підлягає вирішенню питання дійсності правочину про встановлення зобов`язання, оскільки виконання такого в натурі носить похідний характер.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша ст. 628 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України у редакції станом на час укладення оспорюваних правочинів).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України у редакції станом на час укладення оспорюваних правочинів).

За змістом цього припису об`єктом зобов`язання не можуть бути лише дії, які одна зі сторін вчиняє на власну користь.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 1/ч. 3 ст. 47 того ж Закону в редакціях, залежно від часу укладення оспорюваних правочинів), зокрема надання кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Указана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 липня 2022 р. у справі № 363/1834/17.

За висновком того ж суду банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Такого висновку Верховний Суд дійшов у цивільній справі, предметом якої були вади договору про надання споживчого кредиту.

Регулювання відносини з кредитного договору, які виникли у даній справі, є відмінним від відносин з договору про надання споживчого кредиту, врегульованих також спеціальним законодавством про захист прав споживачів.

Відповідне положення з 16 жовтня 2011 р. закріплене також ч. 3 ст. 1054 ЦК України, згідно з якою особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За загальним правилом споживачу, який вступає у відносини з придбання товарів, робіт послуг, будучи слабкою стороною у правовідношенні з виробником і продавцем товару, виконавцем роботи або надавачем послуги як суб`єктом господарювання, який у процесі здійснення підприємницької діяльності володіє більшим обсягом знань, умінь та навичок, надається ширший обсяг правової охорони, порівняно з іншими суб`єктами цивільних правовідносин, які придбають товари, роботи чи послуги не для задоволення особистих потреб.

Відносини сторін у даній справі засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Тому правовідносини, що виникли у даній справі не є подібними у повній мірі до відносин, які вирішувалися у вищевказаній справі Верховним Судом.

Як встановлено судом, на час укладення спірного договору умовами його п. 2.6 розмір комісійної винагороди банку за управління та обслуговування кредиту дорівнював 0 грн.

Тобто сплата такої комісійної винагороди фактично не становила умови надання позивачем кредиту відповідачу.

Також встановлено, що вперше умова про оплатний характер послуги (комісію) за управління кредитною лінією була погоджена сторонами починаючи з 11 березня 2011 р.

До того часу строк повернення раніше наданого позивачем кредиту вже настав.

Наявні у справі матеріали про послідовність внесення змін до спірного кредитного договору, характер таких змін свідчать про те, що протягом дії цього договору позивачем були значно збільшені ліміти кредитування відповідача, для чого позивачем залучалися додаткові грошові кошти, останній неодноразово здійснював рефінансування та реструктуризацію заборгованості відповідача з повернення кредиту, знижував процентні ставки за кредитом, утримувався від одержання збільшених процентних ставок за прострочені кредити, створював за свій рахунок інші сприятливі для відповідача умови здійснення тим господарської діяльності.

Указані обставини підтверджуються також поясненнями сторін, наданими у т.ч. їх представниками у судовому засіданні.

Таким чином, зібрані у справі докази не підтверджують того факту, що запроваджені з 11 березня 2011 р. зміни до кредитного договору, якими встановлено оплатний характер послуги за управління кредитною лінією (комісійну винагороду), розмір якої сторони у подальшому послідовно лише збільшували, були наслідком реалізації односторонніх прав та обов`язків позивача у справі, відповідали економічним потребам лише самого банку.

Убачається, що відповідач, виконання зобов`язань якого за його ж волевиявленням неодноразово відстрочувалося та розстрочувалося, чиє фінансування кратно збільшилося за його ж бажанням, також отримував задоволення власних економічних потреб за рахунок позивача, оскільки мав змогу поповнити оборотні кошти, наростити активи, збільшити рентабельність.

Подібне становище сторін у двосторонньому зобов`язанні не свідчить про його дискримінаційний характер відносно однієї з них, недобросовісність, нерозумність або несправедливість такого зобов`язання, вказує на те, що об`єктом такого зобов`язання були зустрічні дії сторін, вчинені із взаємною користю.

Помилка ж щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину не має правового значення.

Наданнябанківських та інших фінансових послуг є лише частиною з-поміж інших передбачених ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" видів діяльності, за які банк вправі одержувати дохід, у т.ч. у вигляді комісійної винагороди.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 47 цього Закону станом на час укладення кредитного договору (нині його ч. 16 ст. 47) банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Зібрані у справі докази свідчать про те, що під час укладення кредитного договору та наступних правочинів на зміну умов його п. 2.6 сторонами, що здійснювали господарську діяльність на власний ризик, дотримані принципи свободи договору та засад встановлення зобов`язань.

Сам по собі розмір такого зобов`язання не свідчить про те, що таке не грунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тією межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Умови п. 2.6. договору щодо сплати комісійної винагороди не можна визнати несправедливими або недобросовісними, оскільки забезпечення потреб позичальника у фінансуванні з урахуванням обставин, що змінилися після укладення договору, дотримання його економічної спроможності вимагали від позивача вчинення додаткових дій, зусиль тощо, за які в силу принципів господарювання особа вправі встановлювати плату.

Враховуючи відповідність умов п. 2.6 договору та наступних правочинів на зміну цих умов вимогам чинного законодавства, підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням умов п. 2.6 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 1 вересня 2015 р. (додаток № 58) та рішення господарського суду міста Києва від 13 вересня 2016 р. у справі № 910/14053/16, за яким всі зобов`язання по кредитному договору мали бути виконані до 1 жовтня 2019 р., строк для оплати комісійної винагороди за управління кредитною лінією настав.

При цьому, п. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Посилання відповідача на недоведеність самого факту надання заявлених послуг спростовується його ж поясненнями, наданими протягом розгляду справи, а також змісту правочинів, що встановлювали це зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів сплати належної за кредитним договором комісії в установлений строк суду не надано.

Згідно п. 7.1. договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Ця пеня сплачується у разі порушення позичальником строків платежів, передбачених п.п. 2.2., 2.5., 2.6., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених договором. Сплата пені не звільняє позичальника від обов`язку сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.

За таких обставин з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 622, 624 ЦК України підлягає стягненню 79291500 грн. боргу по комісії, 9759959,22 грн. пені за прострочення комісії.

Оскільки позов задоволено, у зустрічному позові відмовлено, понесені по справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 231, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" м. Києва задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139, код 00480862) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60, код 09807856) 79291500 грн. боргу по комісії, 9759959,22 грн. пені за прострочення комісії, 735700 грн. витрат по оплаті судового збору.

У зустрічному позові Акціонерного товариства "Київмедпрепарат" м. Києва відмовити.

Рішення набирає законної сили та підлягає оскарженню у строк і порядку, визначені ст. 241 та розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складене 19 березня 2024 року.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар