Рішення

від 29.02.2024 по справі 910/16931/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2024Справа № 910/16931/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом ОСОБА_1

до 1) Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн"

про визнання договору недійсним

Представники:

від позивача: ОСОБА_4;

від відповідача-1:Юзефович А.О.;

від відповідача-2: Безвенюк В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" (далі-відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу загальною площею 2095, 4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2417610480000) за адресою: АДРЕСА_1 (укладеного в місті Києві 13.10.2021 між ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" та ТОВ "БВ Констракшн", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Любов`ю Анатоліївною 13.10.2021).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 самовідвід судді Усатенко І.В. від розгляду справи № 910/16931/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" про визнання недійсним договору задоволено. Матеріали судової справи № 910/16931/23 передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2023 року справу № 910/16931/23 передано на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.11.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (надіслана засобами поштового зв`язку - 23.11.2023).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.01.2024.

20.12.2023 до суду надійшов відзив Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про проведення позачергових загальних зборів акціонерів товариства 01.09.2021, на яких було прийнято рішення в т.ч. про продаж майнового комплексу. Також, відповідач-1 вказує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу обсяг прав позивача, як акціонера відповідача-1 зменшився, порівняно з тим, яким він був до укладення оспорюваного правочину.

21.12.2023 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" на позовну заяву, в якому відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та, зокрема зазначає, що позивачем не доведено порушення вимог чинного законодавства і статуту ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» укладенням відповідачами у справі спірного правочину, в свою чергу дотримання погодження його укладення підтверджено остаточним судовим рішенням від 20.12.2021 у справі № 910/14701/21.

25.12.2023 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача-1 на позовну заяву, в якій позивач, зокрема зазначає, що відповідач-1 свідомо уклав спірний правочин на невигідних умовах без урахування вартості права оренди земельної ділянки, на якій розташовано єдиний майновий комплекс, оскільки єдиний майновий комплекс продано за 8 200 000, 00 грн, оцінено у 8 146 145, 00 грн, а вартість права оренди земельної ділянки за результатами оцінки, виконаної на замовлення самого відповідача-1 складає 5 599 860, 00 грн.

Також, 25.12.2023 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача-2 на позовну заяву, в якій позивач зазначає, що відповідачем-2 у відзиві не спростовано ту обставину, що зокрема продаж єдиного майнового комплексу як єдиного і найціннішого інвестиційного активу ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» з відстроченням оплати за договором купівлі-продажу призвело до втрати активу ринковою вартістю 24 116 185, 00 грн. Оскільки пакет належних позивачеві акцій складає 38, 972 %, то на думку позивача, спільними діями відповідачів позивачу завдано шкоду у розмірі 9 398 559, 62 грн.

Крім того, у відповіді на відзив позивач просив суд приєднати до матеріалів справи Звіт № 015-20Е про незалежну оцінку пакету акцій ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», який належить ОСОБА_1 (417 акцій, що відповідає 38,972 % Статутного капіталу), станом на 24.04.2020 року, виконаний на замовлення ОСОБА_1

28.12.2023 до суду надійшли заперечення відповідача-1 на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач-1 вказує про неефективність обраного позивачем способу захисту, оскільки заявлення лише однієї вимоги про визнання недійсним правочину без застосування наслідків нікчемного правочину не матиме для позивача жодних наслідків. Також, відповідач-1 просить суд не приймати і не враховувати в якості доказу поданий позивачем з порушенням строку звіт № 015-20Е про незалежну оцінку пакету акцій ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ».

01.01.2024 до суду надійшли заперечення відповідача-2 на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач-2 вказує, що факт наявності у позивача акцій у статутному капіталі відповідача-1 не призводить до виникнення у нього права щодо будь-якого майна відповідача-1 у тому числі майнового комплексу, набутого відповідачем-2 у власність в результаті укладення спірного правочину. Також, відповідач-2 вказує, що договір купівлі-продажу не є безвідплатним, вчинений між самостійними юридичними особами, з дотриманням вимог, які висуваються ЦК України до таких договорів. Крім того, відповідач-2 просить суд не приймати і не враховувати в якості доказу поданий позивачем з порушенням строку звіт № 015-20Е про незалежну оцінку пакету акцій ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ».

03.01.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2024 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 11.01.2024 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 08.02.2024.

22.01.2024 до суду надійшли додаткові пояснення позивача у справі, в яких він просить суд поновити йому строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи Звіт про оцінку пакету простих іменних бездокументарних акцій (Міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера UA4000100929) в кількості 417 шт, що становить 38,9719626% від статутного капіталу ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" «НДІМЕХМОНТАЖ», що належить ОСОБА_1 .

23.01.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.02.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.02.2024 до суду надійшли заперечення відповідача-1 щодо прийняття та врахування в якості доказу звіту про оцінку пакету простих іменних бездокументарних акцій, складеного на замовлення позивача.

У судовому засіданні 08.02.2024 розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів - Звіту про оцінку пакету простих іменних бездокументарних акцій позивача, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, приймаючи до уваги, що такий звіт був наданий позивачем з урахуванням заперечень відповідача-1 викладених у відзиві на позовну заяву, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк на подання доказів та долучає до матеріалів справи вказаний Звіт про оцінку пакету простих іменних бездокументарних акцій, що належить ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/16931/23 призначено на 29.02.2024.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечили проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 29.02.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у позовній заяві, ОСОБА_1 є акціонером Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та володіє 417 акціями, що складає 38, 972 % у статутному капіталі товариства, на підтвердження чого додано до позовної заяви перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" станом на 24.04.2020, складений ПАТ «НДУ» 27.04.2020 № 14862; виписку про залишки на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1 станом на 03.03.2020, депонент ОСОБА_1.

Позивач вказує, що 01.09.2021 відбулися позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», за результатами проведення яких було прийнято рішення, зокрема про:

- продаж єдиного майнового комплексу Товариства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАт «НІМЕХМОНТАЖ» № 4);

- надання згоди на вчинення значних правочинів щодо продажу зазначеного єдиного майнового комплексу (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАт «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5);

- уповноваження Наглядової ради Товариства визначати умови відповідних правочинів з продажу єдиного майнового комплексу (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5);

- уповноваження Генерального директора Товариства на підписання будь-яких договорів та/або інших необхідних документів (в т. ч. отримання будь-яких дозволів та погоджень з приватними та державними установами) щодо вчинення зазначених вище правочинів з правом передоручення (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НІМЕХМОНТАЖ» № 5).

Проте, як вказує ОСОБА_1 вона, як акціонер не мала можливості взяти участь у роботі позачергових загальних зборів та у голосуванні щодо ухвалених на зборах рішень, оскільки повідомлення із запрошенням та порядком денним позачергових зборів не отримувала.

13.10.2021 між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відповідно до якого за цим договором продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти (купити) наступне нерухоме майно (далі - нерухоме майно) і сплатити за нього ціну обумовлені у пункті 2.1. цього договору, а саме:

Цілісний майновий комплекс, загальною площею 2095, 4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який належить продавцю на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу державного майна. Державну реєстрацію права власності за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Набокою В.М., право власності зареєстровано 24.06.2021, номер запису про право власності: 43164004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417610480000. Цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:79:289:003, площею 0, 402 га, яка перебуває в користуванні продавця на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого Щербаковим В.З., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.06.2000 року за реєстровим № 1850 із змінами та доповненнями до нього. Речове право оренди зареєстровано в ДРРПНМ 30.12.2014 за номером запису 8323479.

Відповідно до п. 2.1. договору, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 8 200 000, 00 грн, без ПДВ. Покупець зобов`язується провести оплату ціни цього договору протягом п`яти років з дати його підписання сторонами до 13.10.2026.

Згідно п. 2.3. договору, ринкова вартість нерухомого майна згідно висновку про вартість майна на дату оцінки 12.08.2021 року, здійсненої ТОВ «КК «Острів», що діє на підставі сертифікату суб`єкта оціночної діяльності ФДМУ № 548/21 від 20.07.2021 року, складає без урахування ПДВ 8 146 145, 00 грн.

Проте, як вказує позивач, згідно Висновку експерта № CE-19/1111-23/7638-ОБ, виготовленого 10.05.2023 головним судовим експертом відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності лабораторії товарознавчих, геологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Київського НДЕЦ МВС Кравченком Сергієм Анатолійовичем, за результатами проведення судової експертизи в межах кримінального провадження № 12021111100001291 від 20.10.2021, ринкова вартість нерухомого майна (єдиного майнового комплексу), розташованого на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:79:289:0003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, станом на 01.09.2021 складала без урахування вартості земельної ділянки 24 116 185,00 грн без ПДВ.

Позивач зазначає, що проведена за рішенням відповідачів оцінка не врахувала права оренди земельної ділянки, площею 0,4020 га з правом передачі в суборенду, на строк до 01.04.2029.

Тож, на думку позивача, продаж єдиного майнового комплексу як єдиного і найціннішого інвестиційного активу ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» з відстроченням оплати за договором купівлі-продажу призвело до втрати активу ринковою вартістю 24 116 185, 00 грн. Відтак, продаж майнового комплексу за ціною нижчою за ринкову на 15 916 185, 00 грн призвело до завдання позивачу шкоди у розмірі 9 398 559, 62 грн: 24 116 185, 00 грн х 38, 972 % (акції позивача).

Позивач вказує, що за спірним договором передано право власності на єдиний майновий комплекс, а також передано право оренди земельної ділянки, на якій він розташований, з відстроченням платежу на п?ять років, при цьому на ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», як продавця покладено усю відповідальність щодо відшкодування збитків та сплати штрафу у розмірі ціни договору на користь покупця, у випадку порушення ним умов договору.

У позовній заяві ОСОБА_1 також зазначає, що у разі прийняття нею участі у зборах 01.09.2021 та проголосувавши проти рішення загальних зборів щодо продажу єдиного майнового комплексу, то належний їй пакет акцій - 417 штук, що складає 38, 972 % у статутному капіталі товариства, вона змогла би продати за 3 325 158, 00 грн.

Отже, обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, укладений 13.10.2021 між ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» та ТОВ "БВ Констракшн" суперечить принципу добросовісності, спрямований на завдання позивачу, як акціонеру ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» шкоди, є фраудаторним правочином, а тому підлягає визнанню недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Як встановлено судом вище, 13.10.2021 між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відповідно до якого за цим договором продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти (купити) наступне нерухоме майно (далі - нерухоме майно) і сплатити за нього ціну обумовлену у пункті 2.1. цього договору, а саме: Цілісний майновий комплекс, загальною площею 2095, 4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, який належить продавцю за праві власності, на підставі договору купівлі-продажу державного майна. Державну реєстрацію права власності за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Набокою В.М., право власності зареєстровано 24.06.2021, номер запису про право власності: 43164004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417610480000. Цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:79:289:003, площею 0, 402 га, яка перебуває в користуванні продавця на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого Щербаковим В.З., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.06.2000 року за реєстровим № 1850 із змінами та доповненнями до нього. Речове право оренди зареєстровано в ДРРПНМ 30.12.2014 за номером запису 8323479.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 Цивільного кодексу України).

Так, ОСОБА_1 є акціонером Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та володіє 417 акціями, що складає 38, 972 % у статутному капіталі товариства, що підтверджується переліком акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" станом на 24.04.2020, складеним ПАТ «НДУ» 27.04.2020 № 14862; випискою про залишки на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1 станом на 03.03.2020, депонент ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що спірний правочин укладено в результаті проведених 01.09.2021 позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», на яких було прийнято рішення, зокрема про продаж єдиного майнового комплексу Товариства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Як вказує ОСОБА_1 вона, як акціонер не мала можливості взяти участь в роботі позачергових загальних зборів та у голосуванні щодо ухвалених на зборах рішень, оскільки повідомлення із запрошенням та порядком денним позачергових зборів не отримувала.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зверталася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт» «Ндімехмонтаж» про визнання недійсним з моменту прийняття рішення позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт» «Ндімехмонтаж», які відбулися 01.09.2021 з питання № 5 порядку денного, яким прийнято рішення про продаж цілісного майнового комплексу Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт» «Ндімехмонтаж», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним з моменту прийняття рішення позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт» «Ндімехмонтаж» з питання № 6 порядку денного, яким: надано згоду на вчинення Товариством значних правочинів щодо продажу цілісного майнового комплексу Товариства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною не меншою ринкової вартості цього цілісного майнового комплексу, уповноважено Наглядову раду Товариства визначити умови відповідних правочинів з продажу цілісного майнового комплексу Товариства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та затвердити остаточну вартість продажу цього цілісного майнового комплексу, уповноважено Генерального директора Товариства на підписання будь-яких договорів та/або інших необхідних документів (у т.ч. отримання будь-яких дозволів та погоджень з будь-якими приватними та державними установами) щодо вчинення зазначених вище значних правочинів з правом передоручення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/14710/21, залишеним без змін постановою Північного апеляціного господарського суду від 11.08.2022, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судом у справі № 910/14710/21 встановлено наступне:

- 01.09.2021 проведено позачергові загальні збори акціонерів Приватного акціонерного товариства «Науково - дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт» «Ндімехмонтаж», на яких прийнято рішення про: продаж цілісного майнового комплексу Товариства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» № 4); надання згоди на вчинення значних правочинів щодо продажу зазначеного цілісного майнового комплексу (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5); уповноваження Наглядової ради Товариства визначати умови відповідних правочинів з продажу цілісного майнового комплексу (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5); уповноваження Генерального директора Товариства на підписання будь-яких договорів та/або інших необхідних документів (в тому числі отримання будь-яких дозволів та погоджень з приватними та державними установами) щодо вчинення зазначених вище правочинів з правом передоручення (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5);

- на засіданні Наглядової ради ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» було прийнято рішення про проведення позачергових загальних зборів Товариства з повідомленням акціонерів про скликання цих зборів не пізніше, ніж за 15 днів до дати їх проведення, що підтверджується протоколом засідання Наглядової ради товариства від 06.08.2021;

- з метою забезпечення прав акціонерів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» бути сповіщеними про проведення загальних зборів акціонерів, вносити пропозиції до порядку денного загальних зборів, брати участь у загальних зборах з правом голосу (особисто або через представників), Наглядовою радою Товариства прийнято рішення про укладання з депозитарною установою ТОВ «КОМЕКС-ФІНАНС» договору про надання послуг з інформаційного та організаційного забезпечення проведення загальних зборів акціонерів (забезпечення від імені відповідача персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, виконання функцій реєстраційної комісії тощо);

- 13.08.2021 між відповідачем та ТОВ «КОМЕКС-ФІНАНС» укладено договір, за яким ТОВ «КОМЕКС-ФІНАНС» зобов`язалось підготувати та відправити акціонерам відповідача повідомлення про проведення позачергових загальних зборів акціонерів, які мали бути проведені 01.09.2021, шляхом надіслання відповідних цінних листів з описом вкладення з оголошеною вартістю акціонерам, а відповідач зобов`язався виплатити ТОВ «КОМЕКС-ФІНАНС» відповідну винагороду;

- ТОВ «КОМЕКС-ФІНАНС» на виконання умов вказаного договору, 13.08.2021 за допомогою засобів поштового зв`язку (цінними листами з описом вкладення з оголошеною вартістю) надіслало повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів Товариства акціонерам, зокрема й позивачу, що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 13.08.2021 в якому вказано повідомлення про ПЗЗА 01.09.2021, списком згрупованих відправлень від 13.08.2021 № 18003 з якого вбачається, що вказаний опис вкладення в цінний лист направлений на адресу позивача та фіскальним чеком від 13.08.2021;

- відповідачем додано до матеріалів справи № 910/14710/21 опис вкладення в цінний лист від 13.08.2021, в якому вказано про направлення позивачу повідомлення про проведення ПЗЗА 01.09.2021, список згрупованих відправлень від 13.08.2021 № 18003 та фіскальний чек від 13.08.2021;

- позивач, як акціонер ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» ОСОБА_1 була завчасно та належним чином повідомлена про проведення відповідачем позачергових загальних зборів акціонерів товариства 01.09.2021, оскільки повідомлення про проведення загальних зборів було їй направлено 13.08.2021, тобто більше як за 15 днів до дати їх проведення, що узгоджується із приписами ст.ст. 35, 47 Закону України «Про акціонерні товариства»;

- враховуючи вчасне повідомлення позивача про проведення відповідачем 01.09.2021 позачергових загальних зборів акціонерів товариства, господарський суд вказав про відсутність правових підстав у суду вважати, що позивач був позбавлений можливості реалізувати свої права, щодо внесення пропозиції до порядку денного загальних зборів та можливості брати участь у загальних зборах з правом голосу (особисто або через представника).

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/14710/21, залишеним без змін постановою Північного апеляціного господарського суду від 11.08.2022, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Таким чином, суд зазначає, що під час розгляду справи № 910/14710/21 було встановлено наступні факти, а саме, що ОСОБА_1. була завчасно повідомлена про проведення ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" позачергових загальних зборів акціонерів товариства 01 вересня 2021, на яких були прийняті рішення з питання №5 порядку денного про продаж Майнового комплексу; надано згоду на вчинення відповідачем-1 значних правочинів щодо продажу Майнового комплексу тощо; ОСОБА_1 не була позбавлена можливості реалізувати свої права, як акціонер ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" щодо внесення пропозиції до порядку денного загальних зборів та можливості взяти участь у позачергових загальних зборах акціонерів 01 вересня 2021 з правом голосу (особисто або через представника); рішення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийняте рішення про продаж Майнового комплексу; надано згоду на вчинення відповідачем-1 значних правочинів щодо продажу Майнового комплексу; уповноважено Наглядову раду ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" визначити умови відповідних правочинів з продажу Майнового комплексу; уповноважено Генерального директора Товариства на підписання будь-яких договорів та/або інших необхідних документів (у т.ч. отримання будь-яких дозволів та погоджень з будь-якими приватними та державними установами) щодо вчинення зазначених вище значних правочинів з правом передоручення.

Тож, доводи позивача у цій частині є необгрунтованими та безпідставними.

Щодо твердження позивача про продаж Майнового комплексу за ціною нижчою за ринкову на 15 916 185, 00 грн, суд зазначає наступне.

На підтвердження вказаної обставини позивачем було додано до позовної заяви висновок експерта № CE-19/1111-23/7638-ОБ, виготовленого 10.05.2023 головним судовим експертом відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності лабораторії товарознавчих, геологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Київського НДЕЦ МВС Кравченком Сергієм Анатолійовичем, за результатами проведення судової експертизи в межах кримінального провадження № 12021111100001291 від 20.10.2021, відповідно до якого ринкова вартість нерухомого майна (єдиного майнового комплексу), розташованого на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:79:289:0003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, станом на 01.09.2021 складала без урахування вартості земельної ділянки 24 116 185,00 грн без ПДВ.

Проте, суд зазначає, що у п. 2.3. оспорюваного договору зазначено, що ринкова вартість нерухомого майна згідно висновку про вартість майна на дату оцінки 12.08.2021 року, здійсненої ТОВ «КК «Острів», що діє на підставі сертифікату суб`єкта оціночної діяльності ФДМУ № 548/21 від 20.07.2021 року, складає без урахування ПДВ 8 146 145, 00 грн.

Тож, ціна продажу була визначена сторонами оспорюваного правочину на підставі висновку (звіту).

При цьому, відповідачем-1 до відзиву на позовну заяву було додано вказаний Звіт з незалежної оцінки вартості цілісного майнового комплексу загальною площею 2095,4 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та належить ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" станом на 12.08.2021, за яким ринкова вартість майна на дату оцінки становить 8 146 145,00 грн.

Тобто, для укладення договору купівлі-продажу та визначення ринкової вартості майнового комплексу, що складає ціну договору, відповідачем-1 був замовлений і сторонами оспорюваного правочину брався до уваги вказаний Звіт.

При цьому, суд звертає увагу позивача на ту обставину, що оспорюваний ним правочин був укладений у 2021 році та, відповідно, оцінка майнового комлексу проводилась станом на 2021 рік, в той час як позивачем додано до позовної заяви висновок експерта № CE-19/1111-23/7638-ОБ, виготовлений у 2023 році.

Приписами частин 1 та 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно ч. 7 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно з ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Суд зазначає, що висновок експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішних справ України від 10.05.2023 № CE-19/1111-23/7638-ОБ був складений на підставі постанови від 13.02.2023 року, винесеної слідчим СВ Бориспільського РУП ГУНП в Київській області старшим лейтенантом поліції Мірошниковим М.А., про призначення судової оціночно-будівельної еспертизи у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111100001291 від 20.10.2021.

Проте, вказана експертиза була проведена в межах кримінального провадження на підставі документів, наявних в матеріалах кримінального провадження, яке на даний час триває та відсутній обвинувальний вирок суду щодо вчинення правопорушення акціонерами ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" щодо продажу майнового комплексу та завдання позивачу майнової шкоди.

Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.

В той же час суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту встановлення вини та притягнення до кримінальної відповідальності акціонерів ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" за фактом завдання позивачу майнової шкоди внаслідок продажу майнового комплексу.

Тож, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про продаж Майнового комплексу за ціною нижчою за ринкову.

Крім того, суд зазначає, що предметом договору купівлі-продажу є саме цілісний майновий комплекс загальною площею 2095,4 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та належав ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт", тобто за спірним договором було відчужено майно, а не земельну ділянку на якій розташовано таке майно.

При цьому, суд зазначає, що у Звіті з незалежної оцінки вартості цілісного майнового комплексу загальною площею 2095,4 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та належить ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" станом на 12.08.2021, на підставі якого сторонами оспорюваного правочину було визначено ринкову вартість майнового комплексу також визначено вартість права користування земельною ділянкою, на якій розміщено об`єкт оцінки.

В той же час, суд звертає увагу на приписи частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України відповідно до яких у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

За змістом частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруд.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

Відповідно до пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (пункти 8.16, 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Тобто, після відчуження об`єкта нерухомості - цілісного майнового комплексу, розташованого на орендованій відповідачем-1 земельній ділянці цілком логічно, що до нового власника нерухомого майна - відповідача-2 перейшло також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

Також, у поданій до суду позовній заяві позивач вказує, що укладенням оспорюваного правочину порушується право власності позивача ОСОБА_1 на акції ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ", оскільки фактична вартість її акцій зменшилась на 9 398 559,62 грн.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України "Про акціонерні товариства" Акціонерами товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

1) участь в управлінні товариством;

2) отримання дивідендів;

3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

4) отримання інформації про господарську діяльність товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про акціонерні товариства" ринкова вартість майна (включно з цінними паперами) та цінних паперів, емісію яких здійснено акціонерним товариством, визначається відповідно до вимог цього Закону та затверджується наглядовою радою або радою директорів такого товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами).

Ринкова вартість майна (крім цінних паперів та інших фінансових інструментів) у разі здійснення його оцінки відповідно до вимог цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на основі результатів незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Проте, суд зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме внаслідок укладення договору купівлі-продажу обсяг її прав, як акціонера відповідача-1, зменшився, порівняно з тим, якими вони були до укладення оспорюваного правочину; як і не надано доказів зниження ринкової вартості належних їй акцій, а також причинно-наслідкового зв`язку між укладенням Договору купівлі-продажу та таким зниженням. Оскільки наданий позивачем Звіт № 015-20Е про незалежну оцінку пакету акцій ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», який належить ОСОБА_1 (417 акцій, що відповідає 38,972 % Статутного капіталу), станом на 24.04.2020 року, виконаний на замовлення ОСОБА_1 та Звіт про оцінку пакету простих іменних бездокументарних акцій (Міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера UA4000100929) в кількості 417 шт, що становить 38,9719626% від статутного капіталу ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" «НДІМЕХМОНТАЖ», що належить ОСОБА_1 не містять таких висновків.

При цьому, суд зазначає, що такі Звіти, складені на замовлення позивача не відповідають вимогам ст. 98 ГПК України та не є висновками експертів, а тому не можуть братися судом до уваги, хоча судом вище і надано їм оцінку.

Крім того, у позовній заяві, ОСОБА_1 вказує, що продаж Майнового комплексу є втратою активу і спричиняє шкоду для позивача.

Як встановлено судом вище, договір купівлі-продажу був укладений відповідачем-1 на виконання відповідних рішень позачергових загальних зборів ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ".

При цьому, майновий комплекс не був безоплатно переданий у власність іншої особи, оскільки як визначають норми Цивільного кодексу України, що регулюють договірні зобов`язання, зокрема купівлю-продаж, правочин з купівлі-продажу передбачає обопільні зобов`язання: власника - передати товар, а покупця - сплатити за нього грошові кошти.

Тож, сторонами оспорюваного правочину за взаємною згодою було погоджено проведення розрахунків між сторонами зі строком оплати до 13.10.2026, що не суперечить нормам чинного законодавства та не є підставою для визнання договору недійсним.

Суд зазначає, що позивач на позачергові загальні збори, де вирішувалося питання продажу майнового комплексу не з`явився, не пропонував свої питання до порядку денного, не заперечував проти ухвалення рішення щодо продажу майна, не пропонував умови продажу.

За таких обставин, твердження позивача стосовного того, що внаслідок продажу майнового комплексу, відповідач-1 втратив свій основний майновий актив та фактично стає банкрутом є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому шкоди, внаслідок продажу цілісного майнового комплексу, як і не доведено жодними доказами, що дохід позивача від діяльності ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" зменшився після продажу Майнового комплексу, або настали інші негативні для позивача наслідки, які б свідчили про те, що відчуження майна комплексу спричиняє ОСОБА_1 шкоду.

Також, у позовній заяві позивач вказує, що ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" в особі наглядової ради Товариства діяли протиправно, узгоджено, з метою завдання продажем єдиного майнового комплексу шкоди акціонерам товариства, проте суд зазначає, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.

При цьому, суд зазначає, що твердження позивача про пов`язаність акціонерів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та здійснення ними спільних узгоджених дій, були предметом дослідження у господарській справі № 910/6669/20, за результатами розгляду якої судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до вказаних фізичних осіб, акціонерів ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ".

Щодо фраудаторності укладеного правочину, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 дійшла наступного висновку, що правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору, є фраудаторними правочинами.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.112021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

Таким чином, ознаками правочину, які б надавали можливість наполягати на його фраудаторності, є вчинення такого правочину боржником, в період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним.

Проте, суд зазначає, що відповідач-1 не є боржником по відношенню до позивача, а договір купівлі-продажу не укладався в період настання у ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" будь-яких зобов`язань перед ОСОБА_1 з погашення заборгованості.

Тобто, укладення сторонами договору купівлі-продажу не мало на меті спричинення майнової шкоди інтересам ОСОБА_1 , за наслідками вчинення такого правочину відповідач-1 не втратив платоспроможності, оскільки вказаний договір є оплатним та не спричинив негативних наслідків для ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ".

Тож, доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу є фраудаторним правочином, є безпідставними.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Аналогічна правова позиція виладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 910/6613/20.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

Тож, заявлення вимоги про визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 ГПК України (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Тобто, у даному випадку позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.10.2021 єдиного майнового комплексу загальною площею 2095, 4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" та ТОВ "БВ Констракшн" не заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності такого правочину, з метою повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту.

Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що наведені позивачем обставини, не свідчать про те, що оспорюваний правочин, а також правовідносини, що виникли з нього, будь-яким чином призвели до порушення, невизнання чи оспорення прав або інтересів позивача, або могли так чи інакше вплинути на його права та обов`язки.

Надаючи об`єктивну оцінку доводам позивача щодо його порушеного права чи інтересу, суд приходить до висновку про відсутність відповідних обставин, тобто позивачем не доведено і судом не встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу, який укладений між відповідачами, призвів до порушення, невизнання чи оспорення прав або інтересів позивача. Відтак, обраний позивачем спосіб захисту неспроможний призвести до захисту чи відновлення прав та інтересів позивача, а отже і не може визнаватись ефективним.

За таких обставин, суд зазначає, що позивачем не доведено порушення його прав або законних інтересів внаслідок укладення між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" спірного договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 13.10.2021.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" про визнання договору недійсним не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 20.03.2024.

Суддя С.О. Щербаков