Рішення

від 20.02.2024 по справі 911/3272/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032,тел.(044)235-95-51,е-mail:inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/3272/23

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., за участю секретаря судового засідання Руденко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністраціїдоТовариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд»третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» проусунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень про їх державну реєстрацію та повернення їх на користь державиза участю представників:

прокурора:Філіпенко О.І. - посвідчення від 01.03.2023 № 069063позивача:не з`явилисьвідповідача:Дубинська О.Г. - адвокат, ордер від 18.12.2023 серія АІ № 1513887третьої особи:Яременко З.І. - представник, посадова інструкція від 03.01.2023суть спору:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» (далі - відповідач) про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 50893200 від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 50894133 від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067 від ТОВ «Оланта Ленд»; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0076 від ТОВ «Оланта Ленд».

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірні земельні ділянки, право власності на які зареєстроване за відповідачем відносять до земель лісогосподарського призначення, перебувають в постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» та використовуються для ведення лісового господарства у порядку визначеному Лісовим кодексом України, незаконно вибули з власності держави у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування земельних ділянок, без зміни цільового призначення земельних ділянок, у тому числі без погодження з постійним лісокористувачем та відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, внаслідок чого дійсний власник земельних ділянок лісогосподарського призначення - Київська обласна державна адміністрація та землекористувач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися ними відповідно до вимог законодавства, відтак за твердженням прокурора наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні Київської обласної державної адміністрації права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування спірних рішень державного реєстратора та повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

В позовній заяві міститься клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2023 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Призначено у даній справі підготовче судове засідання. Запропоновано позивачу - Київській обласній державній адміністрації подати суду письмові пояснення чи заперечення проти позову. Запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву та інші документи, що підтверджують заперечення проти позову до 12.12.2023. Запропоновано третій особі надати суду письмові пояснення щодо заявленого позову.

У встановлений судом строк відповідач через систему «Електронний суд» подав суду відзив на позовну заяву від 24.11.2023 (вх. № суду 4836/23 від 24.11.2023), в якому заперечує проти позовних вимог, з підстав, які зводяться до того, що ТОВ «Оланта Ленд» є законним власником спірних земельних ділянок, набутих у встановленому законом порядку. Прокурор не підтвердив належними та допустимими доказами, що спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення Оранського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року. Прокурор звертаючись з даним позовом обрав неналежний спосіб захисту, належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов, а не негаторний. Відповідач також вказує на те, що задоволення позовних вимог призведе до непропорційного, надмірного втручання в право відповідача на мирне володіння майном. Крім того, прокурором пропущений строк позовної даності щодо заявлених вимог. На думку відповідача, прокурором також не доведені підстави представництва в суді. Враховуючи зазначене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Через систему «Електронний суд» відповідач подав суду заяву від 24.11.2023 (вх. № суду 4834/23 від 24.11.2023) про застосування до позовних вимог прокурора позовну давність.

Вишгородська окружна прокуратура Київської області подала суду відповідь на відзив від 05.12.2023 № 54-7950вих-24 (вх. № суду 22839/23 від 11.12.2023), в якій наводить власні спростування на доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

На електронну пошту суду від третьої особи надійшли пояснення щодо позову від 12.12.2023 № 1064 (вх. № суду 22954/23 від 13.12.2023), скріплені ЕЦП представника третьої особи, в яких третя особа просить суд задовольнити позов прокурора повністю.

На адресу суду від Київської обласної державної адміністрації надійшли пояснення від 20.12.2023 № 12985/09.02.2-N/09.02- N/2023 (вх. № суду 23557/23 від 27.12.2023), в яких позивач просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі.

У встановлений судом строк через систему «Електронний суд» відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив від 09.01.2023 (вх. № суду 204/24 від 09.01.2024), в яких наводить власні спростування на доводи прокурора, викладені у відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2024 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2024 об 14:30.

Присутній в судовому засіданні прокурор та представник третьої особи повністю підтримали позовні вимоги прокурора та просили суд їх задовольнити з мотивів, викладених в позові.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

Позивач в судове засідання не з`явився.

Частино 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача та третьої особи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради громадянам згідно додатку та вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради громадянам згідно додатку.

Відповідно до додатку до розпорядження від 06.07.2010 № 1420 у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано земельні ділянки по 2,0 га кожному для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради.

На підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2010 № 1420, ОСОБА_2 видано Державний акт серії ЯК № 202812 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0076, що розташована: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

На підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2010 № 1420, ОСОБА_1 видано Державний акт серії ЯК № 202803 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0067, що розташована: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.08.2012 ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0076, що розташована: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.08.2012 ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0067, що розташована: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

Між ОСОБА_3 та ТОВ «Оланта Ленд» укладеного договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.01.2020 № 116, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав ТОВ «Оланта Ленд» земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0067, що розташована: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

Між ОСОБА_3 та ТОВ «Оланта Ленд» укладеного договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.01.2020 № 114, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продав ТОВ «Оланта Ленд» земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0076, що розташована: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.06.2023 № 336494194, право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0067, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.01.2020 № 116 зареєстровано за ТОВ «Оланта Ленд».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.06.2023 № 336494715, право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222081400:02:001:0076, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.01.2020 № 114 зареєстровано за ТОВ «Оланта Ленд».

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор зазначає, що за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067, 3222081400:02:001:0076 є землями державної власності лісогосподарського призначення, які розташовані в 85 кварталі Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСПГ «Ліси України» та перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство»), що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та використовуються для ведення лісового господарства у порядку визначеному Лісовим кодексом України. Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 3, 4 та 5 виділах 85 кварталу, та мають наступні таксаційні характеристики: склад - 10 сосна звичайна віком 42 роки, середня висота - 17 м., середній діаметр - 20 см., запас на 1 га - 260 м. куб., 10 сосна звичайна віком 25 років, середня висота -10 м., середній діаметр - 12 см., запас на 1 га - 110 м. куб. та ґрунтова дорога.

Прокурор зазначає, що факт розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 18.02.2022 за № 167 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої (інформації) за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки розташовані в межах земель кварталу 85 Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство». Факт розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 22.08.2018 № 7714/18-41.

Спірні земельні ділянки, за твердженнями прокурора, передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України», яке є правонаступником ДП «Іванківське лісове господарство» без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Прокурор зазначає, що Іванківською районною державною адміністрацією на підставі вищезазначеного розпорядження здійснено незаконне відведення земельних ділянок у приватну власність громадян без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування ділянок, без зміни цільового призначення ділянок, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та відповідно без розроблення та затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянок (в порядку зміни цільового призначення). Отже, прокурор стверджує, що розпорядження Іванківської районної державної адміністрації прийняте всупереч вимогам ст.ст. 20, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

В якості доказів, які підтверджують заявлені позовні вимоги прокурор посилається, зокрема, на такі документи:

- лист ВО «Укрдержліспроект» від 18.02.2022 за № 167 до якого надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років, та межами земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067, 3222081400:02:001:0076.

- висновок судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 22.08.2018 № 7714/18-41;

- лист СГП «Ліси України» (Філія «Іванківське лісове господарство» ДП «Ліси України) від 22.06.2023 № 454, у якому зазначено, що підприємством згода на вилучення з користування спірних земельних ділянок не надавалась. Ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067, 3222081400:02:001:0076 накладаються на кв. 85 Оранського лісництва, комплект матеріалів базового лісовпорядкування за 2003 та 2014 рр. та накладення виконані ВО «Укрдержліспроект»;

- лист секретаріату Кабінету Міністрів України від 12.08.2019 № 16494/0/2-19, в якому вказано, що КМУ рішення про вилучення та/або погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебували в постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» не приймались;

- план лісонасаджень Оранського лісництва Іванківського держлісгоспу Київської області, лісовпорядкування 2003 року, план лісонасаджень ДП «Іванківський лісгосп» Оранське лісництво Київської область, лісовпорядкування 2014 року, проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Іванківське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства, Оранське Лісництво, планшет № 14, протокол другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004 - 2013 роки (складений за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року), протокол координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державних лісогосподарських підприємствах Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 18.12.2014, протокол другої лісовпорядної наради від 22.05.2015 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Іванківський лісгосп» Київської області;

- лист Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області від 17.04.2023 № 10-10-0.222-3450/2-23.

Оскільки, спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за відповідачем, як наслідок держава позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися спірними земельними ділянками лісового фонду, а відтак прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067 та з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076 шляхом скасування рішень державного реєстратора від 30.01.2023 № 50893200 та від 30.01.2023 № 50894133 про реєстрацію на них права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» та повернення зазначених земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Прокурор в позовній заяві зазначає, що позовну вимогу про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки слід розглядати як негаторний позов, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст. 391 Цивільного кодексу України.

Київська обласна державна адміністрація в поданих до суду поясненнях від 20.12.2023 № 12985/09.02.2-N/09.02-N/2023 (вх. № суду 23557/23 від 27.12.2023) та Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в пояснення щодо позову від 12.12.2023 № 1064 (вх. № суду 22954/23 від 13.12.2023) підтримали позовні вимоги прокурора.

Відповідач заперечує проти позовних вимог прокурора з підстав, які зводяться до того, що ТОВ «Оланта Ленд» є законним власником спірних ділянок, набутих у встановленому законом порядку. Прокурор не підтвердив належними та допустимими доказами, що спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення Оранського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року. Прокурор звертаючись з даним позовом обрав неналежний спосіб захисту, належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов, а не негаторний. Відповідач також вказує на те, що задоволення позовних вимог призведе до непропорційного, надмірного втручання в право відповідача на мирне володіння майном.

З огляду на вказані вище підстави позовних вимог та заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У відповідності до ст. 1 Лісового Кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 Лісового кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Обрання прокурором (позивачем) неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Заявляючи негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067 та з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076 шляхом скасування рішень державного реєстратора від 30.01.2023 № 50893200 та від 30.01.2023 № 50894133 про реєстрацію на них права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд» та повернення зазначених земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, прокурор стверджує, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель лісового фонду, на якій знаходяться лісові насадження, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України» для потреб лісового господарства, в підтвердження чого надав вищеперелічені документи.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» наадало суду для огляду та дослідження оригінали матеріалів лісовпорядкування Оранського лісництва, з яких вбачається, що спірні земельні ділянки, право власності на які зареєстроване за відповідачем відносять до земель лісогосподарського призначення.

Доказів, які б спростовували зазначені твердження прокурора, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель лісового фонду, покриті лісовою рослинністю, відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають в постійному користуванні третьої особи учасники справи суду не надали.

Разом з тим, позовні вимоги прокурора пред`явлені в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні, а відтак суд відмовляє в задоволенні позовних вимог керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 50893200 від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 50894133 від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067 від ТОВ «Оланта Ленд»; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0076 від ТОВ «Оланта Ленд», у зв`язку з тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав.

У даному випадку належним способом захисту порушеного права власності на спірні земельні ділянки є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача про їх витребування, а не шляхом подачі негаторного позову, який заявлений керівником Вишгородської окружної прокуратури Київської області у даній справі.

Подібний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20.

Посилання відповідача на те, що прокурор належним чином не обґрунтував підстави для представництва держави у цій справі не приймаються судом до уваги при вирішенні спору та відхиляються з огляду те, що прокурор обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації та дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Доказів протилежного суду не надано.

Щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог прокурора позовної давності, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб`єктивного права.

Враховуючи те, що судом ухвалено рішення щодо повної відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту прав, то відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на прокуратуру.

Керуючись ст. 129-1 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 202, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

В позові керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта Ленд», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 50893200 від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора № 50894133 від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ «Оланта Ленд» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0067 від ТОВ «Оланта Ленд»; усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровими номерами 3222081400:02:001:0076 від ТОВ «Оланта Ленд» відмовити повністю.

Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 20.03.2024.

Суддя Ю.В. Подоляк