Ухвала

від 19.11.2024 по справі 911/3272/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/3272/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокурора - Шапка І. М.,

позивача - Шабатура А. М.,

відповідача - Дубинська О. Г.,

розглянувши касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Гончаров С. А., Станік С. Р.) та рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2024 (суддя Подоляк Ю. В.) у справі

за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом скасування рішень про їх державну реєстрацію та повернення їх на користь держави,

ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська облдержадміністрація) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оланта Ленд" (далі - ТОВ "Оланта Ленд") про:

- усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 30.01.2020 № 50893200 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку кадастровий номер 3222081400:02:001:0067;

- усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 30.01.2020 № 50894133 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельну ділянку кадастровий номер 3222081400:02:001:0076;

- усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської облдержадміністрації земельної ділянки кадастровий номер 3222081400:02:001:0067 від ТОВ "Оланта Ленд";

- усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської облдержадміністрації земельної ділянки кадастровий номер 3222081400:02:001:0076 від ТОВ "Оланта Ленд".

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 321, 391 Цивільного кодексу України, статей 19, 55, 57, 84, 152 Земельного кодексу України та статей 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки відносять до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДСГП "Ліси України"), яке є правонаступником Державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (далі - ДП "Іванківське лісове господарство") та використовуються для ведення лісового господарства у порядку визначеному Лісовим кодексом України, незаконно вибули з власності держави у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення з постійного користування земельних ділянок, без зміни цільового призначення земельних ділянок, без погодження з постійним лісокористувачем, без розроблення і затвердження в установленому порядку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Внаслідок цього власник земельних ділянок лісогосподарського призначення - Київська облдержадміністрація та землекористувач - ДСГП "Ліси України" позбавлені можливості розпоряджатися і користуватися ними відповідно до вимог законодавства, а тому наявні підстави для усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування спірних рішень державного реєстратора та повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі Київської облдержадміністрації.

2. Київська облдержадміністрація підтримала позовні вимоги прокурора та просила їх задовольнити, вказуючи на порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення

3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Оланта Ленд" просило відмовити в її задоволенні вказуючи на те, що прокурор не підтвердив належними і допустимими доказами, що спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення Оранського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, які були чинними станом на дату прийняття Іванківською районною державною адміністрацією розпорядження від 06.07.2010 № 1420; інформацію, надану Виробничим об`єднанням "Укрдержліспроект" у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України не можна вважати належними, допустимими та достовірними доказами того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах 22 кварталу Оранського лісництва; недоведеність факту накладання спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення; безпідставність висновку прокурора про незаконність розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 та незаконність вилучення без згоди постійного землекористувача та передачі у приватну власність спірних земельних ділянок з порушенням вимог статей 20, 56, 84, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України та статті 57 Лісового кодексу України.

Відповідач також акцентував увагу на тому, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є ефективним у цьому випадку, а Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 вказала на те, що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Отже, належним способом захисту права в такому випадку був би віндикаційний позов, а не негаторний.

4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2023, зокрема, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ДСГП "Ліси України".

5. Рішенням Господарського суду Київської області від 20.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, виходив з того, що позовні вимоги прокурора, заявлені в порядку статті 391 Цивільного кодексу України, не відповідають належному способу захисту, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

6. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішенням Господарського суду Київської області від 20.02.2024, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на порушення судами норм процесуального права (статей 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статей 15, 16, 328, 373, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України) при ухваленні рішення та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах:

- від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, відповідно до якої, у разі відсутності рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування відповідного лісогосподарського підприємства, ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави є негаторний позов;

- від 23.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, відповідно до яких зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом їх часткового накладення на землі лісового фонду, треба розглядати як таке, що не с пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Прокурор вважає, що мотивувальні частини оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не містять висновків судів щодо фактичних обставин, які б свідчили про законність відведення спірних земельних ділянок чи відсутність порушення прав власника у зв`язку із цим, а також мотивів неприйняття наданих прокурором доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів держави та мотивованої оцінки аргументів учасників справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

7. ТОВ "Оланта Ленд" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, вказуючи, зокрема на те, що прокурор заявив позовні вимоги на підставі статті 391 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України вимагаючи скасувати рішення про державну реєстрацію права власності відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернути спірні земельні ділянки позивачу.

Оскільки за відповідачем зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки у реєстрі , а також те, що відповідач є фактичним володільцем спірних земельних ділянок, належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов.

Отже, дослідивши обставини справи та надані докази, проаналізувавши норми матеріального права та практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному, не призведе до відновлення прав, які прокурор вважає порушеними, оскільки є неефективним.

8. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2010 № 1420 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради громадянам згідно з додатком та вирішено передати у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради громадянам згідно додатку;

- відповідно до додатку до розпорядження від 06.07.2010 № 1420 у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано земельні ділянки по 2,0 га кожному для ведення особистого селянського господарства на території Страхоліської сільської ради;

- на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2010 № 1420 ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯК № 202812 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222081400:02:001:0076, яка розташована за адресою: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства;

- на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області від 06.07.2010 № 1420 ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК № 202803 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222081400:02:001:0067, яка розташована за адресою: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства;

- 03.08.2012 на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили належні їм земельні ділянки (кадастрові номери: 3222081400:02:001:0076 та 3222081400:02:001:0067), розташовані за адресою: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, на користь ОСОБА_3 ;

- 30.01.2020 між ОСОБА_3 та ТОВ "Оланта Ленд" укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок від 30.01.2020 № 116 та № 114, за умовами яких ОСОБА_3 продав ТОВ "Оланта Ленд" земельні ділянки кадастрові номери 3222081400:02:001:0067 та 3222081400:02:001:0076, які розташовані за адресою: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства;

- згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.06.2023 № 336494194 та № 336494715 право власності на земельні ділянки кадастрові номери 3222081400:02:001:0067 та 3222081400:02:001:0076, які розташовані за адресою: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада зареєстровне за ТОВ "Оланта Ленд".

9. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Київської облдержадміністрація до ТОВ "Оланта Ленд" про усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень державного реєстратора від 30.01.2020 про реєстрацію права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" на земельні ділянки та усунення перешкод у здійсненні Київською облдержадміністрацією права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської облдержадміністрації земельних ділянок від ТОВ "Оланта Ленд", з посиланням, зокрема, на статтю 391 Цивільного кодексу України з огляду на незаконне вибуття земель лісогосподарського призначення, які перебувають постійному користуванні ДСГП "Ліси України", з власності держави у приватну власність.

10. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень). Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила про те, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

За змістом частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до частини 5 статті 1 Лісового кодексу України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.

11. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

Обрання прокурором (позивачем) неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

12. Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що заявляючи негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками кадастрові номери 3222081400:02:001:0067 та 3222081400:02:001:0076 шляхом скасування рішень державного реєстратора від 30.01.2023 про реєстрацію на них права приватної власності ТОВ "Оланта Ленд" та повернення зазначених земельних ділянок на користь держави в особі Київської облдержадміністрації відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України не відповідають належному способу захисту, оскільки з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20, належним способом захисту порушеного права власності на спірні земельні ділянки є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача про їх витребування, а не шляхом подачі негаторного позову, який заявлений керівником Вишгородської окружної прокуратури Київської області у даній справі.

13. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, прокурор вказував на те, що ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, наведені у касаційній скарзі.

14. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

15. У касаційній скарзі прокурор посилається на загальний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зі змісту вказаних прокурором постановах вбачається, що Верховний Суд наводив висновок про необхідність застосування ефективного способу захисту цивільного права, який належить застосовувати при вирішенні господарських спорів.

Водночас, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, посилався, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 910/19236/20.

Отже, доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду у наведених ним постановах є безпідставними.

16. Прокурор у касаційній скарзі також посилається на неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим.

Так, у справі № 653/1096/16-ц (постанова Верховного Суду від 04.07.2018) за позовом Генічеської міської ради до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації також зазначено, що "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду".

Натомість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правова позиція у цій постанові Великої Палати Верховного Суду є неактуальною внаслідок уточнення її відповідно до пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, зокрема, про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеному висновку, тому доводи скаржника на неврахування правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

У справі № 487/10128/14-ц (постанова Верховного Суду від 12.06.2019) за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичних осіб про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, суди установили належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, та дійшли висновку про задоволення позовних вимог. Верховний Суд вказав на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим, тому зазначив, що суди помилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, а не статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 52 Земельного кодексу України.

У справі № 372/1684/14 (постанова Верховного Суду від 07.04.2020) за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області фізичних осіб про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд вказав на те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

Отже, у справах, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, на відміну від справи № 911/3272/23 відмінні фактичні обставини справи, зокрема, судами встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, тому зміст спірних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання є неподібними зі справою, яка розглядається. Відтак доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Водночас колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, що свідчить про необґрунтованість доводів скаржника у цій частині.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Березова роща", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілквей комунікейшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена садиба" про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові виклала такі висновки:

"69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння".

У справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Згідно із встановленими обставинами, за відповідачами було зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки, що належать до земель лісового фонду. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

17. Також прокурор у касаційній скарзі посилається на висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, та зазначає, що відповідно цих висновків протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Скаржник також зауважує, що наведені постанови прийняті з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Так, постанова Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 911/351/22 ухвалена за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Пірнівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДСГП "Ліси України" (правонаступник Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство"), про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права комунальної власності та повернення земельної ділянки. У цій постанові Верховний Суд дійшов таких висновків:"27. Оскільки уповноважений орган державної виконавчої влади не прийняв рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її у комунальну власність і право постійного користувача та дійсного володільця земельною ділянкою у законний спосіб не припинено, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло. Звідси ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов, тоді як вимоги про визнання недійсними Наказу та Рішення Сільради не є ефективними способами захисту у спірних правовідносинах і їх задоволення не призведе до поновлення порушених прав позивача".

У справі № 911/351/22, за встановленими обставинами, право комунальної власності на спірну ділянку у відповідача не виникло, тому Верховний Суд зазначив, що ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельної ділянки у власність держави в особі КОДА, є негаторний позов. Натомість у справі, яка розглядається, суди установили, що відповідач є фактичним володільцем спірних земельних ділянок, а також установили факт державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, тому дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов.

Постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 ухвалені за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" про витребування майна (земельної ділянки) з чужого незаконного володіння, а постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17 ухвалена позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоджик Україна" про витребування земельної ділянки.

У справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, № 911/3449/17 суди виходили із встановлення обставин про те, що спірна земельна ділянка розташована у межах Національного природного парку "Голосіївський" та належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до Національного природного парку "Голосіївський". Отже, у наведених справах, на відміну від справи № 911/3272/23, що розглядається, відмінним є цільове призначення земельної ділянки. Зазначені фактичні обставини безпосередньо впливають на матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Отже, правовідносини у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3449/17, № 911/3897/17 є неподібними зі спірними правовідносинами у справі № 911/3272/23, що розглядається. Тому висновки, викладені у зазначених скаржником постановах, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

У той же час у пункті 70 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах, зокрема, у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3449/17, № 911/3897/17, проте з тих мотивів, що в зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках, як виснувала Велика Палата Верховного Суду, підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 (пункт 68) відступила від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

Отже, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, є безпідставними.

18. У наведених прокурором у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах № 363/669/17, № 307/3155/19, № 367/4140/16, № 697/2434/16-ц, № 367/4128/16-ц, № 369/10847/19 Верховний Суд зазначав, що зайняття земельної ділянки з порушенням норм Земельного кодексу України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов.

Водночас посилання скаржника на неврахування наведеного висновку не береться до уваги, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 надано тлумачення такого висновку та зазначено, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

У той же час у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що право власності на спірні земельні ділянки перейшло до відповідача на підставі договорів купівлі-продажу від 30.01.2020, укладених із ОСОБА_3 , а згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.06.2023 № 336494194 та № 336494715 право власності на земельні ділянки кадастрові номери 3222081400:02:001:0067 та 3222081400:02:001:0076, які розташовані за адресою: Київська область, Іванківський район, Страхоліська сільська рада відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України зареєстроване за ТОВ "Оланта Ленд". При цьому попередній власник земельних ділянок ОСОБА_3 набув право власності на земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 03.08.2012, укладених із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким, у свою чергу, земельні ділянки належали продавцям на підставі державних актів на право власності виданих на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420.

Отже, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельними ділянками лісогосподарського призначення, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов, а тому оскаржувані судові рішення не суперечать висновку, на який посилається скаржник.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2024 у справі № 911/3272/23 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 20.02.2024 у справі № 911/3272/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак