Постанова

від 13.03.2024 по справі 539/5299/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 539/5299/21

провадження № 61-12807св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - фермерське господарство «Окіпське»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області Центр надання адміністративних послуг,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Іванченко Олександр Олексійович, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Алтухової О. С.,

від 24 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дряниці Ю. В., Карпушина Г. Л., від 27 липня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до фермерського господарства «Окіпське» (далі - ФГ «Окіпське»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області Центр надання адміністративних послуг, про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на праві приватної власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 5322885400:04:008:0248, а ОСОБА_2 - земельна ділянка з кадастровим номером 5322885400:04:008:0249, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. 01 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з

ФГ «Окіпське» договори оренди вказаних земельних ділянок.

4. Пунктом 31 договорів оренди обов`язком відповідача, як орендаря, було передбачено протягом 5 робочих днів з дня підписання договору сторонами звернутися до реєстраційної служби Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області для реєстрації права оренди. Проте, відповідач цього обов`язку у вказаний термін не виконав.

5. 03 листопада 2014 року позивачі видали довіреності, якими уповноважили ОСОБА_3 на вчинення дій щодо реєстрації речового права на їх земельні ділянки. Довіреності були дійсними до 03 грудня 2014 року.

6. 12 січня 2017 року позивачам стало відомо, що 11 грудня 2014 року на підставі заяв ОСОБА_3 реєстраційною службою Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області було проведено державну реєстрацію права оренди за відповідачем на належні позивачам земельні ділянки.

7. Тобто, державна реєстрація права оренди була проведена на підставі нечинних довіреностей. При цьому, відповідач протиправно збільшив термін дії договорів оренди землі на 2 роки 6 місяців та 11 днів.

8. Крім того, навесні 2017 року відповідач видав позивачам технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж спірних земельних ділянок, розроблену без їх відома та дозволу.

9. З огляду на те, що договори оренди землі підлягали державній реєстрації, яка була проведена на підставі недійсних довіреностей, позивачі вважали, що спірні договори не набрали чинності (не є укладеними), а тому у відповідача не виникло право оренди належних їм земельних ділянок.

10. Посилаючись на викладене, позивачі просили суд:

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, площею 2,63 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0248, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Окіпське», зареєстрованого 11 грудня 2014 року реєстраційною службою Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області (номер запису про інше речове право 8042750);

- скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, площею 2,35 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0249, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ «Окіпське», зареєстрованого 11 грудня 2014 року реєстраційною службою Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області (номер запису про інше речове право 8042507);

- зобов`язати ФГ «Окіпське» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,63 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0248, згідно акту прийому-передачі;

- зобов`язати ФГ «Окіпське» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,35 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0249, згідно акту прийому-передачі.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

11. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 24 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

12. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які є дійсними і набрали чинності, що встановлено судовими рішеннями, та зобов`язання їх повернення суперечить попередній поведінці позивачів, які

01 червня 2012 року уклали договори з відповідачем на строк 20 років і отримували плату за користування землею, починаючи із 2012 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Іванченко О. О. просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. 23 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Іванченко О. О. подав касаційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 липня 2023 року у справі № 539/5299/21.

15. Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2023 року надійшли до Верховного Суду.

16. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17. Підставою касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Іванченко О. О. вказує те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц,

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц, від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц, від 19 лютого 2014 року у справі

№ 0426/14068/2012, від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц,

від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Зазначає, що відповідно до умов договорів оренди землі від 01 червня

2012 року право оренди виникає в орендаря з моменту державної реєстрації цього права, яка мала бути проведена упродовж 5 робочих днів, натомість відповідне право було зареєстровано більш ніж через 2 роки (11 грудня

2014 року).

19. Наголошує, що із 01 січня 2013 року відповідач не може зареєструвати договори оренди землі, а оскільки до цієї дати не було здійснено державної реєстрації договорів, відповідач не набув прав орендаря за цими правочинами.

20. Вважає, що судами попередніх інстанцій помилково враховані обставини справи № 539/1449/17, оскільки у цій справі було відмовлено у визнанні договорів оренди землі недійсними з огляду на те, що відсутність державної реєстрації таких договорів не є підставою для визнання їх недійсними. Тоді як у розглядуваній справі позивачі через відсутність державної реєстрації договорів оренди землі наполягали на тому, що відповідач не набув прав орендаря та безпідставно користується спірними земельними ділянками.

21. Зауважує, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки доводам позивачів, зокрема з приводу того, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі, а тому не може впливати на момент набрання чинності договорами оренди землі.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Обставини справи, встановлені судами

22. ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 2,63 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0248, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

23. ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 2,35 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0249, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

24. 01 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори оренди вищевказаних земельних ділянок із ФГ «Окіпське».

25. Відповідно до пунктів 1, 8 договорів оренди, позивачі передали відповідачу в оренду вказані земельні ділянки в строкове платне користування, без зміни їх цільового використання строком на 20 років. Право оренди виникає в орендаря з моменту державної реєстрації цього права.

26. Пунктами 31 договорів оренди передбачені обов`язки орендаря, зокрема протягом 5 робочих днів із дня підписання договору сторонами звернутися до реєстраційної служби Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області для реєстрації права оренди земельної ділянки.

27. За змістом пунктів 41 договорів оренди, вони набирають чинності після підписання сторонами.

28. 03 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були видані нотаріально посвідчені довіреності, якими вони уповноважили ОСОБА_3 на вчинення дій щодо реєстрації речового права на спірні земельні ділянки. Довіреності видані на три місяці і дійсні до 03 грудня 2014 року.

29. 11 грудня 2014 року на підставі заяв ОСОБА_3 реєстраційною службою Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області проведено державну реєстрацію права оренди за відповідачем на земельну ділянку площею 2,63 га, кадастровий номер 5322885400:04:008:0248 (номер запису про інше речове право: 8042750) та земельну ділянку, площею 2,35 га, кадастровий номер: 5322885400:04:008:0249 (номер запису про інше речове право: 8042507).

30. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 19 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановами Апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2017 року та Верховного Суду від 03 травня 2018 року, у справі № 539/1449/17 відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ФГ «Окіпське» про визнання договорів оренди землі недійсними.

31. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 19 жовтня 2017 року у справі № 539/1449/17 встановлено, що державну реєстрацію договорів оренди землі здійснено 18 листопада 2014 року, а впродовж 2014-2016 років відповідач нараховував позивачам орендну плату відповідно до умов договорів, з врахуванням зміни грошової оцінки землі.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Відповідно до частини першої статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

36. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

37. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

38. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час підписання сторонами договорів оренди землі) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

39. Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

40. Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

41. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (стаття 20 Закону України «Про оренду землі»).

42. Частиною четвертою статті 124 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час підписання сторонами договорів оренди землі) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

43. За змістом частини другої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

44. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (частина п`ята статті 126 ЗК).

45. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

46. Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на час підписання сторонами договорів оренди землі) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

47. У постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) Верховний Суд України зробив висновок, що моментом укладення договору оренди земельної ділянки є момент, коли сторони, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами. При цьому Верховний Суд України указав, що цивільні права та обов`язки за договором набуваються після його державної реєстрації.

48. Велика Палата Верховного Суду підтримала зазначені висновки

у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.

49. Суди встановили, що 01 червня 2012 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ФГ «Окіпське» укладено договори оренди землі.

50. Укладені між сторонами 01 червня 2012 року договори оренди землі підлягали державній реєстрації (частина перша статті 20 Закону України «Про оренду землі», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

51. Право оренди ФГ «Окіпське» щодо спірних земельних ділянок зареєстровано 11 грудня 2014 року.

52. Із 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України

від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» виключено статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому з 01 січня 2013 року ФГ «Окіпське» не мало можливості зареєструвати оспорюваний правочин.

53. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано звернув увагу на те, що до пред`явлення позову умови договорів оренди землі виконувались, зокрема позивачі отримували плату за користування земельними ділянками.

54. Крім того, позивачі у строк до 01 січня 2013 року не були позбавлені можливості здійснити державну реєстрацію спірного договору самостійно.

55. Більш того, 03 листопада 2014 року (тобто після 01 січня 2013 року) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були видані нотаріально посвідчені довіреності, якими вони уповноважили ОСОБА_3 на вчинення дій щодо реєстрації речового права на спірні земельні ділянки.

56. Наявність суперечливих відомостей щодо строку дії довіреностей не спростовує дійсність волевиявлення позивачів на реєстрацію прав оренди.

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року

у справі № 696/1693/15-ц зазначала, що суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

58. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 надав таке тлумачення пункту 6 статті 3 ЦК України: «Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

59. У постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що уразі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

60. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які 01 червня 2012 року підписали договори оренди землі, передали земельні ділянки орендарю, отримували орендну плату, а у 2021 році пред`являють позов про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок, зокрема через те, що фактично договори оренди не були зареєстровані до 01 січня 2013 року(не є укладеними), суперечать попередній поведінці позивачів, тому з урахуванням встановлених у розглядуваній справі обставин дійшов правильного по суті висновку про відмову в позові.

61. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 390/1516/20.

62. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що довіреності

від 03 листопада 2014 року, які містять суперечливі відомості щодо строку їх дії (з одного боку вказано, що довіреності видані на три місяці, а з іншого - що довіреності дійсні до 03 грудня 2014 року), видані та підписані саме позивачами, а негативні наслідки через допущені в довіреностях помилки (описки) не можуть бути покладені на відповідача.

63. Також колегія суддів наголошує, що посилання позивачів на те, що відповідач видав їм технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж спірних земельних ділянок, розроблену без їх відома та дозволу, не є правовою підставою для скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок.

64. Суди попередніх інстанцій належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

65. За встановлених обставин, висновки суду суддів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, що викладені у Великої Палати Верховного Суду

від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц,

від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 634/769/15-ц, від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц, від 19 лютого 2014 року у справі

№ 0426/14068/2012, від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц,

від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15.

66. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

67. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

68. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

69. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

70. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

71. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

72. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Іванченко Олександр Олексійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 24 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 27 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович