Постанова

від 06.03.2024 по справі 495/6903/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 495/6903/21

провадження № 61-12362св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,відповідач - ОСОБА_2 ,особа, яка звернулася з апеляційною скаргою (особа, яка не брала участі у справі), - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, в інтересах якого діє адвокат Зауліна Ольга Григорівна, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та ухвали про затвердження мирової угоди

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись

на те, що 05 грудня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики у простій письмовій формі, згідно з умовами якого позивач передала відповідачу 90 000,00 доларів США, що становить 454 000,00 грн на строк до 05 грудня 2019 року.

05 вересня 2020 року та 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з листами-вимогами про повернення боргу, проте грошові кошти не повернено.

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду заяву про затвердження мирової угоди.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2021 року (у складі судді Шевчук Ю. В.) затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно з якою сторони дійшли домовленості про те, що ОСОБА_2 передає в рахунок погашення боргу в розмірі 160 297,00 доларів США, що в еквіваленті становить

4 428 573,31 грн, за договором позики від 05 грудня 2005 року в порядку статті 600 ЦК України, а ОСОБА_1 приймає у власність земельні ділянки площами 6,5998 га та 6,6003 га, які розташовані на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належать ОСОБА_2 на підставі заповіту від 25 листопада 2009 року ВМК № 949871 та фактично прийнятої спадщини згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі

(№ 61435155) на земельні ділянки загальною площею 13,20 га.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площами 6,5998 га та 6,6003 га, які розташовані на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 ,

з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належать ОСОБА_2 на підставі заповіту

від 25 листопада 2009 року ВМК № 949871 та фактично прийнятої спадщини, згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (№ 61435155), спадкова справа № 66318733, на земельні ділянки загальною площею

13,20 га

Закрито провадження у справі на підставі частини четвертої статті 207 ЦПК України.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області

Колечко Д. М., як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки приватного виконавця не вирішувалося.

Висновок суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів»

не передбачено компетенції виконавця оскаржувати будь-яке судове рішення у спорі сторін, в якому або приватний виконавець, або відділ державної виконавчої служби, не будучи учасниками цієї справи, здійснюють примусове виконання в межах іншого виконавчого провадження, боржник у якому є відповідачем у справі, де судовим рішенням вирішено питання щодо належного йому майна, за рахунок якого виконавцем мало бути здійснено примусове виконання.

Виконавець у межах своєї компетенції здійснює виконання на користь стягувача і лише у разі фактичного виконання рішення суду, зокрема стягнення коштів або виконання за рахунок майна боржника, отримує право на основну винагороду.

Правом оскарження судового рішення, яке впливає на права та майнові інтереси стягувача у виконавчому провадженні, наділений саме стягувач, у свою чергу, приватний виконавець не надав доказів, що він є законним представником інтересів стягувача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.,

в інтересах якого діє адвокат Зауліна О. Г., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а також вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 129/1337/20, від 07 червня 2022 року у справі № 2-591/11.

У наведених постановах зроблено висновок про те, що приватний виконавець наділений правом на звернення до суду із будь-якою заявою із процесуальних питань чи по суті справи (подання, позов, скарга), задоволення якої забезпечить наступне звернення стягнення на майно боржника та виконання рішення суду, хоча це право прямо законом не передбачено.

У цій справі поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що майно боржника вибуло у власність іншої особи за мировою угодою після відкриття приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д. М. виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника

ОСОБА_2 та продажу належних йому земельних ділянок на електронних торгах, про що достеменно було відомо боржнику на момент затвердження мирової угоди. У зв`язку з зазначеним, із метою можливості виконання судового рішення, захисту прав сторін виконавчого провадження та, відповідно, стягнення винагороди приватного виконавця, ухвала про затвердження мирової угоди була оскаржена в апеляційному порядку.

Обов`язок ініціювання наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, оспорювання дій) покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з чим подавати апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, якою визнано майно боржника за іншою особою з метою уникнення звернення стягнення у рахунок погашення боргу, є повноваженням звернення до суду в інтересах інших осіб відповідно до частини другої статті 4, частини четвертої статті 42 ЦПК України.

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М., у якому просить залишити оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки чинним законодавством не передбачено наявність права у приватного виконавця на оскарження судового рішення лише з тих підстав, що у його провадженні перебуває виконавче провадження, де боржником є особа, яка уклала з іншою особою правочин на шкоду інтересам кредитора (стягувача).

У цій справі оскаржувана ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди стосується інтересів саме стягувача, а не приватного виконавця, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є законним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Листом Верховного Суду повторно витребувано справу № 495/6903/21.

Відповідно до листів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2023 року та від 17 лютого 2023 року справа

№ 495/6903/21 направлена до Одеського апеляційного суду.

Листами Одеського апеляційного суду повідомлено про розгляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шор Хаус» на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2021 року.

У листопаді 2023 року справу № 676/2582/23 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 грудня 2005 року ОСОБА_3 за договором позики, укладеним у простій письмовій формі, передала

ОСОБА_2 90 000,00 доларів США, що становить 454 000,00 грн, на строк до 05 грудня 2019 року, а ОСОБА_2 в обумовлений строк зобов`язався повернути грошові кошти у зазначеному обсязі.

05 вересня 2020 року та 29 квітня 2021 року ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_2 з листами-вимогами про повернення боргу, проте грошові кошти не повернено, у зв`язку з чим позикодавець звернулася до суду.

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду заяву про затвердження мирової угоди.

Також установлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси

від 03 червня 2016 року стягнено солідарно з ОСОБА_4 та

ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 09 березня 2006 року № 366/F у сумі 127 564,70 доларів США та 241 626,20 грн, а також судовий збір по 3 941,32 грн із кожного.

Виконавчі листи, видані Київським районним судом м. Одеси, перебувають на примусовому виконанні у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті

6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті

6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна як учасниця зазначеної Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності до правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України), реалізація якого ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається

ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь

в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України регламентовано, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Питання визначення кола осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, у контексті аналізу частини першої статті 352 ЦПК України перебувало в полі правового дослідження Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові

від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) виснувала про те, що коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Вдночас відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі

у справі.

При цьому суд апеляційної інстанції не повинен формально підходити до вирішення цього питання, а повинен з огляду на предмет та підстави позову,

а також встановлені судом першої інстанції обставини справи обґрунтувати, яким чином суд вирішив питання про права та обов`язки такої особи та,

у випадку їх підтвердження, визначити її процесуальний статус як учасника справи шляхом прийняття відповідного процесуального рішення

(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 вересня 2022 року у справі № 917/244/21).

У статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Як встановлено у частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Закономзаходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс2) зроблено висновок, що «…обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення. При цьому у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення виконання судового рішення, судове рішення стосується прав та/або інтересів особи, на користь якої постановлено таке судове рішення.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У справі, що переглядається, 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду заяву про затвердження мирової угоди, за змістом якої ОСОБА_2 передає в рахунок погашення боргу в розмірі

160 297,00 доларів США, що в еквіваленті становить 4 428 573,31 грн, за договором позики від 05 грудня 2005 року в порядку статті 600 ЦК України, а ОСОБА_1 приймає у власність земельні ділянки площами 6,5998 га та 6,6003 га, які розташовані на території Миколаївської сільської ради

Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належать ОСОБА_2 на підставі заповіту

від 25 листопада 2009 року ВМК № 949871 та фактично прийнятої спадщини згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (№ 61435155) на земельні ділянки загальною площею 13,20 га.

Вказана мирова угода затверджена ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 вересня 2021 року.

В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. зазначав, що у нього на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входять два виконавчі листи, видані Київським районним судом м. Одеси

21 лютого 2018 року на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 червня 2016 року у справі № 520/5468/15-ц, яким стягнено солідарно

з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором від 09 березня 2006 року № 366/F

у сумі 127 564,70 доларів США та 241 626,20 грн, а також судовий збір

по 3 941,32 грн із кожного.

18 травня 2020 року приватним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4.

18 травня 2020 року приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, загальна сума якої становить 12 756,47 грн та 24 556,75 грн.

Також 18 травня 2020 року винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № НОМЕР_2.

Факт обізнаності боржника ОСОБА_2 про відкрите виконавче провадження підтверджено тим, що 21 вересня 2020 року представник боржника ОСОБА_5 ознайомився із матеріалами провадження.

У результаті вжитих приватним виконавцем заходів примусового виконання рішення прийнято постанову від 18 травня 2020 року про арешт майна та коштів боржника.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 520/5468/15 ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року та постановою Верховного Суду від 30 червня 2021 року, подання приватного виконавця Колечка Д. М. про вирішення питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, задоволено.

У вказаних судових рішеннях установлено, що в добровільному порядку боржник не виконує рішення Київського районного суду м. Одеси

від 03 червня 2016 року у справі № 520/5468/15-ц, кошти, стягнені за цим судовим рішенням, стягувачу не повертає. У зв`язку з цим приватним виконавцем було розпочато примусове виконання виконавчого документа, виданого на виконання цього судового рішення. Приватним виконавцем проведені усі можливі заходи за виконавчим провадженням, у тому числі надіслані запити до реєструючих установ, з відповіді на які стало відомо, що на ім`я ОСОБА_2 08 квітня 2005 року за № 01.05.515.00076 зареєстрований державний акт серії ЯА № 290261 на право власності на земельну ділянку площею 19,80 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Закриваючи апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд не врахував, що обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу; повноваження виконавця на звернення з позовною заявою, апеляційною скаргою є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 4, частина четверта статті 42 ЦПК України), в тому числі з апеляційною скаргою в інтересах стягувача на ухвалу суду про затвердження мирової угоди, яка може вплинути на можливість задоволення вимоги стягувача за рахунок такого майна та виконання судового рішення про стягнення боргу.

Апеляційний суд зазначені доводи приватного виконавця належним чином не перевірив та не врахував, що приватноправовий інструментарій (зокрема, укладення мирової угоди) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення. При цьому

у разі використання приватноправового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення чи унеможливлення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про його стягнення, зокрема якщо мирова угода направлена на недопущення звернення стягнення на майно боржника, то відповідне судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (особи на користь якої постановлено таке судове рішення).

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц (провадження

№ 61-10946св22).

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оцінюючи порушення оскарженим судовим рішенням прав та інтересів приватного виконавця, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню

з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, в інтересах якого діє адвокат Зауліна Ольга Григорівна, задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року скасувати.

Справу № 495/6903/21 передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк