Ухвала

від 19.03.2024 по справі 621/1719/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

справа № 621/1719/22

провадження № 51-1471ск24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в кримінальному провадженні № 12022221260000185 щодо

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Комсомольське Зміївського району Харківської області, жителя

АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Зміївського районного суду Харківської області від 30 листопада

2022 року за ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу

України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15

ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років; ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років 1 місяць.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Зміївського районного суду Харківської області

від 30 листопада 2022 року, більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі

на строк 5 років 1 місяць.

Цим вироком засуджено також ОСОБА_6 , судові рішення щодо якого

не оскаржуються.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 14 липня

2022 року приблизно о 08:00, діючи за попередньою змовою групою осіб

із ОСОБА_6 , переконавшись, що їх дії ніким помічені не будуть, повторно таємно в умовах дії воєнного стану за допомогою ключів, які знаходились

у ОСОБА_6 , відчинили вхідні двері до квартири

АДРЕСА_2 , звідки викрали майно ОСОБА_7 , загальною вартістю 2369,90 грн, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім цього, 19 липня 2022 року приблизно о 17:00 ОСОБА_5 , діючи

за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні «Будинку побуту» на вул. С. Закори, 20 у смт Слобожанське, діючи з метою подальшого викрадення чужого майна в умовах дії воєнного стану, сховалися

на першому поверсі у туалеті. Після цього приблизно о 20:00 ОСОБА_5 разом із ОСОБА_6 , переконавшись, що їх дії ніким помічені не будуть, пошкодили ролет

від приміщення № 34, звідки таємно викрали майно ОСОБА_8 , загальною вартістю 4248 грн, виконавши таким чином всі дії, які вважали необхідними

для доведення кримінального правопорушення до кінця, однак свій умисел до кінця не довели з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були зупинені

ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржені судові рішення, пом`якшивши призначене ОСОБА_5 покарання та звільнивши від його відбування

з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Свої вимоги мотивує тим, що суди під час призначення її підзахисному покарання повною мірою не врахували фактичну тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, ступінь вини та характер злочинних дій обвинуваченого, усі дані

про особу винного, який вину визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів, вживав можливі заходи для усунення шкоди, а також те, що він вчинив кримінальні правопорушення у молодому віці, усвідомлює наслідки вчиненого, на обліках у психіатра чи нарколога не перебуває, за місцем проживання скарг на нього немає, будь-які претензії потерпілих як матеріального, так морального характеру відсутні.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,

що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються.

Доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість та можливості застосування до нього положень ст. 75 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і

не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,

що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.

Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні

покарання ОСОБА_5 , дотримуючись наведених вимог закону України

про кримінальну відповідальність, врахував обставини справи, ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання скарг на нього не має, не працює, відсутність претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілих, усвідомлення наслідків скоєного злочину, щире каяття, а також взяв

до уваги відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Врахувавши всі обставини справи у їх сукупності суд призначив винній особі покарання у виді позбавлення волі за вчинені кримінальні правопорушення та остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, зазначивши, що саме таке покарання

є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5

за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , доводи якої є аналогічними доводам її касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення

в частині призначеного покарання та обґрунтовано залишив вказаний вирок

без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що призначене ОСОБА_5 покарання (його вид та строк) є таким, що цілком відповідає загальним засадам призначення покарання та його меті, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам

статей 50, 65 КК, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам.

З наведеними висновками судів погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Таким чином, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374,

419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

Отже, Суд не вбачає підстав для зміни оскаржених судових рішень внаслідок невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.

В касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного ОСОБА_5 покарання та необхідності застосування до нього положень ст. 75 КК.

Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,

які були би безумовними підставами для скасування оскаржених судових рішень, касаційна скарга не містить.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,

постановив:

Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження

за її касаційною скаргою на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 04 жовтня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 грудня

2023 року щодо засудженого ОСОБА_5 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3