Рішення

від 13.02.2024 по справі 361/10355/21

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/10355/21

провадження № 2/361/321/24

13.02.2024

РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2024 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого суддіПетришин Н.М.,за участю секретаряМищенко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «РВС Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», треті особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,-

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 02.11.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» та ОСОБА_2 укладений договір №127 про надання кредиту у сумі 832 800 доларів США, строком з 02.11.2006 до 01.11.2009 р. для придбання земельних ділянок за адресою: Київська область, Броварський район, с.Погреби. Відповідно до п.2.1 вказаного договору в забезпечення своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, Позичальник передає Кредитодавцю в заставу майнові права на земельні ділянки, за аресою: Київська область, Броварський район, с.Погреби, про що Сторони укладають договір застави. Також, 02.11.2006 року між ОСОБА_2 (Заставодавцем) та Акціонерним комерційним банком «Київ» (Заставодержателем) укладений договір №5-06/170 застави майнових прав, складений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення. Зазначеним договором, відповідно до п.1.1 Застоводавець на забезпечення своєчасного та повного виконання взятих на себе зобов`язань за Договором №127 від 02.11.2006 про надання кредиту щодо повернення отриманого кредиту та сплати процентів, передає у заставу належні йому майнові права на отримання у власність земельних ділянок відповідно за договорами: - купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр. №7273, площею 0.25 га; - купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр. №7263, площею 0.75 га; - купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр. №7278, площею 0.75 га; - купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7268, площею 0.7499 га; - купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7283, площею 0.7501 га. Умовами договору п.п.3.2.8 передбачений обов`язок Заставодавця протягом двох місяців з дати укладання цього договору отримати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, придбане Заставодавцем за договорами, визначеними п.1.1 цього Договору протягом п`яти днів з дати отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно, майнові права на отримання якого є Предметом застави за цим договором, оформити його в іпотеку Банку. Отже, договір іпотеки на забезпечення Договору №127 про надання кредиту від 02.11.2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Київ» ніколи не укладався.

Публічне Акціонерне Товариство «Акціонерний Комерційний банк Київ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКБ «Київ» 14.11.2019 уклав Договір №14/11-2019/1 про відступлення прав вимоги з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс». Після того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» та Акціонерне товариство «РВС Банк» 17.01.2020 уклали Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором №17/01/2020-1, відповідно до п.1.1 якого ТОВ «ФК «Паріс» відступив АТ «РВС Банк» право вимоги до ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколів про проведені електронні торги, сформовані Державним підприємством СЕТАМ», в Системі електронних торгів арештованого майна (лоти №389948, №451897, №389942) здійснено продаж земельних ділянок з кадастровими номерами: 322186400:02:001:0004, 322186400:02:009:0042, 322186400:02:010:0026 шляхом реалізації в електронній формі, переможцями електронних торгів визнано ОСОБА_3 (перші два лоти), та ОСОБА_1 (третій лот). ОСОБА_1 сплатив 257 450 грн. та 2 345.80 грн., як продавцю так організатору торгів, відповідно. Тому позивач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026, в розумінні вимог ст.388 ЦК України, права власності якого порушені оскаржуваними правочинами та діями. Однак, ОСОБА_1 не зміг зареєструвати вчинений правочин, а саме: купівлі-продажу - земельної ділянки з кадастровим номером 322186400:02:010:0026, так як при зверненні до нотаріуса, стало відомо, що вказана земельна ділянка вже зареєстрована за іншим власником. Позивач вважає, що відповідачами, в порушення вимог чинного законодавства, вчинено ряд дій, наслідком яких є укладання недійсних правочинів, що унеможливлюють набуття в законний спосіб права власності на земельну ділянку, яку у законний спосіб придбав ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 17.01.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в Державному Реєстрі речових прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за № 24, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50699963 від 17.01.2020 року, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською Інессою Володимирівною, в Державному Реєстрі речових прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.

Заперечення відповідачів

24 травня 2022 року від представника ТОВ «ФК «Паріс» адвоката Дячок С.М. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов безпідставним, необґрунтованим та заперечує проти його задоволення. 02.11.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання кредиту № 127 на підставі якого ОСОБА_2 отримав кошти. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № від 02.11.2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Київ» укладено Договір застави майнових прав № 5-06/170. Відповідно до умов Договору застави Заставодавець, передав в заставу належні майнові права на земельні ділянки за Договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2006 року, загальна вартість переданого в заставу майна склала - 4 317 750,00 грн. До Державного реєстру обтяжень рухомого майна були внесені записи про обтяження № 9643833 на користь заставодержателя АКБ «Київ». Зокрема у витягу зазначено номер обтяження, тип обтяження, об`єкт обтяження (майнові права, з зазначенням їх опис боржника, найменування обтяжувача (ПАТ «АКБ «Київ»). Сторони за кредитним договором здійснили дії спрямовані на виникнення юридичних фактів. У подальшому, 14.11.2019 року між АКБ «Київ» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено Договір відступлення прав вимоги № 14/11-2019/1. ТОВ «ФК «ПАРІС» відступило права кредитора заставодавця на користь АТ «РВС БАНК». ОСОБА_2 , як боржник та заставодавець у добровільному порядку передав права власності на користь АТ «РВС БАНК» на земельні ділянки, що складали предмет застави на підставі Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, посвідченого Тверською І.В., зареєстровано за № 25, у порядку передбаченому ст.ст. 33-37 ЗУ «Про іпотеку». Відповідно до умов Договору про задоволення вимог іпотекодержателя (заставодержателя), Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель набуває право власності, серед іншого, і на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026.

Виходячи з принципу «свободи договору», встановленого Цивільним кодексом України, керуючись нормами Закону України «Про іпотеку», ЗУ України «Про заставу», враховуючи те, що законодавством не встановлена заборона на укладання договору застави майнових прав на отримання у власність земельної ділянки, необхідно зробити висновок про те, що зміст і форма договору застави майнових прав № 5-06/170 від 02.11.2006 року не суперечать вимогам чинного законодавства України. Сторонами ПАТ «АКБ «Київ» та ОСОБА_2 при укладенні Договору про надання кредиту № 127 від 02.11.2006 року та Договору застави майнових прав № 5-06/170 встановлено, що майнові права на зазначені вище ділянки, в першу чергу, є забезпеченням вимог ПАТ «АКБ «Київ» за Договором про надання кредиту № 127 від 02.11.2006 року, в свою чергу Договір про надання кредиту № 84 був укладений значно пізніше 20.09.2007 року, а майнові права на зазначені вище земельні ділянки, або безпосередньо земельні ділянки не виступали в якості забезпечення його виконання. Право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 набув лише 04.12.2007 року на підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку. Виходячи з суті спору, між АТ «РВС БАНК» та ПАТ «Укргазбанк» фактично є спір щодо пріоритетності задоволення вимог кредиторів за рахунок окремого майна. З урахуванням того, що і AT «РВС БАНК» і ПАТ «Укргазбанк» є правонаступниками ПАТ «АКБ «Київ» по різним правам вимоги за кредитними договорами, оскільки кожному з них перейшло право вимоги в первісному обсязі, отже, пріоритетність щодо звернення стягнення на належні ОСОБА_2 земельні ділянки має саме AT «РВС БАНК», бо первісний кредитор ПАТ «АКБ «Київ» першочергово визначив пріоритет забезпечивши право вимоги по Договору про надання кредиту №127 від 02.11.2006 року договором застави майнових прав № 5-06/170 від 02.11.2006 року.

24 травня 2022 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника АТ «РВС Банк» адвоката Лоба А.М., де відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що після укладання договору застави майнових прав між ОСОБА_2 та АКБ «Київ» до Державного реєстру обтяжень рухомого майна були внесені записи про обтяження №9643833 на користь заставодержателя АКБ «Київ» у відповідності до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що діяв на момент укладення Договору. Зокрема у витягу зазначено: номер обтяження, тип обтяження, об`єкт обтяження (майнові права, з зазначенням їх опису), ПІБ боржника, найменування обтяжувача (ПАТ «АКБ «Київ»), термін дії приватного обтяження (до 20.03.2020 року) та ін. Акціонерне товариство Комерційний банк «Київ» виконало свої грошові зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, а позичальник отримавши кредитні кошти та вчинив дії для набуття у власність земельної ділянки з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026, тобто сторони за кредитним договором здійснили дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів. 14.11.2019 року між АКБ «Київ» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено Договір про відступлення прав вимоги № 14/11-2019/1, відповідно до умов якого АКБ «Київ» відступив ТОВ «ФК «Паріс» права вимоги, зокрема до ОСОБА_2 за Договором про надання кредиту № 127 від 02.11.2006 року та Договором застави № 5-06/170 на земельні ділянки. Згодом, 17.01.2020 року ТОВ «ФК «ПАРІС» відступило права кредитора та заставодавця на користь АТ «РВС БАНК» на підставі: договору про відступлення права вимоги № 17/01/2020-1 від 17.01.2020 року, за яким Банку як новому кредитору було передано право вимоги за Договором про надання кредиту № 127 від 02.11.2006 року; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором. 17.01.2020 року ОСОБА_2 , як боржник та заставодавець у добровільному порядку передав права власності на користь АТ «РВС БАНК» на земельні ділянки, що складали предмет застави на підставі Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, посвідченого ПНКМНО Тверською І.В., зареєстровано за № 25, у порядку передбаченому ст.ст. 33-37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до умов Договору про задоволення вимог іпотекодержателя (заставодержателя), Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель набуває право власності, серед іншого, і на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026. Таким чином, АТ «РВС БАНК» набуло право власності на земельні ділянки, які в рахунок погашення боргу були передані власником таких ділянок ОСОБА_2 шляхом позасудового врегулювання на підставі правочину - Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 17.01.2020 року.

Заяви, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання для розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2023 року вирішено повернутись до розгляду справи на стадію підготовчого провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни, про визначення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - закрито. Підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача Акціонерного товариства «РВС Банк» - Антоненко А.В. у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» - Дячок С.М. у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» Футорян С.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила про їх задоволення.

Обставини справи, що встановлені судом

02.11.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання кредиту № 127 на підставі якого ОСОБА_2 отримав кошти та уклав договір купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2006 року.

02.11.2006 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 127 від 02.11.2006 року між ОСОБА_2 та АКБ «Київ» укладено Договір застави майнових прав № 5-06/170. Зазначеним договором, відповідно до п.1.1 Застоводавець на забезпечення своєчасного та повного виконання взятих на себе забов`язань за Договором №127 від 02.11.2006 про надання кредиту щодо повернення отриманого кредиту та сплати процентів, передає у заставу належні йому майнові права на отримання у власність земельних ділянок відповідно за договорами:

-купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7273, площею 0.25 га;

- купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7263, площею 0.75 га;

- купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7278, площею 0.75 га;

- купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7268, площею 0.7499 га;

- купівлі продажу земельної ділянки від 02.11.2006, реєстр.№7283, площею 0.7501 га.

Загальна вартість переданого в заставу майна склала - 4 317 750,00 (чотири мільйони триста сімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

Установлено, що після укладання договору застави майнових прав до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесені записи про обтяження №9643833 на користь заставодержателя АКБ «Київ» у відповідності до ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що діяв на момент укладення Договору. Зокрема у витягу зазначено: номер обтяження, тип обтяження, об`єкт обтяження (майнові права, з зазначенням їх опису), ПІБ боржника, найменування обтяжувача (ПАТ «АКБ «Київ»), термін дії приватного обтяження (до 20.03.2020 року) та ін.

Відповідно до пунктів 1.6, 2.1.1, 2.1.5, 3.3.1, 4.1 договору застави № 5-06/170 за рахунок заставленого майнового права вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі. У разі невиконання заставодавцем умов кредитного договору заставодержатель отримує право одержати задоволення з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України та статті 18 Закону України "Про заставу". У разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем зобов`язань за кредитним договором наступного дня безумовно відступає заставодержателю права вимоги (майнові права), що є предметом застави, на умовах цього договору. Заставодержатель має безумовне право звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов`язання, що забезпечується заставою, воно не буде виконано в повному обсязі на умовах, зазначених кредитним договором.

14.11.2019 року між АКБ «Київ» та ТОВ «ФК «Паріс» укладено Договір про відступлення прав вимоги № 14/11-2019/1, відповідно до умов якого АКБ «Київ» відступив ТОВ «ФК «Паріс» права вимоги, зокрема до ОСОБА_2 за Договором про надання кредиту № 127 від 02.11.2006 року та Договором застави № 5-06/170 на земельні ділянки.

17.01.2020 між ТОВ ФК «ПАРІС» та AT «РВС БАНК» укладено: Договір про відступлення права вимоги № 17/01/2020-1 від 17.01.2020, за яким AT «РВС БАНК» як новому кредитору було передано право вимоги за Договором про надання кредиту № 127 від 02.11.2006, Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (Договором застави), Договором застави майнових прав № 5-06/170 від 02.11.2006, укладеним між АКБ «Київ» та ОСОБА_2 , згідно з яким ТОВ «ФК «Паріс» відступає, а AT «РВС Банк» набуває зазначене право вимоги.

Пунктом 1.2. Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором є зокрема, земельні ділянки, кадастрові номери 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026.

Право вимоги за договором іпотеки (договором застави № 5-06/170) вважається переданим з моменту нотаріального посвідчення цього договору (пункт 2.1 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави)). Цей договір посвідчений 17.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 24.

17.01.2020 на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави), серія та номер 24 від 17.01.2020, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийняті рішення про державну реєстрацію за АТ "РВС "Банк" прав та їх обтяжень (іпотеки), індексний номер 50699963, щодо земельної ділянки 3221286400:02:010:0026.

17.01.2020 року ОСОБА_2 , як боржник та заставодавець у добровільному порядку передав права власності на користь АТ «РВС БАНК» на земельні ділянки, що складали предмет застави на підставі Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, посвідченого ПНКМНО Тверською І.В., зареєстровано за № 25.

Відповідно до умов Договору про задоволення вимог іпотекодержателя (заставодержателя), Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель набуває право власності, серед іншого, і на земельну ділянку з кадастровим номером: 3221286400:02:010:0026.

Таким чином, АТ «РВС БАНК» набув право власності на земельні ділянки, які розташовані на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 17.01.2020.

У той же час, заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.09.2013 року у справі № 761/4355/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ АКБ «Київ» заборгованість за Кредитним договором № 84 від 20.09.2007 року у розмірі 3 439 383, 35 гривень.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2015 року здійснено заміну сторони виконавчого провадження - АКБ «Київ» на ПАТ Акціонерний Банк «УкрГазбанк», тобто Акціонерний Банк «Укргазбанк» набув права стягувача у справі про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 3 439 383 грн. 35 коп. за іншим кредитним договором, відмінним від того, права на які набув АТ «РВС Банк».

20.06.2019 до Державного реєстру було внесено запис про обтяження (арешт) майна ОСОБА_2 приватним виконавцем Трофименком М. М.

Установлено, що в ході виконавчого провадження № 60143836, були арештовані та виставлені на торги вказані вище земельні ділянки, які належали ОСОБА_2 , майнові права на які перебували в заставі в якості забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 за Договором про надання кредиту № 127 від 02.11.2006 року,

09.12.2019 проведені треті електронні торги з реалізації земельних ділянок з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026.

За результатами електронних торгів Державним підприємством "Сетам" у системі електронних торгів арештованого майна (лоти № 389948, № 389951, № 389942) були сформовані протоколи № 451896 (щодо лоту № 389948 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:001:0004), № 451897 (щодо лоту № 389951 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:009:0042), № 451955 (щодо лоту № 389942 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026).

Переможцем торгів згідно з протоколами від 09.12.2019 № 451896 та № 451897 став ОСОБА_3 , а згідно з протоколом № 451955- ОСОБА_1 .

На підставі протоколу торгів від 09.12.2019 № 451955 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М. М. складено акт про проведені електронні торги від 12.12.2019.

У квітні 2020 року Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Телефонограмою винесла наказ, про розгляд скарги ОСОБА_1 від 14.02.2020. зареєстрованої в МЮУ під номером № К-5002 від 17.02.2020 на: рішення ОСОБА_6 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 50699963 від 17.01.2020 року, на земельну ділянку, пл. 0,7500 га, №3221286400:02:010:0026, яким у скасуванні рішення від 17.01.2020 № 50699963 ПНКМНО ОСОБА_6 про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026 - відмовлено.

Також встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 30.08.2021 у справі №910/8899/21 за позовом Акціонерного товариства «РВС Банк» до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська І.В., Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу №620/5 від 17.02.2021, позов задоволено. Вирішено визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 17.02.2021 № 620/5 «Про задоволення скарги»; поновити записи про право власності Акціонерного товариства "РВС Банк" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами № 3221286400:02:001:0004 та № 3221286400:02:009:0042 за Акціонерним товариством "РВС Банк".

Вищевказане судове рішення залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 та постановою Верховного Суду від 27.09.2022.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

У частині перші статті 514 ЦК України регулюються відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 947/23885/19 (провадження № 61-3902св21)).

З норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем). У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору. Норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 ЦК України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання» ЦК України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 ЦК України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання. У статті 519 ЦК України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (див. пункти 84 - 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22)).

Велика Палата Верховного Суду (у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22)) звертає увагу, що договір про відступлення права вимоги може бути визнаний недійсним у випадку наявності відповідної правової підстави. Наприклад, якщо такий договір укладено під впливом помилки (частина перша статті 229 ЦК України), обману (частина перша статті 230 ЦК України), насильства (частина перша статті 231 ЦК України) тощо.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Позивач, який не є стороною оспорюваного договору, посилається на те, що між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Київ» укладений кредитний договір, а для забезпечення виконання його умов між цими ж сторонами 02.11.2006 укладений договір застави майнових прав №5-06/170, вказаний договір складений у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення. Згодом, Акціонерний комерційний банк «Київ» переуступив право вимоги за кредитним договором ТОВ ФК «Паріс», яке відступило право вимоги Акціонерному товариству «РВС Банк». Одночасно, між ТОВ ФК «Паріс» та Акціонерним товариством «РВС Банк» 17.01.2020 укладений Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором (Договором застави майнових прав №5-06/170 від 02.11.2006), відповідно до п.1.1 якого ТОВ «ФК «Паріс» відступив АТ «РВС Банк» право вимоги до ОСОБА_2 . Проте, позивач звертає увагу на те, що між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Київ» договір іпотеки не укладався, відповідно таке право не могло бути переданим АТ «РВС Банк». Між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Київ» ніколи не існувало зобов`язань, забезпечених іпотекою, та відповідно, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно ніколи (до 17.01.2020) не існувало записів про реєстрацію іпотеки.

При розгляді справи встановлено, що між первісним кредитором (АКБ «Київ») та боржником ( ОСОБА_2 ) не укладався договір іпотеки, тому аргументи позивача про те, що первісний кредитор (АКБ «Київ», ТОВ ФК «Паріс») не міг відступити право вимоги за договором іпотеки новому кредитору (АТ «РВС Банк»), є обґрунтованими. Проте, виходячи з вищенаведених положень законодавства, дана обставина не є підставою для визнання оспорюваного договору відступлення прав вимоги недійсним, а може лише впливати на відповідальність первісного кредитора перед новим.

Відтак, аналізуючи доводи позивача з урахуванням вищенаведених положень законодавства та висновків Верховного Суду, судом не встановлено обставин, які вказують на порушення вимог закону, що впливають саме на дійсність оспорюваного правочину.

Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50699963 від 17.01.2020 року, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В.

Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, окрім іншого, на земельні ділянки.

За приписами статті 577 Цивільного кодексу України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

За приписами пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстави для відмови в державній реєстрації прав - наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

За приписами пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що діяв на момент укладення Договору застави майнових прав №5-06/170 від 02.11.2006, обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Із наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №65640229 від 07.05.2020 (том 1, а.с. 111) судом встановлено, що після укладання Договору застави майнових прав №5-06/170 від 02.11.2006 було зареєстроване 22.03.2010 обтяження майна - заборона відчуження, зокрема, майнових прав на отримання у власність, серед інших, земельної ділянки з кадастровим номером: 322186400:02:010:0026, обтяжувач - ПАТ «Акціонерний Комерційний Банк «Київ» на підставі договору застави майнових прав від 02.11.2006. При цьому вказано термін дії обтяження - до 20.03.2020.

Вказане обтяження до 17.01.2020 у законному порядку не скасовувалось. Фактично, лише змінювалися кредитори за договором про надання кредиту №127 від 02.11.2006 та, відповідно, іпотекодержателі (заставодержателі) майнових прав на земельну ділянку з кадастровим номером: 322186400:02:010:0026, на підставі договорів про відступлення прав вимоги від 14.11.2019 №14/11-2019/1 (на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ПАРІС») та від 17.01.2020 №24 (на ПАТ «Акціонерне товариство «РВС Банк»).

Відповідно до статей 572, 574, 576 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно зі статтями 589, 593 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Право застави припиняється у разі, зокрема, набуття заставодержателем права власності на предмет застави. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Відповідно до статей 3, 4, 20 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Іпотека є різновидом застави. В іпотеку передається виключно нерухоме майно за умови, що воно залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на наведені правові норми, враховуючи, що обтяження на підставі договору застави майнових прав від 02.11.2006 на отримання у власність земельної ділянки з кадастровим номером: 322186400:02:010:0026 було зареєстроване 22.03.2010, що у відповідності до статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» надало йому чинності у відносинах із третіми особами, і діяло до законного його зняття (припинення), кредитор (заставодержатель, іпотекодержатель) мав пріоритетне право у разі невиконання ОСОБА_2 (заставодавцем) зобов`язання за кредитним договором №127 від 02.11.2006, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відповідно до частин 1, 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно частин 3 та 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати зокрема: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Положеннями частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина 2 вказаної вище статті).

Матеріалами справи підтверджується, що приватний нотаріус Тверська І.В. під час прийняття оспорюваних позивачем рішень про реєстрацію № 50699963 від 17.01.2020, а також рішень про реєстрацію права власності на земельну ділянку, керувалась такими документами: Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2006 та державний акт про право власності на земельну ділянку до нього; Кредитний договір №127 від 02.11.2006; Договір застави майнових прав №5-06/170 від 02.11.2006; Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №67566873 від 18.08.2020 (відображені обтяження на земельні ділянки, які є предметом договору застави майнових прав №5-06/170 від 02.11.2006); Договір про відступлення прав вимоги №14/11-2019/1 від 14.11.2019; Договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором (договором застави) від 17.01.2020 №24; Договір про задоволення вимог іпотекодержателя №25 від 17.01.2020 (земельні ділянки, які є предметом договору застави майнових прав №5-06/170 від 02.11.2006, переходять від ОСОБА_2 до AT «РВС БАНК»).

Із наведеним пакетом документів закон пов`язує можливість переходу речового права, що підлягає державній реєстрації.

Суд звертає увагу те, що аналогічні висновки щодо здійснення реєстраційних дій приватним нотаріусом Тверською І.В. 17.01.2020 викладені у рішенні Господарського суду м. Києва від 30.08.2021 у справі №910/8899/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 та постановою Верховного Суду від 27.09.2022.

Щодо порушеного права позивача.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в цивільному суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами в судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, суб`єкт, право якого порушено, може захистити його у конкретний спосіб, що передбачений законом або договором. Способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які передбачені законом (договором), спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, що його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до пунктів 4, 8, 9 Розділу X Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом МЮУ №2831/5 від 29.09.2016 після повного розрахунку переможця за придбане майно (у тому числі сплати винагороди за організацію та проведення електронних торгів) на підставі протоколу про проведення електронних торгів та платіжного документа, що підтверджує сплату додаткової винагороди за організацію та проведення електронних торгів (у випадку, якщо майно реалізувалося за ціною, вищою стартової), виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги. У разі придбання рухомого майна акт про проведений електронний аукціон є підставою для отримання майна у зберігача. Зазначений акт підтверджує виникнення права власності у особи, що придбала рухоме майно.

Вказана норма кореспондується із положеннями пункту 4 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно якої державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, законодавством чітко встановлено, що документом, який свідчить про набуття права власності на нерухоме майно, придбане на торгах, є видане нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів).

При розгляді даної справи встановлено, що позивач отримав лише акт про проведені електронні торги, а свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не отримав.

Відтак, посилання позивача на те, що він є добросовісним набувачем земельної ділянки є безпідставним, оскільки станом на 17.01.2020 він не набув права власності на спірну земельну ділянку.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що від визнання у судовому порядку недійсним оспорюваного договору та скасування рішення державного реєстратора про обтяження майна у вигляді іпотеки, залежить подальша можливість набуття у власність земельної ділянки з кадастровим номером 322186400:02:010:0026.

Разом з тим, установлено, що позивач є переможцем електронних торгів з реалізації земельної ділянки 322186400:02:010:0026 та 20.12.2019 року сплатив кошти за придбане майно, проте не зміг зареєструвати своє право власності на цю земельну ділянку, оскільки право власності зареєстроване за іншою особою (станом на 17.01.2020 зареєстроване за АТ «РВС Банк»). Суд звертає увагу на те, позивач не позбавлений можливості захистити свої порушені права у порядку передбаченому статтею 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «РВС Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс», треті особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Акціонерне товариство «РВС Банк», код ЄДРПОУ 39849797, адреса місцезнаходження: вул. Введенська, буд. 29/58, м. Київ, 02200;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паріс», код ЄДРПОУ 38962392, адреса місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, б. 77-а, м. Київ, 03150.

Треті особи: Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «УКРГАЗБАНК адреса місцезнаходження: вул. Єреванська 1, м. Київ, 03087;

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, адреса місцезнаходження: вул. Б. Хмельницького, 49, оф. 1, м. Київ, 01030.

Суддя Н.М. Петришин