Постанова

від 19.03.2024 по справі 643/1718/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» березня 2024 року

м. Харків

справа № 643/1718/23

провадження № 22ц/818/1062/24

провадження № 22ц/818/1063/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів Мальованого Ю.М.,Яцини В.Б.,

за участю секретаря Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 , представник відповідача ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року в складі судді Осадчого О.В., додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року в складі судді Осадчого О.В. та ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року в складі судді Осадчого О.В.

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 лютого 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2020 року.

Зазначила, що у період шлюбу сторонами за спільні кошти придбано транспортний засіб MITSUBISHI OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та гаражний бокс № НОМЕР_2 в Споживчому товаристві по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражна фірма «Ентузіаст-2», що розташований за адресою: м. Харків, проспект Тракторобудівників № 168.

Вказала, що транспортний засіб MITSUBISHI OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відчужено відповідачем, тому вважає за можливе стягнути з відповідача компенсацію ринкової вартості транспортного засобу у розмірі 240000,00 грн.

Посилалася на те, що гаражний бокс є спільною сумісною власністю сторін, однак вона ним не користується, у зв`язку з чим вважала за можливе стягнути з відповідача компенсацію ринкової вартості гаражного боксу у розмірі 60000,00 грн.

Зазначила, що ОСОБА_3 з 2019 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, звітував перед податковим органом та вказав свій дохід за 2019 рік в розмірі 699932,00 грн, за 2020 рік 702027,00 грн, у зв`язку з чим вважає за можливе стягнути з відповідача цього доходу.

Просила визнати спільним майном подружжя MITSUBISHI OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та гаражний бокс за № НОМЕР_2 в Споживчому товаристві по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражна фірма «Ентузіаст-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - ринкової вартості транспортного засобу MITSUBISHI OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 у сумі 240 000,00 грн;

стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - ринкової вартості гаражного боксу за № НОМЕР_2 в Споживчому товаристві по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражна фірма «Ентузіаст-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 60 000,00 грн;

припинити право спільної сумісної власності подружжя на гаражний бокс за № НОМЕР_2 в Споживчому товаристві по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражна фірма «Ентузіаст-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на гаражний бокс за № НОМЕР_2 в Споживчому товаристві по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражна фірма «Ентузіаст-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

виділити та визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя частину доходів, отриманих ОСОБА_3 , як фізичною особою-підприємцем за період з 22 лютого 2019 року по 10 листопада 2020 року в розмірі 710 979,50 грн;

стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошову компенсацію ринкової вартості частини транспортного засобу марки MITSUBISHI OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 240 000,00 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 421,41 грн; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9500,00 грн.

На вказані судові рішення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 через своїх представників подали апеляційні скарги, в яких ОСОБА_3 просив рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та у задоволенні цих вимог відмовити, скасувати додаткове рішення суду. ОСОБА_1 просила рішення скасувати в частині відмовлених позовних вимогах та ухвалити в цій частині нове рішення, а саме стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя ринкової вартості гаражного боксу в сумі 60000,00 грн та виділити та визнати з нею в порядку поділу спільного майна подружжя частину доходів, отриманих ОСОБА_3 , як фізичною особою-підприємцем за період з 22 лютого 2019 року по 10 листопада 2020 року в сумі 606333,74 грн, вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення у справі, неправильно застосував норми матеріального права, не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що за договором купівлі-продажу № 7565/22/007619 від 08 лютого 2023 року він здійснив відчуження транспортного засобу марки MITSUBISHI OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в інтересах спільної з позивачкою дочки ОСОБА_5 , тобто не у власних особистих інтересах, а виключно в інтересах сім`ї. За домовленістю сторін правочину ціна автомобіля склала 49000,00 грн. Зазначив, що звіт про оцінку спірного автомобіля в матеріалах справи відсутній, тому суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні цих вимог за недоведеністю його ринкової вартості. Посилався на те, що довідка про найбільш вірогідну ціну продажу рухомого майна, надана суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 була залучена представником позивачки до уточненої позовної заяви лише з метою визначення розміру та сплати судового збору. Щодо судових витрат вказав, що визначена судом сума витрат на правову допомогу в розмірі 9 500,00 грн не відповідає критеріям розумності та справедливості і, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, ці витрати підлягають зменшенню до 2 250,00 грн.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у справі, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не звернув увагу на те, що повністю внесений пайовий внесок члена гаражно-будівельного кооперативу у вигляді грошових коштів за час дії Закону України «Про власність» трансформувався у право власності на нерухоме майно. Тому кожному з подружжя належить частина (120000,00 грн /2 = 60000,0 грн) гаражного боксу, у зв`язку з чим будь яких інших документів, що підтверджує право власності не потрібно. Вважала, що нею належними та допустимими доказами доведено розмір доходів від підприємницької діяльності відповідача. Так, за 2019 рік та 10 місяців 2020 року дохід склав 1212 667,48 грн (699 932,00 грн - 34 966,60 грн + 547 702,08). частина від цієї суми становила 606 333,74 грн. Також не надав належної оцінки доказам у справі, зокрема, видатковій накладній за 08 грудня 2020 року № 3719 на загальну суму 47 551,20 грн.

08 лютого 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилався на те, що позивачкою не доведено того, що гаражний бокс належить сторонам на праві власності. Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують державну реєстрацію даного гаражного боксу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Лист голови Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2» спростовує факт наявності права власності у нього на спірний гаражний бокс та містить інформацію стосовно того, що він є членом кооперативу та лише користується зазначеним гаражем. Вказав, що до змісту позовних вимог не входили вимоги про поділ між колишнім подружжям пайових внесків у вигляді грошових коштів або про визнання за кожним із сторін права власності на належну кожному з них частку в пайовому внеску та залишення гаражу у їх спільній власності. Вважав, що довідка про найбільш вірогідну ціну продажу нерухомого майна (гаражу), надана суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 не є належним та допустимим доказом визначення ринкової вартості гаражу. Зазначив, що позивачкою не надано розрахунку, який включав в себе прибуток за виключенням податків, зборів, обов`язкових платежів та інших витрат, які він поніс як фізична особа - підприємець у зв`язку з підприємницькою діяльністю. Посилався на те, що кошти, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності витрачались ним виключно на утримання сім`ї.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача. Акцентував увагу суду на тому, що спірний автомобіль знаходиться в користуванні відповідача, тому правомірно стягнуто грошову компенсацію з відповідача. Дочка сторін водійських прав немає. Таких доказів відповідач не надав ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції. Вважав інші позовні вимоги позивачки доведені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню. Щодо витрат на правничу допомогу вважав їх розмір співмірним з обсягом послуг, наданих ним в суді першої інстанції.

В свою чергу представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки та просив задовольнити свою апеляційну скаргу. Зауважив, що гаражний бокс не є спільною сумісною власністю подружжя, тому неможливо визнати право власності на нього за кожним з подружжя. Доказів того, що дохід, отриманий відповідачем від підприємницької діяльності, не витрачено в інтересах сім`ї, позивачкою не надано. Відповідач довів належними доказами факт використання отриманого доходу в інтересах сім`ї. Так, зокрема, звернув увагу суду на те, що дочка сторін є студенткою вищого навчального закладу. Підтвердив, що навчання дочки оплачує ОСОБА_3 . Щодо витрат на правничу допомогу пояснив, що достатній розмір, який є співмірним з обсягом наданих послуг, на його думку, становить 2250,00грн.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині та додаткове рішення залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду мотивовані частковим доведенням позивачкою позовних вимог, які ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 25 лютого 1989 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2020 року розірвано (а.с.233-234 том 1).

Як вбачається з повідомлення Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Харківській області № 31/20-3881 від 24 листопада 2021 року за ОСОБА_3 18 квітня 2013 року зареєстровано транспортний засіб MITSUBISHI OUTLANDER, 2013 року випуску, № кузова НОМЕР_3 (а.с.18 том 1).

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 з 22 лютого 2019 року зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.15-16 том 1).

Із листа голови Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2»вбачається, що ОСОБА_3 є членом Споживчого товариства по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2» з 2013 року та користується гаражним боксом № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Пайовий внесок за будівництво гаражного боксу № НОМЕР_2 , що розташований в Автомобільно-гаражній фірмі «Ентузіаст-2» внесено у повному обсязі. Надати інформацію щодо технічних характеристик вказаного гаражного боксу та копій його технічної документації не має можливості у зв`язку з її відсутністю в адміністрації Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2» (а.с.19 том 1).

Як вбачається з довідки про найбільш вірогідну ціну нерухомого майна, а саме гаражного боксу № НОМЕР_2 , який розташований в Автомобільно-гаражній фірмі «Ентузіаст-2» за адресою: АДРЕСА_1 , виданої суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 , найбільш вірогідна сума грошей, яку міг би отримати власник гаражного боксу станом на 02 березня 2023 року складає 120000,00 грн (а.с.8-9 том 1).

Із довідки про найбільш вірогідну ціну рухомого майна, а саме колісного транспортного засобу марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2013 року випуску, виданої суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 вбачається, що найбільш вірогідна сума грошей, яку міг би отримати власник колісного транспортного засобу станом на 02 березня 2023 року складає 480000,00 грн (а.с.10-11 том 1).

Як вбачається з повідомлення Головного управління Державної податкової служби в Харківській області № 7240/5/20-40-24-03-08 від 10 травня 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований в управлінні з 22 лютого 2019 року за № 24800000000224387 та перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Із наданих податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця вбачається, що обсяг його доходу за 2019 рік складає 699932,00 грн, за 2020 рік 702270,00 грн (а.с.56 том 1).

Аналогічна інформація міститься в податкових деклараціях (а.с.166-169 том 1).

Також ОСОБА_3 надав до суду копії видаткових накладних за період з 22 лютого 2019 року по 10 листопада 2020 року на загальну суму 998377,18 грн (а.с.103-165 том 1).

Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 з 08 лютого 2022 року транспортний засіб марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2013 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_5 (а.с.99 том 1).

За копією договору купівлі-продажу №7565/22/007619 від 08 лютого 2022 року відчуження ОСОБА_3 транспортного засобу марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER, 2013 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_1 , здійснено дочці сторін ОСОБА_5 за 49000,00 грн (а.с.208-209 том 1).

ОСОБА_3 надав до суду копію договору про надання освітніх послуг між закладом вищої освіти та фізичною (юридичною) особою № 15 від 23 липня 2019 року, укладеним між Харківським національним університетом міського господарства імені О.М. Бекетова та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 (а.с.100-101 том 1).

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 надала реєстри застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, з яких вбачається, що за 2019 рік їй нараховано дохід в розмірі 128231,30 грн, за 2020 рік 92509,30 грн (а.с.74-80 том 2).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) виснувала, що частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов`язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов`язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала помилковість висновку апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар. У спірних правовідносинах відповідач не втрачає права власності на неподільну річ, а стає її одноосібним власником. Тому можлива відсутність у нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати.

Позивачка обрала спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення на свою користь вартості належної їй частки у спільному майні - автомобілі, що узгоджується з положеннями частини другої статті 16 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 162/672/22 (провадження № 61-16216св23).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 523/8857/19(провадження № 61-5855св23).

Встановивши, що в період шлюбу сторони придбали автомобіль марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2013 року випуску, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , частки кожногоз подружжя у якому є рівними.

08 лютого 2022 року ОСОБА_3 продав автомобіль марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER. Згоди на відчуження спірного автомобіля ОСОБА_1 не надавала.

Ураховуючи наведене та встановивши, що сторони придбали спірний автомобіль під час перебування у зареєстрованому шлюбі, однак ОСОБА_3 розпорядився ним на власний розсуд без повідомлення і згоди ОСОБА_1 та не довів належними доказами використання отриманих від продажу коштів в інтересах сім`ї, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, щоу цій справі позивачка має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.

Доводи ОСОБА_3 щодо його незгоди про оцінку спірного майна та надання цього доказу з іншою метою колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_3 в силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81ЦПК України не надав доказів на противагу поданої позивачкою довідки, не спростував визначений розмір вартості майна, іншого висновку щодо вартості спірного автомобіля не надав. При цьому ОСОБА_3 клопотань про проведення будь-якої експертизи не заявляв в суді першої інстанції, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

ОСОБА_1 в свою чергу виконала свій процесуальний обов`язок доказування - надала суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість подібних за своїми технічними характеристиками транспортних засобів, а відповідач ОСОБА_3 жодного доказу на підтвердження іншого не надав, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за належну їй частку у праві власності на автомобіль марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , який був перереєстрований на іншу особу, що становить 240000,00 грн, виходячи з його ринкової (дійсної) вартості, встановленої довідкою про найбільш вірогідну ціну рухомого майна, а саме колісного транспортного засобу марки MITSUBISHI моделі OUTLANDER, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2013 року випуску, виданої суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 .

Посилання ОСОБА_3 на те, що за домовленістю сторін правочину ціна автомобіля склала 49000,00 грн, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.

Доводи ОСОБА_3 щодо того, що транспортний засіб відчужено в інтересах сім`ї судовою колегією не приймаються, оскільки, як пояснив в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 , спірним автомобілем користується ОСОБА_3 , а не їх спільна дочка. Вона не має водійських прав. Представник ОСОБА_3 заперечував проти цього, однак і не спростував ці пояснення представника ОСОБА_1 .

Разом з тим погоджується колегія суддів з правильним висновком щодо відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - частини ринкової вартості гаражного боксу за № НОМЕР_2 в Споживчому товаристві по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражній фірмі «Ентузіаст-2», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 60 000,00 грн, виходячи з наступного.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз`яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (стаття 15 Закону України «Про власність» (втратив чинність у 2007 році). Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Відповідно до статті 19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

З листа голови Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2»вбачається, що ОСОБА_3 є членом Споживчого товариства по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2» з 2013 року та користується гаражним боксом № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Пайовий внесок за будівництво гаражного боксу № НОМЕР_2 , що розташований в Автомобільно-гаражній фірмі «Ентузіаст-2» внесено у повному обсязі.

Проте, факт набуття у власність гаражного боксу № НОМЕР_2 ,що розташованийза адресою: АДРЕСА_1 в Автомобільно-гаражнійфірмі «Ентузіаст-2» не знайшов свого підтвердження та сторонами не надано належних та достатніх доказів щодо цього. Відсутнє свідоцтво про право власності на гараж або витяг про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів зауважує, що в даному випадку об`єктом поділу між колишнім подружжям можуть бути пайові внески в Автомобільно-гаражній фірмі «Ентузіаст-2» у вигляді грошових коштів, однак таких вимог ОСОБА_1 не заявляла.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає обґрунтований висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації частки в розмірі 60000,00 грн, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що за сторонами зареєстровано право власності на спірний гаражний бокс. Матеріали справи свідчать лише про право користування ОСОБА_3 спірним гаражним боксом.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про виділення та визнання за нею в порядку поділу спільного майна подружжя частину доходів, отриманих ОСОБА_3 , як фізичною особою-підприємцем за період з 22 лютого 2019 року по 10 листопада 2020 року в сумі 606333,74 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Одним з об`єктів права спільної сумісної власності є доходи, одержані одним з подружжя, у тому числі й від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, які підлягають поділу між кожним з подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи з 25 лютого 1989 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2020 року розірвано.

Щодо виділення та визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя частини доходів, отриманих ОСОБА_3 , як фізичною особою-підприємцем за період з 22 лютого 2019 року по 10 листопада 2020 року слід зазначити наступне.

При поділі доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем необхідно враховувати, чи був він використаний проти волі іншого з подружжя та чи використаний в інтересах сім`ї. Однак, якщо колишній чоловік використав дохід від здійснення підприємницької діяльності на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на його потреби або приховав його, такі кошти слід було б врахувати при поділі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований, як фізична особа-підприємець в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22 лютого 2019 року з видом діяльності із кодом КВЕД 33.20 «Установлення та монтаж машин і устаткування» (основний).

Як вбачається з податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за 2019 рік із задекларованої суми отриманого доходу у розмірі 699 932,00 грн сплачено податків на суму 34 966,60 грн, за 2020 рік із задекларованої суми отриманого доходу у розмірі 702 270,00 грн сплачено податків на суму 35 113,50 грн, а також єдиного соціального внеску 9 950,00 грн.

На підтвердження витрат, пов`язаних із підприємницькою діяльністю відповідачем надані копії видаткових накладних та чеків на загальну суму 998 377,18 грн за період з 06 березня 2019 року по 08 грудня 2020 року, які суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки вони достовірно не доводять таку суму.

Доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є: дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг); винагороди за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування, агентськими договорами (без урахування транзитних сум) (пункти 292.1, 292.3, 292.4 статті 292 Податкового кодексу України).

Надані декларації відповідача, в яких відображено його дохід за 2019 рік в розмірі 699932,00 грн, за 2020 рік 702270,00 грн не можуть бути підставою для стягнення їх частини, оскільки дохід розраховується як загальна сума грошей, отримана в результаті реалізації товарів або послуг, в той час як прибуток - це дохід з відрахуванням витрат на виробництво, придбання і збут товарів або послуг.

Таким чином заявлені позивачкою кошти включають в себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, але й кошти, які включають в себе собівартість виготовлення та реалізації продукції.

При цьому належних доказів, з яких можливо б було встановити чистий прибуток, отриманий таким суб`єктом підприємницької діяльності за заявлений період, до справи позивачкою представлено не було.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 вересня 2021 року у справі № 755/20605/15, від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23).

Суд першої інстанції надав умотивоване пояснення доводам відповідача щодо витрачання цих доходів в інтересах сім`ї. Кошти витрачалися на оплату освітніх послуг дочки, на потреби сім`ї в харчуванні, сплату комунальнихплатежів та забезпечення відпочинку. Також, мали місце витрати під час ведення ним підприємницької діяльності: сплата внесків на загальнообов`язкове соціальне страхування, єдиного податку.

Тобто, ці доходи були у володінні подружжя під час шлюбу. Сторони мали можливість та право розпорядитися ними спільно за взаємною згодою. Доказів того, що чоловік використав кошти, отримані від підприємницької діяльності не в інтересах сім`ї позивачкою не надано.

Виходячи з того, що позивачкою не доведено обґрунтованості вимоги про стягнення доходу колишнього чоловіка від здійснення ним підприємницької діяльності та не доведено використання цього доходу не в інтересах сім`ї, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про відмову позивачці в задоволенні цієї вимоги.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось і не переглядалось.

Що стосується додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

За змістомстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістомстатті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі№ 755/9215/15-цта в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі№ 922/445/19міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі№ 648/1102/19та 11 листопада 2020 року у справі№ 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі№ 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження№ 61-13608св20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Приблуда Є.В., який діяв на підставі договору № 22-11/21 про надання правової допомоги від 22 листопада 2021 року та вказаним адвокатом підготовлено позовну заяву, заяву про усунення недоліків, клопотання про проведення судового засідання без участі, заява про відкладення розгляду справи, чотири заяви про ознайомлення з матеріалами справи, дві уточнені позовні заяви.

Також в суді першої інстанції адвокат Приблуда Є.В. був присутній у судових засіданнях, а саме 08 червня 2023 року (26 хвилин), 26 червня 2023 року (31 хвилина), 17 серпня 2023 року (26 хвилин), 20 жовтня 2023 року (28 хвилин), 14 листопада 2023 року (23 хвилини), 26 грудня 2023 року (85 хвилин).

15 грудня 2023 року адвокатом Приблуда Є.В. та Щолоковою В.М. складено акт приймання-передачі робіт (наданих послуг) з правничої (правової) допомоги по справі № 643/1718/23 за договором про надання правової допомоги № 22-11/21 від 22 листопада 2021 року, за яким адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу, а саме: підготовка адвокатського запиту до ДПС в Харківській області, 29 листопада 2021 року, витрачено часу 1 година, вартість 750,00 грн; підготовка адвокатського запиту РСЦГСЦ МВС в Харківській області, 29 листопада 2021 року, витрачено часу 1 година, вартість 750,00 грн; підготовка адвокатського запиту до Споживчого товариства по будівництву і експлуатації колективних гаражів Автомобільно-гаражної фірми «Ентузіаст-2», 29 листопада 2021 року, витрачено часу 1 година, вартість 750,00 грн; підготовка позовної заяви, 03 березня 2023 року, витрачено 3 години, вартість 3 000,00 грн; заява про усунення недоліків, 17 березня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; уточнення до позовної заяви 17 березня 2023 року, витрачено 3 години, вартість 3 000,00 грн; заява про ознайомлення з матеріалами справи, 14 травня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 500,00 грн; заява про ознайомлення з матеріалами справи, 24 червня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 500,00 грн; заява про ознайомлення з матеріалами справи, 24 серпня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 500,00 грн; уточнення до позовної заяви 06 жовтня 2023 року, витрачено 3 години, вартість 3 000,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 20 квітня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 15 травня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 06 червня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 26 червня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 14 липня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 28 липня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 17 серпня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 31 серпня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 28 вересня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 19 жовтня 2023 року, витрачено 1 годину, вартість 750,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 14 листопада 2023 року, витрачено 2 години, вартість 1 500,00 грн; прибуття до суду у призначений час для участі в судовому засіданні, 12 грудня 2023 року, витрачено 2 години, вартість 1 500,00 грн; гонорар успіху складає 10% від суми, яку задовольнить суд відповідно до позовних вимог, 3 грудня 2023 року вартість 24000,00 грн, всього 48000,00 грн.

У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з заявою про зменшення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 9 500,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилаються ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судові рішення перевіряються в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судових рішень без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось і не переглядалось.

Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 20 березня 2024 року.