Постанова

від 20.03.2024 по справі 278/2407/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/2407/22 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О.М.

Категорія 62 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Талько О.Б., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/2407/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та відповідно до державного акту серії ЖТ №003381 на земельну ділянку площею 0,25 га, для обслуговування вищевказаного жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер 1822086200:03:001:0086 та земельної ділянки площею 0,35 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822086200:03:001:0087 всього земельна ділянка складає 0,60 га. 29 липня 2015 року позивач звернувся до державного нотаріуса Третьої Житомирської державної нотаріальної контори про оформлення спадщини. Цього ж дня нотаріусом Андрус А.В. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказане спадкове майно, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на будинок та на земельну ділянку. Оригінали документів знаходилися і знаходяться на даний час у відповідача, сестри ОСОБА_2 , яка відмовляється їх надати. Вказував, що ним було подано до Житомирського районного суду Житомирської області позов про визнання права власності на спадкове майно, відповідачем по справі визнано Руднє - Городищенську сільську раду Житомирського району Житомирської області, так як відповідачі, мої брат з сестрою на спадкове майно на той час не претендували. Рішенням Житомирського районного суду Житомирській області від 27.11.2015 позов було задоволено. Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 24.05.2016, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27.11.2015 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Руднє-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено. Апеляційний суд Житомирської області скасовуючи вищевказане судове рішення першої інстанції мотивував тим, що є інші спадкоємці на вищевказане спадкове майно, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в грудні 2015 року та в березні 2016 року звернулися до Третьої державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/3 частину вищевказаного будинку та земельних ділянок. Отже, в даному випадку спірні правовідносини виникли між спадкоємцями ОСОБА_4 , якими є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останні не були залучені до справи в якості відповідачів. Руднє-Городищенська сільська рада Житомирського району Житомирської області є неналежним відповідачем. Вказував, що 16.08.2022 він звернувся до державного реєстратора при Житомирській міській раді внести зміни до Державного реєстру речових на нерухоме майно та їх обтяжень, на 1/3 частку вищевказаного спадкового майна, оскільки після рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27.11.2015, яке в подальшому було скасовано, за позивачем зареєстровано 1/1 частка на спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . 24 серпня 2022 року від Житомирської міської ради надійшов лист, відповідно до якого, мені відмовлено у внесенні змін до Державного реєстру речових на нерухоме майно їх обтяжень, оскільки державна реєстрація прав є лише фактом визнання та підтвердження наявного у особи права, а не правовою підставою його виникнення, тобто необхідно визнання права власності на вказане майно. Вказував, що отримати право на спадкове майно у порядку спадкування після смерті матері, окрім як за рішенням суду в інший спосіб неможливо.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1822086200:03:001:0086, в порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 , право власності на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,35 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1822086200:03:001:0087, в порядку спадкування за законом після матері ОСОБА_4 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини справи та не правильно застосовано норми матеріального права щодо застосування строків позовної даності. Зазначає, що заяву про відмову від спадщини вона не подавала, а тому законно володіє та користується майном яке залишилось після смерті матері. За весь час проживання у будинку АДРЕСА_1 , здійснює поточні ремонти будинку, несе фінансові витрати щодо утримання майна, постійно обробляє земельну ділянку, дбає про цілісність спадкового майна. ОСОБА_1 жодного разу не приймав участі по утриманню та збереженню даного майна. Вважає, що ОСОБА_5 не має права на визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна з підстав пропущення останнім строків позовної давності звернення до суду. Зазначає, що рішенням апеляційного суду Житомирської області по справі №278/2807/15 від 24.05.2016, ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Тобто, про порушення своїх прав та інтересів він вже був обізнаний. З позовом щодо визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_1 звернувся у вересні 2022 року, майже через шість років, поважність причин пропуску строків позовної давності не обґрунтував. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі - є підставою для відмови у позові. Відповідачем про це було заявлено у відзиві на позов.

12 березня 2024 року на адресу Житомирського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20.12.2023 залишити без змін. Вказує, що ОСОБА_2 помилково вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності. Так, відповідно до рішення Апеляційного суду Житомирської області від 24.05.2016 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, предметом якого було визнання права власності на все спадкове майно, в той час, як у даній справі предмет позову визнання права власності на 1/3 частину майна. У зв`язку з цим, статті 256-261 ЦК України не можуть бути застосовані до вирішення спірних правовідносин. Крім того, в апеляційній скарзі містяться посилання на обставини, які не відносяться до предмету доказування. У апеляційній скарзі повідомляється про фактичне прийняття ОСОБА_2 спадщини на спірне майно, проте в даному випадку не досліджується питання фактичного прийняття спадщини останньою, оскільки воно виходить за межі позовних вимог. Заява апелянта про те, що позивач не приймав участь в утриманні та збереженні майна не відповідає дійсності та не може бути підставою для невизнання за останнім права власності на 1/3 частину майна в порядку спадкування.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_4 набула у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,60 га, з цільовим призначенням - для обслуговування жилого будинку та ведення особистого підсобного господарства.

За інформацією КП Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської міської ради право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 станом на січень 2003 року зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва № НОМЕР_2 на право власності на житловий будинок, виданого 15.09.1998 виконкомом Руднє-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Постановою приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Житомирської області Андрус А. В. за № 1523/02-31 від 29.07.2015 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є одним із трьох спадкоємців майна померлої матері ОСОБА_4 , зважаючи на відсутність у позивача можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на майно у нотаріуса, наявні підстави для визнання за ним право власності на 1/3 частину спадкове майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відтак, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Враховуючи, що правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню як положення ЦК 1963 року (щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини), так і положення ЦК України.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР 1963 року, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР 1963 року).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР 1963 року).

10 вересня 2002 року державний нотаріус Третьої житомирської державної нотаріальної контори Силіна Н.В., видала ОСОБА_5 , як спадкоємцю першої черги майна померлого ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності бувшого КСП «Дружба» с. Рудня- Городище Житомирського району Житомирської області.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої житомирської державної нотаріальної контори Силіною Н.В. 13.09.2004, ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 успадкував грошовий вклад з належними відсотками та всіма видами компенсацій, який зберігається в філії Житомирського відділення Ощадбанку України №7899/029 на рахунку №2673.

Рішенням Житомирського суду Житомирської області від 27.11.2015 року по цивільній справі №278/2807/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Руднє-Городищенської сільської ради Житомирського району Житомирської області задоволено позовні вимоги та визнано за ОСОБА_1 право власності на спірні об`єкти нерухомості: будинок та земельні ділянки з кадастровими номерами 1822086200:03:001:0086 площею 0,25 га та 1822086200:03:001:0087 площею 0,35 га .

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 24.05.016 року, рішення суду першої інстанції від 27.11.2015 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Підставою для скасування судового рішення було те, що у даному випадку спірні правовідносини виникли між спадкоємцями ОСОБА_4 , якими є позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Останні не були залучені до участі у справі в якості відповідачів, а апеляційний суд, у силу наданих повноважень, позбавлений можливості усунути дане порушення вимог цивільного процесуального права. З огляду на вищезазначене, Руднє-Городищенська сільська рада є неналежним відповідачем, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до неї.

У відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4). Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 5).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрував право власності спірний житловий будинок, земельну ділянку з кадастровим номером 1822086200:03:001:0086, земельну ділянку з кадастровим номером 1822086200:03:001:0087 на підставі рішення Житомирського суду Житомирської області від 27.11.2015 року.

Право власності на вказане нерухоме майно припинене за ОСОБА_1 14.07.2023, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав від 18.07.2023 року.

Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Житомирської області Андрус А. В. постановою № 1523/02-31 від 29.07.2015 року відмовим ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №8 роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа

може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Встановивши, що позивач є одним із трьох спадкоємців майна померлої матері ОСОБА_4 , зважаючи на відсутність у позивача можливості отримати свідоцтво про право на спадщину на майно у нотаріуса, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за ним право власності на 1/3 частину спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у застосуванні строку позовної давності, з огляду на наступне.

У відзиві ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском строку позовної давності, посилаючись на те, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався з рішення Апеляційного суду Житомирської області від 24.05.016, з даним позовом звернувся у вересні 2022 року, майже через шість років, не обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку позовної давності.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Стаття 548 ЦК УРСР передбачає обставини для прийняття спадщини. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, законодавство як діюче на день розгляду справи (ЦК України), так і на день відкриття спадщини (норми ЦК УРСР), не обмежує право спадкоємців на оформлення свідоцтва певними строками. Спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право звернутися із заявою про одержання свідоцтва у будь-який час після прийняття спадщини. Оформлення свідоцтва є правом, а не обов`язком спадкоємців. Факт не оформлення спадкових прав не тягне за собою втрату права на спадкове майно, якщо воно було прийнято у встановлений законом строк і встановленим законом способом, а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 549 ЦК УРСР та ст.1270 ЦК України встановлені лише строки прийняття спадщини.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у визначений законом строк та спосіб прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай), грошовий вклад, а тому відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Із урахуванням наведеного висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 ґрунтується на встановлених обставинах та відповідає вимогам закону.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

З огляду на вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 21 березня 2024 року.

Головуючий

Судді