Рішення

від 13.03.2024 по справі 953/442/22

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/442/22

н/п 2/953/371/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

при секретарі -Мордухович К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Комунального закладу «Харківський ліцей №55 Харківської міської ради» (адреса: м. Харків, вул. Валентинівська,13Д) про визнання відмови укладання трудового договору незаконною, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

10.01.2021 ОСОБА_1 звернувся доКиївського районногосуду м.Харкова зпозовом,який впроцесі розглядусправи уточнив тапросить суд: визнати відмову у прийнятті на роботу незаконною (необґрунтованою, дискримінаційною у зв`язку зі статусом студента навчального закладу), стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 жовтня 2021 р. до дня вирішення спору, який станом на 01.01.2023 становить 104088,32 грн. та відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він перебуває на обліку в Центрі зайнятості як безробітний. 13.10.2021 з бланком для надання письмової відповіді він звернувся до відповідача для укладення трудового договору. На співбесіді з керівником відповідача він пояснив, що готовий до виконання будь-якої роботи, як на посаді назначеної в направлені, так і на інших вільних місцях, проте йому було відмовлено в працевлаштуванні з незрозумілих мотивів. Позивач зазначає, що він є молодою людиною працездатного віку з відмінним станом здоров`я, який дозволяє виконувати будь-яку роботу, має повну загальну середню освіту та на момент звернення здобував вищу освіту у вищому навчальному закладі. Посада прибиральника службових приміщень відноситься до технічного персоналу, де не вимагається освіти та стажу роботи, помірні вимоги стану здоров`я. Таким чином, він має вищі характеристики, ніж у кваліфікованих вимогах щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника для зайняття даної посади, жодних обмежень, які законодавством унеможливлюють зайняття такою роботою не має. З огляду на зазначене, позивач вважає, що мала місце відмова без будь-яких мотивів, що є порушенням статті 22 КЗпП, через що він втратив суму коштів, яку мав отримати як заробітну плату, тобто не отримав можливості заробляти собі на життя роботою, на яку вільно погодився.

Також позивач зазначає, що в наслідок порушення його трудових прав відповідачем, він був вимушений докладати зусиль для організації свого життя у рамках пошуку роботи, відшукування можливостей заробітку, відстоювання своїх прав в суді, тощо. Внаслідок порушення відповідачем трудових прав викликало у нього душевні страждання які він оцінює в розмірі 2000,00 грн., які згодом було підвищено до 5000 грн. За таких обставин, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання відмови у прийнятті на роботу незаконною (необґрунтованою, дискримінаційною у зв`язку зі статусом студента навчального закладу), стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 жовтня 2021 р. до дня вирішення спору, який станом на 01.01.2023 становить 104088,32 грн. та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суддіКиївського районногосуду м.ХарковаЛях М.Ю. від 21.01.2022 року відкрито спрощене позовне провадження.

14.02.2022 ухвалою Харківського апеляційного суду дану справу витребувано з Київського районного суду м.Харкова.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями Київського районного суду м.Харкова від 17.10.2022 вказана справа розподілена в провадження судді Губської Я.В.

Після повернення даної справи із суду апеляційної інстанції, ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 12.10.2023 позивача було звільнено від сплати судового збору та призначено справу в судове засідання до розгляду по суті.

15.02.2024 судом прийнято до розгляду уточнену позовну заяву в редакції від 23.02.2023.

До суду 21.11.2023 надійшов відзив представника відповідача, в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що через повномасштабну агресію з боку російської федерації відповідач не отримав копію позову. Судове засідання 11 березня 2022 не відбулось з цієї ж причини. Відповідач ознайомився з позовом 17.11.2023 та до цього часу відповідач позов позивача не отримував і не міг підготувати відзив. 05.07.2023 змінилась назва відповідача, а саме Харківська гімназія №55 Харківської міської ради Харківської області була перейменована на Комунальний заклад "Харківський ліцей № 55 Харківської міської ради", що є відповідачем по цій справі. Відповідач заперечує проти позовної заяви у повному обсязі з наступних підстав. Відповідач зазначає, що інформація надана позивачем про перебування позивача у 2021 році на обліку в Центрі зайнятості не відповідає дійсності. Оскільки до позову не надано доказів перебування позивача на обліку в Центрі зайнятості, також позивач станом на 2021 рік був студентом денної форми навчання, що підтверджується Випискою з Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Відповідач зазначає, що позивач приховав від Державної служби зайнятості своє навчання за денною формою і протиправно отримав статус безробітного. Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку відповідача робочий час у прибиральників службових приміщень починається о 7:00 або 8:00, закінчується о 17:00 або 18:00. Встановлювати відповідачу робочий час, що не збігається з його навчальним часом в університеті недоцільно, оскільки прибирання має проводитись протягом усього часу освітнього процесу у відповідача. Відмова позивачеві у прийомі на роботу не пов`язана з дискримінацією, а зумовлена неможливістю позивача через навчання на денній формі виконувати роботу прибиральника відповідно діючих графіків роботи. Повідомлення про укладання (або відмову) трудового договору, складено самим позивачем, оскільки такої форми не передбачено чинним законодавством України. У 2021 році відповідач подавав до Центру зайнятості одну «Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка не містить посади прибиральника службових приміщень.

Відповідач у відзиві стверджує, що позивачем не надано доказів того, що він належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір. Також не доведено, що його віднесено до категорії осіб, визначених в ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», а саме до осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, а укладення трудового договору, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Тому, відповідач зазначив, що скористався своїм правом не укладати трудовий договір з цією особою, письмово обґрунтувавши своє рішення.

Відповідач також зазначає, що ОСОБА_1 протягом 2021-2023 років подав позови до закладів освіти міста Харкова щодо, нібито, незаконної відмови у прийняті на роботу багато разів, що є зловживанням своїми громадянськими правами, бажанням отримати відшкодування середнього заробітку, проте не є дійсним бажанням позивача реалізувати своє право на працю, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

28.11.2023 до суду надійшла відповідь на відзив.

29.11.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, причини неявки суду не відомо, 12.02.2024 на адресу суду від позивача була подана заява про розгляд справи без участі позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином, у відзиві міститься заява представника відповідача, в якій просив розгляд справи проводити за їх відсутності, надав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідившинадані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3статті 129 Конституції Українивизначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвсі судові процедури повинні бути справедливими.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що він перебуває на обліку в Центрі зайнятості як безробітний, однак суд погоджується з твердженнями відповідача, про відсутність доказів на підтвердження вказаних доводів, одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи позивач з 01.09.2018 по 30.06.2022 перебував на навчанні у Харківському національному університеті ім.. В.Н. Каразіна за різними спеціальностями, в тому числі і за денною формою навчання.

Судом встановлено, що 13.10.2021 Комунальний заклад "Харківський ліцей № 55 Харківської міської ради" (кол. Харківська гімназія №55 Харківської міської ради Харківської області) прийнято рішення у формі повідомлення про відмову в укладанні трудового договору з ОСОБА_1 , який звернувся з приводу працевлаштування на робоче місце (вакансію):прибиральник службових приміщень. Підстава відмови в працевлаштуванні: навчання за 5 спеціальностями, не за фахом.(а.с.5)

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України передбачає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтованавідмова у прийнятті на роботуі відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1статті 76 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2статті 77 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо).

Перелік обов`язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов`язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведена, а отже, не пов`язана.

Дискримінація у сфері праці це нерівні можливості працівників, наділених рівною продуктивністю, або неоднакове до них відношення з боку роботодавців, суспільства і держави, а також свідоме обмеження прав суб`єктів соціально-трудових відносин, що перекриває їм доступ до рівних можливостей на ринку праці.

Посилання позивача на дискримінацію його трудових прав з боку відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи будь-якими належними та допустимими доказами.

Обставини відповідності ОСОБА_1 за рівнем кваліфікації вимогам, які передбачені для зайняття робочого місця (вакансії) прибиральника службових приміщень, та наявність цієї вакансії у штатному розписі на час його звернення із заявою до відповідача про прийняття на роботу не є підставою для зобов`язання відповідача укласти трудовий договір з позивачем.

Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18), від 16.04.2021 у справі №266/3521/19 (провадження № 61-5783св 20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно частини другої статті 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).

Згідно статті 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) зазначено, що «стаття 22 КЗпП передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов`язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов`язком роботодавця укласти такий договір.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 323 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір.

Перелік інших осіб, визначений у п. 6 ч. ст.232 КЗпП України, знайшов своє відображення у роз`ясненнях у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, де до числа осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов`язаний укласти трудовий договір, віднесено інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу за рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв`язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби.

Позивачем не доведено, що його віднесено до категорії осіб, визначених в ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», а саме до осіб які потребують соціального захисту і не здатних конкурувати на ринку праці, та мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, а саме: позивач не має дітей до 3 років і не має статусу одинокого батьку за наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю (ст. 184 КЗпП); позивач не досяг пенсійного віку і відмова роботодавця у прийнятті його на роботу з цим не пов`язана (ч. 2 ст.11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»); позивач не є особою, що звільнена після відбуття покарання або примусового лікування; також позивач не є особою передпенсійного віку в розумінні ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; або учасником бойових дій (п. 19-21 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Чинним законодавством не виключено можливість врахування роботодавцем під час проведення співбесіди з кандидатом на вакантну посаду характеристики роботи позивача, його ділових якостей, сумлінності при виконанні трудових функцій. Ці обставини мають значення для раціонального добору кандидатів аби забезпечити ефективну роботу ліцею і якісного виконання покладеного на нього обсягу робіт.

Водночас суд наголошує, що укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Таким чином, роботодавець при вирішенні питання щодо прийняття на роботу ОСОБА_1 скористався своїм правом не укладати трудовий договір з цією особою, письмово обґрунтувавши свого рішення. Водночас ОСОБА_1 не є особою, з якою роботодавець зобов`язаний укласти трудовий договір відповідно до закону.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом також перевірено твердження представника відповідача щодо багаторазового звернення ОСОБА_1 з аналогічними позовами до різних учбових закладів м.Харкова протягом 2021-2023 років та врахована позиція Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, в якій зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З урахуванням викладеного, вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн., суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його прав та такі порушення не знайшли свого підтвердження протягом судового розгляду.

З огляду на зазначене, суд, дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов висновку про те, що рішення про відмову у прийнятті на роботу позивача, прийнято відповідачем в межах компетенції та відповідно до положень трудового законодавства, що є підставою для відмови у позові, підстав для відшкодування шкоди і зв`язку із викладеним судом не вбачається.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України, якою визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.1-23,76-82,89,95,258-259,263-265,267,352,354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Комунального закладу «Харківський ліцей №55 Харківської міської ради» (адреса: м. Харків, вул. Валентинівська,13Д) про визнання відмови укладання трудового договору незаконною, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.10.2021 та відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Нарішення суду першої інстанції протягом30днівз дняйогопроголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: