Ухвала

від 19.03.2024 по справі 202/10598/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/489/24 Справа № 202/10598/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора (в режимі

відеоконференції) ОСОБА_6 ,

третьої особи, щодо майна якої

вирішується питання про арешт ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10січня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019041750000050,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10січня 2024 року задоволено клопотання прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019041750000050, та накладено арешт на майно, вилучене 04 січня 2024 року під час обшуку за адресою: біля будинку АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, а саме: транспортний засіб BMW 520I, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 ; транспортний засіб DAEWOO MATIZ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 ; ключі від запалювання вказаних транспортних засобів, які належать ОСОБА_7 .

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що вказані предмети відповідають критеріям ст. 98 КПК України, оскільки є об`єктами кримінально протиправних дій. Вказує на те, що з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), виникає необхідність у застосуванні саме такого засобу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту на майно, а тому прийшов до висновку, що клопотання є обґрунтованим, відповідає вимогам ст.171 КПК України і підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що він був відсутній під час розгляду клопотання прокурора, а оскаржувану ухвалу було отримано лише 12 лютого 2024 року. По суті апеляційної скарги просить скасувати ухвалу слідчого судді про арешт майна.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги ОСОБА_7 вказує на те, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що слідчим суддею не з?ясовано і в оскаржуваній ухвалі не наведено причин та не надано оцінки недотриманню прокурором строку звернення до суду з клопотанням про арешт майна. Крім того, вказує на те, що прокурор у своєму клопотанні не вказав мету накладення арешту на вилучене майно.

В змінах до апеляційної скарги ОСОБА_7 вказує на те, що як вбачається із клопотання прокурора метою звернення до суду є запобігання можливості відчуження вказаного майна для забезпечення конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, однак інформація про наявність такого відшкодування (наявність цивільного позову) відсутня в матеріалах клопотання. Вказує на те, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відносно транспортних засобів, на які було накладено арешт, існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що вони є доказом злочину. Наведений в клопотанні прокурора перелік висновків версії слідства щодо обставин кримінального правопорушення не містить обґрунтування яким чином дії, що інкримінуються ОСОБА_7 , пов?язані з використанням належних йому транспортних засобів. Вказані транспортні засоби не можуть бути такими, що набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки були придбані в 2006 та 2012 роках, а події що є предметом кримінального провадження, відбулися в 2019 році. Крім того, наголошує на тому, що вже більше двох місяців з моменту вилучення транспортних засобів не визначено місце їх зберігання та службова особа, яка відповідальна за їх збереження, що безумовно збільшує ризик їх пошкодження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без зміни, перевіривши надані матеріали та доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи питанняпро дотримання строку апеляційного оскарження, апеляційний суд виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без участі третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а отже, за правилами ч. 3 ст.395 КПК України строк її апеляційного оскарження обчислюється з дня отримання копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки з наданих матеріалів провадження слідує, що копію ухвали слідчого судді від 10 січня 2024 року апелянт отримав 12 лютого 2024 року та 16 лютого 2024 року було подано апеляційну скаргу, апеляційний суд не вбачає підстав для висновку про пропущення строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду і вирішення питання про його поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально- протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як слідує з матеріалів провадження СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №42019041750000050 від 17 травня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч.ч.2, 3 ст. 27 ч.3 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «УКРІНТЕРБУД» спільно з інженером технічного нагляду шляхом складання, підписання, видачі завідомо неправдивих документів у вигляді актів за формою № КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт: № 1 за березень 2019 року від 27 березня 2019 року, № 2 за квітень 2019 року від 25 квітня 2019 року, № 3 за червень 2019 року від 15 липня 2019 року, № 6 за липень 2019 року від 01 серпня 2019 року, № 5 за серпень 2019 року від 08серпня 2019 року, № 8 за вересень 2019 року від 16 вересня 2019 року вчинили дії, що призвели до безпідставного перерахування бюджетних коштів у сумі 3 772 823,72 грн. на банківські рахунки ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «УКРІНТЕРБУД» за договором підряду № 455/2018/455 від 27 грудня 2018 року, що складає 3 927,98 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, встановлених діючим законодавством України на час скоєння злочину, чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам на вказану суму.

04 січня 2024 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, що виразилося в утворенні організованої групи для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно, вчинене організованою групою в особливо великих розмірах; організації службового підроблення, тобто складанні, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, вчинене організованою групою.

04 січня 2024 року на підставі ухвал слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року було проведено обшук транспортних засобів BMW 520I, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 та DAEWOO MATIZ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , які належать ОСОБА_7 , в ході яких вилучено вказані транспортні засоби та ключі від запалювання.

Постановою слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області від 04 січня 2024 року вилучені транспортні засоби були визнані речовими доказами по кримінальному провадженню №42019041750000050.

На переконання апеляційного суду вилучені транспортні засоби відповідають критеріям ст.98 КПК України, є матеріальними об`єктами, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому тільки заборона користування, відчуження та розпорядження вказаним майном може запобігти їх відчуженню.

Враховуючи викладене та те, що вилучені транспортні засоби визнано речовими доказами у кримінальному провадженні та існує ризик відчуження вилучених речових доказів, і в матеріалах кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказане майно може містити відомості про обставини вчинення цього кримінального правопорушення, тобто має суттєве значення при розслідуванні кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що слідчим суддею обґрунтовано накладено арешт на зазначене майно.

Крім того, враховуючи, що ОСОБА_7 вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, слідчий суддя обгрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно і на підставі п. 3 ч. 2 ст.170 КПК України, а саме з метою конфіскації майна як виду покарання.

Вказаний захід забезпечення кримінального провадження є крайнім та необхідним, а також найбільш ефективним у зв`язку із тим, що іншими наявними заходами, окрім як накладення арешту, забезпечити схоронність вказаного майна, не допущення його відчуження неможливо, у зв`язку з чим незастосування вказаного заходу може призвести до зазначеного ризику.

Отже, слідчим суддею належним чином дотримані вимоги ст. 173 КПК України, а саме враховані правова підстава для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідків арешту майна для третіх осіб і обраний належний спосіб такого арешту.

Також апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді з підстав визначеного ним способу обтяження майна, оскільки застосування заходу забезпечення кримінального провадження шляхом накладання арешту на зазначене майно шляхом заборони відчудження, користування та розпорядження запобігає порушенню прав та законних інтересів сторін кримінального провадження.

Що стосується посилань в апеляційній скарзі на недостатню обґрунтованість ухвали слідчого судді про арешт майна, то вони є його особистою суб`єктивною оцінкою та не обґрунтовують необхідності скасування вірного по суті судового рішення.

Щодо доводів ОСОБА_7 про те, що клопотання прокурора про арешт майна подано з порушенням строку на звернення до слідчого судді слід зазначити, що в разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст.235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено (абзац 2 ч.5 ст.171 КПК).

Як слідує з матеріалів провадження клопотання про арешт майна до суду першої інстанції було подано прокурором засобами поштового зв`язку 05 січня 2024 року, тобто на наступний день після проведення обшуку, а отже, відсутні об`єктивні підстави вважати, що строк подання клопотання про арешт майна пропущений.

Всупереч доводам в апеляційній скарзі клопотання прокурора відповідає вимогам ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 171 КПК України та містить підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним.

Крім того, слід зазначити, що у випадку, якщо у подальшому наявність зв`язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст.28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на автомобілі, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 10січня2024року про накладенняарешту на майно, вилучене 04 січня 2024 року під час обшуку за адресою: біля будинку АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, а саме: транспортний засіб BMW 520I, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 ; транспортний засіб DAEWOO MATIZ, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 ; ключі від запалювання вказаних транспортних засобів, які належать ОСОБА_7 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4