Постанова

від 19.03.2024 по справі 910/18342/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. Справа№ 910/18342/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 19.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 13.12.2023 (повний текст складена підписано 21.12.2023)

у справі №910/18342/19 (суддя М.О. Лиськов)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Соммельє"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА ФОРВАРДІНГ"

та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про відшкодування збитків 1 339 972, 27 грн

ВСТАНОВИВ:

03.11.2023 від Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 надійшла заява про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі №910/18342/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у задоволенні заяви Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі №910/18342/19 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/18342/19, та відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 до - 30.04.2024.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом за неповного з`ясування обставин, з не вірним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що договори оренди землі від 21.07.2020 укладені з ТОВ "Урожай плюс", котрі як додатки №2, 3, 4 долучались позивачем до його пояснень, та на які послався суд першої інстанції, були укладені до набрання законної сили рішенням у даній справі. Апелянт зазначив, що на момент укладення договорів оренди у останнього не існувало боргу перед позивачем. Також апелянт стверджує, що стаття 331 ГПК України, в рамках якої останній звернувся із заявою про відстрочення виконання рішення є спеціальною нормою та не може трактуватись як порушення ч. 1 ст. 625 ЦК України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024, справу №910/18342/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий суддя, судді - Кравчук Г.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2024 витребувано матеріали оскарження з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

05.02.2024 матеріали справи №910/18342/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18342/19.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, справу №910/18342/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2024 поновлено ОСОБА_1 строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/18342/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/18342/19 та призначено судове засідання на 19.03.2024.

В судове засідання 19.03.2024 сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи реконмендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного документа від 04.03.2024.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін по справі про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІВА ФОРВАРДІНГ" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Соммельє" відшкодування збитків у розмірі 1 339 972 грн 27 коп. та 20 099 грн 58 коп. судового збору.

31.08.2020 на виконання рішення було видано відповідні накази.

03.11.2023 від Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 надійшла заява про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі №910/18342/19.

Звертаючись із заявою про відстрочення виконання рішення, заявник посилався на те, що, Фізична особа підприємець ОСОБА_1, не здійснює господарської діяльності, та є припиненою, як господарюючий суб`єкт, додаючи в якості доказу витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення фізичної особи-підприємця.

Також заявник зазначив, що у останнього відсутня необхідна сума коштів для виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі 910/18342/19 від 08.07.2020 на суму 1 354 419,92 грн, додаючи в якості доказу до заяви належним чином засвідчену копію виписки із банківського рахунку та зазначив, що така ситуація склалася у зв`язку із складними фінансовими взаємовідносинами з контрагентами через військові обставини в Україні.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що твердження заявника про припинення ним господарської діяльності, а також відсутність необхідної суми коштів для виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/18342/19 від 08.07.2020 у розмірі 1 354 419,22 грн не є тими обставинами, з якими приписи ст. 331 Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість надання відстрочки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання. Також місцевий суд зазначив, що заявник жодним чином не обґрунтував запропонований термін відстрочення та не надав жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого відстрочення рішення суду у даній справі буде виконане.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.97 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).

Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може розстрочити або відстрочити таке виконання.

Таким чином особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Відтак, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, надзвичайні події та інші обставини справи.

За змістом ст. ст. 73-74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Пунктами 1-2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід наголосити, що відстрочка за своєю суттю є відкладенням (перенесенням) виконання рішення на новий строк, який визначається судом, та не є підставою для звільнення від його виконання (від відповідальності за його невиконання).

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Для належного вирішення питання щодо надання відстрочки виконання судового рішення, суду необхідно з`ясувати чи наявні у справі докази, які б підтверджували добросовісну поведінку боржника і вжиття ним належних заходів для виконання рішення.

Саме на відповідача (заявника) в контексті наведених приписів покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав. Отже, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.

Судом встановлено, що заявником не надано суду доказів існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, що в силу приписів ст. 331 ГПК України є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Як вбачається з наведених відповідачем-2 аргументів щодо необхідності відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/18342/19, такими, зокрема, ним визначено припинення здійснення господарської діяльності та відсутність необхідної суми коштів для виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі 910/18342/19 від 08.07.2020 на суму 1 354 419,92 грн, у підтвердження чого відповідачем-2 долучено до заяви витяг з ЄДРПОУ про припинення ФОП та виписку з банківського рахунку про відсутність коштів, що як правомірно зазначив суд першої інстанції не є підставою, в розумінні приписів ст. 331 ГПК України, для відстрочення виконання судового рішення.

Таким чином, до заяви про відстрочення виконання рішення суду у даній справі заявником не надано належних доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для відстрочки виконання рішення суду.

До того ж з наданих позивачем пояснень від 11.12.2023 слідує, що боржник ( ОСОБА_1 ), є власником земельних ділянок, що зареєстровані за кадастровими номерами: 3225586500:01:003:0377, площею 0,4728 Га; 3225586500:04:002:0130, площею 0.7033 Га; 3225586500:01:001:0038, площею 2.7430 Га; та розташовані в адміністративних межах Сотниківської сільської ради Яготинського району Київської області, відносно яких ОСОБА_1 уклала договори оренди землі від 21 липня 2020 року (додаток №2, 3, 4 до пояснень) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Урожай Плюс". Орендна плата по договорам встановлена на рівні річної плати в розмірі: 3225586500:01:003:0377, площею 0,4728 Га, - 856,87 грн., 3225586500:04:002:0130, площею 0.7033 Га, - 781,71 грн., 3225586500:01:001:0038, площею 2.7430 Га, - 14861,40 грн.

Також позивач у своїх поясненнях зазначив, що у випадку успішної реалізації майна боржника - ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження, власником земельних ділянок стане інший набувач, який здійснить викуп земельних ділянок на аукціоні, гроші від якого будуть направлені на погашення заборгованості боржника - ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "СОМЕЛЬЄ".

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо залишення клопотання відповідача-2 про відстрочку виконання рішення суду без задоволення.

Твердження скаржника викладені в апеляційній скарзі про те, що договори оренди землі від 21.07.2020, були укладені до набрання законної сили рішенням у даній справі, тому не мали оцінюватись місцевим судом, є безпідставними, оскільки, в даному випадку, оцінці підлягав сам факт наявності договірних відносин між відповідачем-2 та ТОВ "Урожай Плюс", за якими останній отримує оренду плату, та сам факт наявності у власності ОСОБА_1 зазначених земельних ділянок, укладення ж вказаних правочинів до набрання рішення у справі №910/18342/19 законної сили, не має вирішального значення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених вище. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної у даній справі ухвали суду відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/18342/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Матеріали справи №910/18342/19 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.03.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

К.В. Тарасенко