Рішення
від 18.03.2024 по справі 903/1244/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 березня 2024 року справа № 903/1244/23 (903/1320/23)

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м.Луцьк

- Західного офісу Держаудитслужби, м.Львів

до відповідачів:

- Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло", м.Луцьк

- Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал", м.Луцьк

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 5 051 202,50 грн.

у межах справи №903/1244/23

за заявою боржника Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал", м. Луцьк

про банкрутство

Представники сторін:

прокурор: Гудков Максим Вадимович, службове посвідчення 71757 від 01.03.2023;

від Луцької міської ради: не прибули;

від Західного офісу Держаудитслужби: не прибули;

від Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло": Ткачук Максим Леонтійович, посвідчення адвоката 1363 від 28.01.2022;

від Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал": не прибули

Встановив:

27.12.2023 керівник Волинської обласної прокуратури надіслав до суду позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Західного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло", Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал", в якому просить: визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між Комунальним підприємством "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло" та Дочірнім підприємством "ЕВОДА Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" договору про постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2021 №20 (конкурентна процедура закупівлі №UА-2020-11-17-006513-е), а саме: 1) додаткову угоду від 26.02.2021 №1; 2) додаткову угоду від 22.03.2021 №2; 3) додаткову угоду від 13.04.2021 №3; 4) додаткову угоду від 12.07.2021 №4; 5) додаткову угоду від 28.08.2021 №5; 6) додаткову угоду від 28.08.2021 №6; 7) додаткову угоду від 28.08.2021 №7; 8) додаткову угоду від 28.08.2021 №8; 9) додаткову угоду від 11.10.2021 №9; 10) додаткову угоду від 10.11.2021 №10; 11) додаткову угоду від 10.11.2021 №11; 12) додаткову угоду від 10.11.2021 №12 та стягнути із Дочірнього підприємства "ЕВОДА Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" на користь Луцької міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Луцької міської територіальної громади грошові кошти у сумі 5 051 202,50 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що додаткові угоди №№1-12 суперечать вимогам п.2 ч.5 ст.41 ЗУ «Про публічні закупівлі», а тому такі угоди підлягають визнанню недійсними.

Вважає, що недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором, тому постачання електричної енергії споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного правочину (договору від 01.02.2021 №20).

Під час дії договору від 01.02.2021 №20 Відповідач-2 упродовж 2021-2022 років поставив Замовнику 4244490 кіловат- годин електричної енергії (за умовами цього ж правочину у первинній його редакції передбачалася поставка 6300000 кіловат-годин), за які Відповідач-1 сплатив кошти на загальну суму 11518996,11 грн (з ПДВ). Таким чином, виходячи з ціни у договорі від 01.02.2021 №20 у його первинній редакції, за одну кіловат-годину електричної енергії, яка становить 1,523809365079365 грн (9599999 грн / 6300000 кіловат-годин електроенергії = 1,523809365079365 грн) та без урахування указаних вище оспорюваних додаткових угод, Відповідач 1 за поставлений товар повинен був сплатити 6467793,61 грн (4244490 кіловат-годин електричної енергії х 1,523809365079365 грн = 6467793,611985714 грн з ПДВ).

Тобто, різниця між сумою коштів, які фактично сплачено Замовником за електричну енергію по ціні, згідно усіх додаткових угод, та сумою за товар по ціні, відповідно до умов договору від 01.02.2021 №20 у первинній його редакції становить 5051202,5 грн (11518996,11 грн - 6467793,61 грн). Відтак, отримана Відповідачем 2 оплата на загальну суму 5051202,5 грн за товар, який підприємством так і не був поставлений, підлягає стягненню із останнього на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Ухвалою суду від 08.01.2024 (суддя Гарбар І.О.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.02.2024.

Ухвалою суду від 22.01.2024 (суддя Гарбар І.О.) матеріали справи №903/1320/23 за позовом керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Західного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло", Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал", про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 5051202,50 грн, передано до Господарського суду Волинської області, в провадженні якого перебуває справа №903/1244/23 про банкрутство Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (суддя Дем`як В.М.) для розгляду спору в межах цієї справи.

Ухвалою суду від 24.01.2024 прийнято справу №903/1320/23 за позовом: керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, Західного офісу Держаудитслужби до відповідачів: Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло", Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 5 051 202,50 грн. до розгляду в межах справи №903/1244/23 про банкрутство Дочірнього підприємства "ЕВОДА ТРЕЙД" Комунального підприємства "Луцькводоканал".

29.01.2024 від Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло" через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх.№01-75/840/24 від 29.01.2024, у якому просить суд у задоволенні позову відмовити.

01.02.2024 від першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло" за вх. №01-75/977/24 від 01.02.2024.

07.02.2024 від Західного офісу Держаудитслужби через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли письмові пояснення за вх.№01-75/1155/24 від 07.02.2024.

13.02.2024 від Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло" через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли заперечення на відповідь на відзив за вх.№01-75/1352/24 від 13.02.2024, у якому просить суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 13.02.2024 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.03.2024.

Представники позивачів в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.

Відповідач 2, всупереч створеним судом відповідних умов та наданих строків, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, відзиву на позов не подав, причин неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлявся належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників позивачів та представника відповідача-2 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Присутній в судовому засідання прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідачів позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Присутній в засіданні суду представник Комунального підприємства "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло", посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, щодо позову заперечив, просить суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Так, у постанові Верховного Суду у справі №910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Водночас, Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи вище наведене, а також з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у його постановах від 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом «розумного» строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. «Розумність» строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Критерій «розумності», наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності спрямовані на захист інтересів держави (схожі за своїм змістом висновки також сформовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №927/468/20 та від 23.02.2021 у справі №923/496/20).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Також при визначенні органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (крім того, Верховним Судом у постановах Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18 висловлено позицію з приводу того, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них).

Так, згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Луцької міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Луцька міська рада.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Відповідача 1 є Позивач 1.

Крім того, відповідно до інформації, що міститься у відкритих джерелах в мережі Інтернет (вебсайт «openbudget.gov.ua»), Відповідач 1 є одержувачем бюджетних коштів (у контексті наведеного слід наголосити, що як зазначалося раніше - фінансування означеної закупівлі здійснювалося за бюджетні кошти).

Так, відносини органів місцевого самоврядування із підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). При цьому, згідно із висновками Верховного Суду (як приклад, постанова від 14.03.2018 у справі за №815/1216/16), комунальне підприємство створюється органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснює свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальним підприємством від своєї діяльності є власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 у подібних правовідносинах міститься, зокрема, висновок про те, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 (пункт 33).

У даному випадку засновником (власником) Відповідача 1 є Луцька міська територіальна громада в особі Луцької міської ради. При цьому, Луцька міська рада затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується означене комунальне підприємство, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету (ч. 1 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

При цьому, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Луцької міської територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування (Луцької міської ради) є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема підконтрольними цьому органу місцевого самоврядування підприємствами, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Відтак, зважаючи на те, що засновником Відповідача 1 є Луцька міська територіальна громада в особі Луцької міської ради, яка фінансує і контролює діяльність комунального підприємства, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність і ефективність використання Відповідачем 1 коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Позивач 1 у даному конкретному випадку є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/1009/22).

Окрім цього, згідно вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю, серед інших, є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі, Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч.ч. 1 та 2 ст. 2 названого Закону).

При цьому, на підставі п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п.п. 1, 3 п. 3 указаного Положення).

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів

(абз.абз. 1, 3 п.п. 9 п. 4 цього Положення).

Згідно з п.п. 20 п. 6 зазначеного Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Таким чином, саме Держаудитслужба (в тому числі є її міжрегіональні територіальні органи) наділена повноваженнями щодо здійснення державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.

При цьому, зі змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Частиною 2 статті 202 ГК України також передбачено, що господарське зобов`язання, однією з підстав виникнення якого є відповідний договір (ч. 1 ст. 174 ГК України), може бути визнано недійсним за рішенням суду.

Відтак, виключно до компетенції суду належить питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, в тому числі у сфері публічних закупівель.

Пунктами 1 та 3 Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 №23, визначено, що Західний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом.

У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Хмельницькій областях.

Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників.

При цьому, згідно з п. 7 цього ж Положення, Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління.

Офіс здійснює контроль за діяльністю управлінь.

Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 10.04.2019 у справі №909/569/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 21.05.2019 у справі №912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі №912/2887/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 06.10.2020 у справі №905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з приводу того, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.02.2021 у справі №912/9/20).

За таких обставин, Держаудитслужба є органом, який наділений повноваженнями на здійснення заходів контролю щодо додержання вимог чинного законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель, а також на звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо наявності повноважень на звернення до суду Держаудитслужби та її підрозділів, а, отже, і прокурора в інтересах держави в їх особі викладена, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 30.06.2022 у справі №927/774/20.

Волинська обласна прокуратура, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», поінформувала Луцьку міську раду та орган контролю (Західний офіс Держаудитслужби та його структурний підрозділ - Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, що у межах компетенції здійснює його (Офісу) повноваження на території регіону (Волинської області) про існування означених порушень інтересів держави (лист від 10.08.2023 №15-1369вих-23).

Водночас, жодним із перелічених вище органів не було вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору від 01.02.2021 №20, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, та стягнення із постачальника електроенергії до бюджету коштів, безпідставно отриманих за такими угодами.

У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, згідно із яким прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Унаслідок нездійснення позивачами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із викладеним, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів шляхом пред`явлення цього позову обґрунтовується: наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснюють захисту інтересів держави.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Волинська обласна прокуратура повідомила позивачів про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом листом від 14.12.2023 №15-2097ВИХ-23, а відтак судом досліджені обставини за яких прокурор має право подати позов до господарського суду та встановив їх наявність у даній справі.

Суд встановив, що між Комунальним підприємством «Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло» (Замовник) було проведено відкриті торги з публікацією англійською мовою (закупівля №UA-2020-11-17-006513-c), за результатами яких Замовник уклав із Дочірнім підприємством «ЕВОДА Трейд» Комунального підприємства «Луцькводоканал» (Постачальник) договір від 01.02.2021 №20 про постачання у 2021 році 6300000 кіловат-годин електроенергії на загальну суму 9599999 гривень.

Зважаючи на продовження терміну дії правочину, Замовником 10.03.2022 оприлюднив на вебсайті «prozorro.gov.ua» звіт про виконання даного договору на суму 11 518 996,11 гривень.

Прокурором встановлено, що відповідачами неодноразово вносилися зміни до істотних умов правочину, зокрема, в частині збільшення ціни за одиницю товару, що у свою чергу призвело до суттєвого зменшення обсягів постачання електроенергії.

Так, встановлено, що загалом упродовж дії договору від 01.02.2021 №20 Відповідач 2 здійснив поставку Відповідачу 1 електричної енергії, а саме згідно: акту приймання-передачі обсягу реалізованої продукції №126 - 714085 кВт/год на суму 1 199 717,15 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за березень 2021 року №11/3/1 - 342425 кВт/год на суму 693751,68 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за квітень 2021 року №11/4/1 - 405555 кВт/год на суму 821652,80 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за травень 2021 року №11/5/1 - 307978 кВт/год на суму 623962,2 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за червень 2021 року №11/6/1 - 244020 кВт/год на суму 522201,83 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за липень 2021 року №11/7/1 - 257438 кВт/год на суму 550916,28 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за серпень 2021 року №11/8/1 - 346768 кВт/год на суму 999382,60 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за вересень 2021 року №11/9/1 - 407998 кВт/год на суму 1262750,54 грн., акту прийняття-передавання товарної продукції за жовтень 2021 року №11/10/1 - 475050 кВт/год на суму 1777087,94 грн., акту приймання-передачі обсягу реалізованої продукції №844 - 307036 кВт/год на суму 1148573,78 грн., акту приймання-передачі обсягу реалізованої продукції №8 - 436137 кВт/год на суму 1918999,31 грн.

В акті приймання-передачі обсягу реалізованої продукції від 04.02.2022 №8, за яким Відповідач 2 здійснив поставку Замовнику 436137 кіловат-годин електроенергії, вартість одиниці товару вказана у розмірі 3,66666 грн без ПДВ і така ціна товару не визначалася відповідачами у жодній з додаткових угод, які Відповідачем 1, згідно вимог статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі», оприлюднено на вебсайті «prozorro.gov.ua».

Прокурором встановлено, що відповідачами вносилися зміни до істотних умов договору від 01.02.2021 №20, зокрема в частині збільшення ціни за одиницю товару, а саме:

1) угодою від 26.02.2021 №1 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 5731342,687 кіловат-годин електроенергії;

2) угодою від 22.03.2021 №2 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 5211725,841 кіловат-годин електроенергії;

3) угодою від 13.04.2021 №3 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 4738400,296 кіловат-годин електроенергії;

4) угодою від 12.07.2021 №4 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 4485980,842 кіловат-годин електроенергії;

5) угодою від 28.08.2021 №5 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 4085105,957 кіловат-годин електроенергії;

6) угодою від 28.08.2021 №6 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3720929,845 кіловат-годин електроенергії;

7) угодою від 28.08.2021 №7 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3392225,795 кіловат-годин електроенергії;

8) угодою від 28.08.2021 №8 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3331019,778 кіловат-годин електроенергії;

9) угодою від 11.10.2021 №9 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3971556,653 кіловат-годин електроенергії;

10) угодою від 10.11.2021 №10 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3895324,271 кіловат-годин електроенергії;

11) угодою від 10.11.2021 №11 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3824513,798 кіловат-годин електроенергії;

12) угодою від 10.11.2021 №12 сторонами правочину, згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», було збільшено ціну за одиницю товару (угода не містить відомостей про нову ціну товару) та змінено обсяги його поставки - до 3808353,588 кіловат-годин електроенергії.

За інформацією, яку прокурором отримано від Відповідача 1 (лист підприємства від 18.10.2023 №01-5/180), ціна товару за додатковими угодами збільшувалася наступним чином, а саме:

1) за угодою від 26.02.2021 №1 - до 1,674996 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

2) за угодою від 22.03.2021 №2 - до 1,842 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

3) за угодою від 13.04.2021 №3 - до 2,026 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

4) за угодою від 12.07.2021 №4 - до 2,139996 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

5) за угодою від 28.08.2021 №5 - до 2,34996 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

6) за угодою від 28.08.2021 №6 - до 2,579988 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

7) за угодою від 28.08.2021 №7 - до 2,829996 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

8) за угодою від 28.08.2021 №8 - до 2,881992 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

9) за угодою від 11.10.2021 №9 - до 3,095000 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

10) за угодою від 10.11.2021 №10 - до 3,36648 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

11) за угодою від 10.11.2021 №11 - до 3,665112 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії;

12) за угодою від 10.11.2021 №12 - до 3,740844 грн (з ПДВ) за одну кіловат-годину електричної енергії.

Відтак, ціна за одиницю товару (з ПДВ) загалом зросла із 1,523809 грн за договором від 01.02.2021 №20 (9599999 грн./6300000 кіловат-годин електроенергії = 1,523809365079365 грн.) до 3,740844 грн., згідно угоди від 10.11.2021 №12, або ж на 145 відсотків.

За даними вебсайту «prozorro.gov.ua», останню додаткову угоду, якою змінено (збільшено) ціну товару сторонами договору від 01.02.2021 №20 було укладено 10.11.2021 (угода №12). При цьому, постачальник не може самостійно збільшувати ціну одиниці товару без внесення відповідних змін до договору та вимагати розрахунку за зміненим тарифом.

Як слідує із документів, що підтверджують факти поставки і оплати електричної енергії, у грудні 2021 року Замовник здійснив оплату товару по ціні 3,11737 грн за одну кіловат-годину без ПДВ, тобто за ціною, як визначена в угоді від 10.11.2021 №12 (згідно листа Відповідача 1 від 18.10.2023 №01-5/180, ціна товару за цією угодою становила 3,11737 грн без ПДВ та 3,740844 грн з ПДВ), а вже у лютому минулого року - 3,66666 грн без ПДВ. Наведена ціна товару не визначалася відповідачами у жодній з укладених ними додаткових угод, які оприлюднені на вебсайті електронної системи закупівель, що у свою чергу свідчить про наявність порушень у діях відповідачів.

Відтак, прокурор зазначає, що в даному випадку ціна одиниці товару (однієї кіловат-години електричної енергії) за договором від 01.02.2021 №20 зросла ще більше - із 1,523809 грн. з ПДВ (за правочином у його первинній редакції) до 4,399992 грн із ПДВ (3,66666 грн + 20 відсотків суми податку на додану вартість), відповідно до акту приймання-передачі обсягу реалізованої продукції від 04.02.2022 №8, або ж на 188,7 відсотків.

Відповідач 2, приймаючи участь у тендері, погодився із усіма його умовами та за результатами аукціону запропонував найнижчу ціну.

ДП «ЕВОДА Трейд» КП «Луцькводоканал» беручи участь у відкритих торгах, пропонуючи найнижчу ціну та укладаючи договір, діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик, з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У даному випадку, виходячи із розміру очікуваної вартості предмета закупівлі (13860000 грн.), пропозиції Відповідача 2 (9599999 грн.), Замовником було досягнуто економію коштів на суму понад 4 млн гривень.

Також варто наголосити, що за інформацією вебсайту «prozorro.gov.ua», Замовник наприкінці 2021 року проводив переговори з Відповідачем 2 (закупівля UA-2021-12-09-017902-c) на закупівлю у грудні того ж року 622795 кіловат-годин електричної енергії (договір від 16.12.2021 №265, згідно з яким Відповідач 1 сплатив постачальнику товару кошти у сумі 2864829,83 грн).

Отже, судом встановлено, що до договору від 01.02.2021 №20 у період його виконання вносились зміни вартості одиниці електроенергії в сторону збільшення.

Прокурор вважає, що Відповідач 1 у даному випадку мав беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак підписав оспорювані додаткові угоди без надання письмових заперечень чи проведення переговорів з приводу неодноразових пропозицій Відповідача 2 про збільшення ціни. Відповідач 1, будучи стороною договору від 01.02.2021 №20, розпоряджався насамперед бюджетними коштами і таке використання фінансових ресурсів виявилося неефективним, оскільки здійснено із порушенням Закону України «Про публічні закупівлі» та засад цивільного законодавства.

Згідно даних вебсайту «prozorro.gov.ua» Відповідач 2, як учасник процедури закупівлі UA-2020-11-17-006513-c, підготував свою первинну тендерну пропозицію 14.12.2020 (лист підприємства від 14.12.2020 №1300). Ціну за одиницю товару Відповідач 2 визначив у розмірі 1,305 грн. за одну кіловат-годину електроенергії (без урахування ПДВ). Під час електронного аукціону, проведеного 13.01.2021, Відповідач 2 зменшив свою тендерну пропозицію (із 9865800 грн до 9599999 грн),

У подальшому, після визначення переможця торгів (відповідно до рішення Відповідача 1, яке оформлено протоколом засідання тендерного комітету від 18.01.2021 №63/3) Відповідач 2 завантажив до електронної системи закупівель остаточну пропозицію (лист підприємства від 21.01.2021 №322), де ціну одиниці товару визначено у розмірі 1,2698 грн за одну кіловат-годину електроенергії (без урахування ПДВ). Саме за такою ціною відповідачами укладено договір від 01.02.2021 №20.

Відповідно до п. 5.2 договору від 01.02.2021 №20, ціна товару включає вартість послуг з передачі електричної енергії, яка, починаючи із 01.01.2021 (згідно постанови НКРЕКП від 09.12.2020 №2353), становила 293,93 грн/МВт.год або 0,29393 за одну кіловат-годину електроенергії без ПДВ (у грудні 2020 року вартість послуг з передачі електричної енергії була вищою та у відповідності до постанови НКРЕКП від 04.11.2020 №1998 становила 312,76 грн/МВт.год без ПДВ). Відтак, до складу запропонованої Відповідачем 2 ціни - 1,2698 грн за одну кіловат-годину електричної енергії (без ПДВ) включено 0,29393 грн вартості послуг з її передачі. Отже, вартість електроенергії, як товару (без ПДВ), в остаточній пропозиції Відповідача 2 (лист від 21.01.2021 №322) становила менше однієї гривні (1,2698 - 0,29393 = 0,97587 грн).

Відтак, прокурор вважає, що на час подання остаточної тендерної пропозиції Відповідачу 2 вже відомо про неможливість здійснення ним поставки електроенергії Відповідачу 1 за запропонованою ціною. Однак, Відповідач 2 не відмовився від підписання правочину на завідомо невигідних для нього умовах та вже у подальшому неодноразово ініціював та підвищував ціну товару шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод.

Відповідач 2 у короткий проміжок часу після укладення договору від 01.02.2021 №20 ініціював перед Відповідачем 1 питання щодо внесення змін до істотних умов указаного вище правочину.

Дочірнім підприємством «ЕВОДА Трейд» Комунального підприємства «Луцькводоканал» на адресу Комунального підприємства «Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло» 05.02.2021 та 08.02.2021 було скеровано листи із даного приводу (листи №120 та №121 відповідно). Зазначені листи узагалі не містять жодного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни електричної енергії (в бік збільшення) на ринку після укладення відповідачами договору від 01.02.2021 №20 (у цих листах Відповідач 2 лише повідомляє Відповідача 1, що у лютому 2021 року вартість електроенергії зросла, не наводячи при цьому будь-яких відомостей з приводу цін на товар, які склалися на ринку, та пропонує укласти додаткові угоди до договору від 01.02.2021 №20).

Відтак, жоден із наведених документів (листів Відповідача 2 від 05.02.2021 №120 та 08.02.2021 №121) не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з датою укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до нього у частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.

Враховуючи вище викладене, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної військової (державної) адміністрації та Західного офісу Держаудитслужби та доводить, що додаткові угоди від 26.02.2021 №1, від 22.03.2021 №2, від 13.04.2021 №3, від 12.07.2021 №4, від 28.08.2021 №5, від 28.08.2021 №6, від 28.08.2021 №7, від 28.08.2021 №8, від 11.10.2021 №9, від 10.11.2021 №10, від 10.11.2021 №11, від 10.11.2021 №12 до договору постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2021 №20, укладені з порушенням чинного законодавства, та підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ч. 1, ст. 215 ЦК України, а також кошти, які сплачені позивачем за товар, який так і не був поставлений продавцем, підлягають стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам суд виходив із такого:

У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

В силу вимог ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Сторони у випадку коливання, а саме збільшення ціни товару на ринку, наділені правом вносити зміни до істотних умов правочину (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). При цьому, кожна така зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку, повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, а також у постановах від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18 та від 12.09.2019 у справі №915/1868/18.

Системний аналіз положень ч. 1 ст. 525, ст. 526, ч. 1 ст. 651 ЦК України, 188 ГК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов (подібний висновок наведений Верховним Судому у постанові від 07.12.2022 у справі №927/189/22): відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше, ніж на 10 відсотків; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Електрична енергія є товаром у розумінні п. 34 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі». Так, переглядаючи справу №903/383/22, Верховний Суд (постанова Верховного Суду від 16.02.2023) зазначив про необґрунтованість доводів скаржника, що положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії, оскільки згідно з вказаною нормою не застосовуються в частині строків зміни ціни, а не в частині обмежень більш ніж на 10 відсотків збільшення ціни за одиницю товару.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021 зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 по справі №927/56/23 зазначив про те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

Відтак, обов`язкові умови, необхідні для зміни ціни за одиницю електричної енергії (як товару), визначені саме у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Згідно вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на момент укладення договору від 10.12.2021 №07/12), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, законодавець не лише встановив обов`язкову вимогу щодо пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й відсоткове обмеження такого збільшення (до 10 відсотків).

Верховний Суд у постанові від 16.02.2023 по справі №903/366/22 зазначає, що виключно коливання цін на ринку електричної енергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару. При цьому, Верховний Суд зазначим, що обмеження 10 відсотків застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни - кількість підписаних додаткових угод (як приклад, постанови від 16.02.2023 у справах №903/366/22 та №903/383/22, де досліджувалося питання щодо правовірності внесення змін до договорів про постачання електричної енергії споживачам).

Як встановлено судом вище, сторонами договору від 01.02.2021 №20 укладено 12 додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару (з ПДВ) загалом із 1,523809 грн. (9599999 грн./6300000 кіловат-годин електроенергії = 1,523809365079365 грн.) до 3,740844 грн., або ж на 145 відсотків.

Суд встановив, що оспорювані додаткові угоди укладено на підставі листів ДП «ЕВОДА Трейд» КП «Луцькводоканал» від 05.02.2021 №120 та 08.02.2021 №121 на адресу Комунального підприємства «Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло» чкі взагалі не містили жодного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни електричної енергії (в бік збільшення) на ринку після укладення відповідачами договору від 01.02.2021 №20 в зазначених листах Відповідач 2 лише повідомляє Відповідача 1, що у лютому 2021 року вартість електроенергії зросла, не наводячи при цьому будь-яких відомостей з приводу цін на товар, які склалися на ринку, та пропонує укласти додаткові угоди до договору від 01.02.2021 №20.

Листи Відповідача 2 від 05.02.2021 №120 та 08.02.2021 №121 не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з датою укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до нього у частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.

За висновками Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 16.02.2023 по справі №903/366/22, свідоме заниження цінової пропозиції у тендері, з метою перемоги, слід розцінювати як нечесну і недобросовісну ділову практикою з боку продавця товару.

Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у його постановах, прийнятих за результатами розгляду аналогічних спорів (як приклад, постанова від 16.02.2023 по справі за №903/383/22), перемога у тендері, укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10 відсотків шляхом «каскадного» укладення додаткових угод є нечесною, недобросовісною діловою практикою з боку продавця, наслідком чого, зокрема, є нівелювання результатів відкритих торгів.

Отже, суд вважає, що у Відповідача 2 не було підстав для збільшення ціни електроенергії, а тому відсутні визначені Законом України «Про публічні закупівлі» умови для внесення змін до істотних умов договору від 01.02.2021 №20, а саме укладення додаткової угоди від 26.02.2021 №1.

Додаткову угоду від 22.03.2021 №2 відповідачами укладено на підставі інформаційної довідки від 05.03.2021 №22-05/163, яку Відповідачу 2 видано Хмельницькою торгово-промисловою палатою. У цьому документі наведено інформацію про середньозважені ціни на електроенергію на ринку «на добу наперед» та «внутрішньодобовому ринку», які склалися у 2020 році та у лютому 2021 року.

Інформаційна довідка від 05.03.2021 №22-05/163 не може слугувати належною підставою для внесення змін до договору від 01.01.2021 №20 (шляхом підписання додаткової угоди від 22.03.2021 №2), оскільки такий документ також не містить будь-якої інформації саме про факт коливання цін на електричну енергію у порівнянні з датою укладення договору (в тому числі внесення змін до правочину за попередньою угодою від 26.02.2021 №1) та моментом повторного звернення постачальника із пропозицією внести зміни до нього у частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару. Крім того, уклавши дану угоду, відповідачі підвищили ціну за одиницю товару більш як на 10 відсотків у порівнянні із основним правочином.

Щодо додаткової угоди від 13.04.2021 за №3, суд зазначає, що зазначену угоду укладено на підставі листа Відповідача 2 від 06.04.2021 №650. У даному листі суб`єкт господарювання стверджує про збільшення у березні 2021 року вартості електричної енергії на різних сегментах ринку, до листа Відповідач 2 додає інформацію - порівняння середньозважених цін на РДН та ВДР за березень, лютий 2021 року та березень 2020 року.

Із листа від 06.04.2021 №650 можна дійти висновку, що вартість електроенергії (як товару) у березні 2021 року була меншою, ніж у лютому того ж року (для прикладу, середньозважена ціна товару на ринку «на добу наперед» у лютому 2021 року становила 1637,98 грн за мегават-годину без ПДВ, а у березні 2021 року - 1406,25 грн за мегават-годину без ПДВ). Відтак, у сторін правочину були відсутні належні (визначені Законом України «Про публічні закупівлі») підстави для укладення додаткової угоди від 13.04.2021 №3, оскільки в даному випадку мало місце не збільшення, а навпаки - зменшення ціни закуповуваного товару на ринку.

Додаткову угоду від 22.07.2021 №4 відповідачами укладено на підставі листа від 02.07.2021 №749, до якого Відповідач 2 долучив інформаційну довідку Хмельницької торгово-промислової палати від 02.07.2021 №22-05/623. У цій довідці наведено інформацію про середньозважені ціни на електроенергію на ринку «на добу наперед» та «внутрішньодобовому ринку», які склалися у травні та червні 2021 року.

За даними вебсайту АТ «Оператор ринку» («oree.com.ua»), середньозважена ціна електроенергії на РДН у квітні 2021 року (місяць, у якому було укладено додаткову угоду №3) становила 1474,43 грн за мегават-годину (без ПДВ). Тобто, як і в попередньому випадку (щодо угоди №3) мало місце зменшення ціни закуповуваного товару на ринку (у цій ситуації вартість електроенергії у червні 2021 року була меншою, ніж у квітні того ж року), однак Відповідач 2 вкотре безпідставно ініціював підняття вартості електроенергії за договором від 01.02.2021 №20.

З приводу додаткових угод за №№5-8, які укладено упродовж одного дня - 28.08.2021 то Відповідач 1 погодився із пропозицією Відповідача 2, уклавши означені додаткові угоди від 28.08.2021 №5, №6, №7, №8 на підставі листа від 16.08.2021 №915 яким Дочірнє підприємством «ЕВОДА Трейд» Комунального підприємства «Луцькводоканал» ініціювало перед Комунальним підприємством «Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло» питання про збільшення вартості електричної енергії за договором від 01.02.2021 №20 (з урахуванням попередніх змін) одразу до 2,882 грн за кіловат-годину (з ПДВ), або ж на 34 відсотки від ціни за додатковою угодою від 22.07.2021 №4.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (зокрема, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору (постанови від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19). Крім того, підняття ціни товару більш як на 10 відсотків суперечить імперативним вимогам законодавства у сфері здійснення публічних закупівель (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Як слідує із матеріалів справи, Відповідач 2, ініціюючи питання на укладенні оспорюваних додаткових угод незважаючи на обставини зменшення цін на закуповуваний товар на ринку, мав намір змінити ціну за одиницю товару незалежно від реальної вартості товару на ринку (відсотка її коливання як у бік збільшення, так і зменшення), що склалася в період дії договору.

Суд приймає до уваги доводи прокурора в частині того, що Відповідач 2 надавав Відповідачу 1 лише ті відомості (в частині збільшення ціни товару), які є найбільш сприятливими саме для приватного суб`єкта господарювання.

Обставини безпідставного ініціювання Відповідачем 2 питання з приводу збільшення ціни електричної енергії, яка ним постачалася замовникам по регіону у 2021 році, підтверджені також рішеннями Господарського суду Волинської області (справи №903/504/22, №903/272/23, №903/1043/22, №903/726/22, №903/742/22), які набрали законної сили, в тому числі за результатами їх перегляду Верховним Судом (справа №903/742/22).

Отже, суд дійшов висновку, що додаткові угоди від 26.02.2021 №1, від 22.03.2021 №2, від 13.04.2021 №3, від 12.07.2021 №4, від 28.08.2021 №5, від 28.08.2021 №6, від 28.08.2021 №7, від 28.08.2021 №8, від 11.10.2021 №9, від 10.11.2021 №10, від 10.11.2021 №11, від 10.11.2021 №12 до договору постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2021 №20 укладено не у зв`язку з коливанням ціни на ринку, а з метою збільшити її на 10 %, незалежно від реального відсотка коливання, тому такі угоди укладені із порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підлягають визнанню недійсними.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави встановлює Закон України "Про публічні закупівлі (далі - Закон).

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища, запобігання проявам корупції, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання додаткових угод, суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п.2 ч.5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

Отже, при укладенні підприємством та ДП "Евода Трейд" спірних додаткових угод не дотримано вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41Закону України "Про публічні закупівлі", безпідставно змінено істотні умови договору, кожного разу при укладенні всіх додаткових угод сторонами договору належним чином не обґрунтовано та документально не підтверджено коливання ціни на електроенергію на ринку (в бік збільшення) після укладення договору та попередньої угоди.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За приписами частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Матеріалами справи підтверджено, що оспорювані додаткові угоди до договору були укладені з порушенням умов договору та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про державні закупівлі".

З цих підстав позовні вимоги в частині визнання угод недійсними підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал"5 051 202,50 грн. суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правовий не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до частини першої статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений,- вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Оскільки недійсність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються договором, тому постачання електричної енергії споживачу і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору від 01.02.2021 №20.

Суд встановив, що під час дії договору від 01.02.2021 №20 Відповідач 2 поставив Замовнику 4 244 490 кіловат-годин електричної енергії, за які Відповідач 1 сплатив виділені із бюджету кошти на загальну суму 11 518 996,11 грн. (з ПДВ).

Відтак, виходячи з ціни у договорі від 28.01.2021 №08/01 за 1 кіловат-годину електричної енергії, яка становить 1,523809365079365 грн. та без урахування указаних вище оспорюваних додаткових угод, Відповідач 1 за поставлений товар повинен був сплатити 6 467 793,61 грн. (4 244 490 кіловат годин електричної енергії*1,523809365079365 грн.).

Отже, різниця між сумою коштів, які фактично сплачено Замовником за електричну енергію по ціні, згідно усіх додаткових угод, та сумою за товар по ціні, відповідно до договору від 01.02.2021 №20 становить 5 051 202,50 грн. з розрахунку: 11 518 996,11 грн.-6 467 793,61 грн.= 5 051 202,50 грн.

Судом досліджено та встановлено, що відповідачу 2 надмірно сплачено 5 051 202,50 грн. коштів за електроенергію, яку фактично не було поставлено, що зумовило істотне зменшення обсягу товару (електричної енергії), що становить предмет закупівлі, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 5 051 202,50 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи відповідача 1, викладені у відзиві на позовну заяву є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вище викладені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному об`ємі.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13, частиною 1 ст. 74 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Витрати по сплаті судового збору понесені при поданні позовної заяви до суду у розмірі 107 976,04 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на ДП "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал".

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсними додаткові угоди від 26.02.2021 №1, від 22.03.2021 №2, від 13.04.2021 №3, від 12.07.2021 №4, від 28.08.2021 №5, від 28.08.2021 №6, від 28.08.2021 №7, від 28.08.2021 №8, від 11.10.2021 №9, від 10.11.2021 №10, від 10.11.2021 №11, від 10.11.2021 №12 до договору постачання електричної енергії споживачу від 01.02.2021 №20 укладені між Комунальним підприємством "Луцьке електротехнічне підприємство - Луцьксвітло" (м.Луцьк, вул. Франка, 14А, код ЄДРПОУ 30555550) та Дочірнім підприємством "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (м. Луцьк, проспект Соборності, 25, код ЄДРПОУ 42803794).

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (м. Луцьк, проспект Соборності, 25, код ЄДРПОУ 42803794) на користь Волинської обласної ради (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 00022444) в дохід обласного бюджету Волинської області кошти у сумі 5 051 202,50 грн.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Евода Трейд" Комунального підприємства "Луцькводоканал" (м. Луцьк, проспект Соборності, 25, код ЄДРПОУ 42803794) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 107 976,04 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 21.03.2024.

Суддя В. М. Дем`як


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	18.03.2024
Оприлюднено	25.03.2024
Номер документу	117817655
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Дем'як Валентина Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 18.03.2024 по справі 903/1244/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/1244/23

Рішення
від 18.03.2024 по справі 903/1244/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ