Рішення

від 30.11.2023 по справі 910/11443/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2023Справа № 910/11443/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001 (адреса для листування: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 83/53)

до Державного підприємства "Готельний комплекс "Київ" Управління справами Апарату Верховної Ради України" (вул. Михайла Грушевського, буд. 26/1, м. Київ, 01021)

про стягнення 4 609 699,84 грн.

Представники сторін:

від позивача: Качкурова С.В.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Готельний комплекс "Київ" Управління справами Апарату Верховної Ради України" про стягнення 4 609 699,84 грн., а саме 3483313,52 грн. основного боргу,744 379,33 грн. пені, 174 165,68 грн. штрафу, 44 662,76 грн. процентів річних та 163 178,55 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді № 520306 від 21.06.2018 року та Угоди № Р-520306/2022/11 про реструктуризацію заборгованості від 15.11.2022 року в частині своєчасної та повної оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 року за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11443/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.09.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 29.08.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 25.08.2023 року з доказами направлення іншій стороні, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає про те, що заявлена до стягнення позивачем сума основного боргу у розмірі 3 483 313,52 грн. не відповідає вартості фактично спожитої відповідачем теплової енергії, оскільки позивачем при здійсненні нарахування необґрунтовано застосовано тарифи «для інших споживачів» до всієї опалювальної площі готелю, в той час як відповідно до Додаткової угоди від 27.02.2023 року до Договору сторонами було змінено порядок нарахування за опалення, вентиляцію та за гаряче водопостачання.

У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначає про безпідставність нарахування позивачем штрафу та пені з огляду на положення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ.

В свою чергу, від уповноваженого представника позивача через канцелярію суду 04.09.2023 року надійшла відповідь на відзив №30/7/1/9674 від 31.08.2023 року з доказами її надсилання відповідачу, згідно з якою позивач вказує на безпідставне посилання відповідача на умови Додаткової угоди від 27.02.2023 року до Договору, оскільки предметом стягнення у даній справі є заборгованість відповідача за Угодою про реструктуризацію від 15.11.2022 року, та така заборгованість виникла до 01.11.2022 року. Позивач також зазначає про те, що оскільки відповідач не відноситься до категорії «населення», дія Закону України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ на правовідносини сторін не розповсюджується.

Також через канцелярію суду 06.09.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшли пояснення б/н від 05.09.2023 року з доказами направлення позивачу, відповідно до яких відповідач посилається на положення пункту 1.5.1 рішення Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 року «Про деякі питання комплексної підтримки суб`єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану в Україні» та вказує, що нарахування позивачем штрафу, пені, інфляційних втрат та процентів річних є незаконним.

Окрім того, на виконання ухвали суду від 08.08.2023 року від уповноваженого представника позивача через канцелярію суду 14.09.2023 року надійшла заява №30/7/1/10036 від 13.09.2023 року з доказами її направлення на адресу іншої сторони, в якій позивач просить прийняти витребувані судом документи та письмові пояснення і врахувати їх при розгляді даної справи, а також в судовому засіданні 21.09.2023 року уповноважений представник відповідача надав копію листа №15/22-2023/203845 від 18.09.2023 року Управління справами Апарату Верховної Ради України, адресованого директорові СП "Енергозбут" КП "Київтеплоенерго" про перерахунок вартості теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/11443/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.11.2023 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 01.11.2023 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 01.11.2023 року про поновлення процесуального строку для подання письмових доказів, а також клопотання б/н від 01.11.2023 року про приєднання доказів, а саме заяви про затвердження мирової угоди. Копію проекту мирової угоди та копію листа долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.11.2023 року судом оголошено протокольну перерву на 30.11.2023 року для надання сторонам строку для узгодження позиції стосовно мирової угоди та надання можливості мирного врегулювання спору.

Будь - яких інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 30.11.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У судові засідання з розгляду справи по суті 01.11.2023 року та 30.11.2223 року з`явився уповноважений представник позивача.

Представник відповідача з`явився в судове засідання з розгляду справи по суті 01.11.2023 року, у судове засідання з розгляду справи по суті 30.11.2023 року - не з`явився.

Про дату, час та місце судового засідання 30.11.2023 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника відповідача б/н від 01.11.2023 року.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не забезпечено участі свого представника в судовому засіданні 30.11.2023 року та за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та/або заперечень проти розгляду справи по суті, суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 30.11.2023 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 30.11.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30.11.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установах та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), крім виробництва теплової енергії за регульованим тарифом; на право провадженні господарської діяльності з постачання теплової енергії, крім постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.

Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснюється КП "Київтеплоенерго".

Так, 21.06.2018 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач у справі, енергопостачальна організація за договором) та Державним підприємством «Готельний комплекс «Київ» Управління справами Апарату Верховної Ради України (відповідач у справі, абонент за договором) укладено Договір № 520306 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 Договору).

Розділами 2-9 Договору сторони погодили зобов`язання та права сторін, порядок обліку теплової енергії, відповідальність, форс-мажор, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 8.1 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2018 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.5 Договору).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2019-2023 роки у відповідності до пункту 8.5 Договору.

Окрім того, відповідно до пункту 9.10 Договору між сторонами підписано Додатки 1-9 до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору.

В свою чергу, 26.02.2021 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони домовились викласти додатки № 1 Обсяги постачання теплової енергії абоненту», № 3 «Тарифи на теплову енергію», №5 «Схема балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», № 6 «Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін», №9 «Довідка про теплові навантаження» у новій редакції.

Також 26.12.2021 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої сторони домовились викласти додатки №1 «Обсяги постачання теплової енергії абоненту», № 3 «Тарифи на теплову енергію» у новій редакції.

Вказаний Договір та Додатки до нього підписано представниками енергопостачальної організації та абонента та скріплено печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того суд зазначає, що відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила).

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

При виконанні умов цього Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов`язались керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (пункт 2.1 Договору).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов`язком споживача теплової енергії.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до пункту 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами, міжопалювальний період для систем опалення, ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 29 Правил передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Відповідно до пункту 2.2.1. Договору Енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього Договору.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач зобов`язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та Договору.

Згідно з пунктом 2.3.1. Договору абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії абоненту, який в редакції Додаткової угоди від 26.12.2021 року складає приблизно Q рік рік - 1500,00 Гкал/рік, орієнтовна вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення Договору, становить 3 892 032,00 грн., включаючи ПДВ.

У відповідності до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Так, відповідно до пункту 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до Додатку № 6 до Договору «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін» (в редакції додаткової угоди від 26.02.2021 року) межею балансів належності, відповідальності за технічний стан та експлуатацію теплових мереж, теплового обладнання є: 1) між КП «Київтеплоенерго» та ДП ГК «Київ» УСАВРУ - зовнішня стінка ТК - 828/7-3 з боку абонента; 2) обладнання ІТП за адресою вул. Грушевського, 26/1 перебувають на балансі ДП ГК «Київ» УСАВРУ.

Згідно пункту 4 Додатку №1 до Договору (в редакції додаткової угоди від 26.12.2021 року) дата зняття абонентом показників приладів обліку (формується шляхом зняття архівних показань з приладів обліку за допомогою програмного забезпечення) - по 22 число поточного місяця; надання звіту у ЦОК за адресою вул. Волошська, 42 - не пізніше 25 числа. При відсутності звіту у встановлений термін розрахунок виконується згідно договірних навантажень.

Згідно частин 6 та 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 5 Додатку №4 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію» абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК за адресою вул. Волоська, 42, облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Енергопостачальній організації вартість заявленої у Договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює Договір про заставу майна, згідно Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2 додатку №4 до Договору).

Відповідно до пункту 2.3.2 Договору абонент зобов`язаний виконувати умови та порядок оплати в обсягах та в терміни, які передбачені в додатку №4 до Договору.

За приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з пунктом 1 додатку №3 до Договору «Тарифи на теплову енергію» (в редакції додаткової угоди від 26.12.2021 року) розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію Енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 13.10.2021 року № 2145 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ,та становлять для опалення, гарячого водопостачання - 2162,24 грн./Гкал.

Згідно п. 3 вказаного додатку № 3 можливе змінення тарифів в період дії Договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з частиною 4 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в пункті 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатках № 3, 4 до Договору передбачений також пунктом 2.3.2 останнього.

Як зазначає позивач у позовній заяві та зазначено представником останнього в судовому засіданні з розгляду справи по суті, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині повної та своєчасної оплати за використану теплову енергію станом на 01.11.2022 року у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 4 316 072,53 грн.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді за спірний період до 01.11.2022 року з боку відповідача до суду не надходило, докази пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП "Київтеплоенерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Доказів на підтвердження відключення від постачання теплової енергії будівлі готелю за адресою: м. Київ, вул. Грушевського 26/10, матеріали справи також не містять.

За таких обставин судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з постачання теплової енергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.

Окрім цього, як встановлено судом за матеріалами справи, між позивачем та відповідачем 15.11.2022 року було укладено Угоду № Р-520306/2022/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.06.2018 року №520306 (далі - Угода про реструктуризацію), відповідно до умов пункту 1 якої споживач визнає та підтверджує заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» за Договором від 21.06.2018 року №520306 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2022 року у загальній сумі 4 316 072,52 грн. з ПДВ.

Згідно з пунктом 2 Угоди про реструктуризацію споживач зобов`язується сплатити зазначену у пункті 1 цієї Угоди суму заборгованості протягом листопада 2022 року - квітня 2023 року щомісячними сплатами згідно з Додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором.

Зокрема, сторонами узгоджено та підписано Графік погашення заборгованості до Угоди про реструктуризацію на загальну суму 4 316 072,53 грн., відповідно до якого відповідач мав сплатити: 719 345,43 грн. в листопаді 2022 року, а також по 719 345,43 грн. в період з грудня 2022 року - квітень 2023 року (включно).

Окрім цього, згідно з пунктом 3 Угоди про реструктуризацію споживач разом зі сплатою суми, зазначеної у пункті 1 цієї угоди, зобов`язується у повному обсязі оплачувати поточне споживання згідно з Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.06.2018 року № 520306.

Сторони домовились, що у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне виконання) Угоди, остання втрачає чинність з наступного дня, що встановлений щомісячним строком оплати: умови щодо реструктуризації сплати боргу втрачають чинність, а підприємство набуває права вимоги всієї несплаченої частини боргу з урахуванням пені, 3% річних та інфляційної складової боргу за час прострочення, які споживач зобов`язується оплатити. Також споживач зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним Угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за Угодою (пункт 8 Угоди про реструктуризацію).

Відповідно до пункту 9 Угоди про реструктуризацію ця Угода є невід`ємною частиною договору від 21.06.2018 року № 520306 на постачання теплової енергії у гарячій воді. Дана Угода діє до 30.04.2023 року (пункт 10 Угоди).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частини 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач умови Договору та Угоди про реструктуризацію вчасно не виконав, позаяк відповідачем жодної оплати за Угодою про реструктуризацію за період листопада 2022 року - квітня 2023 року здійснено не було.

Окрім того, як вбачається з наданої позивачем Довідки про стан розрахунків за спожиту від КП «Київтеплоенерго» теплову енергію за Договором №520306 за період з листопада 2022 року по квітень 2023 року загальна заборгованість відповідача за вказаний період за спожиту теплову енергію становить 5 104 927,89 грн., з яких: 3 483 313,52 грн. - заборгованість за Угодою про реструктуризацію (з урахуванням здійсненого позивачем коригування нарахувань за Угодою у бік зменшення у розмірі 832 759,01 грн.) та 1 621 614,37 грн. - поточна заборгованість відповідача за період з 01.11.2022 року по 01.05.2023 року.

Отже, оскільки відповідачем оплата поставленої теплової енергії у гарячій воді в строки, передбачені Договором № 520306 та Угодою про реструктуризацію здійснена не була, заборгованість відповідача за Угодою (станом на 01.05.2023 року) становить 3 483 313,52 грн.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві, заявлені позовні вимоги стосуються виключно стягнення заборгованості за наслідками невиконання Угоди про реструктуризацію в сумі 3 483 313,52 грн., та поточна заборгованість відповідача у сумі 1 621 614,37 грн. за період листопад 2022 року - квітень 2023 року до суми позовних вимог не входить.

Таким чином, оскільки відповідач в порушення умов Угоди про реструктуризацію та графіку погашення заборгованості не здійснив у строк до 25.11.2022 року перший черговий платіж у сумі 719 345,43 грн., отже відповідно до умов пункту 9 Угода про реструктуризацію вважається розірваною в односторонньому порядку та, відповідно, позивач набув право вимоги всієї несплаченої відповідачем частини боргу в розмірі 3 483 313,52 грн., а також право нараховування пені, 3% річних та інфляційної складової боргу з 26 листопада 2022 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнятої та спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором в розмірі 3 483 313,52 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним та/або розірвання Договору № 520306 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.06.2018 року, а також визнання недійною Угоди № Р-520306/2022/11 від 15.11.2022 року про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.06.2018 року №520306 та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договору № 520306 і Угоди про реструктуризацію на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Водночас, заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що сума заборгованості в розмірі 3 483 313,52 грн., стягнення якої є предметом позову, не відповідає вартості фактично спожитої теплової енергії, оскільки позивачем при здійсненні нарахування відповідачу за теплову енергію необґрунтовано застосовано тарифи, встановлені виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) розпорядженням №2145 від 13.10.2021 року для «інших споживачів» 2162,24 грн. без ПДВ, в той час як у даному випадку, на переконання відповідача, підлягають застосуванню тарифи «для бюджетних установ», які становлять 2041,68 грн. без ПДВ.

Відповідач вказує, що 28.03.2018 року між Державним підприємством «Готельний комплекс «Київ» Управління справами Апарату Верховної ради України (орендодавець) та Управлінням адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (орендар) було укладено Договір № 92 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого Управління справами Апарату Верховної Ради України, яке є державною бюджетною установою, орендує частину території готелю «Київ» площею 1212,5 кв.м, у зв`язку з чим на таку орендовану опалювальну площу розповсюджується тариф «для бюджетних установ».

Суд зазначає, що згідно з умовами Договору, зокрема, Додатку № 3 розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (КМДА) для споживачів категорії «Інші споживачі», відтак нарахування оплати за спожиту теплову енергію за Договором здійснюється виключно згідно зазначеного тарифу.

При цьому, застосування при обрахунку вартості теплової енергії, яка поставляється за вказаним вище Договором відповідачу, будь-яких інших тарифів, окрім тих, які були встановлені уповноваженими органами для КП «Київтеплоенерго», умовами спірного Договору не передбачено.

Судом також встановлено, що умовами укладеного між сторонами Договору № 520306 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.06.2018 року не передбачено права чи обов`язку позивача самостійно встановлювати, змінювати чи здійснювати перерахунок тарифів на послуги з постачання теплової енергії відповідачу за вказаним Договором.

Так, згідно статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Отже суд зазначає, що при наявності законодавчо визначених підстав, можливість для застосування зазначених відповідачем тарифів, з урахуванням приписів чинного законодавства та умов п. 9.7 спірного Договору наявна виключно та лише шляхом внесення відповідних змін до Договору.

Тобто, зважаючи на обставини укладення відповідачем з Управлінням адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України Договору оренди від 28.03.2018 року, зумовлена необхідність зазначеним фактом необхідності врегулювання тарифу на постачання тепла «для бюджетних установ», за висновками суду, може бути реалізована саме внесенням відповідних змін до спірного Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520306 від 21.06.2018 року шляхом укладення додаткових угод.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що лише 27.02.2023 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода до Договору №520306 від 21.06.2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти Додатки № 3, 8, 9 до Договору у новій редакції.

Так, за умовами Додатку № 3 до Договору в редакції Додаткової угоди від 27.02.2023 року розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію Енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому порядку, наступним чином (без урахуванням ПДВ):

для опалення - за тарифом 2162,24 грн./Гкал (93,11% площі), за тарифом 2041,68 грн./Гкал (6,89% площі);

для гарячого водопостачання - за тарифом 2162,24 грн./Гкал (89,15% площі), за тарифом 2041,68 грн./Гкал (10,85% площі);

для вентиляції - за тарифом 2162,24 грн./Гкал (93,11% площі), за тарифом 2041,68 грн./Гкал (6,89% площі).

Таким чином, відповідно до умов Додатку № 3 (в редакції Додаткової угоди від 27.02.2023 року) починаючи з березня 2023 року при здійсненні розрахунку за відпущену теплову енергію відповідачу на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання позивач керується двома видами тарифів: «для бюджетних установ» - щодо орендованої площі готелю державною установою, «для інших споживачів» - щодо решти території готелю.

Разом з цим, суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на укладену між сторонами Додаткову угоду від 27.02.2023 року, відповідно до якої сторонами змінено порядок нарахування за теплову енергію, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості відповідача за Договором за наслідками невиконання умов Угоди про реструктуризацію, та яка виникла за період постачання теплової енергії з січня 2021 року по жовтень 2022 року, тобто до моменту укладання зазначеної Додаткової угоди від 27.02.2023 року, та яка станом на 01.11.2022 року становила 4 316 072,53 грн.

Судом також враховано, що при укладанні Угоди про реструктуризацію від 15.11.2022 року відповідач погодився із обсягами спожитої теплової енергії, застосованими тарифами та вартістю спожитої теплової енергії, визнав та підтвердив свою заборгованість перед позивачем за Договором станом на 01.11.2022 року у загальній сумі 4 316 072,53 грн., що, у свою чергу, спростовує заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву, в т. ч. щодо можливості застосування тарифів «для бюджетних установ» та додатково свідчить про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.

При цьому стягнення поточної заборгованості відповідача, яка виникла за період після 01.11.2022 року, не є предметом спору у даній справі.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором та угодою про реструктуризацію у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 483 313,52 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7 Додатку №4 до Договору абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) Енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством.

Згідно з пунктом 8 Угоди про реструктуризацію у разі порушення споживачем умов (невиконання та/або неналежне виконання) Угоди, споживач зобов`язаний оплатити підприємству штраф за невиконання ним Угоди у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за Угодою.

Суд зазначає, що право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд звертає увагу, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченої умовами пункту 7 Додатку №4 до Договору пені у розмірі 0,5% (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) та передбаченого пунктом 8 Угоди про реструктуризацію штрафу у розмірі 5% від суми непогашеної заборгованості за Угодою.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії у строк, визначений умовами Договору № 520306 та Угоди про реструктуризацію, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 744 379,33 грн. за період з 26.11.2022 року - 30.04.2023 року, штраф в сумі 174 165,68 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 44 662,76 грн. процентів річних та 163 178,55 грн. втрат від інфляції за період з листопада 2022 року по квітень 2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог суду не надано.

Натомість, заперечуючи у відзиві проти стягнення штрафу та пені відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" під житлово-комунальними послугами розуміється результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).

Отже, оскільки відповідач на підставі укладеного з позивачем Договору постачання (купівлі-продажу) теплової енергії отримував теплову енергію як товарну продукцію, та не є споживачем поставленої теплової енергії в контексті житлово-комунальної послуги для кінцевих споживачів, відтак на нього не поширюються норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" в частині заборони нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Що стосується посилання відповідача на підпункт 1.5.1 пункту 1.5 рішення Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 року «Про деякі питання комплексної підтримки суб`єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану в Україні», відповідно до якого передбачено: у сфері надання комунальних послуг рекомендувати виробникам та/або надавачам комунальних послуг (у тому числі послуг з газопостачання та з розподілу природного газу, постачання електричної енергії та послуг з її розподілу, перетікання реактивної електричної енергії, постачання теплової енергії, послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тощо) щодо підприємств, установ та організацій усіх форм власності (крім тих, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України або бюджету міста Києва), залучених до програм і заходів у сферах національного спротиву, оборони, забезпечення громадського порядку, правопорядку та громадської безпеки, охорони здоров`я та медичного забезпечення, забезпечення продовольчої безпеки не здійснювати: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за такі послуги, суд зазначає, що положення вказаного пункту рішення носять виключно рекомендаційний характер та не стосуються підприємств та установ, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України.

Відтак, положення вказаного рішення Київської міської ради №4551/4592 від 30.03.2022 року щодо не нарахування штрафних санкцій також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін.

Крім того, згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Водночас, положення зазначеної постанови стосується виключно населення, а не юридичних осіб, а тому також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на склад їх учасників та правовий статус відповідача як суб`єкта господарювання та юридичної особи, яка не відноситься до категорії «населення».

Так, за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, штрафу та процентів річних у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати спожитої теплової енергії за Договором № 520306, судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 744 379,33 грн. пені, 174 165,68 грн. штрафу, 44 662,76 грн. процентів річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, за результатами перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору № 520306, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 137 830,54 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 163 178,55 грн. інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 137 830,54 грн. інфляційних втрат.

При цьому судом суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що наданий позивачем розрахунок процентів річних та інфляційних втрат не відповідає законодавчим вимогам, оскільки з актів приймання-передачі товарної продукції за період січень-вересень 2022 року неможливо встановити суму заборгованості за спожиту теплову енергію за кожен місяць, з огляду на те, що позивач здійснює нарахування процентів річних та інфляційних втрат за період з 26.11.2022 - 30.04.2023 року на загальну суму заборгованості за Угодою про реструктуризацію, яка становить 3 486 313,52 грн., а не окремо за кожним актом.

Суд також враховує, що повноваження заступника начальника Управління продажу теплової енергії СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» Пилипенко О.П. на підписання розрахунків штрафних санкцій, довідок про заборгованість та інших документів, підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю №20/06/23-04 від 20.06.2023 року, відповідно до пунктів 2.4, 2.6, 4 якої Пилипенко О.П. уповноважено, зокрема, підписувати акти приймання-передавання товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші первинні документи; засвідчувати своїм підписом відповідність оригіналу копій документів; а також вести від імені Підприємства справи в усіх органах судової системи незалежно від їх юрисдикції, в загальних, господарських та адміністративних судах, першої, апеляційної та касаційної інстанцій, з усіма правами, наданими стороні в процесі (окрім таких прав: визнання позову, відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, укладення мирових угод, підписання заяв про реструктуризацію, розстрочення, прощення боргу), подавати та підписувати від імені Підприємства позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами, клопотання, відзиви, заперечення та інші документи, що подаються до суду в ході розгляду справ.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з оплати заборгованості за спожиту теплову енергію згідно Договору та Угодою про реструктуризацію та правомірність нарахованих в зв`язку з цим штрафних санкцій (штрафу, пені), процентів річних та інфляційних втрат, виходячи з того, що позовні вимоги в цій частині частково доведені позивачем, зважаючи на здійснений судом перерахунок суми інфляційних втрат, та відповідачем не спростовані, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та про стягнення з відповідача 744 379,33 грн. пені, 174 165,68 грн. штрафу, 44 662,76 грн. процентів річних та 137 830,54 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Готельний комплекс "Київ" Управління справами Апарату Верховної Ради України" (вул. Михайла Грушевського, буд.26/1, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 03539018) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 40538421) 3 483 313,52 грн. (три мільйони чотириста вісімдесят три тисячі триста тринадцять грн.. 52 коп.) основного боргу, 744 379,33 грн. (сімсот сорок чотири тисячі триста сімдесят дев`ять грн. 33 коп.) пені, 44 662,76 грн. (сорок чотири тисячі шістсот шістдесят дві грн. 76 коп.) процентів річних, 137 830,54 грн. (сто тридцять сім тисяч вісімсот тридцять грн. 54 коп.) втрат від інфляції, 174 165,68 грн. (сто сімдесят чотири тисячі сто шістдесят п`ять грн. 68 коп.) штрафу та 68 765,28 грн. (шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят п`ять грн. 28 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 19 березня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон