Постанова

від 13.03.2024 по справі 760/479/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року

м. Київ

справа № 760/479/22

провадження № 61-14932св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України»,

треті особи: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство інфраструктури України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», яка подана представником Казаком Кирилом Ігоровичем, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року у складі судді Ішуніної Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. С.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», треті особи: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство інфраструктури України (перейменоване в Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України), про скасування рішення про звільнення.

Позов мотивований тим, що 21 грудня 2021 року ОСОБА_1 стало відомо про рішення пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2020 року, в якому була висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з ним як виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з причин системних порушень на підприємстві вимог трудового законодавства України та положень колективного договору Украерорух на підставі статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Вказував, що між адміністрацією підприємства Украерорух та трудовим колективом укладений колективний договір на 2015-2020 роки підписантами якого від імені трудового колективу виступали: Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіаційних диспетчерів України» та Профспілковий комітет авіапрацівників РСП «Київцентраєро». Вказував, що у відповідача відсутні повноваження на прийняття оспорюваного рішення щодо направлення вимоги про розірвання трудового договору з виконувачем обов`язків директора, оскільки розділом 1 колективного договору визначено, що інтереси трудового колективу представляє спільний представницький орган профспілок підприємства.

Також зазначив, що існує укладена між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України на 2018-2020 роки Галузева угода, яка була діючою 04 листопада 2020 року та виконувалась усіма суб`єктами колективних трудових взаємовідносин. Сторони галузевої угоди домовились, зокрема, про те, що зобов`язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів і консультацій (пункт 2.6 Галузевої угоди).

Позивач зазначив, що спірне рішення є незаконним, оскільки відповідач не узгоджував його прийняття з іншими представниками трудового колективу, які є підписантами колективного договору та Галузевої угоди, що є порушенням пункту 2.6 Галузевої угоди.

Позивач вважав необґрунтованими доводи відповідача про те, що рішеннями судів про поновлення працівників підприємства на роботі, стягнення середнього заробітку тощо, підтверджується факт порушення ним норм КЗпП України, оскільки стороною в даних справах є підприємство, а не він, і цими рішеннями судів не встановлюються факти порушення ним норм трудового законодавства України. До того ж, всі рішення судів, на які посилався відповідач на період прийняття оспорюваного рішення не існували, а тому він не мав права на них посилатися. Вказав, що його вина в порушенні вимог законодавства України жодним належним доказом не підтверджується, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між його діями та наслідками, які настали.

Також позивач зазначив, що він перебуває на посаді виконувача обов`язків директора державного підприємства, а не директора, тому його офіційний і формальний статус перешкоджає виконанню самої процедури винесення рішення профспілки з вимогою про розірвання трудового договору на підставі статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Позивач просив:

скасувати рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2020 року з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», треті особи: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство інфраструктури України, про скасування рішення про звільнення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що норми колективного договору та Галузевої угоди не регулюють порядок звільнення з посади будь-яких працівників підприємства, у тому числі й безпосереднього керівника, а врегульовують відносини між працівниками та роботодавцем, зокрема визначають трудові та соціальні гарантії працівників (режим праці та відпочинку, охорона праці, соціальні гарантії, пільги та компенсації, оплата праці, житлово-побутові гарантії), тому вони не можуть бути застосованими при вирішені даного спору. На підприємстві діють декілька профспілок, які є рівними перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 213/4925/19-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 201/1426/20-ц), тому відповідач за статтею 45 КЗпП України має право пред`являти вимогу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства у випадках передбачених законодавством.

Суд першої інстанції вказав, що оспорюване рішення містить посилання на низку судових рішень, в яких встановлені порушення вимог трудового законодавства Державним підприємством обслуговування повітряного руху України при звільненні працівників, які були залишені без змін постановами судів апеляційної та касаційної інстанцій, тобто є такими, що набрали законної сили (рішення у справах з унікальними номерами: 359/3506/20, 359/1236/19, 359/490/20, 359/3839/20, 359/4426/21, 753/350/20). Наявність хоча б одного судового рішення, що набрало законної сили, яким встановлено факт порушення трудового законодавства при звільненні працівника, свідчить про доведеність такого порушення з боку роботодавця, а отже наявність права у профспілки, передбаченого статтею 45 КЗпП України, звернутися з вимогою про розірвання трудового договору з керівником.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 266/4331/17 суд першої інстанції вважав безпідставним, оскільки висновки викладені в ній не релевантні спірним правовідносинам, які виникли в межах справи, яка розглядається, тому що стосуються правовідносин, які виникли в результаті пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з виконувачем обов`язків директора виборним органом первинної профспілкової організації, який не є підписантом колективного договору.

Також суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 , будучи призначеним виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, виконував обов`язки директора та набув його повноважень, тобто здійснював управління підприємством, тому несе відповідальність за його діяльність у період перебування на зазначеній посаді. Крім того, чинне законодавство не містить визначення особливостей розірвання трудового договору з керівником підприємства, призначеного на посаду виконувачем обов`язків. З огляду на викладене, посилання позивача на те, що такий його статус (виконувач обов`язків директора) перешкоджає можливості винесення рішення профспілки в порядку статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», є необґрунтованим.

Посилання позивача, що на момент винесення оскаржуваного рішення судові рішення, якими встановлено факти порушення трудового законодавства не існували, оскільки рішення датоване 04 листопада 2020 року, однак містить посилання на рішення судів від 2021 року, суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки відповідно до протоколу засідання пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», на якому було прийнято спірне рішення, засідання було проведене 04 листопада 2021 року та в супровідних листах, направлених позивачу та третім особам зазначено про направлення рішення від 04 листопада 2021 року, отже спірне рішення було прийнято 04 листопада 2021 року, тобто відповідачем було допущена описка в зазначенні дати ухвалення рішення.

Що стосується вимоги відповідача про стягнення з позивача суми витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн, то суд першої інстанції вважав, що вона задоволенню не підлягає, оскільки представником відповідача не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавило суд можливості встановити співмірність витрат із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (стаття 137 ЦПК України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ємельянова В. Р. задоволено.

Апеляційну скаргу представника Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - Калмикова О. В. задоволено.

Апеляційну скаргу представника Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» - адвоката Петришака А. Я. залишено без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року скасовано з ухваленням нового судового рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2020 року з вимогою про розірвання трудового договору з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - ОСОБА_1 .

Стягнено із Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 48 000,00 грн.

Стягнено із Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362,00 грн.

Суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог (скасування рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2020 року) та вказав, що відповідно до наданого позивачем рішення пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» воно прийнято 04 листопада 2020 року. Відповідно наданого відповідачем протоколу засідання пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» вимога про розірвання трудового договору з позивачем була висунута 04 листопада 2021 року. До вказаного протоколу відповідачем надано супровідний лист №1028 від 17 грудня 2021 року про направлення до Міністерства інфраструктури України рішення Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2021 року. Третя особа у справі, Міністерство інфраструктури України, у своїх поясненнях вказує, що датою ухвалення оскаржуваного рішення є 04 листопада 2020 року. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 31 травня 2023 року представники Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» пояснили про те, що була здійснена описка у даті оскаржуваного рішення, для усунення вказаних розбіжностей в судовому засіданні оголошувалася перерва. Після оголошеної перерви доказів про виправлення описки не було надано.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

висновок суду першої інстанції про те, що положення колективного договору та Галузевої угоди не можуть бути застосованими при вирішенні цього спору, є помилковим, оскільки положеннями колективного договору та Галузевої угоди на профспілки, які об`єдналися для ведення колективних переговорів, в особі спільного представницького органу, покладений обов`язок контролювати дотримання керівником підприємства норм законодавства (пункт 12.7 колективного договору, пункти 4.4.2, 5.4.1 Галузевої угоди) та визначений орган до повноважень якого належить ухвалення такого рішення, а саме: спільний представницький орган профспілок (пункт 1.2, 1.3 колективного договору, преамбула галузевої угоди), визначений порядок ухвалення рішень за наслідками такого контролю (пункти 2.6, 2.10.2, 5.4.4, 12.3 Галузевої угоди);

рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) має прийматися у чітко визначений спосіб, уповноваженим органом та з додержанням встановленої колективним договором та Галузевою угодою процедури;

спірне рішення від 04 листопада 2020 року, у якому відповідачем висунута вимога до Міністерства інфраструктури України про розірвання трудового договору з позивачем, не узгоджувалося шляхом попередніх переговорів та консультацій сторонами-підписантами Галузевої угоди та ухвалено не спільним колективним органом профспілок, а відповідачем одноособово;

таким чином, відповідачем порушено не тільки умови колективного договору та Галузевої угоди, але і принципи рівності всіх профспілок між собою, баланс прав трудових колективів і в односторонньому порядку, без обговорення цього питання єдиним представницьким органом в умовах репрезентативності, прийнято спірне рішення;

суд вказав, що за наявності на підприємстві декількох профспілкових організацій, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів членів профспілок, їх виборні органи на відповідному рівні договірного регулювання повинні узгоджувати свої дії для досягнення своїх статутних цілей і завдань в питанні захисту інтересів членів своїх профспілок для уникнення можливого прийняття рішення, яке б суперечило правам та інтересам членів іншої профспілкової організації, оскільки за законом профспілки є рівними у своїх правах (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 266/4331/17.

Суд апеляційної інстанції вказав, що не перевіряв та не оцінював підстави звернення відповідача з вимогою про розірвання трудового договору, визначені у статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки зробив висновок, що відповідач не має повноважень на одноособове звернення до роботодавця з вимогою про розірвання трудового договору з позивачем.

Щодо витрат на правову допомогу суд апеляційної інстанції вказав, що правнича допомога позивачу надавалася адвокатським об`єднанням «Дігревіті Лігал» на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 15 листопада 2021 року. На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за вказаним договором за період з 21 грудня 2021 року по 23 вересня 2022 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 23 вересня 2022 року щодо виконання вказаного договору, рахунок від 10 лютого 2022 року, квитанцію №125 від 23 вересня 2022 року про сплату позивачем адвокатських послуг. Оскільки, апеляційна скарга підлягає задоволенню, то колегія апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача, понесених позивачем судових витрат на правову допомогу у розмірі 48 000,00 грн.

Щодо апеляційної скарги представника Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» адвоката Петришака А. Я. на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року в частині відмови у стягненні з позивача ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, то з огляду на те, що позовні вимоги задоволені, то відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просить:

постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року скасувати, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви залишити без змін;

рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року щодо скасування рішення пленуму Центральної Ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2021 року скасувати в частині відмови в стягненні з ОСОБА_1 витрат на правову (правничу) допомогу на користь Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України». Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції проігноровано, що відповідач є всеукраїнською профспілковою організацією, на яку не розповсюджується дія норми статті 45 КЗпП України, тому відповідач при прийнятті оспорюваного рішення керувався статтею 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

суд апеляційної інстанції помилково на обґрунтування своєї позиції про те, що відповідач нібито не має повноважень на прийняття оспорюваного рішення щодо висування вимоги про розірвання трудового договору з керівником підприємства, послався на постанову Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 266/4331/17. Зазначає, що у справі № 266/4331/17 йшлося про вимогу профспілки, яка не змогла довести наявність порушень трудового законодавства з боку керівника. Крім того, у цій же постанові Верховний Суд вказав, що профспілки є рівними у своїх правах. Натомість, станом на сьогоднішній день відсутня норма законодавства та будь-яка позиція Верховного Суду, яка б зобов`язувала профспілку узгоджувати свою позицію з позицією інших профспілок стосовно виконання положень статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Разом з тим Верховним Судом сформований новий висновок у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 201/1426/20, який полягає у тому, що законодавство не містить положень, що вимога про звільнення керівника може бути заявлена лише тією профспілкою, яка була стороною колективного договору. Вважає, що рівноправність усіх профспілок, що діють у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України (Украерорух), означає, що відповідач не має узгоджувати свої рішення з іншими профспілками;

судом апеляційної інстанції проігноровано те, що право саме відповідача звертатись із вимогою до Міністерства інфраструктури України підтверджено Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 761/7378/15-ц, в якій з аналогічним позовом з тих самих підстав, а саме порушення тих самих пунктів колективного договору та Галузевої угоди, до відповідача звертався попередній керівник Державного підприємства обслуговування повітряного руху України;

вказує, що посилання позивача на порушення відповідачем пункту 2.6 Галузевої угоди, а саме те, що сторони зобов`язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів і консультацій, є таким, що не заслуговує на увагу. Зазначена норма не може бути застосована до спірних правовідносин, тому що вона регулює питання виконання Галузевої угоди, але аж ніяк не регулює порядок звільнення з посади керівника. Крім того, ніякі положення колективних договорів та галузевих угод не можуть обмежувати дію статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка надає профспілковим органам право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди.

Щодо витрат на правову допомогу відповідач вказує, що 08 серпня 2022 року він уклав договір на надання правової допомоги з Адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг». Відповідно до пункту 3 заявки № 1 до договору на надання правової допомоги сторони погодили, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язується сплатити за комплексне представництво в Солом`янському районному суді м. Києва 25 000,00 грн, за комплексне представництво в Київському апеляційному суді 25 000,00 грн. Отже розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений в договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Крім того, у зв`язку з необхідністю отримання правової допомоги в суді касаційної інстанції, відповідачем 06 жовтня 2023 року підписано заявку № 2 на надання правничої (правової) допомоги з АО «КПД Консалтинг». Відповідно до вказаного договору та пунктів 3.1, 3.2 заявки № 2 до нього відповідач повинен сплатити 25 000,00 протягом 5 днів з дня отримання (оприлюднення) рішення суду касаційної інстанції.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що відповідно до пункту 1.3 Розділу 1 колективного договору інтереси трудового колективу представляє спільний колективний орган профспілок, а не первинна профспілкова організація, якою одноособово прийнято оспорюване рішення. Вказує, що з 17 серпня 2022 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2022 року № 594-р та наказу Міністерства інфраструктури України від 16 серпня 2022 №52-ОС ОСОБА_1 розпочав роботу на посаді директора Украероруху. Зазначає, що доводи відповідача про те, що рішення судів про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, тощо підтверджують те, що саме позивач порушував норми КЗпП є необґрунтованими. Стороною в даних справах є підприємство, а не керівник ОСОБА_1 , цими рішеннями судів не встановлюються факти порушення саме позивачем норм законодавства України. Крім того, всі рішення судів на які посилався суд і відповідач, які маються в матеріалах справи, на момент прийняття спірного рішення ще не існували, а тому посилатись на них ні відповідач, ні суд не мали права, як на доказ, який, обґрунтовує законність прийняття оспорюваного рішення. Вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/479/22, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу.

У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 760/479/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року у задоволенні клопотання Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», яке подане представником Казаком К. І., про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.Відзиви на касаційну скаргу, поданий представником Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Лисовим Д. О.та поданий представником Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури УкраїниОСОБА_4 , повернутібез розгляду. Продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», яка подана представником Казаком К. І., на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року. Справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 663/1169/20, від 26 травня 2021 року у справі № 201/1426/20, від 04 грудня 2019 року у справі № 761/7378/15-ц, від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що позивач з 15 жовтня 2019 року призначений виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на період до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління з посадовим окладом згідно штатного розпису для керівника цього підприємства, що підтверджується наказом Міністерства інфраструктури України від 10 жовтня 2019 року № 10-0с та наказом виконувача обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 15 жовтня 2019 року № 1081/0.

04 листопада 2021 року відбулося засідання Пленуму Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», на якому прийнято рішення направити вимогу Міністерству інфраструктури України про розірвання трудового договору (контракту) з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 .

На обґрунтування вимог розірвання трудового договору з позивачем відповідач в спірному рішенні вказував на такі порушення: 1) порушення статей 40, 41, 42, 42-1, 49-2, 49-4 КЗпП України при незаконному звільненні працівників підприємства, що підтверджується рішеннями судів; 2) порушення статей 148-149 КЗпП України при незаконному застосуванні дисциплінарного стягнення у вигляді догани; 3) порушення частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» при звільненні членів виборних органів Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України»; 4) порушення пункту 6.25.2 колективного договору Украероруху щодо ненадання матеріальної допомоги у випадку звільнення працівника за власних бажанням у зв`язку з виходом на пенсію; 5) порушення пункту 7.2 Додатку 9 «Положення про порядок визначення і виплати винагороди за вислугу років у системі цивільної авіації України працівникам Державного підприємства обслуговування повітряного руху України» колективного договору Украероруху щодо відсутності погодження позбавлення винагороди за вислугу років; 6) порушення пункту 2.3.2 Додатку 19 «Програма соціального захисту» колективного договору Украероруху щодо невиплати матеріальної допомоги при скороченні працівників.

Підписантами колективного договору на 2015-2020 року, укладеного між адміністрацією підприємства Украерорух та трудовим колективом, від імені трудового колективу виступали Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», Всеукраїнська профспілка «Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України» та Профспілковий комітет авіапрацівників РСП «Київцентраєро».

Між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України укладена галузева угода на 2018-2020 роки, зокрема, одним з її підписантів з боку профспілок є Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України».

Суд апеляційної інстанції також встановив, що відповідно до пункту 1.1 колективного договору він укладений між адміністрацією Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та профспілками на підставі Закону України «Про колективні договори та угоди», Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП України, законодавства України та на основі чинної галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Фондом державного майна України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України з метою встановлення загальнообов`язкових підходів щодо регулювання трудових і соціально-економічних відносин працюючих.

Профспілкові організації представлені спільним представницьким органом профспілок підприємства (пункт 1.2 колективного договору).

Відповідно до пункту 1.3 колективного договору інтереси трудового колективу представляє спільний представницький орган профспілок підприємства.

Профспілки зобов`язуються, в тому числі: здійснювати контроль за виконанням адміністрацією підприємства КЗпП України, положень галузевої угоди та договору (пункт 12.7 колективного договору).

Отже, при наявності на підприємстві декількох профспілок (профспілкових організацій) або інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони мають сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору (стаття 4 Закону України «Про колективні договори і угоди»). Стороною колективного договору при цьому вважаються всі відповідні профспілки об`єднані в один представницький орган, на засадах пропорційного представництва (відповідно до кількості членів кожної первинної профспілкової організації (частина 3 статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Крім того, між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України та профспілками працівників цивільної авіації України, що об`єдналися для ведення колективних переговорів в особі спільного представницького органу, а саме: Професійною спілкою авіапрацівників України, Професійною спілкою - Асоціацією льотного складу цивільної авіації України, Всеукраїнською профспілкою «Федерації профспілок авіаційних диспетчерів України», Всеукраїнською профспілкою «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації та зв`язку України» укладена Галузева угода на 2018-2020 роки.

Відповідно до пункту 2.6 Галузевої угоди встановлено, що сторони зобов`язуються не приймати в односторонньому порядку рішень з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, без попереднього узгодження таких рішень шляхом переговорів і консультацій.

Відповідно до пункту 2.10.2 Галузевої угоди жодна із сторін протягом дії угоди не може в односторонньому порядку призупинити виконання взятих на себе зобов`язань, порушити узгоджені положення та норми.

Сторони у Галузевій угоді домовилися: у сфері зайнятості (розділ 4), в тому числі профспілки зобов`язуються у разі потреби відстоювати права членів профспілок у державних органах влади (пункт 4.4.2); щодо оплати праці (розділ 5), в тому числі профспілки зобов`язуються здійснювати громадський контроль за дотриманням на підприємствах законодавчих, нормативних актів з питань оплати праці та відповідних положень угоди (пункт 5.4.1); вносити подання до відповідних органів про притягнення керівників підприємств до відповідальності за порушення законодавства з питань оплати праці (пункт 5.4.4).

У пункті 12.3 Галузевої угоди встановлена відповідальність за невиконання умов угоди, а саме у разі невиконання на підприємстві положень, норм і умов угоди, заслуховувати звіти керівника підприємства і голови первинної профспілкової організації на спільному засіданні сторін та приймати відповідні рішення щодо відповідальності посадових осіб.

Позиція Верховного Суду

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Разом з тим правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (частини перша-третя статті 65 ГК України).

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону (частина шоста стаття 65 ГК України).

Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частини перша, друга статті 73 ГК України).

Органами управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства (частина шоста статті 73 ГК України).

Засновнику унітарного підприємства належать всі права, як суб`єкта корпоративних прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 359/8573/20 (провадження № 61-10352св22)).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 170 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об`єктами управління державної власності є, зокрема корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема міністерства (частина перша статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

У справі, що переглядається,

позивач оспорює рішення Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 04 листопада 2020 року про розірвання трудового договору з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України;

Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відповідно до пункту 1.1 його статуту є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України;

за статутом управління підприємством здійснює директор підприємства, який підзвітний та підконтрольний Наглядовій раді, якщо Наглядова рада не створена - Уповноваженому органу управління. Директор підприємства самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Уповноваженого органу управліннята Наглядової ради;

отже, саме держава набуває і здійснює корпоративні права у державному унітарному підприємстві опосередковано через уповноважені органи управління, у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У цьому випадку таким органом, до сфери управління якого входить Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, є Міністерство інфраструктури України;

за таких обставин цей спір пов`язаний з діяльністю підприємства й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_1 , що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Доцільним є збереження єдиної юрисдикційної належності спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 761/25659/21 (провадження № 14-4цс22).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У частинах першій, другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», яка подана представником Казаком Кирилом Ігоровичем, задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року скасувати.

Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», треті особи: Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство інфраструктури України, про скасування рішення про звільнення закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук