Постанова

від 21.03.2024 по справі 440/16805/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 р. Справа № 440/16805/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2023, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/16805/23

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського апеляційного суду , Державної судової адміністрації України

третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України, в якому просила стягнути з Полтавського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 359143,92 грн. заборгованості з виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись із цією ухвалою суду першої інстанції, позивачка, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2023, а справу направити до Полтавського окружного адміністративного суду для розгляду по суті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення по справі №440/5618/20 має зобов`язальний характер, а враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе лише у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів. Тому вважає, що позовна заява за своїм змістом відповідає вимогам ст.ст.5, 19,22,167 КАС України, а тому даний позов належить розглядати саме за правилами адміністративного судочинства, оскільки, як зазначено вище, спір, який виник між позивачем та суб`єктом владних повноважень, є публічно-правовим.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що поданий позов не підлягає розгляду у позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства, а для захисту порушених прав позивач має звернутись до суду із заявою в порядку статті 378 або 383 КАС України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

У силу вимог статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Згідно частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.

Крім того, приписами частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).

Отже, процесуальним законом встановлено спеціальний порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст. 382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що цей спір фактично пов`язаний з протиправним, як на думку ініціатора звернення, невиконанням відповідачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №440/5618/20 в частині зобов`язання Полтавського апеляційного суду здійснити виплату позивачу суми суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Мотивуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №440/5618/20, серед іншого, зобов`язано Полтавський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.

На виконання цього судового рішення відповідач провів перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", визначивши розмір такої винагороди сумою 359143,92 грн, однак виплату заборгованості наразі не провів.

Зазначає, що законодавством передбачено інший законний спосіб виконання подібних судових рішень, а саме - шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", що зумовило необхідність звернення позивача до суду з цим позовом.

Таким чином, підставою для звернення позивачки до суду є незгода позивача з діями відповідача, вчиненими на виконання рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі №440/5618/20.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.

При розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15.

Відтак, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідачів на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.

Враховуючи, що для захисту порушених прав позивач має звернутись до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 березня 2021 року у справі №580/3376/20.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування спірної ухвали з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Отже, дослідивши матеріали та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання відповідача про заміну позивача, оскільки підстави, на які посилається апелянт, для заміни позивача є безпідставними та протирічать нормам КАС України.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.

Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 по справі №440/16805/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк