Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/14967/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа№ 910/14967/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Дюкарєвої І.М.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.03.2024 у справі №910/14967/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023, повний текст якого складений 11.12.2023,

у справі № 910/14967/23 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ ПЛЮС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ»

про стягнення 1 946 377,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 140 456,57 грн. за поставлений за договором поставки сільськогосподарської продукції № ЛА/2803-1 від 28.03.2023, але неоплачений товар, пені в сумі 792 887,55 грн. та 3 % річних в сумі 13 033,77 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач частково визнав позовні вимоги, а саме в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 140 456,57 грн., та заперечив проти задоволення позовних вимог у частині стягнення пені та 3 % річних, пославшись те, що:

- товар купувався у позивача з метою його подальшого експорту, однак у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, а саме зупиненням російською стороною 25.04.2023 зернового коридору, експорт не відбувся, контрагенти відповідача товар не отримали, відповідно за нього не розрахувалися, а відповідач несе щоденні витрати на зберігання товару в порту;

- позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних та пені, однак, жодними доказами не обґрунтовує понесення майнових втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем договірних зобов`язань;

- заявлені позивачем штрафні санкції спрямовані не на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, а направлені на отримання позивачем доходів, що суперечить принципам добросовісності, розумності, справедливості;

- розрахунки штрафних санкцій, які здійснені позивачем є невірними, оскільки позивачу було відомо про часткову оплату, а розмір пені перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач зазначив про те, що поставлений товар ним оплачено у повному обсязі на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії платіжного доручення № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн. та платіжної інструкції № 2567 від 29.11.2023 на суму 1 040 456,57 грн. та, з огляду на вказане, зазначив про те, що оскільки частину основного боргу ним було сплачено до подачі позову до суду що не було враховано позивачем, розрахунки 3 % річних та пені є частково невірними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 ухвалено:

- провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 1 040 456,57 грн. закрити;

- позов задовольнити частково;

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 100 000,00 грн., пеню в розмірі 207 063,46 грн., 3% річних в розмірі 13 033,77 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 408,31 грн.;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленої позивачем за договором поставки сільськогосподарської продукції № ЛА/2803-1 від 28.03.2023 продукції у визначеній позивачем сумі, з огляду на що останній має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, 3 % річних та пені.

Водночас, з огляду на часткову сплату відповідачем суми основного боргу після звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 1 040 456,57 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги копію платіжного доручення № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн., як належний доказ погашення заборгованості, яка є предметом спору у справі, адже в призначенні платежу вказаного платіжного доручення вказано інший правочин.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при її розрахунку не враховано положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яка передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що невиконання ним зобов`язань перед позивачем є наслідком настання форс-мажорних обставин, зазначивши, що:

- форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання;

- у спірному договорі сторонами погоджено обов`язок сторони, що не виконує свого зобов`язання внаслідок дії непереборної сили, невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру наявних перешкод сповістити іншу сторону про перешкоду і її вплив на виконання зобов`язань за даним договором, а також в письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 10 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, а також те, що при невиконанні цих умов сторона звільняється від права посилатися на дії непереборної сил;

- всупереч вказаних вимог договору, відповідач не повідомив позивача про виникнення форс-мажорних обставин, а доказів протилежного під час розгляду справи не надав;

- отже, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для звільнення від відповідальності за несвоєчасне та неповне виконання зобов`язань за договором поставки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 100 000,00 грн., пені в розмірі 207 063,46 грн., 3% річних в розмірі 13 033,77 грн. відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зазначивши про наступне:

- відповідач за першої ж нагоди повідомив позивача про ряд обставин, які ускладнюють вчасне виконання зобов`язань перед ним, що підтверджується доданим позивачем до позовної заяви листом вих.№ б/н від 06.06.2023;

- суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних, залишив поза увагою той факт, що позивачем було порушено приписи ст. 81 ГПК України в частині не надання доказів на підтвердження понесених майнових втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням апелянтом договірних зобов`язань;

- у платіжному дорученні № 26 від 06.06.2023 допущено помилку у призначенні платежу, а саме вказано «Кукурудза 3 класу, згідно дог.№ ЛА/2103-1 від 21.03.2023, в т.ч. ПДВ 14%», проте за цим дорученням було сплачено лише 21 516,14 грн. боргу за договором ЛА/2103-1 від 21.03.2023. а залишок - 78 483,86 грн. за договором ЛА/2803-1 від 28.03.2023, що був предметом розгляду у справі №910/14967/23. Вказане підтверджується надісланим апелянтом позивачу листом вих. № 30/06/2023-1 від 30.06.2023 про виправлення помилки у призначенні платежу по вищевказаному платіжному дорученні;

- отже, залишок боргу за договором ЛА/2803-1 від 28.03.2023 під час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення становив 21 516,14 грн., а не 100 000,00 грн.;

- скаржником було повністю погашено заборгованість перед позивачем 25.12.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №327 від 25.12.2023 на суму 21 516,14 грн.;

- у п. 7.3 спірного договору сторонами погоджено, що у разі невиконання будь-якою із сторін зобов`язань, визначених цим договором, сторона, яка не виконує умови цього договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі 0,5% від суми несвоєчасного поставленого товару або суми несвоєчасної оплати за поставлений товар або дій, відповідно умов п. 6.3. цього договору, а у п. 8.4 - що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,05 % від суми прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у задоволення клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Крім того, представником скаржника заявлене клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, а саме копії платіжної інструкції № 327 від 25.12.2023 на суму 21 516,14 грн. та листа вих..№ 30/60/2023-1 від 30.06.2023.

03.01.2024 до суду надійшов другий примірник апеляційної скарги.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2023, справу № 910/14967/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14967/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/14967/23.

18.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у сумі 7 207,19 грн.

30.01.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якого, зокрема, додані докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.03.2024 о 15:00 год., задоволено клопотання апелянта про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

20.02.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- наданий апелянтом лист вих..№ 30/60/2023-1 від 30.06.2023 не може вважатися належним доказом на підтвердження здійснення заміни призначення платежу у платіжному дорученні № 26 від 06.06.2023, так як не відомо кому вказаний лист адресований, позивач вказаний лист не отримував, доказів направлення вказаного листа належному адресату відповідачем не додано. Крім того апелянтом порушено строки подання вказаного доказу;

- позивач погоджується з судом, що при розрахунку пені позивачем не враховано ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», з огляду на що судом першоії інстанції обґрунтовано зменшено розмір пені до 207 063,46 грн.;

- суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги твердження апелянта про наявність у спірних правовідносинах дії форс-мажорних обставин,

просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити - без змін.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у період із 14.03.2024 по 27.03.2024 у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1121/24 від 14.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14967/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

20.10.2023 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи у відсутність особи, яка бере участь у справі, в якій заявник, з посиланням на неможливість прибути в судове засідання представника заявника з огляду на різке погіршенням стану здоров`я, просить розглянути справу без участі уповноваженого представника заявника.

Щодо доданих апелянтом копії платіжної інструкції № 327 від 25.12.2023 на суму 21 516,14 грн. та листа вих..№ 30/60/2023-1 від 30.06.2023, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих відповідачем в суді апеляційної інстанції копій платіжної інструкції № 327 від 25.12.2023 на суму 21 516,14 грн. та листа вих..№ 30/60/2023-1 від 30.06.2023.

Станом на 20.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

28.03.2023 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки сільськогосподарської продукції № ЛА/2803-1 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти кукурудзу 3 класу врожаю 2022.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.4. Договору кількість товару у вазі, що навантажено на транспорт, наданий покупцем становить: 150,000 (+/-10%)т, що визначить покупець. Остаточна вага товару визначається у місці поставки товару; остаточна якість товару визначається у місці вивантаження.

Згідно з п. 3.1. Договору ціна товару складає з ПДВ, +/-10% 1 140 000,57 грн.

У розділі 5 Договору сторони погодили, що товар вважається поставленим постачальником та прийнятий покупцем з моменту його вивантаження у місці, погодженому сторонами, та підписання сторонами видаткової накладної. Товар передається постачальником покупцю в термін 08.04.2023.

У п.п. 6.1., 6.2. Договору передбачено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у даному договорі або в рахунках-фактурах постачальника. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату 86% вартості переданої йому партії товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 банківських днів з моменту вивантаження кожної з партій в сумі, що відповідає вартості кожної партії товару. Решту, 14% покупець зобов`язується сплатити протягом 7 банківських днів з моменту реєстрації податкової накладної.

Відповідно до п. 10.1. Договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками кожної сторони та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань відповідно до договору.

На виконання умов Договору у період з 04.04.2023 по 06.04.2023 постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 1 140 456,57 грн., а саме: кукурудзу 3 класу врожаю 2022 у кількості 150,06 т, про що сторонами складено та підписано видаткові накладні № 6 від 04.04.2023 та № 7 від 06.04.2023. Вказаний факт сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначав, що відповідач свій обов`язок по оплаті товару не виконав, з огляду на що позивач має право на стягнення як вартості такого Товару,так і нарахованих за несвоєчасну його оплату пені в сумі 792 887,55 грн. та 3 % річних в сумі 13 033,77 грн.

Доводи відповідача проти позову детально наведені вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач частково визнав позовні вимоги, а саме в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 140 456,57 грн., а згодом зазначив про те, що поставлений товар ним оплачено у повному обсязі на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії платіжного доручення № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн. та платіжної інструкції № 2567 від 29.11.2023 на суму 1 040 456,57 грн..

Суд першої інстанції визнав, що платіжною інструкцією № 2567 від 29.11.2023 на суму 1 040 456,57 грн. відповідачем дійсно погашено заборгованість за Договором.

Водночас суд першої інстанції не прийняв до уваги копію платіжного доручення № 26 від 06.06.2023 на суму 100 000,00 грн. як належний доказ погашення заборгованості, яка є предметом спору у справі, адже в призначенні платежу вказаного платіжного доручення вказано інший правочин.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що:

- у платіжному дорученні № 26 від 06.06.2023 допущено помилку у призначенні платежу, а саме вказано «Кукурудза 3 класу, згідно дог.№ ЛА/2103-1 від 21.03.2023, в т.ч. ПДВ 14%», проте за цим дорученням було сплачено лише 21 516,14 грн. боргу за договором ЛА/2103-1 від 21.03.2023. а залишок - 78 483,86 грн. за договором ЛА/2803-1 від 28.03.2023, що був предметом розгляду у справі №910/14967/23;

- вказане підтверджується надісланим апелянтом позивачу листом вих. № 30/06/2023-1 від 30.06.2023 про виправлення помилки у призначенні платежу по вищевказаному платіжному дорученні;

- отже, залишок боргу за договором ЛА/2803-1 від 28.03.2023 під час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення становив 21 516,14 грн., а не 100 000,00 грн..

Колегія суддів не приймає до уваги вказані посилання апелянта та зауважує йому на тому, що хоча відповідно до положень чинного законодавства питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення, вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку, тому сторони не позбавлені права на власний розсуд та за взаємною згодою без участі банку змінити волевиявлення щодо розпорядження уже перерахованими коштами, проте, так як наданий відповідачем лист вих. № 30/06/2023-1 від 30.06.2023 не містить відомостей щодо адресата, а матеріали справи не містять доказів направлення вказаного листа позивачу, уточнення призначення платежу за вказаним платіжним дорученням ще не відбулось.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідач не позбавлений права узгодити з позивачем зміну призначення платежу у платіжному дорученні № 26 від 06.06.2023.

Отже, з наявних у матеріалах справи станом на дату прийняття оскаржуваного рішення доказів підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений Товар становила 100 000,00 грн., а заборгованість в сумі 1 040 456,57 грн. була сплачена після звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно закрив провадження у справі в частині стягнення боргу у розмірі 1 040 456,57 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору та задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 100 000,00 грн..

Отже висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки у частині вказаних позовних вимог є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва в частині вирішення позовних вимог про стягнення основного боргу законне та обґрунтоване враховуючи наявні у матеріалах справи станом на дату його винесення докази.

Однак, після прийняття оскаржуваного рішення та до винесення цієї постанови відповідачем було здійснено часткове на суму 21 516,14 грн. погашення основного боргу, на доказ чого апелянтом до суду апеляційної інстанції була додана копія платіжної інструкції № 327 від 25.12.2023.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном. Незважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову в частині стягнення основного боргу, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 25.07.2019 у справі №916/144/18.

Враховуючи те, що внаслідок сплати відповідачем коштів у розмірі 21 516,14 грн. заявлена до стягнення сума основного боргу є частково погашеною, тобто має місце відсутність предмета спору у цій частині, апеляційний господарський суд, враховуючи вказані правові позиції Верховного Суду, та керуючись положеннями п.2 ч.1 ст.231 ГПК України та ч.1 ст.278 ГПК України, дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 21 516,14 грн..

Щодо позовних вимог про стягнення пені та 3 % річних слід зазначити наступне.

З огляду на обставини, які встановлені вище, а саме те, що на даний час узгодження сторонами зміни призначення платежу у платіжному дорученні № 26 від 06.06.2023 не відбулось, послання апелянта на те, що позивачем при розрахунку пені та 3 % річних не буди враховані кошти, які надійшла в рахунок оплати платежу за вказаним платіжним дорученням, колегією суддів до уваги не приймаються.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У п. 7.3. Договору передбачено, що у разі невиконання будь-якою із сторін зобов`язань, визначених цим договором, сторона, яка не виконує умови цього договору, сплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі 0,5% від суми несвоєчасного поставленого товару або суми несвоєчасної оплати за поставлений товар або дій, відповідно умов п. 6.3. цього договору.

Водночас п. 8.4. Договору встановлює, що за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,05 % від суми прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення за кожний день прострочення.

Отже, умови спірного Договору фактично надають позивачу можливість стягнути з відповідача за власним розсудом або пеню у розмірі визначеному п. 7.3. Договору, або - у розмірі визначеному п. 8.4 Договору, а зі змісту позовної заяви слідує, що позивач нараховує пеню виходячи з розміру визначеному саме п. 7.3 Договору на що він має право.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені та 3 % річних. Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3 % річних колегія суддів встановила, що він є арифметично вірним.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при розрахунку пені не враховано положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», яка передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а відтак за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 207 063,46 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме зупиненням російською стороною 25.04.2023 зернового коридору, експорт не відбувся, контрагенти відповідача товар не отримали, відповідно за нього не розрахувалися, а відповідач несе щоденні витрати на зберігання товару в порту, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 9.2., 9.3. Договору, сторона, що не виконує свого зобов`язання внаслідок дії непереборної сили, повинна невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру наявних перешкод сповістити іншу сторону про перешкоду і її вплив на виконання зобов`язань за даним договором, а також в письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 10 календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин. При невиконанні цих умов сторона звільняється від права посилатися на дії непереборної сили. Достатнім підтвердженням наявності форс-мажорних обставин є документ, виданий у відповідності до чинного законодавства України.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання, що, відповідно до положень Договору, які є обов`язковими для сторін, позбавляє відповідача права посилатися на вказані обставини.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що він за першої ж нагоди повідомив позивача про ряд обставин, які ускладнюють вчасне виконання зобов`язань перед ним, що підтверджується доданим позивачем до позовної заяви листом вих.№ б/н від 06.06.2023, проте колегія суддів зауважує на тому, що вказаний лист у матеріалах справи відсутній.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

За умовами погодженими сторонами у Договорі настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено документом, виданий у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті поставленого товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Слід окремо зазначити і про те, що Договір було укладено у період дії воєнного стану та зернової угоди.

Загальновідомим є те, що: 19.03.2023 дія зернової угоди продовжена ще на чотири місяці (120 днів), заявили в Україні; в Росії стверджують, що продовжили угоду на 60 днів; 17.05.2023 зернову угоду розблоковано до 18.07.2023; 17.07.2023 зернову угоду припинено з боку Росії.

Отже, укладаючи Договір у 28.03.2023 відповідач міг розрахувати лише на те, що дія зернової угоди продовжена ще на чотири місяці (120 днів) з 19.03.2023, що загалом і відбулось.

Вказане свідчить про безпідставність його посилань на те, що зупинення російською стороною зернового коридору є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору).

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку по сплаті основного боргу відсутні.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та 3 % річних слід зазначити наступне.

Як встановлено вище, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/14967/23 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 910/14967/23 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

З огляду на вказані обставини колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних.

Щодо можливості зменшення розміру неустойки колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач фактично послався на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірним договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме зупиненням російською стороною 25.04.2023 зернового коридору, експорт не відбувся, проте, вказаним доводам відповідача колегією суддів вже надано оцінку.

Слід окремо зауважити і на тому, що військова агресія Російської Федерації безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.

Слід зазначити і про те, що за приписами ч. 2 ст. 218 ГК України, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Колегія суддів зазначає і про те, що розмір штрафних санкцій, на отримання яких позивач має право, знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір пені є значним.

Слід зауважити і на тому, що відповідно до положень чинного законодавства для стягнення з особи, яка порушила виконання зобов`язань передбаченої відповідним договором штрафної санкції, не є необхідним встановлювати наявність понесення майнових втрат у зв`язку з несвоєчасним виконанням винною особою договірних зобов`язань.

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати пені та 3 % річних.

Суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 13 033,77 грн. за розрахунком позивача та позовні вимоги про стягнення пені в сумі 207 063,46 грн. за розрахунком суду. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відмова у задоволенні клопотань позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції також не може вважатися підставою для скасування рішення суду.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, проте, з огляду на часткове погашення відповідачем суми основного боргу та враховуючи правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18 та від 25.07.2019 у справі №916/144/18, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 21 516,14 грн. та провадження у справі щодо цих вимог закривається, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 залишається без змін.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 9 зазначеної статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір сторін у цій праві виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову, виходячи з суми основного боргу, яка існувала станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом та з суми позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, та витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» задовольняється частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 змінити.

3. Викласти п.п. 1, 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 у такій редакції:

«1. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ ПЛЮС» заборгованості в розмірі 1 061 972,71 грн. закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕЛЕНА ДОЛИНА ПОЛІССЯ» (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 7, оф. 27; код ЄДРПОУ 40944008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРНЕЛ ПЛЮС» (19243, Черкаська обл., Жашківський район, с. Бузівка, вул. Миру, 111; код 42867360) заборгованість в розмірі 78 483,86 грн., пеню в розмірі 207 063,46 грн., 3% річних в розмірі 13 033,77 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 20 408,31 грн. Видати наказ.»

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі № 910/14967/23 залишити без змін.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14967/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 20.03.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала