Рішення

від 18.03.2024 по справі 907/874/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/874/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи:

за позовом ОСОБА_1 , м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІД», м. Мукачево Закарпатської області

про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації змін до статуту

За участю представників:

позивача Сидоренко В.В., адвокат, ордер серії АН №1345738 від 12.03.2024;

відповідача Радь І.І., адвокат, ордер серії АО №1104905 від 26.10.2023.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІД» в якому просило суд:

- визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ГІД, оформлені протоколом від 13 лютого 2015 року № 1;

- скасувати державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю ГІД (ЄДРПОУ 22096236), реєстраційний запис 13231050008001220, здійснену 23 лютого 2015 року державним реєстратором Мукачівським міськрайонним управління юстиції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/874/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.09.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

Зважаючи на те, що позивач усунув недоліки позовної заяви в установленому порядку та строк, ухвалою від 12.10.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання у справі на 09 листопада 2023 року.

У підготовчому засіданні 09 листопада 2023 року, за участю представника позивача адвоката Романишена Р.М., суд оголосив перерву до 29 листопада 2023 року з огляду на клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

В подальшому, протокольною ухвалою від 29 листопада 2023 року у зв`язку з поданим позивачем клопотанням суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 17 січня 2024 року, продовживши строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Надалі, у підготовчому засіданні судом неодноразово оголошувалися перерви, востаннє до 22 лютого 2024 року у зв`язку з неявкою в підготовче засідання представника позивача та з огляду на заявлені позивачем клопотання.

Крім того, ухвалою суду від 31.01.2024 залишено без розгляду клопотання позивача про витребування доказів та повернуто без розгляду заяву позивача про залучення до участі в справі третьої особи.

Відповідно до ухвали від 22.02.2024 судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку подання клопотання про витребування доказів, залишено без розгляду відповідне клопотання позивача від 21.02.2024, а також закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті на 18 березня 2024 року.

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2024 позовні вимоги підтримує з визначених в позовній заяві підстав.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних з наведених у письмових поясненнях від 28.11.2023 підстав.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю відчуження колишнім чоловіком позивачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частки в статутному капіталі відповідача, яке оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Гід» №1 від 12.02.2015, у зв`язку з чим за позицією позивачки існують підстави для визнати недійсним означеного рішення загальних зборів учасників відповідача та скасування державної реєстрації змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід» (реєстраційний запис 13231050008001220), здійснену 23 лютого 2015 року державним реєстратором Мукачівського міськрайонного управління юстиції.

Зауважує, що частка ОСОБА_1 в статутному капіталі відповідача є спільною сумісною власністю, а відтак її відчуження на користь ОСОБА_2 могло відбуватися лише за згодою позивачки, яка була відсутня, а відтак підлягає визнанню недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача, яким ОСОБА_1 було виключено з числа учасників ТОВ «Гід» та включення в склад учасників набувача частки ОСОБА_2 .

За наведених обставин позивач вважає, що оспорюване рішення загальних зборів учасників товариства, оформлене оспорюваним протоколом та державна реестрація змін до статуту ТОВ «ГІД», внаслідок чого ОСОБА_3 було виведено зі складу учасників товариства, а його частка у розмірі 10% статутного капіталу перейшла у власність ОСОБА_2 , були здійснені без належних правових підстав, а тому рішення загальних зборів учасників ТОВ «Гід», оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Гід» №1 від 12.02.2015 позивачка вважає недійсним, а державна реестрація змін до Статуту Товариства-відповідача за наведених обгрунтувань підлягає скасуванню.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов в розумінні статті 165 ГПК України. При цьому, відповідно до наданих суду письмових пояснень від 28.11.2023 та позиції представника в судовому засіданні, ТОВ «Гід» повністю заперечує вимоги позивача, зазначаючи, що позивач не був та не є учасником ТОВ «Гід», а відтак між позивачем та відповідачем не виникали корпоративні правовідносини, а набуття ОСОБА_3 частки в статутному капіталі Товариства зумовило правові наслідки тільки для особи, яка стала учасником Товариства, інших його учасників та самого Товариства.

Зауважує, що оскаржуваним рішенням загальних зборів учасників відповідача від 12.02.2015 року було вирішено ряд питань щодо зміни складу учасників, а саме: новими учасником Товариства став ОСОБА_4 , який набув частку в статутному капіталі Товариства в розмірі 30% (п.1-2 рішення); а також ОСОБА_2 , яка набула частку в статутному капіталі Товариства в розмірі 10% та відповідні зміни були внесені до установчих документів та зареєстровані в порядку встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і за наслідками таких змін, учасниками Товариства стали: ОСОБА_2 частка в статутному капіталі 10%; ОСОБА_4 частка в статутному капіталі 10%; ОСОБА_5 частка в статутному капіталі 30%; ОСОБА_6 частка в статутному капіталі 27%; ОСОБА_7 частка в статутному капіталі 23%.

Звертає увагу, що відомостей ЄДРЮОФОПГФ, які є у відкритому доступі, а також письмових доказів наданих позивачем до позовної заяви, вбачається, що надалі склад учасників також змінювався, і на даний час ОСОБА_2 не є учасником Товариства, у зв`язку з чим акцентує увагу, що позивач ставить вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування державної реєстрації статуту Товариства у відповідній редакції, що безумовно вплине на права та інтереси інших учасників, щодо яких органом управління Товариства були прийняті рішення оформлені протоколом від 12.02.2015 року.

Доводить, при цьому, неефетивність обраного позивачем способу захисту, оскільки за змістом позовної заяви позивач прагне відновлення становища, яке існувало до прийняття оспорюваного рішення загальних зборів Товариства та внесення змін до статуту Товариства, тобто прагне відновлення такого складу учасників ТОВ «Гід», тоді як право на захист якого подано позов пов`язаний зі спором щодо власності на частку в статутному капіталі відповідача і такий спір в позивачки існує безпосередньо не з відповідачем, а з колишнім чоловіком ОСОБА_1 .

Крім того, вказує на пропуск позивачкою строку позовної даявності у спірних правовідносинах.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

12 лютого 2015 року відбулися загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід», рішення яких оформлені протоколом №1 від 12.02.2015 (надалі Протокол).

Відповідно до змісту Протоколу на порядок денний загальних зборів винесено 4 питання, а саме:

1. Про уступку ОСОБА_4 частини своєї частки в уставному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід»;

2. Про входження до складу Учасників (Засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід» ОСОБА_5 ;

3. Про вихід ОСОБА_3 із складу Учасників (Засновників) та уступки своєї частки в Статутному капіталі Товариства дочці ОСОБА_2 ;

4. Про входження до складу Учасників (Засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід» ОСОБА_2 .

Як вбачається з Протоколу, в означених загальних зборах взяли участь особисто ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , що разом складає 100% голосів від загальної кількості, за участю запрошених на збори ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та директора ПП «Гід-К» Газій І.І.

Зміст Протоколу свідчить, що на загальних зборах 12 лютого 2015 року членами Товариства відповідача було прийнято рішення, зокрема, про:

- виведення із складу учасників (засновників) ТОВ «Гід» ОСОБА_3 , а його частку в статутному капіталі Товариства в розмірі 10% передати ОСОБА_2 , 1991 р.н. (3 питання порядку денного);

-введення до складу учасників (засновників) ТОВ «Гід» ОСОБА_2 з часткою в статутному капіталі Товариства в розмірі 10% (4 питання порядку денного).

Крім того, рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Гід» від 12.02.2015 зобов`язано та надано повноваження директору Приватного підприємства «Гід-К» ОСОБА_8 внести відповідні зміни у Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід» та подати його нову редакцію державному.реєстратору Мукачівеького міськрайонного управління юстиції для реєстрації, та внесення змін у державний реєстр юридичних осіб.

На підставі означеного рішення загальних зборів учасників відповідача від 12.02.2015 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором Мукачівського міськрайонного управління юстиції проведено державну реєстрацію змін до Статуту відповідача (реєстраційний запис 13231050008001220 від 23 лютого 2015 року), відповідно до якої викладено в новій редакції, зокрема, п.п. 1.5., 6.3. Статуту в частині визначені переліку учасників ТОВ «Гід» відповідно до введених рішенням загальних зборів від 12.02.2015 в склад нових учасників Товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Матеріали справи свідчать, що рішення про виведення ОСОБА_3 зі складу учасників ТОВ «Гід» загальними зборами учасників Товариства-відповідача прийнято на підставі заяви ОСОБА_3 від 02.09.2014 про виведення його зі складу учасників Товариства у зв`язку з відступленням своєї частки в Товаристві в розмірі 10% ОСОБА_2 .

Означена заява ОСОБА_3 02.09.2014 посвідчена приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу В.Л. Герцускі-Торжаш та зареєстрована в реєстрі за №3264.

Позовні вимоги у даній справі про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід», оформлених протоколом №1 від 12.02.2015 та скасування державної реєстрації змін до Статуту обґрунтовуються позивачкою протиправним відчуженням ОСОБА_3 своєї частки в статутному капіталі відповідача, позаяк, за твердженням ОСОБА_1 , на час прийняття загальними зборами учасників відповідача оспорюваного в даній справі рішення така частка перебувала в спільній сумісній власності ОСОБА_3 та позивачки у справі, шлюб між якими був розірваний рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.01.2020 у справі №303/7240/19, а про наявність оспорюваного рішення ОСОБА_1 дізналася за результатами ознайомлення з реєстраційною справою ТОВ «Гід», яка була витребувана Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалою від 15.06.2023 під час розгляду справи №303/64/23 про поділ спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Встановлення наявності підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ГІД, оформлені протоколом від 13 лютого 2015 року № 1 та скасування державної реєстрації змін до Статуту Товариства, виходячи з визначених позивачем підстав є предметом розгляду в даній справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Згідно з п. д) ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» (тут і надалі в редакції на час прийняття оспорюваного рішення) учасники товариства мають право, зокрема, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства (ч. 2 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства»).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить: встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства»).

Матеріали справи свідчать, що у зв`язку з відступленням ОСОБА_3 належної йому частки 10% в статутному капіталі ТОВ «Гід» на користь ОСОБА_2 (заява від 02.09.2014 №3264) пунктами 3 та 4 рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Гід», що оформлені протоколом №1 від 12.02.2015, - виведено зі складу учасників ТОВ «Гід» ОСОБА_3 , а його частку в статутному капіталі Товариства в розмірі 10% передано ОСОБА_2 , яку, відповідно, введено до складу учасників (засновників) ТОВ «Гід» з часткою в статутному капіталі Товариства в розмірі 10%.

Вважаючи незаконним означене рішення загальних зборів відповідача, позивачка посилається на ту обставину, що відчужена ОСОБА_3 частка в статутному капіталі ТОВ «Гід» перебувала в спільній сумісній власності та не могла бути відступлена без її згоди, що за позицією ОСОБА_1 свідчить про недійсність оспорюваного рішення загальних зборів відповідача.

Даючи оцінку мотивам заявленого позивачкою позову та наявності в неї порушеного права в спірних правовідносинах, суд приймає до уваги, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.01.2020 у справі №303/7240/19 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та, як вбачається з поданих позивачкою документів, між колишнім подружжям існував спір щодо поділу спільного майна подружжя (справа №303/64/23).

Таким чином, звертаючись з наведених підстав з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Гід» та скасування державної реєстрації змін до Статуту, позивачем обрано встановлений в п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України спосіб захисту (відновлення становища, яке існувало до порушення), який відповідно до пояснень представників позивача надасть змогу повернути колишньому чоловіку позивачки ОСОБА_3 частку в статутному капіталі відповідача, яка є спільним майно та, в подальшому, здійснити поділ спільного майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

За частиною першою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)(пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, в тому числі, враховуючи обставини зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, добросовісності поведінки нових учасників, тощо (постанова Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 09.11.2023 у справі №916/3496/20).

Відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань інформації судом встановлено, що на час розгляду справи в суді учасниками ТОВ «Гід» є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що свідчить про те, що з часу прийняття оспорюваного позивачкою рішення склад учасників Товариства-відповідача змінювався, як і ймовірно змінювалися розміри часток учасників з 2015 по 2024 рік, зокрема колишній чоловік позивачки ОСОБА_3 знову є учасником ТОВ «Гід», а відтак, суд висновує, що задоволення позовних вимог позивачки в даній справі про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача від 12.02.2015 та скасування державної реєстрації змін до Статуту відповідача у зв`язку з прийняттям оспорюваних загальними зборами рішень не призведе до бажаного позивачкою результату, не відновить status quo у спірних правовідносинах.

При цьому, повернення складу учасників ТОВ «Гід», який мав місце до вчиненого, за позицією позивачки, порушення її прав, - порушуватиме права та обов`язки невизначеного кола осіб, які в період з 2015 по 2024 роки набували право на частку в статутному капіталі ТОВ «Гід», розпоряджалися такою часткою та не залучені ОСОБА_1 до участі в даній справі.

Водночас, подані суду докази та обґрунтування позивачкою заявлених вимог свідчать, що фактично у ОСОБА_1 існує спір з її колишнім чоловіком ОСОБА_3 з приводу розподілу спільного майна, набутого за час шлюбу, до якого, за позицією позивачки, входить і частка в розмірі 10% в статутному капіталі ТОВ «Гід», розпорядження якою ОСОБА_3 було здійснено за відсутності згоди позивачки.

За змістом частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частинами першою, третьою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами другою, третьою статтею 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

При цьому, суд зауважує, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна, як вкладу до товариства, таке майно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (близький за змістом висновок щодо правового режиму майна подружжя, переданого до статутного капіталу, викладено в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61пс13, який згодом був також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2021 у справі №916/2813/18).

Тобто в разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні товариства зазначене майно стає власністю такої юридичної особи, а подружжя набуває право на частку в статутному (складеному) капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, яка стає замінником відповідного корпоративного вкладу.

Відповідно до правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги заявлені позивачкою підстави позовних вимог у даній справі, ефективним способом судового захисту в спірних правовідносинах, за умови доведення ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Гід», є оспорення правочину з розпорядження її колишнім чоловіком ОСОБА_3 часткою в статутному капіталі товариства та вимога виплати частки у статутному капіталі товариства, яка, за твердженням позивачки, їй належить на праві спільної сумісної власності та розпорядження якою було здійснено без згоди співвласника.

Підставою виникнення означених прав може бути факт протиправного розпорядження спільним майном співвласника без згоди іншого співвласника та наявність відповідного права вимоги не пов`язується із прийняттям рішення загальними зборами учасників товариства про введення/виведення зі складу учасників за наслідками розгляду заяв про їх включення чи виключення з товариства.

Відповідне рішення загальних зборів учасників є формою реалізації виключної компетенції вищого органу управління Товариством щодо прийняття рішення про вхід та вихід з Товариства, прийняття змін до Статуту товариства, а відтак суд зазначає, що визнання недійсним рішення загальних зборів учасників та скасування державної реєстрації змін до Статуту не є належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, за захистом якої подано даний позов до суду, а сама вимога не відповідає ефективному способу захисту.

В той же час, за встановленими обставинами справи, рішення, які прийняті на оспорюваних загальних зборах не мають правових наслідків безпосередньо для позивачки, позаяк, відступлення частки в статутному капіталі відповідача, яке фактично і оспорюється позивачкою, - здійснено ОСОБА_3 ще до прийняття оспорюваного рішення загальних зборів, а відтак, з урахуванням наведеного вище, суд висновує про недоведеність позивачем порушення власних прав оспорюваним рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Гід», оформлених протоколом №1 від 12.02.2015, обрання ОСОБА_1 неналежного та неефективного способу захисту, який у спірних правовідносинах полягає у вирішенні майнового спору з колишнім чоловіком позивачки шляхом звернення до нього позовних вимог, пов`язаних з законністю відчуження частки в статутному капіталі та компенсації її вартості, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог у даній справі належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК Украни доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як необгрунтовано заявлені до задоволення не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивачів по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на самих позивачів у справі.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити учасникам справи, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 22 березня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.