Постанова

від 21.03.2024 по справі 922/1715/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1715/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

державної організації «Національний антидопінговий центр» - Коноваленко Є.Л., адвокат (довіреність від 11.01.2024),

товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Аллхім - сервіс» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу державної організації «Національний антидопінговий центр»

на рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 (суддя Байбак О.І.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (головуючий суддя: Медуниця О.Є., судді: Істоміна О.А., Радіонова О.О.)

у справі № 922/1715/22

за позовом державної організації «Національний антидопінговий центр» (далі - позивач, скаржник, ДО «Національний антидопінговий центр» , Організація)

до товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Аллхім - сервіс» (далі - відповідач, ТОВ «НВП «Аллхім - сервіс», Товариство)

про стягнення 13 162 977,60 грн,

та за зустрічним позовом Товариства

до Організації

про визнання недійсним договору та визнання недійсним рішення Уповноваженого органу з питань закупівель.

ВСТУП

Причиною звернення до суду за первісним позовом є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, річних, інфляційних втрат та нарахованих штрафів.

Причиною звернення до суду із зустрічним позовом є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним договору та визнання недійсним рішення Уповноваженого органу з питань закупівель.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Організація звернулася до суду з позовом до Товариства, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 13 162 977,60 грн, з них: 3 144 082,38 грн пеня, 2 276 400,00 грн - 7% штраф, 6 504 000,00 грн - 20% штраф, 1 377 477,27 інфляційні втрати, 186 217,95 грн - 3% річних, з вирахуванням із загального розміру вказаних нарахувань гарантійної суми у розмірі 325 200,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на порушення Товариством, як постачальником, умов договору від 01.09.2021 № 49, оскільки останнім у встановлений термін товар не поставлено.

27.10.2022 Товариство звернулося до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просило суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати недійсним рішення замовника (ДО «Національний антидопінговий центр») у вигляді протоколу розгляду тендерних пропозицій від 23.07.2021 UA-2021-04-29-004927-a, розміщеного на веб-порталі prozorro.gov.ua, у частині допущення до аукціону ТОВ «НВП «Аллхім - сервіс» та ТОВ «Медсі», та рішення тендерного комітету ДО «Національний антидопінговий центр», яке оформлене протоколом від 17.08.2021 № 01/8, щодо визначення переможцем ТОВ «НВП «Аллхім - сервіс», а також прийняте рішення про намір укласти договір про закупівлю з ТОВ «НВП «Аллхім - сервіс» по тендеру оголошення UA-2021-04-29-004927-a на закупівлю товару: «Рідинний хромато-мас-спектрометр з потрійним квадруполем (код ДК 021:2015 - 38430000-8 - Детектори та аналізатори)»;

- визнати недійсним договір про закупівлю від 01.09.2021 № 49 (далі - Договір), який укладений ДО «Національний антидопінговий центр» з ТОВ «НВП «Аллхім - сервіс» за результатами відкритих торгів (оголошення UA-2021-04-29-004927-a на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (prozorro.gov.ua) на закупівлю товарів: «Рідинний хромато-мас-спектрометр з потрійним квадруполем (код ДК 021:2015 - 38430000-8 - Детектори та аналізатори)» - «Рідинний хромато-мас-спектрометр з потрійним квадруполем SCIEX Triple Quad 7500 LC-MS/MS System - QTRAP Ready» (далі - товар), вартістю 32 520 000,00 грн.

Зустрічний позов мотивовано відсутністю у тендерних пропозиціях ТОВ «НВП «Аллхім - сервіс» та ТОВ «Медсі» довідок або листів-згоди на обробку персональних даних фізичних осіб, що містяться у поданих документах. Вказані обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, вказують на порушення вимоги підпункту 4 пункту 3 додатку 3 до тендерної документації та абз. 3 пункту 1 частини першої статті 31 Закону «Про публічні закупівлі». У зв`язку з цим ДО «Національний антидопінговий центр» мав відхилити пропозиції вказаних учасників, а за відсутності інших учасників закупівлі (враховуючи, що у закупівлі брали участь три учасники, проте тендерну пропозицію одного з учасників відхилено) відповідно до пункту 3 частини другої статті 32 Закону «Про публічні закупівлі» тендер автоматично відміняється електронною системою закупівель. Отже, Договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений з порушенням законодавства, зокрема, приписів статей 31, 32 Закону «Про публічні закупівлі».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.10.2022, зокрема, прийнято матеріали зустрічної позовної заяви до розгляду разом із первісним позовом; постановлено розгляд зустрічного позову здійснювати разом з первісним позовом у підготовчому засіданні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2022 у справі № 922/1715/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1715/22 касаційну скаргу ДО «Національний антидопінговий центр» задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 922/1715/22 скасовано. У частині зустрічних позовних вимог ТОВ «НВП «Аллхім-сервіс» до ДО «Національний антидопінговий центр» про визнання недійсним Договору та визнання недійсним рішення Уповноваженого органу з питань закупівель ухвалено нове рішення про відмову у позові. У частині позовних вимог ДО «Національний антидопінговий центр» до ТОВ «НВП «Аллхім-сервіс» про стягнення коштів справу № 922/1715/22 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

За результатом нового розгляду справи у переданій на новий розгляд частині рішенням Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «НВП «Аллхім-сервіс» на користь ДО «Національний антидопінговий центр» 5 095 282,38 грн грошових коштів, 76 429,23 грн судового збору. В іншій частині у задоволенні первісного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема тим, що:

- Товариство порушило свої зобов`язання за договором від 01.09.2021 № 49, оскільки не виконало його умови щодо поставки Організації обумовленого цим договором товару, тому остання має право на нарахування визначених договором штрафних санкцій;

- здійснений Організацією розрахунок на підставі пункту 7.3 Договору суд першої інстанції вважав обґрунтованим та арифметично вірним, відповідно стягнув на корись Організації 3 144 082,38 грн пені за період прострочення з 01.12.2021 по 31.05.2022 та 2 276 400,00 грн., штрафу, що становить 7% вартості товару;

- здійснений Організацією розрахунок на підставі пункту 7.2 Договору суд першої інстанції вважав обґрунтованим та арифметично вірним, відповідно стягнув на корись Організації штраф в сумі 6 504 000,00 грн., що становить 20% вартості товару;

- щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд, з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17, зазначив про те, що базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є виключно сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. Оскільки розрахунок інфляційних втрат та 3% річних здійснений Організацією у зв`язку з простроченням Товариством сплати штрафних санкцій, попередньо нарахованих Організацією у відповідності до пунктів 7.2, 7.3 Договору, а, отже, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити;

- разом з тим, суд першої інстанції, розглянувши клопотання Товариства про зменшення розміру штрафних санкцій, задовольнив його частково, вказавши що: штрафні санкції в зазначеному розмірі становлять 35,66% від загальної вартості товару, який підлягав поставці за Договором (яка становить 32 520 000,00 грн), тобто є надмірними по відношенню до суми Договору; їх стягнення у повній сумі порушує розумний баланс інтересів сторін, оскільки перетворюються на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором; також враховується відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів наявності в Організації збитків, понесених в зв`язку з невиконанням зобов`язань Товариством; Організація скористалася своїм правом на отримання банківської гарантії; враховуючи викладені обставини, ступінь порушення Товариством своїх зобов`язань за Договором (у тому числі, щодо не здійснення поставки товару та тривале ухилення від сплати штрафних санкцій, принаймні у визнаній частині), суд вважав за необхідне частково задовольнити клопотання Товариства та зменшити розмір штрафних санкцій, які нараховані до стягнення за Договором, на 6 504 000,00 грн;

- таким чином, суд першої інстанції задовольнив частково первісний позов та стягнув з Товариства на користь Організації грошові кошти в загальній сумі 5 095 282,38 грн. (11 924 482,38 грн загального розміру штрафних санкцій - 325 200,00 грн отриманих за банківською гарантією - 6 504 000,00 грн сума, на яку суд зменшив нараховані до стягнення штрафні санкції), а в решті у задоволенні первісного позову відмовив.

Згідно з додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 у справі № 922/1715/22 присуджено до стягнення з Товариства на користь Організації 114 643,85 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 152 858,10 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Організація звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просила скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 у справі № 922/1715/22 у частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом. Ухвалити нове рішення, згідно з яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Організації та стягнути з Товариства на користь Організації грошові кошти у сумі 13 162 977,60 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 рішення суду першої інстанції від 08.11.2023 у справі № 922/1715/22 змінено, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції викладено в редакції цієї постанови; резолютивну частину рішення суду першої інстанції від 08.11.2023 у справі № 922/1715/22 залишено без змін, а апеляційну скаргу Організації без задоволення.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з такого:

- перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені та штрафу (7% вартості товару), нараховані на підставі пункту 7.3 Договору, суд першої інстанції встановив їх обґрунтованість та арифметичну правильність, з чим колегія апеляційного суду погоджується;

- щодо здійсненого Організацією розрахунку на підставі пункту 7.2 договору, колегія апеляційного суду в цій частині не погодилася з висновком суду першої інстанції та з посиланням на частину четверту статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначила про те, що у пункті 7.2 Договору сторони погодили штраф саме за порушення умов зобов`язання щодо якості, кількості та/або комплектності товару, разом з тим позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів вчинення відповідачем цих порушень. Крім того, позивач не повідомляв суд про здійснення сторонами дій, передбачених підпунктами 6.1.3 та .6.1.4 пункту 6.1 Договору щодо складання сторонами двосторонніх актів при виявленні невідповідності товару умовам Договору за якістю, кількістю чи комплектністю. Пунктом 7.2 Договору сторони погодили штраф у розмірі 20% вартості саме неякісного (некомплектного) товару, а не вартості непоставленого товару. У розглядуваному випадку сторони підтверджують факт непоставки товару, мова про поставку неякісного (некомплектного) товару або товару неналежної кількості не йде. Будь-які докази про вчинення відповідачем порушення, передбаченого пунктом 7.2 Договору в матеріалах справи відсутнє, відповідно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої пунктом 7.2 Договору та нарахування для стягнення з Товариства штрафу в сумі 6 504 000,00 грн, що становить 20% вартості товару;

- крім того, апеляційний господарський суд, дослідивши клопотання Товариства про зменшення розміру штрафних санкцій, яке частково було задоволено судом першої інстанції, дійшов висновку, що таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі не порушує розумний баланс інтересів сторін. Отже, враховуючи викладені вище обставини та інтереси обох сторін, оцінивши відповідні аргументи і докази сторін, апеляційний господарський суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення поданого відповідачем клопотання та зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають до стягнення, на 6 504 000,00 грн;

- щодо нарахованих Організацією інфляційних втрат та річних на підставі приписів статті 625 ЦК України (саме в цій частині Організація просила суд апеляційної інстанції здійснити перегляд рішення суду першої інстанції), апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначених вимог Організації, оскільки такі нарахування не можуть здійснюватися на суму штрафних санкцій (базою для нарахування 3% річних та інфляційних згідно з приписами статті 625 ЦК України є виключно сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, Організація звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог за первісним позовом; ухвалити нове рішення, згідно з яким задовольнити первісний позов Організації та стягнути з Товариства 13 162 977,60 грн. Крім того, Організація просить Суд за результатом розгляду касаційної скарги зі справи вирішити питання про розподіл судових витрат на підставі приписів статті 129 ГПК України.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник обґрунтовує підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій із посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, від 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц, від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 (стосовно принципу «заборони повороту до гіршого»).

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог приписів статті 269 ГПК України вийшов за межі апеляційної скарги Організації та переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, а не в оскаржуваній позивачем частині.

При цьому Організація вказує на те, що становище сторони, яка подала апеляційну скаргу, не може стати гіршим ніж те, яке вона отримала в суді першої інстанції. Принцип «заборони повороту до гіршого» означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Натомість, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції проігнорував зазначений принцип та незаконно застосував частину четверту статті 269 ГПК України, та вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги Організації (позивача за первісним позовом), фактично скасував рішення суду першої інстанції у відповідній частині та відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з Товариства штрафу на підставі пункту 7.2 Договору у розмірі 20% вартості товару.

Оскільки рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише за апеляційною скаргою Організації (позивача за первісним позовом), яка за результатом розгляду своєї апеляційної скарги не могла потрапити в гірше становище, порівняно з тим, яке вона досягнула в суді першої інстанції, відповідно, як стверджує скаржник, в апеляційного суду не було підстав для застосування частини четвертої статті 269 ГПК України, а також підстав для здійснення перегляду рішення в повному обсязі.

За вказаних обставин, скаржник вважає, що судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості, тому підлягає скасуванню.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, висновку щодо трансформації «права забезпечення виконання зобов`язання» у «грошове зобов`язання». При цьому скаржник вказує про неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права, а саме, частини другої статті 625 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Товариство не скористалося наданим йому правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2021 за результатами проведення тендерної процедури закупівлі обладнання між державною організацією «Національний антидопінговий центр» (далі - замовник) та ТОВ «НВП «Аллхім-сервіс» (далі - постачальник) укладено договір № 49 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити замовнику обладнання: рідинний хромато-масспектрометр з потрійним квадруполем (код ДК 021:2015-38430000-8 - Детектори та аналізатори), а саме рідинний хромато-мас-спектрометр з потрійним квадруполем SCIEX Triple Quad 7500 LC-MS/MS System - QTRAP Ready (далі - товар), а замовник зобов`язується прийняти і оплатити товар у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Кількість, перелік, комплектність та асортимент товару визначено у Специфікації, що є додатком № 1 і є невід`ємною частиною цього договору, яка розроблена на підставі прийнятої тендерної пропозиції (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до Специфікації від 01.09.2021: найменування товару - рідинний хромато-мас-спектрометр з потрійним квадруполем SCIEX Triple Quad 7500 LC-MS/MS System - QTRAP Ready (AB Sciex Pte. LTD. Singapore); кількість 1 шт.; ціна за одиницю (сума без ПДВ) 27 100 000,00 грн; ПДВ 5 420 000,00 грн; усього з ПДВ 32 520 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що сума Договору становить 32 520 000,00 грн, у тому числі ПДВ, 5 420 000,00 грн.

Термін поставки товару: до 30 листопада 2021 року. Місце поставки (передачі) товару: постачальник передає у власність замовника товар на умовах DDP-Україна (Incoterms 2010) за адресою: 04112, м.Київ. вул. Сікорського Ігоря Авіаконструктора, 8, офіс 26, включаючи розвантаження товару (пункти 5.1, 5.2 Договору).

Відповідно до пункту 5.3 Договору поставка товару здійснюється постачальником власними силами та засобами.

Згідно з пунктом 5.4 Договору датою поставки вважається дата отримання товару замовником та оформлення уповноваженими представниками сторін необхідних документів у встановленому чинним законодавством порядку.

За порушення умов зобов`язання щодо якості, кількості та/або комплектності товару із постачальника стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісного (некомплектного) товару (пункт 7.2 Договору).

За умовами пункту 7.3 Договору за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості.

У розділі VIII Договору сторони погодили забезпечення виконання договору.

Так, відповідно до пункту 8.1 Договору розмір забезпечення виконання даного договору (договірне забезпечення) - 1% від його вартості.

Сума договірного забезпечення становить 325 200,00 грн. (пункт 8.2 Договору).

Відповідно до пункту 8.3 Договору постачальник до моменту укладення договору надав гарантію виконання за даним договором, а саме банківську гарантію від 25.08.2021 № 205603-Г-3250.

Оригінал банківської гарантії (документ) зберігається у замовника до повернення постачальнику у випадках, передбачених цим договором, або до закінчення строку дії гарантії, що зазначений у ній (пункт 8.4 Договору).

Замовник повинен повернути договірне забезпечення протягом п`яти банківських днів з дня настання підстав для повернення, в тому числі, у разі виконання виконавцем Договору, визнання його недійсним, припинення Договору за взаємною згодою сторін (пункт 8.5 Договору).

Згідно з пунктом 8.6 Договору замовник не повертає договірне забезпечення в повному обсязі або частково у разі: повного або часткового невиконання поставки товару; порушення строків виконання поставки з вини постачальника; незадовільної якості товару; заподіяння шкоди, збитків замовнику; порушення строків усунення недоліків, відповідно до умов даного договору. Сума договірного забезпечення, що не підлягає поверненню, визначається сумою нарахованої пені, штрафних санкцій, збитків відповідно до розділу 7 даного договору.

Відповідно до пункту 8.7 Договору сторони погодили, що покриття нарахованих постачальнику пені, штрафів, суми завданих замовнику збитків проводиться повністю або частково за рахунок договірного забезпечення постачальника. При відсутності або недостатності коштів договірного забезпечення постачальник перераховує різницю на рахунок замовника протягом двадцяти днів з дня звернення замовника.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно з умовами даного договору (пункт 11.1 Договору).

Судами також встановлено, що як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, зобов`язання з поставки товару не були виконані ТОВ «НВП «Аллхім-сервіс».

Зазначене стало підставою для нарахування пені, річних, інфляційних втрат та штрафів Товариству, та звернення до останнього з претензіями від 17.12.2021 № 271, від 28.03.2022 № 71 та від 13.06.2022 № 115 щодо сплати таких санкцій. Претензійні вимоги залишені Товариством без задоволення, у зв`язку з чим ДО «Національний антидопінговий центр» звернулася до суду з цим позовом.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з Товариства пені, річних, інфляційних втрат та нарахованих штрафів.

Як вже зазначалося вище, предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної в частині часткової відмови у задоволенні первісного позову.

Так, одним із доводів касаційної скарги позивача за первісним позовом є посилання на неврахування апеляційним господарським судом висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, від 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц, від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 (стосовно принципу «заборони повороту до гіршого»).

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції, в порушення вимог приписів статті 269 ГПК України, вийшов за межі апеляційної скарги Організації та переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, а не в оскаржуваній позивачем частині.

При цьому Організація вказує на те, що становище сторони, яка подала апеляційну скаргу, не може стати гіршим ніж те, яке вона отримала в суді першої інстанції. Принцип «заборони повороту до гіршого» означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Натомість, як зазначає скаржник, суд апеляційної інстанції проігнорував зазначений принцип та незаконно застосував частину четверту статті 269 ГПК України, та вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги Організації (позивача за первісним позовом), фактично скасував рішення суду першої інстанції у відповідній частині та відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з Товариства штрафу на підставі пункту 7.2 Договору у розмірі 20% вартості товару.

Оскільки рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише за апеляційною скаргою Організації (позивача за первісним позовом), яка за результатом розгляду своєї апеляційної скарги не могла потрапити в гірше становище, порівняно з тим, яке вона досягнула в суді першої інстанції, відповідно, як стверджує скаржник, в апеляційного суду не було підстав для застосування частини четвертої статті 269 ГПК України, а також підстав для здійснення перегляду рішення в повному обсязі.

За вказаних обставин, скаржник вважає, що судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості, тому підлягає скасуванню.

Стосовно вказаних аргументів Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 269 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина п`ята).

Так, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що суд дійшов висновку про те, що вимоги Організації щодо здійснених нею розрахунків на підставі пунктів 7.2 Договору (20 % штрафу) та 7.3 Договору (пені та 7% штрафу) є обґрунтованими та арифметично вірними. Разом з тим, суд першої інстанції, розглянувши клопотання Товариства про зменшення розміру штрафних санкцій, задовольнив його частково та зменшив розмір санкцій на 6 504 000,00 грн, вказавши що: штрафні санкції в зазначеному розмірі становлять 35,66% від загальної вартості товару, який підлягав поставці за договором (яка становить 32 520 000,00 грн), тобто, є надмірними по відношенню до суми Договору; їх стягнення у повній сумі порушує розумний баланс інтересів сторін, оскільки перетворюються на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором; також враховується відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів наявності в Організації збитків, понесених в зв`язку з невиконанням зобов`язань Товариством. В іншій частині (щодо стягнення інфляційних втрат та річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 ЦК України) у задоволенні первісного позову відмовлено.

Згідно з матеріалами справи позивачем за первісним позовом рішення суду першої інстанції було оскаржено в апеляційному порядку в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог, а саме, в частині відмови у стягненні з Товариства інфляційних втрат на річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 ЦК України. Крім того, Організація не погодилася з рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій, тобто вважала, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи статті 233 Господарського кодексу України.

Організація в апеляційний скарзі просила суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині часткової відмови у задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Організації задовольнити повністю.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, з посиланням на частину четверту статті 269 ГПК України, здійснив перегляд рішення суду першої інстанції в повному обсязі, незважаючи на доводи та вимоги поданої Організацією апеляційної скарги.

При цьому, суд апеляційної інстанції фактично скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, які стосуються стягнення 20% штрафу, нарахованого Організацією на підставі пункту 7.2 Договору та дійшов в цій частині висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, тобто фактично вказав про відмову в задоволенні первісного позову в цій частині.

Верховний Суд звертає увагу на те, що з первісним позовом у справі до суду звернулася саме Організація, як і з апеляційною скаргою стосовно оскарження рішення суду першої інстанції в частині часткової відмови в задоволенні первісного позову.

В свою чергу Товариство не оскаржувало рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною третьою статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 14 ГПК України ).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23).

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), на які здійснює своє посилання скаржник у доводах касаційної скарги.

Апеляційний господарський суд зазначеного не врахував, не звернув увагу на те, що Організація не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині встановлення судом факту обґрунтованості позовних вимог щодо нарахованих пені та штрафу на підставі пункту 7.3 Договору та нарахованого штрафу на підставі пункту 7.2 Договору.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції фактично скасував рішення суду першої інстанції в частині обґрунтованості вимог Організації щодо нарахування та стягнення з Товариства 20% штрафу, нарахованого на підставі пункту 7.2 Договору, дійшовши висновку про відсутність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої пунктом 7.2 Договору та стягнення з Товариства штрафу в сумі 6 504 000,00 грн.

Суд зауважує, що враховуючи зазначений принцип «заборони повороту до гіршого» Організація не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, яке ця особа досягнула в попередній інстанції.

Водночас, звертаючись з касаційною скаргою, скаржник просить Суд скасувати як рішення суду першої інстанції, так і рішення апеляційної інстанції в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог за первісним позовом, зокрема, щодо стягнення штрафу в сумі 6 504 000,00 грн, а також 1 377477,27 грн інфляційних втрат та 186 217,95 грн - 3% річних, ухвалити нове рішення про задоволення позову, стягнувши на користь позивача 13 162 977,60 грн.

Проте Суд зазначає, що переглядаючи рішення суду першої інстанції в цій частині щодо наявності/відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій за клопотанням відповідача, суд апеляційної інстанції виходив з міркувань пропорційності (співмірності штрафних санкцій) та з урахуванням загального розміру відсотків, які становлять штрафні санкції до загальної вартості Договору, проте з урахуванням висновку щодо незастосування до відповідача у спірних правовідносинах відповідальності за пунктом 7.2 Договору.

Тобто, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржувану відмову суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог за первісним позовом (яке оскаржується і до суду касаційної інстанції), суд апеляційної інстанції виходив із помилкового встановлення (внаслідок виходу за межі апеляційної скарги) інших пропорцій розміру відсотків, які становлять штрафні санкції до загальної вартості Договору, а, отже, питання зменшення, з урахуванням пропорцій, застосованих судом першої інстанції, фактично не було ним розглянуто.

Разом з тим, визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій та виходить за межі повноважень Верховного Суду. Крім того, касаційному перегляду підлягає рішення суду першої інстанції після його апеляційного перегляду.

Водночас внаслідок процесуальної помилки суду апеляційної інстанції такий перегляд рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог за первісним позовом щодо зменшення штрафних санкцій в межах статті 269 ГПК України фактично не був здійснений.

Порушення названим судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Отже, доводи скаржника щодо неврахування висновків Верховного Суду стосовно принципу «заборони повороту до гіршого» знайшли своє підтвердження, відповідно касаційна скарга Організації підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - частковому скасуванню, з направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Що ж до доводів скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 ЦК України, Суд зазначає таке.

Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, законом встановлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України передбачені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, які поширюються на всі види грошових зобов`язань.

Водночас Суд враховує, що відповідно до встановлених у справі обставин спірні правовідносини у справі стосуються правовідносин договору поставки.

Стаття 712 ЦК України визначає основні зобов`язання учасників правовідносин поставки товару: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Подібне визначення міститься також у статті 265 Господарського кодексу України.

Отже, прострочене основне зобов`язання відповідача у відповідних правовідносинах має товарний, а не грошовий характер.

Водночас передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми Закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 914/712/16).

Інфляційні втрати та відсотки річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 03.10.2023 у справі № 366/203/21 виснувала, що інфляційні та річні відсотки нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних є додатковою до основної вимоги.

Суд також враховує і те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

У контексті зазначеного вище, з огляду на аргументи касаційної скарги, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову стосовно стягнення інфляційних втрат та річних не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, відповідно, оскаржувані судові рішення в зазначеній частині слід залишити без змін.

Отже, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про необхідність скасування судових рішень попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову стосовно стягнення інфляційних втрат та річних, які (доводи) скаржник мотивував з посиланням на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, яка (підстава) не знайшла свого підтвердження.

Не приймаються до уваги, як необґрунтовані, доводи скаржника про те, що після направлення постачальнику (відповідачу) вимог/претензій про сплату штрафних санкцій «право забезпечення виконання зобов`язання» трансформувалося у «грошове зобов`язання» - борг (нараховані згідно з умовами договору штрафні санкції). Правові підстави для такої трансформації природи зобов`язань у спірних правовідносинах відсутні.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє часткове підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи Організації, викладені у касаційній скарзі є частково обґрунтованими, а, отже, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 6 504 000,00 грн, що становить 20% вартості товару - скасувати, а справу у скасованій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі.

За наслідками касаційного перегляду у цій справі розподіл судового збору з огляду на статті 129, 315 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної організації «Національний антидопінговий центр» на рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 922/1715/22 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу в сумі 6 504 000,00 грн, що становить 20% вартості товару, скасувати.

3. Справу № 922/1715/22 у скасованій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

4. У решті рішення Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок