Рішення

від 07.03.2024 по справі 320/31536/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2024 року 320/31536/23

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Марича Є.В., судді Донця В.А. та судді Лиска І.Г.

при секретарі судового засідання - Гейку Н.Є.,

за участю:

представника позивача - Русина О.Ю.,

представника відповідача - Шокуна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ КИЄВА" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармація Києва» (далі позивач, ТОВ «Фармація Києва») з позовом до Кабінету Міністрів України (далі відповідач, КМУ), в якому просить визнати протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» від 30.11.2016 № 929 в частині абзацу 6 пункту 161, яким передбачено, що: «На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначати найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вказаними положеннями нормативно-правового акта встановлено обмеження на використання торгівельної марки шляхом нанесення її на вивіску аптечного закладу, якщо торгівельна марка містить вказівку щодо рівня або іншої ознаки цін. Однак, позивач не погоджується з цим та вважає, що випадки, за яких допускається закріплення обмежень у здійсненні права інтелектуальної власності, мають бути визначені саме законом, з чого випливає, що такі обмеження не можуть бути визначені підзаконними нормативно-правовими актами. Позивач також зазначив, що Ліцензійні умови не можуть визначати вимоги щодо додержання законодавства України у відповідній сфері, зокрема, законодавства у сфері використання торгівельних марок, оскільки такі вимоги прямо визначені в Книзі 4 Цивільного кодексу України та Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і не містять обмежень щодо використання торгівельних марок шляхом нанесення їх на вивіску.

Оскільки основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами у спеціалізованих магазинах та на підставі ліцензійного договору отримав право на використання у своїй господарській діяльності відповідних торгівельних марок, позивач є особою, до якого оскаржувані положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929 безпосередньо застосовуються, відповідно, має право на їх оскарження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження; запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Представником Кабінету Міністрів України подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнано та зазначено, що оскаржувана постанова від 30.11.2016 № 929 в частині абзацу 6 пункту 161 прийнята Урядом в межах наданих повноважень, у спосіб та з підстав, визначених законодавством. Відповідач зазначив, що встановлення ліцензійної умови заборони використання на вивісці та зовнішній рекламній конструкції аптечного закладу, зокрема, торгового знаку, що містить вказівку щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі; інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами, є дискреційними повноваженнями Уряду, що відповідає принципам державної політики у сфері ліцензування передбачених Законом та відповідає цілям, для яких таке обмеження застосовується. Крім того, встановлення ліцензійними умовами певних обмежень та вимог до суб`єктів господарювання є легальним регулюванням окремих видів господарської діяльності, що не може розглядатись як порушення свободи підприємницької діяльності та права на використання торгівельної марки.

Також відповідач посилається на рішення Верховного Суду у справі №640/7870/19, в якому надавалась оцінка ідентичним нормам оскаржуваної постанови та Верховний Суд дійшов висновку, що Уряд діяв у відповідності до вимог закону та в межах наявних повноважень.

Представник позивача скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив, в якій виклав свої пояснення щодо наведених відповідачем аргументів у відзиві, які вважає безпідставними та такими, що не спростовують обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги. Зокрема, позивач посилається на те, що установлення на рівні підзаконного нормативно-правового акта заборони використання певних торгівельних марок, право на використання яких має суб`єкт господарювання, зумовлює наявність необґрунтованого обтяження для останнього, що призводить до порушення принципу рівності прав суб`єктів господарювання. Позивач наголошує на тому, що випадки, за яких допускається закріплення обмежень у здійсненні права інтелектуальної власності, мають бути визначені саме законом. Щодо судового рішення у справі №640/7870/19 позивач просив не брати до уваги, оскільки в межах вказаної справи не досліджувались, зокрема, питання відповідності положень постанови КМУ вимогам Закону. Також позивачем долучено до матеріалів справи науково-правовий висновок щодо дослідження питань, які є предметом даного спору.

У запереченнях на відповідь на відзив представником відповідача викладено власні доводи в спростовування тверджень позивача, зазначених у відповіді, та просив їх взяти до уваги при прийнятті рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 01.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 07.03.2024 відповідно до ч.1 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Фармація Києва» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 14801020000084902 як юридична особа, код ЄДРПОУ 43648874.

Між ТОВ «Фармація Києва» (Ліцензіат) та Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Олімп Менеджмент» (Ліцензіар) через ТОВ «Компанія з управління активами «Універ Менеджмент» укладено ліцензійний договір №2021-03-03/16 про надання дозволу (права) на використання об`єктів інтелектуальної власності від 03.03.2021.

Згідно з п.1.2 ліцензійного договору Ліцензія надається на Торгівельні марки, графічні зображення яких містяться у Додатку №4 до цього Договору, для усіх товарів, класів МКТП та послуг, для яких ці Торгівельні марки зареєстровані, а саме: 1.2.1. «АПТЕЧНАЯ СЕТЬ 9-1-1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №136464); 1.2.2. «АПТЕКА 911» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №267275); 1.2.3. «АПТЕКА ОПТОВИХ ЦІН» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №217344); 1.2.4. «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №218390).

Також, згідно з п.1.3 ліцензійного договору Ліцензія надається на наступні Промислові зразки, графічні зображення яких містяться у Додатку №4 до цього Договору, а саме: 1.3.1. Логотип «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Патент України на промисловий зразок №32730); 1.3.2. Оформлення для фасаду Аптеки «НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Патент України на промисловий зразок №32653).

У відповідності до п.1.8 ліцензійного договору Ліцензіат використовує Торгівельні марки та Промислові зразки у власній господарській діяльності.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ «Фармація Києва» є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (47.73).

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 699 внесено до пункту 161 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» зміни, а саме доповнено пункт після абзацу п`ятого новим абзацом такого змісту:

«На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначати найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.».

Позивач, вважаючи, що ліцензійна умова, передбачена абзацом 6 пункту 161 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929, є протиправною та такою, що порушує його право на використання торгівельних марок шляхом нанесення їх на вивіску, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначені основні завдання Кабінету Міністрів України, а відповідно до частин першої, другої статті 3 цього Закону діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби».

Згідно з частиною першою, абзацом першим частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати ліцензійним умовам.

Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 7, абзацу першого частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Кабінетом Міністрів України винесено постанову від 30.11.2016 №929 про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі Постанова №929).

Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб`єктів господарювання, зокрема на зареєстрованих в установленому законодавством порядку юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі - суб`єкт господарювання).

Ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати цим Ліцензійним умовам.

Згідно з пунктом 156 Постанови №929 роздрібна торгівля лікарськими засобами здійснюється лише через аптеки та їх структурні підрозділи, крім випадків, передбачених пунктом 158 цих Ліцензійних умов.

Пунктом 161 Постанови №929 на фасаді будівлі, в якій розміщується аптечний заклад, установлюється вивіска із зазначенням виду закладу. На видному місці перед входом до аптечного закладу розміщується інформація про найменування ліцензіата, режим роботи аптечного закладу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 699 внесено зміни до пункту 161 Постанови № 929 шляхом доповнення, після абзацу п`ятого, новим абзацом, згідно з яким на вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначати найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.

З наведеного слідує, що вказаною нормою Постанови № 929 встановлено обмеження щодо використання на вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу, зокрема, торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, яка містить вказівку щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі; інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.

Судом встановлено, що на підставі ліцензійного договору №2021-03-03/16 від 03.03.2021 ТОВ «Фармація Києва», як Ліцензіат, отримав дозвіл (право) на використання об`єктів інтелектуальної власності, а саме отримано ліцензію на торгівельні марки, графічні зображення яких містяться у Додатку №4 до цього Договору, для усіх товарів, класів МКТП та послуг, для яких ці Торгівельні марки зареєстровані.

Згідно Додатку №4 до цього Договору Сторони дійшли згоди, що ліцензія надана на такі торгівельні марки та промислові зразки: «АПТЕЧНАЯ СЕТЬ 9-1-1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №136464); «АПТЕКА 911» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №267275); «АПТЕКА ОПТОВИХ ЦІН» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №217344); «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №218390); логотип «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Патент України на промисловий зразок №32730); оформлення для фасаду Аптеки «НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Патент України на промисловий зразок №32653).

Відповідно до пункту 8 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Умовами ліцензійного договору №2021-03-03/16 від 03.03.2021 (п.1.8, п.3.3) позивачу як ліцензіату надано право використовувати Торгівельні марки та Промислові зразки у власній господарській діяльності, на умовах, передбачених цим договором та відповідно до чинного законодавства України.

Частиною 1 статті 420 Цивільного кодексу України передбачено, що до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Отже, цивільним законодавством передбачено непорушне право інтелектуальної власності, окрім випадків, за наявності яких може бути позбавлено чи обмежено право інтелектуальної власності, передбачених законом.

Також, відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні, регулює Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» №3689-XII від 15.12.1993р.

Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

Частина четверта статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає, що використанням торговельної марки визнається:

нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;

застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Отже, спеціальний закон передбачає використання торговельної марки, у тому числі, шляхом нанесення її на вивіску, пов`язану з товаром.

Проаналізувавши вищевикладені норми чинного законодавства, суд погоджується з доводами позивача про те, що ні положеннями Цивільного кодексу України, ні Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не встановлено обмежень на використання торговельної марки шляхом нанесення її на вивіску та зовнішніх рекламні конструкції аптечного закладу, якщо торговельна марка містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману тощо.

При цьому, суд зазначає, що ліцензійні умови не можуть визначати вимоги щодо додержання законодавства України у сфері використання торговельних марок, оскільки такі вимоги прямо передбачені Цивільним кодексом України та спеціальним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Водночас, щодо встановлення такого обмеження використання торговельної марки, оскільки остання може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами, суд зазначає наступне.

Статтею 494 Цивільного кодексу України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частини першої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі, вимогам відповідних законів України та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торговельної марки та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення торговельної марки та переліком товарів і послуг (ч.4 статті 5 Закону).

Частина друга статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає, що згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону також позначення, які, зокрема, можуть ввести в оману щодо товарів чи послуг, зокрема щодо їх властивості, якості або географічного походження; можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Відповідно частини 3 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг.

Згідно підпункту 4.3.1.9 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 року № 116 (далі - Правила), до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності.

Позначення може бути визнане оманливим або таким, що здатне вводити в оману, коли є очевидним, що воно в процесі використання як знака не виключає небезпеку введення в оману споживача.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» експертиза заявки складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться Національним органом інтелектуальної власності (НОІВ) відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Згідно з частиною 3 статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, чи торговельної марки за міжнародною реєстрацією відображаються в обґрунтованому висновку експертизи, що набирає чинності з дня затвердження його НОІВ.

На підставі такого висновку за заявкою НОІВ приймає рішення про реєстрацію торговельної марки для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації торговельної марки для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію торговельної марки щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації торговельної марки для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення НОІВ за заявкою надсилається заявнику.

При цьому, згідно частини 9 статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» під час проведення формальної експертизи:

встановлюється дата подання заявки на підставі статті 8 цього Закону;

заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 7 цього Закону та правилам, встановленим на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності;

сплачений збір за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.

Відповідно до частини 15 статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» під час кваліфікаційної експертизи здійснюються перевірка відповідності заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним цим Законом, та розгляд заперечень, поданих відповідно до пункту 8 цієї статті.

Тобто, у межах такої експертизи визначається, зокрема, те, чи може торговельна марка, подана на реєстрацію, вводити споживача в оману відносно товарів чи послуг щодо їх властивостей, якості, географічного походження, а також відносно особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Підпункт 4.4.1 Правил передбачає, що при встановленні відповідності заявленого на реєстрацію знака умовам надання правової охорони, викладеним в пункті 1 статті 5 та в статті 6 Закону, для всіх тих товарів і послуг, для яких заявлено реєстрацію знака, Відомством виноситься рішення про реєстрацію знака відносно усього переліку товарів і/або послуг.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» на підставі рішення про реєстрацію торговельної марки та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію про видачу свідоцтва здійснюється публікація в Бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію торговельної марки.

Таким чином, у межах проведення НОІВ формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи встановлюється, у тому числі, чи може торгівельна марка, подана на реєстрацію, вводити споживача в оману. З наведеного випливає, що використання об`єкта інтелектуальної власності не допускається на шкоду людині і суспільству, а позначення, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, не можуть одержати правову охорону згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який також забороняє передачу права власності на знак, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Як вбачається з матеріалів справи, торгівельні марки, на які позивачем отримано ліцензію на умовах ліцензійного договору, зареєстровані та отримано свідоцтва на знак для товарів та послуг №136464, №267275, №217344, №218390. Отже, при проведенні перевірки та відповідних експертиз вказаних торгівельних марок уповноваженим органом не встановлено, що вказані знаки суперечить публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі чи вимогам чинного законодавства України.

Поряд з цим, слід зазначити, що суд не бере до уваги посилання відповідача на рішення Верховного Суду у справі №640/7870/19, оскільки в межах вказаної справи не перевірялись вищенаведені обставини.

Крім того, в ході судового розгляду відповідачем не доведено належними і допустимими доказами як саме найменування торгівельних марок, в тому числі тих, право на які позивач отримав на підставі ліцензійного договору №2021-03-03/16 від 03.03.2021, можуть вплинути на наміри споживачів щодо придбання товарів у відповідних закладах, вводити їх в оману і т.д.; яким чином найменування торгівельних марок впливають на орієнтованість аптечного закладу чи порівнянь з іншими аптечними закладами.

За приписами статей 5, 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» свідоцтво засвідчує набуття права на торговельну марку, а також надає право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом. Зокрема, нанесення торговельної марки на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, вивіску, пов`язану з ним.

Таким чином, норми спеціального Закону передбачають право використання торговельної марки шляхом, зокрема, нанесення її на вивіску.

Водночас, ліцензійні умови, затверджені постановою Кабінету Міністрів України, не можуть визначати вимоги щодо додержання законодавства України у сфері використання торговельних марок, оскільки такі вимоги, як встановлено вище, прямо передбачені Цивільним кодексом України та спеціальним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Більш того, частиною 9 статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено вичерпний перелік вимог, які включають ліцензійні умови провадження того чи іншого виду господарської діяльності. Серед зазначених вимог відсутні ті, які визначають порядок використання торговельних марок.

Таким чином, якщо Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» така вимога не передбачена у ліцензійних умовах, тому її передбачення підзаконними нормативно-правовим актом є протиправним та незаконним.

Установлення на рівні підзаконного нормативно-правового акта заборони використання певних торгівельних марок, право на використання яких має суб`єкт господарювання, зумовлює наявність необґрунтованого обтяження для останнього, що призводить до порушення принципу рівності прав суб`єктів господарювання. Необґрунтованість такого обтяження полягає в тому, що суб`єкт господарювання, набуваючи право на використання торгівельних марок, має розумні правові очікування на їх реалізацію з дотриманням вимог законів України, якими не встановлено таких обмежень на використання торгівельних марок, але фактично обмежується підзаконним нормативно-правовим актом.

З огляду на викладене, слід зазначити, що хоч відповідачу надано повноваження встановлювати ліцензійні умови провадження діяльності, яка підлягає ліцензуванню, останній при розробці має керуватись вимогами, передбаченими законами та вносити зміни до таких ліцензійних умов, які не повинні суперечити нормам законів України.

Суд наголошує, що обмеження щодо здійснення майнових прав інтелектуальної власності можуть встановлюватися виключно законами, а не будь-якими іншими актами, що мають нижчу юридичну силу. Обмеження може встановлюватися виключно при дотримання умови, що воно не створить істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав.

Беручи до уваги вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача про невідповідність абзацу 6 пункту 161 Постанови № 929 правовим актам вищої юридичної сили, відтак постанова в цій частині прийнята відповідачем не у спосіб, що передбачені законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання принципу рівності перед законом.

Оскільки основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами у спеціалізованих магазинах та на підставі ліцензійного договору отримав право на використання у своїй господарській діяльності відповідних торгівельних марок, позивач є особою, до якого оскаржувані положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929 безпосередньо застосовуються, відповідно, має право на їх оскарження в порядку статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності спірної постанови (в оскаржуваній частині, яка є предметом позову).

За таких обставин, проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 9 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

При цьому, відповідно до положень частини 1 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

На підставі частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 2684,00 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ КИЄВА" (місцезнаходження: 61038, м. Харків, В`їзд Білостоцький, 3; код ЄДРПОУ 43648874) до Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

2. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)" від 30.11.2016р. №929 в частині абзацу 6 пункту 161, яким передбачено, що: "На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначити найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.".

3. Зобов`язати Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)" від 30.11.2016р. №929 в частині абзацу 6 пункту 161 протиправною та нечинною, в якому дану Постанову було офіційно оприлюднено, після набрання рішення законної сили.

4. Стягнути з Кабінету Міністрів України (місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ КИЄВА" (місцезнаходження: 61038, м. Харків, В`їзд Білостоцький, 3; код ЄДРПОУ 43648874) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні, 00 коп.).

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий суддя Марич Є.В.

Суддя Донець В.А.

Суддя Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 22 березня 2024 р.