Постанова

від 11.06.2024 по справі 320/31536/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції Марич Є.В.

Суддя-доповідач Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Справа № 320/31536/23

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

за участі секретаряБродацької І.А.,

представника ПозивачаРусина О.Ю.,

представника ВідповідачаШокуна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"ФАРМАЦІЯ КИЄВА"

до Кабінету Міністрів України

про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ КИЄВА" (далі Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі Відповідач) в якому просить визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» від 30.11.2016 № 929 в частині абзацу 6 пункту 161, яким передбачено, що: «На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначати найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.».

Позивач, вважаючи, що ліцензійна умова, передбачена абзацом 6 пункту 161 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929, є протиправною та такою, що порушує його право на використання торгівельних марок шляхом нанесення їх на вивіску, звернувся з даним позовом до суду.

Позивач зазначає, що таке обмеження є дискримінаційним, оскільки ставить власника торгівельної марки у нерівне становище поряд з іншими суб`єктами господарювання. Окрім того, він покликається на те, що такі обмеження не можуть бути визначені підзаконними нормативно-правовими актами, оскільки прямо визначені спеціальним законодавством у цій сфері, зокрема: ЦК України, ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» та додатково охороняються державою відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ліцензійні умови не можуть визначати вимоги щодо додержання законодавства України у сфері використання торговельних марок, оскільки такі вимоги прямо передбачені Цивільним кодексом України та спеціальним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Суд наголосив, що обмеження щодо здійснення майнових прав інтелектуальної власності можуть встановлюватися виключно законами та при дотриманні умови, що воно не створить істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав.

Крім того, суд вказав, що Позивачем отримано ліцензію на умовах ліцензійного договору, зареєстровано та отримано свідоцтва на знак для товарів та послуг. При цьому, при проведенні перевірки та відповідних експертиз вказаних торгівельних марок уповноваженим органом не встановлено, що вказані знаки суперечать публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі чи вимогам чинного законодавства України.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апелянт наполягає на тому, що умови використання такого об?єкта права інтелектуальної власності як торговельна марка у сфері господарювання визначаються як Конституцією і законами України, так і підзаконними нормативно-правовими актами, у тому числі й постановами Уряду, які прийняті відповідно до Конституції та законів України.

При цьому КМУ вказує, що у спірних правовідносинах діяв у відповідності до вимог закону та в межах наявних у нього повноважень у сфері ліцензування видів господарської діяльності, оскільки затвердив Ліцензійні умови з метою встановлення вичерпного переліку вимог до провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, у тому числі, від нечесної підприємницької практики та введення їх в оману під час провадження такого виду діяльності.

Разом з тим, Апелянт зазначає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Крім того, Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Відповідачем не доведено як саме найменування торгівельних марок, в тому числі тих, право на які Позивач отримав на підставі ліцензійного договору, можуть вплинути на наміри споживачів щодо придбання товарів у відповідних закладах, вводити їх в оману, оскільки можливість застосування зазначених торговельних марок на вивісці аптечних закладів не була предметом судового розгляду.

На підтвердження правильності своїх висновків Апелянт посилається на правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 01.06.2022 № 640/7870/19.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, не з?ясовано повно та об?єктивно обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 та від 16.05.2024 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Разом з тим від Позивача надійшли письмові пояснення щодо правової позиції, яка аналогічна тій, що викладена у позові.

6. У судовому засіданні Апелянт підтримав апеляційну скаргу в межах доводів, які в ній зазначені. Також наполягав, що права Позивача взагалі не порушені, вимоги передчасні, а право власності не є абсолютним і може бути обмеженим державою, що узгоджується з висновками КАС ВС у справі № 640/7870/19, що не було враховано судом першої інстанції. Тому просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Позивач у судовому засіданні наполягав на своїй правовій позиції, надав пояснення, які аналогічні тим, що викладені письмово. Навів контраргументи на доводи, викладені Апелянтом та констатував необґрунтованість апеляційної скарги в цілому. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залити без змін.

7. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

8. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.

9. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фармація Києва» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 14801020000084902 як юридична особа, код ЄДРПОУ 43648874.

Між ТОВ «Фармація Києва» (Ліцензіат) та Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Олімп Менеджмент» (Ліцензіар) через ТОВ «Компанія з управління активами «Універ Менеджмент» укладено ліцензійний договір №2021-03-03/16 про надання дозволу (права) на використання об`єктів інтелектуальної власності від 03.03.2021.

Згідно з п.1.2 ліцензійного договору Ліцензія надається на Торгівельні марки, графічні зображення яких містяться у Додатку №4 до цього Договору, для усіх товарів, класів МКТП та послуг, для яких ці Торгівельні марки зареєстровані, а саме: 1.2.1. «АПТЕЧНАЯ СЕТЬ 9-1-1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №136464); 1.2.2. «АПТЕКА 911» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №267275); 1.2.3. «АПТЕКА ОПТОВИХ ЦІН» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №217344); 1.2.4. «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №218390).

Також, згідно з п.1.3 ліцензійного договору Ліцензія надається на наступні Промислові зразки, графічні зображення яких містяться у Додатку №4 до цього Договору, а саме: 1.3.1. Логотип «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Патент України на промисловий зразок №32730); 1.3.2. Оформлення для фасаду Аптеки «НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Патент України на промисловий зразок №32653).

У відповідності до п.1.8 ліцензійного договору Ліцензіат використовує Торгівельні марки та Промислові зразки у власній господарській діяльності.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ «Фармація Києва» є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (47.73).

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 699 внесено до пункту 161 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» зміни, а саме доповнено пункт після абзацу п`ятого новим абзацом такого змісту:

«На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначати найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.».

10. Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначені основні завдання Кабінету Міністрів України, а відповідно до частин першої, другої статті 3 цього Закону діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби».

Згідно з частиною першою, абзацом першим частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати ліцензійним умовам.

Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до п.10 ч.1 ст. 7, абз. 1 ч.2 ст. 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Кабінетом Міністрів України винесено постанову від 30.11.2016 №929 про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі Постанова №929).

Згідно з п. 1-2 Постанови №929 ці Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії для провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів).

Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб`єктів господарювання, зокрема на зареєстрованих в установленому законодавством порядку юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі - суб`єкт господарювання).

Ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати цим Ліцензійним умовам.

Згідно з п.156 Постанови №929 роздрібна торгівля лікарськими засобами здійснюється лише через аптеки та їх структурні підрозділи, крім випадків, передбачених пунктом 158 цих Ліцензійних умов.

Пунктом 161 Постанови №929 передбачено, що на фасаді будівлі, в якій розміщується аптечний заклад, установлюється вивіска із зазначенням виду закладу. На видному місці перед входом до аптечного закладу розміщується інформація про найменування ліцензіата, режим роботи аптечного закладу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 699 внесено зміни до пункту 161 Постанови № 929 шляхом доповнення, після абзацу п`ятого, новим абзацом, згідно з яким на вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, зазначати найменування ліцензіата, аптечного закладу та/або торговельної марки, що належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що таке найменування не містить вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі, інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення, порівнянь з іншими аптечними закладами.

Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII) регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 222-УІІІ ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам. Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом.

Разом з тим, згідно з ч. 10 ст. 9 Закону № 222-VIII, до ліцензійних умов не можуть бути включені вимоги: 1) щодо додержання законодавства України у відповідній сфері та/або окремих законів у цілому; 2) законодавства, обов`язкові до виконання всіма суб`єктами господарювання.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.13.1993 № 3689-XII (далі - Закон № 3689-XII) є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

Відповідно доч.1 ст.10 Закону № 3689-XII експертиза заявки складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться НОІВ відповідно до цього закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Наказом ДЕРЖПАТЕНТ УКРАЇНИ «Про затвердження Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг» N 116 від 28.07.95, затвердженого Міністерством юстиції України (далі- Наказ №116) визначено наступне.

Згідно з п.4.3 Наказу №116, задачею експертизи заявки по суті позначення, заявленого на реєстрацію як знак, відповідно до пункту 7 статті 10 Закону, є перевірка позначення на відповідність умовам надання правової охорони.

Згідно з п. 4.3.1.9. та 4.3.1.10. Наказу №116, до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності.

У разі висновку про неможливість реєстрації заявленого позначення як знака для товарів і/або послуг у зв`язку з наявністю підстав для відмови в наданні правової охорони, відповідно до пункту 4.3.1.3 а), б), в), г), ґ) Правил, заявка підлягає відхиленню, про можливість якого заявнику надсилається повідомлення у порядку, передбаченому пунктом 4.5 Правил.

Згідно з п.4.5.5, 4.6.1. Наказу №116, якщо доводи, надані заявником, визнаються Відомством як обгрунтовані, то приймається рішення про реєстрацію знака, як передбачено пунктом 4.4 Правил.

На підставі рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та за наявністю документа про сплату збору за видачу свідоцтва Відомство здійснює державну реєстрацію знака у Реєстрі відповідно до статті 13 Закону 3689-12 і публікує у своєму офіційному бюлетені визначені ним відомості про видачу свідоцтва відповідно до статті 12 Закону.

Вказаною ст. 12 Закону № 3689-XII передбачено, що на підставі рішення про реєстрацію торговельної марки здійснюється публікація в Бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку.

Відповідно до ч. 2, 4, 8 ст. 16 Закону № 3689-XII свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Використанням знака визнається, зокрема, нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Висновки суду апеляційної інстанції

11. Системний аналіз вказаних вище норм права дозволяє дійти висновку, що право інтелектуальної власності є різновидом особливих прав, які додатково охороняються державою. Задля набуття такого права суб`єкт господарювання зобов`язаний пройти чітку процедуру, визначену законодавством, зокрема Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та підзаконними нормативно-правовими актами, розробленими відповідно до спеціальних законів, а саме Наказом №116.

12. В ході такої процедури в обов`язковому порядку здійснюється експертиза, яка складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться НОІВ відповідно до Закону № 3689-XII.

13. Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у спірних правовідносинах торгівельні марки пройшли всі законодавчо визначені процедури, необхідні експертизи з боку державних установ, про що свідчать видані свідоцтва: «АПТЕЧНАЯ СЕТЬ 9-1-1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №136464); «АПТЕКА 911» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №267275); «АПТЕКА ОПТОВИХ ЦІН» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №217344); «АПТЕКА НИЗЬКІ ЦІНИ №1» (Свідоцтво на знак для товарів та послуг №218390).

Таким чином, уповноважений орган державної влади надав торговельній марці Позивача правову охорону.

14. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що право інтелектуальної власності є непорушним, що означає, що ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

15. У цьому контексті апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст особистих немайнових та/або майнових прав інтелектуальної власності щодо торговельних марок визначається головним чином Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

16. При цьому, ч. 4 ст. 16 вказаного Закону розкриває таке майнове право інтелектуальної власності на торговельні марки, як використання її шляхом нанесення на вивіску. Отже, надавши правову охорону, держава вже презюмувала право її використання.

17. Судова колегія приймає до уваги твердження Апелянта про те, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Однак варто також враховувати, що і будь-які обмеження можуть застосовуватися лише за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб?єктів цих прав.

18. Окрім того, суб`єкт владних повноважень має діяти відповідно до статті 19 Конституції України, застосовуючи обмеження лише у прямо передбачених законом випадках та з урахуванням балансу інтересів між державою та суб`єктами господарювання.

19. Втім, на такі обставини Апелянт не посилався і не довів їх наявність ані в суді першої, ані апеляційної інстанції.

20. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Апелянт прийняв спірне положення постанови, згідно з яким назва торгівельної марки, якщо вона містить вказівку на ознаку цін, апріорі вважається такою, що вводить в оману та, відповідно, не може використовуватися у законний спосіб, тобто таке положення постанови, у межах спірних правовідносин, суперечить висновкам уповноваженого державного органу, який видав вказані вище свідоцтва, у відповідності до норм Закону № 3689-XII.

21. Безумовно, таким рішенням КМУ фактично обмежив право Позивача використовувати торговельну марку, яка вже отримала правову охорону з боку держави. При цьому таке обмеження не передбачено жодним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, що також свідчить про протиправність спірного пункту постанови. Тому суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Позивача про те, що такі обмеження не можуть бути визначені підзаконними нормативно-правовими актами, оскільки прямо визначені спеціальним законодавством у цій сфері. Більш того, такі обмеження є дискримінаційними, оскільки Позивач, який володіє торгівельною маркою, яка вже пройшла усі необхідні державні експертизи, ставиться нині у нерівне становище поряд з іншими суб`єктами господарювання.

22. У цьому контексті доводи Апелянта про відсутність порушень прав та інтересів Позивача в межах спірних правовідносин та передчасність його звернення до суду з цим позовом є необґрунтованими й до уваги судом не приймаються.

23. При цьому, апеляційний суд відзначає, що вказані вище обставини не були предметом розгляду у справі на яку посилається Апелянт, а тому суд першої інстанції правомірно не врахував висновки Верховного Суду у справі №640/7870/19 під час прийняття рішення у справі, що розглядається.

24. Так, Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у вказаній вище справі надав правову оцінку праву власності на торговельну марку в широкому розумінні, а не як об`єкта права власності у розумінні Закону № 3689-XII.

25. Крім того, у цій справі однією з підстав звернення до суду є дискримінація суб`єкта господарювання з боку держави, що не належало до предмета розгляду у справі №640/7870/19. Тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості неврахування висновків, викладених у постанові КАС ВС у вказаній вище справі.

26. Окрім того, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що доводи Апелянта у своїй переважній більшості зводяться виключно до цитування висновків Верховного Суду у справі №640/7870/19 і не містять інших аргументів. Ним не надано будь-яких належних і допустимих доказів, у розумінні ст.73 та ст.74 КАС України, які заслуговували б на увагу, свідчили б про правомірність спірного пункту постанови КМУ та спростовували б правильність висновків суду першої інстанції.

27. Перевіряючи доводи Апелянта, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що у цій справі не є спірними його повноваження щодо встановлення ліцензійних умов провадження господарської діяльності як такої. Предметом розгляду у межах спірних правовідносин є виключно законність положення абзацу 6 пункту 161 Постанови КМУ № 929 з огляду на встановлені ним вищеозначені обмеження та повноваження Апелянта щодо їх визначення.

28. Колегія суддів наголошує, що зміни до нормативно-правового акта вносяться лише шляхом прийняття нормативно-правового акта такої ж юридичної сили.

А оскільки умови використання торговельної марки встановлені саме Законом України № 3689-XII, то й обмеження у здійсненні права інтелектуальної власності можуть бути визначені лише законом, а не постановою Кабінету Міністрів України, яка за своєю природою є підзаконним нормативно правовим актом, що має нижчу юридичну силу й не може суперечити положенням закону.

29. Таким чином, апеляційний суд не враховує доводи Апелянта про те, що ліцензійні обмеження (використання) торговельної марки у сфері господарювання визначаються у тому числі й постановами Уряду.

30. Окрім того, як правильно було встановлено судом першої інстанції, Уряд, прийнявши спірне положення Постанови №929 врегулював правовідносини, які вже є врегульовані законом, що суперечить ч.10 ст.9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Колегія суддів апеляційного суду також погоджується з таким висновком.

31. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у контексті інших доводів Апелянта, судова колегія повторно зазначає, що у межах спірних правовідносин Позивач, уклавши ліцензійний договір, отримав право використовувати торгівельну марку у власній господарській діяльності, зокрема зазначати її на вивісках та фасаді аптечного закладу. При цьому, апеляційний суд підкреслює, що в ході проходження процедури отримання свідоцтв, з боку держави в особі уповноваженого органу, йому не було відмовлено в отриманні відповідних свідоцтв та правовій охороні.

32. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що у Позивача виникли законні очікування щодо використання торговельних марок під час здійснення ним господарської діяльності у майбутньому.

33. При цьому, апеляційний суд відзначає, що у сталіи? практиці ЄСПЛ принцип легітимних очікувань тісно пов`язании? з розширеним тлумаченням поняття «маи?но», яке може означати «існуюче маи?но» (existing possessions) або активи, стосовно яких заявник може стверджувати, що має принаи?мні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здіи?снити маи?нове право (рішення ЄСПЛ у справах: «Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium», п. 31, заява No 17849/91).

34. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що сподівання Позивача використовувати торгову марку шляхом нанесення її на вивіску чи фасад аптеки має правове підґрунтя, оскільки засноване на нормах Закону №3689-XII та укладеному ліцензійному договорі.

35. Аналогічної правової позиції дотримується і ЄСПЛ, у якого вже існує стала практика, відповідно до якоі?: якщо суть вимоги особи пов`язана з маи?новим правом, особа, якіи? воно надане, може вважатися такою, що має легітимне очікування, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя наприклад, коли є чиннии? закон, якии? передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується и?ого існування (п. 68 рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти Украі?ни», заява No 15123/03; п. 35 рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти Украі?ни», заяви No 68385/10 та No 71378/10).

36. При цьому, «легітимні очікування» є невід`ємною складовою принципу юридичноі? визначеності, з якого слідує право особи обґрунтовано розраховувати на реалізацію певного права або вимоги за умови, що вони мають достатнє правове підґрунтя.

37. Разом з тим, однією з вимог принципу правової визначеності є відсутність внесення непередбачуваних змін до законодавства.

38. Натомість у межах спірних правовідносин склалася ситуація, за якої Позивач, уклавши ліцензійний договір, отримав право розміщувати торговельну марку на вивісках та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу, однак в наступному ці права обмежуються з боку Уряду, оскільки ним внесено непередбачувані зміни до Ліцензійних умов, які суперечать положенням закону № 3689-XII.

39. Вказане дозволяє дійти висновку про порушення Апелянтом принципу легітимних очікувань та правової визначеності, як складових принципу верховенства права при прийнятті спірного положення Ліцензійних умов, оскільки Позивач був позбавлений права передбачати наслідки, які може спричинити використання ним торговельної марки в майбутньому.

40. Більш того, як відзначалося вище, Позивач, який отримав свідоцтво на торговельну марку на рівних з іншими суб?єктами господарювання умовах і відповідно до встановлених законом процедур, фактично обмежується у можливості реалізації права інтелектуальної власності, використанні торгової марки у власній господарській діяльності, що ставить його у невигідне становище порівняно з іншими суб?єктами господарювання, тобто дискримінує.

41. Окрім того, у спірних правовідносинах склалася ситуація, у якій на Позивача покладається надмірний тягар щодо доведення правомірності використання ним торгової марки, оскільки її відповідність вимогам законодавства не тільки на стадії її реєстрації, а й під час здійснення господарської діяльності з торгівлі лікарськими засобами.

42. Підсумовуючи усе викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що положення абз.6 п.161 Постанови КМУ № 929 є таким, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, порушує принципи правової визначеності та законних очікувань, встановлює дискримінаційні умови здійснення суб?єктами господарювання своєї господарської діяльності, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій справі у повному обсязі.

43. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

44. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

45. Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

46. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

47. Таким чином, апеляційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11.06.2024.

Головуючий суддяО.В. Епель

Судді:О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев