Рішення

від 08.03.2024 по справі 756/19141/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

08.03.2024 Справа № 756/19141/21

Справа № 756/19141/21

Провадження № 2/756/195/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2024 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Тихої О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Кренджеляк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права відповідача на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з виплатою за рахунок позивача компенсації вартості вказаної частини у сумі 186 476,50 грн. та визнання за позивачем права власності на вказану частину квартири.

В обґрунтування позову зазначив, що з 08.11.2008 вони з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.04.2018 було розірвано. Під час перебування у шлюбі, ним за власні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018 квартиру АДРЕСА_1 визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за ним та відповідачем право власності по 1/2 частці вищевказаної квартири.

Разом з тим, як зазначає позивач, між ним та відповідачем склались вкрай неприязні стосунки, які унеможливлюють їх спільне проживання в одній квартирі. Вказує, що з моменту придбання квартири всі витрати по утриманню квартири ніс він. На момент звернення з вказаним позовом відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, особисті речі останньої за вказаною адресою відсутні.

За наведених обставин, враховуючи, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтресам відповідача, оскільки вона проживає окремо а отже має інше житло, спільне корисьтування та володіння квартирою є неможливим з огляду на взаємовідносини, що склалися між сторонами - корлишнім подружжям, частка відповідача не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, просив задовольнити позов.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17.01.2022 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

07.02.2022 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне. Вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки до позову не додано доказів на підтвердження тих обставин, на які посилається ОСОБА_1 у своєму позові. Так, відповідачу ОСОБА_2 належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , тобто належна їй частина у спільному нерухомому майні не є незначною. Відповідачем не надано доказів неможливості спільного користування квартирою, при цьому останнім свідомо замовчується той факт, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.05.2021 був визначений порядок користування вищевказаною квартирою і відповідач не чинить перешкод позивачу у користуванні квартирою. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування вартості спірної квартири, оскільки дані, на які посилається ОСОБА_1 у позовній заяві були актуальні станом на 2011 рік, у той час, як вартість нерухомості значно зросла та на сьогоднішній день становить близько 2 180 000,00 грн. Крім того, позивачем не доведено, що припинення права власності відповідача на частку спірної квартири не завдасть їй істотної шкоди, оскільки ОСОБА_2 не має у власності іншого житла.

Ухвалою суду від 18.01.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

06.03.2023 позивач подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що неможливість його проживання з відповідачем у спірній квартирі підтверджується його чисельними зверненнями до органів поліції, у зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 та її співмешканця. Щодо вартості квартири, зазначеної ним у позовній заяві, пояснив, що вказана сума була зазначена у рішенні суду, яке набрало законної сили, при цьому сторона відповідача не довела, що вказана вартість квартири не відповідає дійсності. Додатково пояснив, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад п`ять років, особистих речей відповідача у квартирі немає.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, в якій просив задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача та просив ухвалити рішення з урахуванням позиції, викладеної у відзиві.

Представник третьої особи надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника Центру надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Судом встановлено, що з 08.11.2008 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.04.2018 розірвано.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018, яке набрало законної сили 02.04.2019, квартиру АДРЕСА_1 визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частину вищевказаної квартири.

Право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстроване у передбаченому законодавством порядку, про що свідчить Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 171857 від 26.06.2019, з якої вбачається внесення 23.04.2019 до Реєстру прав власності на нерухоме майно записів про реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вищезазначену квартиру з частками по .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.05.2021, яке набрало законної сили 15.12.2021, встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 у користування кімнату площею 14,0 кв. м та лоджію площею 3,1 кв. м, ОСОБА_1 - кімнату площею 20,4 кв. м та лоджію площею 2,4 кв. м, залишено у спільному користуванні передпокій, кухню, тамбур, ванну та вбиральню.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Оскільки спірна квартира знаходиться в багатоквартирному будинку, суд приходить до висновку про неможливість влаштування другого входу та перепланування вказаного об`єкту у два ізольовані житлові приміщення, які б відповідали санітарним та будівельним нормам та правилам, встановленим для житла. З огляду на викладене, суд вважає, що у розумінні ст.183 ЦК України спірна квартира є неподільною річчю, оскільки її неможливо поділити в натурі без втрати її цільового призначення.

Крім того, обставини неподільності спірної квартири встановлені у рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 19.05.2021, яким сторонам встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 .

Разом з тим, позивачу та відповідачу на праві власності належить по 1/2 частині вказаної квартири, тобто частки сторін у праві власності на спірну квартиру є рівними, а отже належна відповідачу частина у спільному нерухомому майні не може вважатись незначною.

Щодо тієї обставини, що спільне володіння і користування майном сторонами є неможливим суд зазначає наступне.

За твердженням позивача між ним та відповідачем тривалий час існують неприязні стосунки, у зв`язку з протиправними діями останньої, що, у свою чергу, слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з відповідними заявами про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, тощо.

Так, на доведення існування вказаних обставин позивачем надано копії його звернень до правоохоронних органів, а також витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12021105050001549, внесеному за його заявою. Разом з тим, витяг з ЄРДР лише свідчить про початок досудового розслідування за фактом, викладеним у заяві ОСОБА_1 та не підтверджує ані події кримінального правопорушення, ані складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_2 , які встановлюються під час проведення досудового розслідування.

Більше того, як вже зазначалося судом вище, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.05.2021, яке набрало законної сили 15.12.2021, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 у користування кімнату площею 14,0 кв. м та лоджію площею 3,1 кв. м, ОСОБА_1 - кімнату площею 20,4 кв. м та лоджію площею 2,4 кв. м, залишено у спільному користуванні передпокій, кухню, тамбур, ванну та вбиральню.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що спільне володіння та користування спірною квартирою є неможливим.

Щодо тверджень позивача про те, що припинення права власності відповідача на належну їй частину квартири не завдасть істотної шкоди інтересам останньої суд зазначає наступне.

Аналіз статті 365 ЦК України свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року № 908/1754/17; від 30 травня 2018 року № 760/8958/15-ц; від 15 вересня 2021 року № 766/18974/18.

Таким чином, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але лише за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

При цьому, у постанові від 18.07.2019 у цивільній справі № 210/2236/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що сама по собі наявність однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови встановлення, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні може завдати істотної шкоди її інтересам як співвласника та членам його сім`ї, не може бути підставою для задоволення позову.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

З довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонсбкої РДА № 77224056 від 11.01.2022 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

У той же час, як зазначає позивач, відповідач ОСОБА_2 протягом тривалого часу за вищевказаною адресою не мешкає.

Проте, згідно приписів ч.2 ст. 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

За наявними у матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, у власності відповідача ОСОБА_2 перебуває лише 1/2 частина спірної квартири АДРЕСА_1 , іншого нерухомого майна остання у власності не має. Протилежного позивачем суду не доведено.

За наведених обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено, що припинення права власності відповідача на 1/2 частину спірної квартири відповідатиме принципу дотримання справедливого балансу інтересів сторін та пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, а отже не доведено, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача як співвласника квартири.

За ч.2 ст. 365 ЦК України, суд може постановити рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У позовній заяві ОСОБА_1 , посилаючись на відомості, внесені у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а також те, що вказаний факт встановлений рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018 у цивільній справі № 756/15932/17, визначив, що вартість спірної квартири становить 372 593,00 грн.

На депозитний рахунок суду позивачем перераховано грошові кошти у сумі 186 500,00 грн. у якості вартості частки спірного нерухомого майна, що підтверджується квитанцією № 9333-9501-1403-5279 від 22.02.2024 на суму 33 500,00 грн.; квитанцією № 9333-1585-4222-2557 від 14.02.2024 на суму 85 000,00 грн.; квитанцією до платіжної інструкції № 44118766 від 16.02.2024 на суму 68 000,00 грн.

Водночас, у рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018 у цивільній справі № 756/15932/17 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана 01.04.2011 згідно договору міни (з відкладувальною умовою) за ціною 372593,00 грн., тобто вартість квартири позивачем визначена станом на 2011 рік, у той час як з даним позовом про припинення права власності відповідача на частину квартири та визнання за позивачем права власності на вказану частину квартири позивач звернувся у грудні 2021 року.

При цьому, дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що для визначення ринкової вартості квартири необхідні спеціальні знання, і така вартість повинна визначатись за результатами проведення експертизи, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості частки відповідача у спільному нерухомому майні, а отже відповідачем не виконано умови, визначені ч. 2 ст. 365 ЦК України. Клопотання про призначення у справі судової експертизи для визначення дійсної вартості спірного нерухомого майна позивачем не заявлялося.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину квартири - відмовити.

Судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа - Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, ЄДРПОУ 42436885; місцезнаходження: м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, 16.

Суддя О.О. Тиха