Ухвала

від 04.12.2024 по справі 756/19141/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 756/19141/21

провадження № 61-15941ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, проприпинення права на частку у спільномумайні, визнання права власності на частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з виплатою за рахунок позивача компенсації вартості вказаної частини у сумі 186 476,50 грн та визнати за позивачем право власності на вказану частину квартири.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 08 листопада 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 квітня 2018 року було розірвано. Під час перебування у шлюбі, позивачем за власні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року у справі № 756/15932/17 вищезазначену квартиру було визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за сторонами право власності по 1/2 частці вищевказаної квартири.

Разом з тим, між сторонами склались вкрай неприязні стосунки, які унеможливлюють їх спільне проживання в одній квартирі. Вказував, що з моменту придбання квартири всі витрати по утриманню квартири ніс позивач. На момент звернення з вказаним позовом відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, її особисті речі за вказаною адресою відсутні.

За наведених обставин, враховуючи, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки вона проживає окремо, а отже має інше житло, спільне користування та володіння квартирою є неможливим з огляду на взаємовідносини, що склалися між сторонами - колишнім подружжям, частка відповідача не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, просив задовольнити позов.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 08 березня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року залишив без змін.

30 листопада 2024 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом позову у цій справі є вимоги про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину квартири.

Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2024 року не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн) та становить 186 476,50 грн, справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послугОболонської районної державної адміністрації в м. Києві, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину квартири.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко