Постанова

від 31.10.2024 по справі 756/19141/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 756/19141/21

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12150/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Тихої О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину квартири, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив: припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , з виплатою за рахунок позивача компенсації вартості вказаної частини у сумі 186 476,50 грн. та визнати за позивачем права власності на вказану частину квартири; стягнути судові витрат (а.с. 1-4).

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 08.11.2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.04.2018 було розірвано. Під час перебування у шлюбі, позивачем за власні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018 року по справі № 756/15932/17 квартиру АДРЕСА_1 визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частці вищевказаної квартири.

Разом з тим, між сторонами склались вкрай неприязні стосунки, які унеможливлюють їх спільне проживання в одній квартирі. Вказував, що з моменту придбання квартири всі витрати по утриманню квартири ніс позивач. На момент звернення з вказаним позовом відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає, особисті речі останньої за вказаною адресою відсутні.

За наведених обставин, враховуючи, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки вона проживає окремо, а отже має інше житло, спільне користування та володіння квартирою є неможливим з огляду на взаємовідносини, що склалися між сторонами - колишнім подружжям, частка відповідача не може бути виділена в натурі, квартира є неподільною, просив задовольнити позов (а.с. 1-5).

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Котоман Г.М. просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилався на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки до позову не додано доказів на підтвердження тих обставин, на які посилається ОСОБА_1 у своєму позові. Так, відповідачці ОСОБА_2 належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 , тобто належна їй частина у спільному нерухомому майні не є незначною. Позивачем не надано доказів неможливості спільного користування квартирою, при цьому, останнім свідомо замовчується той факт, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.05.2021 був визначений порядок користування вищевказаною квартирою і відповідач не чинить перешкод позивачу у користуванні квартирою. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування вартості спірної квартири, оскільки дані, на які посилається ОСОБА_1 у позовній заяві були актуальні станом на 2011 рік, у той час, як вартість нерухомості значно зросла та на сьогоднішній день становить близько 2 180 000,00 грн. Крім того, позивачем не доведено, що припинення права власності відповідача на частку спірної квартири не завдасть їй істотної шкоди, оскільки ОСОБА_2 не має у власності іншого житла (а.с. 66-69).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центр надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частину квартири - відмовлено.Судові витрати по справі компенсовано за рахунок держави (а.с. 178-180).

Не погодившись з рішенням районного суду, 23 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 184-188).

На обґрунтування скарги зазначав, що судом першої інстанції не з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Вказував, що визнаючи проведення експертизи обов`язковою та відхиляючи визначений позивачем розмір грошової компенсації частки спірної квартири, суд першої інстанції, в порушення норм ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104 ЦПК України, судову оціночно-будівельну експертизу не призначив. Тобто, судом було визнано наведений у ст. 109 ЦПК України факт взагалі без призначення судової оціночно-будівельної експертизи.

Посилався на те, що відповідач жодних заходів щодо утримання спільного майна не здійснює, що нею не було спростовано під час судового розгляду справи в суді першої інстанції. Відповідно до акту про не проживання вих. № 2від 07.03.2023 року, складеного головою правління ОСББ «Калнишеського,7», відповідач з 01.09.2021 року у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, комунальні послуги не сплачує, участі в житті будинку не приймає.

Звертав увагу, що заперечення відповідача, що частина квартири є єдиним житлом, яке належить відповідачу на праві власності, саме по собі не може свідчити про завдання істотної шкоди її інтересам у випадку припинення права власності на частку у цій квартирі, оскільки припинення права співвласника на частку в спільному майні допускається лише за умови внесення іншим співвласником відповідної грошової компенсації на депозитний рахунок суду. Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм вартості частки в разі ухвалення судового рішення. При цьому, позивачем було внесено на депозитний рахунок грошову компенсацію вартості частки спірної квартири.

Крім того, протягом тривалого часу між позивачем та відповідачем існують неприязні особисті стосунки. Шлюб між сторонами було розірвано через постійні зради відповідача, за час спілкування відповідач поводила себе агресивно по відношенню до позивача, без поваги, ображала, виражалася нецензурною лайкою. Маючи доступ до житла, відповідач винесла з квартири набуті під час шлюбу речі та майно, намагалась отруїти позивача. У зв`язку з викладеним, позивач неодноразово звертався до поліції з відповідними заявами.

Звертав увагу, що з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що остання не користується квартирою більше 5 років, в порушення вимог ст. 360 ЦК України не здійснює обов`язкових платежів на утримання квартири, протягом тривалого часу проживає з новою родиною за іншою адресою (а.с. 184-188).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Інші особи, які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені встановленим порядком, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, ОСОБА_2 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Котоман Г.М. із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення (а.с. 222-237)

19 вересня 2024 року електронною поштою від імені позивача ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи з посиланням на стан здоров`я та погане самопочуття, яка була задоволена і розгляд справи був відкладений на 31 жовтня 2024 року (а.с. 188-193).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що припинення права власності відповідача на 1/2 частину спірної квартири відповідатиме принципу дотримання справедливого балансу інтересів сторін та пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном, а отже не доведено, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача як співвласника квартири. Крім того, позивачу та відповідачу на праві власності належить по 1/2 частині вказаної квартири, тобто частки сторін у праві власності на спірну квартиру є рівними, а отже належна відповідачу частина у спільному нерухомому майні не може вважатись незначною. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що спільне володіння та користування спірною квартирою є неможливим. Також, вартість квартири позивачем визначена станом на 2011 рік, у той час як з даним позовом про припинення права власності відповідача на частину квартири та визнання за позивачем права власності на вказану частину квартири позивач звернувся у грудні 2021 року.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 08.11.2008 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.04.2018 року у справі № 756/16729/17 розірвано (а.с. 6-7).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018 року у справі № 756/15932/17, яке набрало законної сили 02.04.2019, квартиру АДРЕСА_1 визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частину вищевказаної квартири (а.с. 8-11).

Право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстроване у передбаченому законодавством порядку, про що свідчить Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 171857 від 26.06.2019, з якої вбачається внесення 23.04.2019 до Реєстру прав власності на нерухоме майно записів про реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вищезазначену квартиру з частками по .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.05.2021 року у справі № 756/13103/20, яке набрало законної сили 15.12.2021, встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 у користування кімнату площею 14,0 кв. м та лоджію площею 3,1 кв. м, ОСОБА_1 - кімнату площею 20,4 кв. м та лоджію площею 2,4 кв. м, залишено у спільному користуванні передпокій, кухню, тамбур, ванну та вбиральню (а.с. 70-71).

До позовної заяви позивачем надано копії його звернень до правоохоронних органів, а також витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12021105050001549, внесеному за його заявою (а.с. 16-50).

З матеріалів справи вбачається, що на депозитний рахунок суду позивачем перераховано грошові кошти у сумі 186 500,00 грн. у якості вартості частки спірного нерухомого майна, що підтверджується квитанцією № 9333-9501-1403-5279 від 22.02.2024 на суму 33 500,00 грн.; квитанцією № 9333-1585-4222-2557 від 14.02.2024 на суму 85 000,00 грн.; квитанцією до платіжної інструкції № 44118766 від 16.02.2024 на суму 68 000,00 грн. (а.с. 174).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 1, 2 ст. 356 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. 3 ст. 358 ЦК України).

Статтею 365 ЦК України передбачено підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Так, згідно з ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц (провадження № 61-385св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 289/398/16, провадження № 61-16865св20) та інших.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13.11.2018 року у справі № 756/15932/17 (а.с. 8-11).

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що у відповідачки на праві власності є інша нерухомість або вона має законні права на інше, ніж спірна квартира, місце проживання.

З довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА № 77224056 від 11.01.2022 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 55).

За наявними у матеріалах справи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, у власності відповідача ОСОБА_2 перебуває 1/2 частина спірної квартири АДРЕСА_1 , іншого нерухомого майна остання у власності не має. Протилежного позивачем суду не доведено (а.с. 78).

Правова позиція Європейського суд з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).

Припинення права відповідачки на частку у спірній квартирі призведе до припинення права користування цим житлом, що фактично завдасть відповідачці істотної шкоди, оскільки остання буде позбавлена єдиного наявного у неї житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло.

Колегія суддів звертає увагу, що розмір належної відповідачу ОСОБА_2 частки у спільному нерухомому майні (1/2 частина квартири) не є незначною. При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що для визначення ринкової вартості квартири необхідні спеціальні знання, і така вартість повинна визначатись за результатами проведення експертизи, однак, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості частки відповідача у спільному нерухомому майні на момент подання позову і розгляду справи судом, клопотання про призначення у справі судової експертизи для визначення дійсної вартості спірного нерухомого майна позивачем не заявлялося.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неможливого спільного володіння і користування майном сторонами, оскільки рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.05.2021 у справі № 756/13103/20, яке набрало законної сили 15.12.2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 у користування кімнату площею 14,0 кв. м та лоджію площею 3,1 кв. м, ОСОБА_1 - кімнату площею 20,4 кв. м та лоджію площею 2,4 кв. м, залишено у спільному користуванні передпокій, кухню, тамбур, ванну та вбиральню (а.с. 70-71).

Надані копії звернень позивача до правоохоронних органів, а також витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12021105050001549, внесеному за його заявою свідчать про початок досудового розслідування за фактом, викладеним у заяві ОСОБА_1 , однак не підтверджує ані події кримінального правопорушення, ані складу кримінального правопорушення у діях ОСОБА_2 , які встановлюються під час проведення досудового розслідування.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира є неподільною річчю, оскільки неможливо виділити у натурі належні сторонам частки, не можуть бути правовою підставою для позбавлення відповідача права власності на належне йому майно. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2023 року по справі № 442/7979/21.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним права власності на частку відповідача, то тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 365 ЦК України свідчить про те, що припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку; рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов`язує набуття для іншого (інших) співвласника права на частку; визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб`єктивне право; у співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права; недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі № 169/740/20).

Враховуючи викладене, відсутні й підстави для задоволення позовної вимоги про присудження грошової компенсації на користь відповідача за спірну 1/2 частину спірної квартири - як похідної, оскільки присудження такої компенсації можливе виключно як наслідок припинення права на вказану частку у спільному майні на підставі ст. 365 ЦК України.

Врахувавши наведені норми матеріального права, висновки Верховного Суду та обставини даної справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 31 жовтня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова